передплата Українською | In English

№17, вересень 2013

Долаймо хаос, щоб не заважав!Долаймо хаос, щоб не заважав!

– закликає голова Заболотцівської сільської ради Бродівського району на Львівщині Марія Дискант і розмірковує: «Спочатку створюють хаос, перешкоди, потім хапаються за голову, кидаються виправляти становище, долати «барикади». І така вдавана активна «робота» – повсюдно. А користі від неї немає жодної, бо повторюють власні помилки. Отож хаос треба припинити, подолати й ніколи не створювати, щоб рухатися далі, а не тягти ноги в кайданах. І вдалі приклади ефективності, що веде до успішності, у нас є».

Про корівок – за партами

Ще зовсім недавно Люба Клубок, мешканка села Заболотці Бродівського району на Львівщині, тримала четверо корів і тягала торби з молоком, сиром, сметаною до міста продавати. Сьогодні вона, колишня доярка, керує сільськогосподарським кооперативом «Покрова», в якому працює 128 осіб.

– Цей громадський проект нам удалося здійснити за підтримки канадського агентства з міжнародного розвитку СІДА, – розповідає голова Заболотцівської сільської ради Марія Дискант. – Але для цього треба було відійти від старих форм догляду за худобою. Будь­яка найскладніша фізична праця, як на мене, не є такою важкою, як перебудова свідомості людини, що формувалася десятиліттями.

Людина за своєю природою – консерватор. Так, мовляв, робили мої діди і бабці, так діятиму і я. Але ми живемо, слава Богу, в третьому тисячолітті. Все змінюється довкола. Час висуває нові вимоги.

Скажімо, в нас безліч пасовищ, є де випасати худобу. Однак за умовами проекту всі пасовища необхідно було окультурити. Спочатку це викликало лише негативні емоції селян, але роз’яснення суті проекту, усвідомлення його переваг, дали, як то кажуть, свої плоди: люди почали виходити на пасовища, викорчовували кущі, підживлювали землю спеціальними добривами, огородили територію. Невдовзі перші 28 гектарів пасовищ привели до відповідних норм, як того потребували умови проекту.

Потім було навчання з догляду за худобою. Звичайно, в кожного сільського мешканця є амбіції, власний досвід. Однак, щоб утримувати корову в чистоті та при доброму здоров’ї, потрібні спеціальні знання. Тож усі, хто бажав вступити до кооперативу, змушені були пройти навчання і тренінги. Сьогодні селяни вже тільки жартують один над одним, згадуючи своє невдоволення, коли сідали за парти.

– Ми дізналися про своїх корівок стільки цікавого й корисного, що повага і приязнь до них значно зросли, – зізнається Люба Клубок. – Адже це наша годувальниця, то як же не пошанувати й належно не доглянути її.

Чесність і відкритість

Саме ці важливі якості формує в людях кооператив. Адже нещодавно, нічого гріха таїти, господині доливали воду в молоко, здаючи його на приймальний пункт. Сьогодні це стало невигідним: процес забору та аналізу молока так осучаснили, що оборудки не проходять, та й потреби в цьому немає.

– Ми подолали чимало бюрократичних перепон під час реєстрації кооперативу, – каже Марія Дискант. – Після цього взяли участь у конкурсі на отримання гранту. Було вісім претендентів, але ми перемогли й одержали значну фінансову підтримку. Держава теж виділила 40 тисяч гривень, але, на жаль, не змогла їх одразу нам дати, а запропонувала взяти кредит у банку з умовою, що його покриє. Але відсотки довелося сплачувати кооперативу. Для нас це чималі кошти. Відповідно до проекту кооператив одержав холодильну установку, придбав електричну косарку, прес для складування сіна, інструменти для догляду за пасовищами.

За три роки сільськогосподарський кооператив «Покрова» помітно розрісся і зміцнів. Спочатку об’єдналися мешканці сіл Лугове, Заболотці, Висоцько, а тепер до них приєдналися села Лучківці, Голосковичі, і в господарстві налічується вже 247 гектарів пасовищ. Члени кооперативу постійно доглядають за пасовищами, самотужки заготовляють сіно для худоби, самі випасають її, маючи надійного помічника – елект­ропастуха. Мають вони й постійних замовників своєї продукції. Одне тільки геть кепсько: замовники – довколишні молокозаводи – змовились і закуповують молоко в селян за півтори–дві гривні за літр, самі ж реалізують його за 8–9 гривень. Звичайно, такий споживацький підхід до справи послаблює кооператив, через відсутність достатніх коштів чимало проблем не розв’язано й досі.

Село позбавлене комфорту

– У такі справи має втручатися держава і визначати ціни під час закупівлі молока в селян, – вважає сільський голова Марія Дискант. – Адже наші селяни зазнають не лише матеріальних, а й моральних втрат. Споглядаючи за цими перипетіями, хто з молоді прийде їм на зміну, коли всі бачать, що заробити на селі неможливо. До того ж сільській громаді доводиться самій дбати про елементарний благоустрій, на який у бюджеті не передбачено жодної копійки. Ні для кого не таємниця, що сільські ради фінансують за залишковим принципом, а бюджет повинен формуватися знизу, від громади, бо вона знає свої потреби. Скажімо, в Заболотцях за кошти громади налагодили освітлення вулиць, обслуговуємо водопровід, створили комунальну службу, громадські формування з охорони порядку. Власним коштом створювали громадські осередки, які збирали гроші і власними силами проводили газ. Ми зовсім позбавлені комфортних умов, що їх має міський мешканець. А тут ще й молокозаводи обкрадають наших селян, занижуючи закупівельні ціни.

Марія Володимирівна вважає, що є чимало можливостей для поповнення бюджету сільських рад, ось тільки немає ініціаторів, котрі вболівали б за цю справу. Адже саме в селі розташовуються об’єкти нерухомості, які відчужують, переоформляють, тобто їх купують, перепродують, а державне мито сплачують у райцентрі. А чому кошти не надходять у сільську раду, на території якої відбуваються операції з нерухомістю? Бо немає такого закону, щоб держмито сплачувалося за місцем розташування об’єкта нерухомості. Не раз громада зверталася до депутатів, щоб винесли питання на обговорення, але вони так і не розглянули цих проблем.

З невідомих причин скасували рейси електропотяга за маршрутом Красне–Здолбунів. Електричка вранці о восьмій годині доставляла людей на роботу, а ввечері прибувала в Заболотці. Усім було зручно. Однак цей соціальний маршрут визнали збитковим і ліквідували, не запитавши людей.

– Куди ми тільки не писали, щоб його повернули! Так ні до кого не достукалися, – скаржиться сільський голова Марія Дискант. – Маємо автобус на 15 місць, але в салон постійно набивається понад 50 пасажирів. За останні роки транспортне сполучення стало найбільшою проблемою для села. Наші мешканці позбавлені найнеобхіднішого – можливості комфортно добиратися на роботу, діти – до школи. Є мобільний зв’язок, а немає транспортного, залізничного сполучення – це ж абсурд. Такого хаосу ми ніколи не знали, бо тут пролягає колія головної української магістралі на Здолбунів. І сьогодні повз нас проходить чимало поїздів, але вони стали швидкісними й уже не зупиняються.

Реформи тривожать і насторожують

Усі ми погоджуємося з тим, що історія нас чогось таки вчить. Але належних висновків не робимо. Змінюються керівники держави і намагаються щось змінювати. Але, як зробити це мудро, варто запитати в людей.

Так сталося, коли районне начальство зацікавилося початковою школою в Луговому з метою її ліквідації, спираючись на реформування системи освіти, укрупнення навчальних закладів. Мотивація – відсутність належної кількості учнів. Так сталося і з лікарнею в селі Заболотці, яку хотіли закрити нібито з метою оптимізації медичної галузі.

– Однак нам удалося відстояти початкову школу, бо через два роки дітей тут буде вже понад норму, – зауважила Марія Дискант. – Щодо лікарні, то, на превеликий жаль, у ній закрили бальнеологічне відділення. А сюди здавна приїздили лікуватися хворі з Бродів та нав­колишніх сіл. Правда, після тривалої боротьби все­таки залишили 15 ліжко­місць для стаціонарного лікування, а ось харчування пацієнтів узяла на себе сільська громада, котра заготовляє продукти для лікарні.

Ще одна проблема турбує сільчан. Держава, як відомо, підтримує молоді сім’ї та надає матеріальну допомогу після народження дітей. Однак у селі цей факт викликає велику тривогу: молоді багатодітні родини, одержуючи кошти, не хочуть працювати. Батьки паразитують на грошах, які належать їхнім дітям.

– Одержуючи допомогу від держави, деякі батьки навіть не прагнуть шукати роботу, що дуже непокоїть сільську громаду. Адже поширюються пияцтво і безробіття. Ми не раз обговорювали ці питання й намагаємося частіше спілкуватися з такими сім’ями, аби вони жили перспективою для власних дітей, – каже Марія Володимирівна. – Я переконана, що все можна зробити громадою, щоб і надалі брали гору прагнення та ініціатива під час розв’язання наболілих проблем. Адже, як кажуть у народі, гуртом і батька легше бити.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна Вчора, 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016