1932–1933: етнічна чистка в Україні

Голодомор в Україні 1932–1933 років МЗС Росії назвало «так званим голодомором». Росіяни намагаються представити трагедію як тривіальне явище. Бо нібито постраждали не лише українці, а й інші народи Союзу.
Вигідна позиція. Злочин не приховаєш. Пам'ять не зітреш. Минуле вилазить, наче вістря шила. Наступниці СРСР залишається тільки не брати на себе відповідальність. Нічого там в Україні скиглити, всім було зле.
Та чи всім?

Чомусь лише в Україні, а також у населених українцями районах Кубані застосовували військові операції з огородження, щоб не дати людям врятуватися від голодної смерті. Нічого схожого ані в Поволжі, ані деінде в СРСР не було. Тому голод і охопив усю територію тодішньої УРСР, але не зачепив сусідніх областей Росії й Білорусі. Саме щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а й усіх без винятку харчових запасів.

22 січня 1933 року органам влади було наказано не допускати масового виїзду селян до інших районів, а «тих, хто пробрався на північ», негайно заарештовувати й висилати на місця попереднього проживання. До початку 1933 року, за даними ОГПУ, було затримано 219,5 тисячі осіб, із яких 186,6 тисячі було повернуто, а інших притягнуто до судової відповідальності. Голодомор здійснювали одночасно з масовим винищенням української інтелігенції. З трьох сотень українських письменників живими залишилися 36. З Кубані переселяють до Сибіру цілі станиці, населені українцями. Переселення станиці Полтавська та інших – це перший випадок застосування геноцидної практики масових переселень у СРСР.

Тодішній керівник ОГПУ в Харкові повідомляв, що в результаті голоду «етнографічний матеріал буде змінено». Попри інтенсивну переселенську політику частка росіян в УРСР станом на 1926 рік становила лише 9%. Нині – 27 %.

Автор: Родіон ГРАБОВИЧ