Радість. Гордість. Віра

У буденній марноті вересня приємно поглянути на ці знімки й пригадати, як 24 серпня 2013 року українці відзначали найголовніше державне свято.

День незалежності в столиці має певний сценарний кістяк. Але кожен рік дарує свої особливості.

Початок дня, як ведеться, – покладання квітів до пам’ятників видатним українцям Тарасу Шевченку та Михайлу Грушевському. На чолі колони – Президент України Віктор Янукович, Прем’єр­міністр Микола Азаров, Голова Верховної Ради Володимир Рибак і голова КМДА Олександр Попов. Урочиста зосередженість церемонії – один бік святкової медалі, так би мовити.

Другий – нестримне, запальне, барвисте багатотисячне народне гуляння. Око незаангажованого об’єктива ловить усмішки в різноманітному виконанні. Українці – старі та малі, родинами та поодинці, парами та гуртами – відвідали майдан Незалежності, аби привітати країну з днем народження. У тому, що відмінили військовий парад, є безперечний позитив. Щорічне свято на центральному майдані тепер більше нагадує ярмарок і водночас – карнавал.

Метушиться люд, веселиться, співає, танцює. Хтось вибирає сувенір на пам’ять. Хтось наближає перемогу у спортивних змаганнях: їх на Хрещатику на будь­який смак не бракує. Карнавальним духом просякнутий парад вишиванок: строката хода за участю людей з усіх куточків України, вдягнутих в етнічні строї. Попереду кожної колони – розмальована велетенська курочка. Причепурені нарядні пани і пані, молодики і панянки від душі галасують. І це нікому не заважає. Радість – ось, що особливо відчувається в цих лавах. Гордість – ось, що об’єднує тих, хто злився із шаленим натовпом щасливих людей. Віра в те, що свято продовжиться в буднях, – ось, із яким почуттям акомпанує вечірньому салютові розгарячіла величезна толока.

Автор: Ніла ІВАНЕНКО