передплата Українською | In English

№22, листопад 2006

Чи можливе економічне диво?

Поділитися:

Так, якщо конкурентоспроможність стане основою розвитку країни

Трохи про історію та суть проблеми

Для економістів конкурентоспроможність – тема наукових розмислів, проблема, яка складається з низки дискусійних запитань. Однак це не заважає ідеї конкурентоспроможності виступати в ролі справжньої цінності, здатної об'єднувати політиків і народи. Після Другої світової війни, коли Європа й Тихоокеанські країни лежали в руїнах, створення ефективної конкурентоспроможної економіки було необхідним.

Саме в цей період держави, які взяли на озброєння конкурентоспроможність, одержали швидкий економічний і соціальний розвиток. Згодом це назвуть економічним дивом. Найбільшого успіху досягли найзруйнованіші країни Азіатського континенту: Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та інші. Особливо показовою є Японія, що капітулювала після руйнування атомними ударами й опинилася в руїнах, населення – в шоці, економіка – в занепаді. Однак досить швидко, взявши на озброєння ідею: «Ми програли війну, але виграємо на економічному фронті» й створивши ефективні механізми управління економікою, в основі яких, по суті, лежали сучасні вимоги конкурентоспроможності [3], вона усього за шість років досягла відчутних економічних успіхів.

То що таке конкурентоспроможність? І як вона може служити, будучи національною ідєю? У чому її суть?

Конкурентоспроможність (далі КС) країни – це не продуктивність праці або прибуток бізнесу. Від знаних нами економічних показників КС відрізняється тим, що містить у собі довгостроковий аспект розвитку країни, під яким мається на увазі можливість країни досягати й зберігати високі темпи економічного зростання – такі, як постійне зростання рівня ВВП на душу населення, що в остаточному підсумку веде до високого рівня якості життя всього народу. У широкому аспекті КС містить у собі більш як 300 показників і експертних оцінок, де: 83 – економічні показники, 77 – управління й праці уряду, 69 – ефективності бізнесу, 94 – інфраструктури. Для вимірювання й аналізу всіх цих показників є декілька методик, використання яких дає змогу ранжирувати економіки країн.

Тобто це досить складний процес. Із 104 країн, підданих такому аналізу, Україна за КС опинилася на 86-му місці. А в першій десятці – Фінляндія, США, Швеція, Тайвань, Норвегія, Ісландія, Сінгапур, Австралія, Канада, Швейцарія. Навіть такі країни, як Японія, Велика Британія, Німеччина, Ізраїль, – в іншому ряді. У кожній державі є своя відпрацьована стратегія КС, де оцінюється стан економіки, макроекономічне середовище, фінансовий сектор, структура експорту, інвестиційний та інноваційний клімат, рівень розвитку людських ресурсів, науки, держполітики, інфраструктури й багато іншого.

Отже, КС – це здатність країни виробляти товари та послуги, що відповідають вимогам світового ринку й підвищують рівень життя громадян, розв'язувати найгостріші соціальні проблеми. Тож досягнення конкурентоспроможності – не просте завдання. Чи можна використати світовий досвід? Звісно. Але спершу потрібні широкий суспільний інтерес і готовність політичної влади.

Центри світу

У світі є три головні центри з вивчення конкурентоспроможності країн. Перший із них – Інститут стратегії й конкурентоспроможності при Гарвардському університеті (США). Ним уже тривалий час керує професор Майкл Портер, що започаткував вивчення КС країн, написавши на початку 1990 років книжку «Конкурентні переваги нації». Цей центр вивчає КС переважно в корпоративному плані.

Два інші центри світу розташовані у Швейцарії й ведуть дослідження в ширшому плані: складають рейтинги КС країн і регіонів світу. Перший із них має назву Всесвітній економічний форум (ВЕФ) у Давосі й розташований високо у Швейцарських Альпах, другий – на березі Женевського озера, в Лозанні, в Міжнародному інституті розвитку менеджменту. Щорічно кожний із них подає результати дослідження КС країн світу, користуючись власною методологією дослідження. Докладніше про різні методичні підходи цих центрів дивись у статті Ю. Загоруйко [2].

Однак є й загальне розуміння суті КС. КС країни – це не конкурентність підприємства, фірми або компанії. Розраховується КС за чотирма групами чинників: 1) макроекономічна динаміка; 2) ефективність праці уряду; 3) ефективність бізнесу, зокрема й приватного сектору; 4) розвиненість інфраструктури. Тобто КС у широкому сенсі – це не що інше, як економічна політика держави, що формується владою.

Вітчизняна конкурентоспроможність

Робилися певні кроки з вивчення КС. Ця проблема висвітлювалася в ЗМІ. Їй присвячено монографії [4–7] і навіть дисертації [8]. Більше того, створено громадську організацію Рада конкурентоспроможності України (РКУ), до якої увійшли найкваліфікованіші фахівці: вчені, економісти, журналісти. Однак це лише початок. Далі справа пішла важче.

Оцінку КС України проводять за кордоном [1]. Наша держава під час здійснення ВЕФ аналізу КС (за 2000–2004 рр.) мала високі темпи зростання (8,4% на рік), що їх було досягнуто в той період за рахунок помітного збільшення переважно частки експорту, прибуток від якого пішов на внутрішні інвестиції та будівництво. До того ж це зростання визначалося від досить низької бази, що також привело до деякого підвищення коефіцієнту КС. ВЕФ було оцінено показники рівня КС України лише поточного періоду з використанням традиційного індексу зростання КС (ІЗКС).

Виходячи з існуючих рівнів доходів, як відзначає Д. Бленк, треба було визначати «здатність економіки досягти стабільного економічного зростання в середній і довгостроковій перспективі». На основі ІЗКС, що заснований на трьох дуже важливих для визначення процесу зростання КС «стовпах», було проведено аналіз макроекономічного середовища, якості суспільних інститутів, стану використання технологій, відображених у відповідних індексах.

За цими індексами ВЕФ урахував і визначив, що Україна, як ми вже зазначали, на кінець 2004 року посідала в загальному рейтингу 86-те місце із 104 країн. Водночас у цьому рейтингу вона зпосідає 76-те місце за індексом макроекономічного середовища, 97-ме – відповідно за індексом суспільних інститутів і 83-тє – за індексом технологій. Кожний із цих індексів визначався на основі попередньо сформульованих для дослідження питань, які, на нашу думку, багато в чому мають умовний характер і зведені у відповідні таблиці (детермінанти), де з кожного питання визначається рейтинг 104 країн і дається оцінка в балах від 1 до 7. Таким шляхом ВЕФ визначає прогрес у макроекономічному середовищі, технологіях, суспільних інститутах (управлінні) кожної країни, взаємозв'язок і вплив бізнесу й держави, зачіпає багато інших питань із метою знаходження творчих рішень для пошуку шляхів зростання КС країни.

Усе це добре, якби в цьому були зацікавлені наша влада, всі органи управління країною. Результати могли б бути глибшими й об'єктивнішими, точніше – більш правильними з погляду розв'язання загальної проблеми. Опублікована Інститутом економіки прогнозування НАН України монографія «Конкурентоспроможність національної економіки» [4] мало або зовсім не розглядає питання впливу на її успішне вирішення влади на всіх рівнях управління економікою. Але це, як свідчить досвід зарубіжних країн, особливо розвинених, є дуже значущим. У цій великій монографії (більш як 25 друк. арк.) узагальнено погляди на конкуренцію та конкурентоспроможність на рубежі ХХ–ХХI століть, досліджено макро- і мікроекономічні, галузеві, регіональні й міжнародні аспекти конкурентності. Усе це, безперечно, є кроком уперед і заслуговує позитивної оцінки. Однак у ній немає головного: як швидко і якісно розв'язати проблему в країні загалом.

Без втручання й бажання влади зробити це важко, практично неможливо. У цій та інших працях змішано також поняття конкурентності й конкурентоспроможності, хоча це не одне й те саме. Однак добре вже те, що праці на цю тему стали з'являтися.

Шляхи й можливості розвитку країни на основі КС

Тільки КС, як свідчить досвід зарубіжних країн, нині здатна стати мобілізуючою силою для їхнього прогресу, їхньою національною ідеєю. Адже не випадково Джордж Буш – президент однієї із найбільш конкурентоспроможних країн світу, виступаючи на початку цього року в Конгресі зі зверненням до нації слово «конкурентоспроможність» вимовив понад десять разів. Половину виступу він присвятив КС, пов'язавши її з найважливішими питаннями економіки США – такими, як: система оподаткування, пенсійна реформа, охорона здоров'я, енергозбереження, освіта й інші питання внутрішньої політики.Але Америка не бідна, як відомо, країна! Однак КС там надають важливого значення на всіх рівнях влади. Американська економіка, казав президент, здорова та сильна й зростає швидше, ніж в інших промислово розвинених країнах. Тільки за останні 2,5 року в Америці створено 4,6 млн. робочих місць, що більше, ніж у Японії та Євросоюзі разом узятих. Буш нагадав, що американська економіка «вища, ніж інші, на голову» й попри всі виклики (від природних катаклізмів до високих цін на енергоносії) їй, як і раніше, заздрять в усьому світі. Однак «ми не можемо спочивати на лаврах», продовжував президент, з тієї простої причини, що в спину США вже наполегливо дихають нові конкуренти – Індія та Китай.

От якби і в нас влада у своїй політиці взяла конкурентоспроможність на озброєння! Упевнений, що деякі з наших чиновників високого рангу й всіх інших ланок влади навіть не чули, що це таке і як вона може бути мобілізуючою силою в розвитку країни. Відзначимо, що Конгрес США за пропозицією президента прийняв «Ініціативу американської конкурентоспроможності» – документ, як керівництво до дій у подальшому розвитку країни.

Ну а що в Україні в цьому плані робиться? У нас лише після створення Ради конкурентоспроможності України, котра почала активно пропагувати на всіх рівнях влади ідею КС як мобілізуючий механізм у розвитку країни, Президент 3 жовтня 2005 року підписав розпорядження «Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської і євроатлантичної інтеграції», що трохи зрушило справу з мертвої точки. І це вже добре. Однак поки що не видно зусиль інших гілок влади – парламенту та уряду.

Що потрібно, аби КС в Україні стала локомотивом, реальною силою в розвитку економіки? На нашу думку, насамперед вона має бути в центрі державної політики як органічна складова управління країною. Практично треба зробити таке.

По-перше, має здійснюватись вибір основних пріоритетів і джерел розвитку, які забезпечили б прорив економіки з акцентом на світовий рівень. Такий прорив можна здійснити лише на основі розуміння правильної взаємодії з бізнесом. Обіцяного налагодження конструктивних відносин між бізнесом і владою поки що немає на жодному рівні, починаючи від регіону й закінчуючи Верховною Радою. Це призводить до серйозних порушень законності.

Яскравим прикладом такого негативного явища в нашому суспільстві може слугувати істотне зниження припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у розвиток нашої економіки за останній рік. Як свідчить досвід розвитку економік багатьох розвинених країн, таких як Фінляндія, Японія, Швейцарія тощо, незважаючи на те, що основу їхнього інвестиційного потенціалу становлять національні інвестиції, вони ніколи не відмовлялися від ПІІ, навіть за найсприятливішої ситуації свого економічного розвитку.

А що в нас? У нас підприємства або великі фірми, які потребують реконструкції чи модернізації основних фондів, інноваційного відновлення технологій, тобто розширеного відтворення конкурентоспроможної продукції й послуг, а відповідно й капіталовкладень, часто просто не пускають до себе того, хто готовий вкласти інвестиції (гроші). Вигадуються які завгодно причини, аби тільки все робити за рахунок або власних коштів, або повернення під виглядом іноземних інвестицій своїх же грошей, вивезених через офшорні зони.

Причина такого поводження полягає в страху власників втратити контроль над підприємством чи фірмою. Важко нашому власникові поділитися своїм пакетом акцій, залишивши собі меншу його частину. Хоча менша частина після реконструкції або інноваційного відновлення потенціалу може стати більшою, ніж половина пакета акцій плюс одна акція до реконструкції. Особливу актуальність має залучення в нашу економіку прямих іноземних інвестицій. Але треба враховувати, що іноземні інвестори бояться нашої непрогнозованої влади, неохоче йдуть на зв'язки, не люблять багато ризикувати. Коли інвестори приходять на ринок, вони повинні бути впевнені, що умови ведення бізнесу не змінюватимуться залежно від політичної кон'юнктури. От чому треба твердо дотримуватися принципу єдності політики й економіки, економіки й влади.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать відновлення виробництва, модернізація й нарощування основних фондів підприємств, успіх структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Ось чому за нинішніх умов надходження іноземних інвестицій в економіку є чинником зростання ВВП, важливим джерелом створення робочих місць, зрештою, сприяє успішній реалізації національної ідеї України на основі зростання рівня конкурентоспроможності країни.

По-друге, ми повинні змінити своє ставлення до науки та її потенціалу, до інтелектуальної власності загалом. У якому стані перебуває нині наука, відомо всім. Науковий процес має починатися з появи ідеї й закінчуватися її комерційною реалізацією. В основі своїй він має поєднувати науку, техніку, економіку, підприємництво й управління, охоплюючи, отже, весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання.

А що вийшло насправді? Вчених поставили в такі умови, що вони вимушені були або виїжджати у пошуках роботи за кордон, або працювати на замовлення усередині країни, що унеможливлювало встановлення ними об'єктивної істини, правдивої оцінки явищ, що відбуваються. Отже, багато хто з учених суспільствознавців, й особливо в галузі економічних і політичних наук, стали займатися науковим прислужництвом владі, виконуючи роботи на замовлення. Навіть високотитуловані вчені після істотного підвищення їм оплати за наукові звання й ступені, заспокоїлися, змирилися з таким становищем. А деякі з них стали держслужбовцями, високопоставленими чиновниками. Утворилася наукова еліта не тільки в науці, а й у владі. Тож управління економікою, результати якої нам добре відомі, здійснювали науковці під впливом політики. Де вже тут до підвищення конкурентоспроможності країни, завоювання ринків збуту товарів у глобальному світі, піднесення рівня життя народу?! Хоча сприятливі умови нашої країни (центр Європи, клімат, наявність чорноземів, працьовитий народ) давали змогу зробити це досить швидко.

По-третє, для збереження високого (не менш як 10%) темпу економічного зростання в країні – головної умови досягнення конкурентоспроможності економіки необхідно, щоб успішно пішов процес відтворення наших національних засобів виробництва на новій техніко-інноваційній основі. Для цього треба створювати умови для активної конкуренції малих і середніх фірм і підприємств, що швидко розвиваються й технологічно пов'язані з появою нових товарів і послуг, формування й зміцнення середнього класу, його позицій у суспільстві. Адже в багатьох країнах середній клас є опорою влади. Саме дрібний і середній бізнес важливий для розв'язання таких проблем, як зайнятість населення й стабільність у суспільстві. Без нього не може бути забезпечена економічна свобода підприємництва.

І нарешті, по-четверте, потрібно під ідею конкурентоспроможності країни створити серйозну законодавчу базу. Необхідні нові закони з урахуванням нових вимог і принципів досягнення зростання економіки й конкурентоспроможності країни. «Нехай світ впаде, але закон запанує», – стверджували древні. Ще Ціцерон казав: «Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними». «Воля полягає в тому, щоб залежати тільки від законів», – повторював слідом за ним Вольтер.

Тільки за цих умов ідея конкурентоспроможності країни допоможе створити економічне диво.


Джерела

1. Бленк Дж. Оцінка конкурентоспроможності України в умовах політичних змін. – Дзеркало тижня. – 2005. – 2 липня. – С. 7.

2. Загоруйко Ю. Рейтинг конкурентоспроможності: двигун прогресу або ярмарок марнославства? – Дзеркало тижня. – 2005.– 19 листопада. – С. 13.

3. Гаврилишин Б. Національна ідея, утопія або реальна можливістью – Дзеркало тижня – 2006. – 11 лютого. – С. 12.

4. Конкурентоспроможність національної економіки // За ред. д.е.н. Б.Є.Кваснюка (Інститут економіки та прогнозування НАН України) – К.: Фенікс, 2005. – 582 с.

5. Костусєв О.О. Конкурентна політика в Україні.– К.: КНЕУ, 2004.– 310 с.

6. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики. – К., 2004.– 697 с.

7. Базилюк Я.Б. Конкурентоспроможність національної економіки. – К., 2002. – 107 с.

8. Любченко О.М. Конкурентоспроможність продукції на регіональному продовольчому ринку та напрями її підвищення // Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. – К., 2006. – 20 с.

Автор: Василь ЯЦКОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини вихідних: про підвищення пенсій, запуск ОПЗ та новий міжнародний аеропорт Вчора, 17 лютого

Маркарова: за 2 роки іноземці запустили в Україні низку підприємств Вчора, 17 лютого

Трамп: ЄС повинен забрати 800 бойовиків ІДІЛ, захоплених у Сирії Вчора, 17 лютого

У Мінфіні розповіли, коли економіка України наздожене Польщу Вчора, 17 лютого

Торгівля України та ЄС за три роки зросла на 60% - Порошенко Вчора, 17 лютого

Найімовірніший наступник Юнкера хоче створити систему ПРО в ЄС за участі України 16 лютого

Данія ініціює у ЄС переговори про додатковий пакет "азовських санкцій" 16 лютого

"Українці, ми з вами": віце-президент США розповів про плани підтримки України 16 лютого

Клімкін розкрив деталі рішень ЄС щодо відповіді на азовську агресію 16 лютого

Клімкін: зовнішня політика України не зміниться за будь-якого президента 16 лютого