передплата Українською | In English

№21, листопад 2013

Академік Національної академії наук України Борис ОЛІЙНИК: «Борис Патон належить до тих гербових постатей в одному ряду з Шевченком, Франком, Вернадським, Корольовим, за якими світ упізнає Україну»Академік Національної академії наук України Борис ОЛІЙНИК: «Борис Патон належить до тих гербових постатей в одному ряду з Шевченком, Франком, Вернадським, Корольовим, за якими світ упізнає Україну»

Поділитися:

27 листопада президенту Національної академії наук України академіку Борису Патону виповнюється 95 років. 52-й рік він очолює головну наукову установу країни й водночас уже 60 років керує Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона. Тож гряде унікальна дата унікальної людини. Ми довго думали над тим, як висвітлити цю подію на шпальтах журналу, аби було «неакадемічно», нестандартно, неординарно, бо про Бориса Євгеновича вже стільки писано й переписано… Кому це під силу? Стало зрозуміло, що потрібен й унікальний автор. Але хто? Підказкою став… день народження, з яким 22 жовтня ми вітали видатного поета і письменника. члена редколегії нашого журналу Бориса Олійника. Адже він, академік НАН України, торік відзначений найвищою нагородою академії – Золотою медаллю імені В. І. Вернадського, добре знає Бориса Євгеновича й упродовж багатьох десятків років підтримує з ним щирі дружні стосунки.
Він люб’язно погодився виступити в журналі з нагоди ювілею Бориса Патона. Отже, слово – Борису ОЛІЙНИКУ.

– Без ходульної патетики, зайвої пієтизації та апологетики просто скажу, що Борис Євгенович Патон – ціла епоха у вітчизняній і світовій науці. Син легендарного батька Євгена Оскаровича, який будував мости єднання між народами і захищав їх крицею танків, скріпленою швами свого імені, Борис Євгенович чесно й гордо ніс і несе фамільний прапор Патонів усіх поколінь, які віддавали себе державі. На його шляхетному профілі – одсвіти пожеж громадянської і Великої Вітчизняної воєн й ентузіазм відбудовчих п’ятирічок, космічна усмішка Гагаріна і радіаційна заграва чорнобильського лиха… І, звісно, спалахи електрозварювання, якому віддав всю енергію свого таланту. Народини суверенної України – не тільки державне, а і його родинне свято.

Інтелігент не в першому поколінні, у ньому відчувається, за англійським визначенням, порода. Хоча ніколи не хизувався й не хизується своїм походженням, на рівних спілкуючись як з королівськими особами і вченими світового розголосу, так і зі зварником чи хліборобом. З ним легко й невимушено передусім людям праці, оскільки сам – невиправний трудолюб. Відтак йому не треба було перебудовуватися за будь­яких систем, підлаштовуватися до генсеків чи президентів, позаяк завжди трудиться задля спільного добра, в ім’я України. Йому не було коли рвати на собі вишиванку, розпинаючись у любові до неньки. Не було коли, бо творить і діє задля неї.

Це родинна риса Патонів – віддавати всього себе справі, працювати все життя не заради визнання і слави, а на державу. Як раніше у форматі радянської України, так і тепер – у суверенній Україні.

Щоправда, покіль ми не вельми успішно використовуємо цей суверенітет. Контури майбутнього України дещо розмиті. Але маючи у своїх лавах такі незмінні величини світового рівня, як Борис Патон, ще не втрачаємо надію, що й цього разу вийдемо з піке, переживемо, подолаємо негаразди і, зреш­тою, побудуємо те, що замислили…

Провидіння дарувало мені щастя жити, рости й діяти під небесами України з Борисом Євгеновичем. Знайомі ми десь із сімдесятих років, а загалом знаю його все життя – бо він завше на видноті. Коли б не доводилося звертатися до Бориса Євгеновича, навіть із якимись прозаїчними буденними справами, завжди йду до нього, як на свято. Бо він та людина, яка звикла не брати, а віддавати. Мене, ніщелюбивого, він приймає як рівню. Я цього завжди соромлюся, але він з гумором зніме напругу, і відразу почуваєш себе нормально, лише десь, у підтексті розмови, усвідомлюючи, з ким маєш справу.

Його не обійдеш на віражі. Іноді доводиться просити за того і того. Він без причин ніколи не відмовить, однак коли з посмішкою пропускає сказане «повз», так би мовити «проїхали», розумієш, що він розуміє ситуацію набагато краще, аніж ти, що твій «протеже» не вартий такої протекції.

Характерна риса Бориса Євгеновича – непоказна скромність, він не грає в неї, як і не переймається тим, яке враження справить на інших. Це той, у кого мало «амуніцій», а багато амбіцій, дуже турбується про те, який має вигляд в очах інших. А йому цим просто ніколи займатися.

За всієї видимої компромісності Борис Євгенович твердий і непоступливий у принципах, особливо ж коли йдеться про інтереси держави. І воднораз не полохається критики, коли вона конструктивна.

Майже в кожному великому науково­творчому колективі (академія ж – то ціла держава в державі) є, одначе, персони, які вдень і вночі налаштовані критикувати начальство. Інколи навіть забуваючи, за що саме. Зустрічав я таких і в обширах академії, яку вже понад півстоліття очолює Патон. Коли брав слово хтось подібний, Борис Євгенович весело усміхався: «Ну, цей зараз даватиме мені…». Із такою ж доброзичливістю вислуховував «громовиці» на свою адресу, аплодуючи ритору разом з іншими. Себто ніколи не опускався до сварки чи зведення рахунків із дріб’язковим опонентом.

Отже, він завжди був і є об’єднувальною величиною, що й дає йому можливість утримувати під крилом академії десятки тисяч суверенних особистостей, часом із полярними характерами й різними науковими платформами. Та просто стільки років очолювати такий різноплановий колектив, де немало тих, хто вважає себе, принаймні, подарунком для нації, управлятися з усіма цими амбіціями – це вже героїзм!

Для нього не шкода жодних нагород. Він їх не потребує, але отримав уже безліч – і вітчизняного, й іноземного ґатунку. Та, як на мене, над усі чесно здобуті ним нагороди, титули і звання вивищується один його статус – будівничий держави на ім’я Україна. Його місія – подвижництво справжнього державця. Усе це переконливо потверд­жує хоча б те, що 95­ліття Бориса Євгеновича ми святкуємо разом із 95­літтям Національної академії наук України! Промовистішого знаку самої Долі не знайти!

Одне слово, Борис Патон належить до тих гербових постатей в одному ряду з Шевченком, Франком, Вернадським, Корольовим, за якими світ упізнає Україну. І я молив би Небо, щоб послало Борису Євгеновичу ще дещицю здоров’я – на многії­многії літа!

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Львів стане п'ятим українським містом, в якому запустять Glovo Вчора, 19 квітня

Порошенка і Зеленського просять публічно заявити про невідворотність курсу на ЄС і НАТО Вчора, 19 квітня

У Ахметова відреагували на рішення АМКУ про покупку заводу Абрамовича Вчора, 19 квітня

Посол ЄС шкодує через відсутність серйозних дебатів між кандидатами в президенти України Вчора, 19 квітня

Злочевський купує у британців українську газову компанію Вчора, 19 квітня

Коломойський розповів, як переховував у себе Ложкіна Вчора, 19 квітня

Вибори-2019: чи прилетить до Зеленського «чорний лебідь», який все зіпсує Вчора, 19 квітня

ЗМІ: По всій Україні проходять протести проти бездіяльності влади. ВІДЕО Вчора, 19 квітня

У НБУ обіцяють захистити права і заощадження клієнтів Приватбанку Вчора, 19 квітня

Політична проституція: верхи – Порошенку, а низи – Зеленському, - ЗМІ Вчора, 19 квітня