передплата Українською | In English

№14, липень 2013

З історії розвитку і становлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України

Поділитися:

Від того, наскільки активно судові експертні установи використовують сучасні досягнення науково-технічного прогресу й спеціальні знання під час вирішення основних завдань судочинства, напряму залежать забезпечення правопорядку та успіх в усуненні антисуспільних явищ на території країни. Судова експертиза підсилює доказовий базис матеріалів справи, забезпечує встановлення об’єктивної істини, відіграючи важливу роль у розробці й практичному впровадженні наукових методів та методик дослідження матеріалів під час розслідування злочинів і судового розгляду справ. Історичний розвиток цієї галузі в нашій державі доводить, що пройдений шлях став роками пошуків і самовідданої праці експертів, спрямованої на створення наукового важеля встановлення істини у справі правосуддя, – Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, котрий 4 липня 2013 року відзначив 100-річний ювілей.

На жаль, загальна історіографія КНДІСЕ ще не була об’єктом ґрунтовного наукового дослідження. Окремі статті, присвячені його діяльності, не охоплювали всього періоду становлення судової експертизи в Україні та, зокрема, й самого інституту [1; 3; 6]. Хоча Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України – одна з провідних судово-експертних установ нашої держави, котра має непросту, але дуже цікаву історію створення, становлення та розвитку.

Іще 4 липня 1913 року, перебуваючи на яхті «Штандарт» в одному з балтійських портів, Його Імператорська Величність Микола II на оригіналі прийнятого Державною радою та Державною думою Російської імперії Закону «Про заснування кабінетів науково-судової експертизи в містах Москві, Києві та Одесі» власноруч написав: «Быть по сему» [5]. Так було започатковано судово-експертну діяльність в Україні, а також засновано найстаріші експертні установи на її теренах – Київський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз.

Цьому передувало невпинне зростання кількості нерозкритих злочинів у країні та світі. Однією з причин низького рівня їх розкриття вважалася відсутність експертних установ і технічного обладнання, необхідного для функціонування останніх, а також кваліфіковано підготованих кадрів.

Вирішуючи нові завдання й питання боротьби зі злочинністю, наука сформувала окрему галузь знань, яку австрійський судовий слідчий, а в майбутньому – вчений Ганс Гросс наприкінці XIX століття найменував криміналістикою (від лат. criminalis – злочинний, такий що стосується злочину).

Криміналістика і судова експертиза пройшли декілька історичних етапів розвитку, причому еволюція судової експертизи в багатьох випадках дублює генезу теоретичних основ криміналістики. Хоча цей факт є закономірним, адже пояснюється однорідністю, односпрямованістю наукового знання в обох галузях. Тому моделювання періодів судової експертизи може ґрунтуватися на досвіді криміналістики, на основі теоретичних напрацювань котрої розроблялися й розвивалися її ключові принципи [1, с. 35].

Відповідно, літопис становлення і подальшої діяльності найстарішої в Україні експертної установи – Київського НДІСЕ – має як вагоме теоретичне, так і неабияке практичне значення для вдосконалення судово-експертної діяльності.

В історії розвитку КНДІСЕ, яка бере початок від заснування Кабінету науково-судової експертизи при прокурорі Київської судової палати, виокремлюють три великі періоди: довоєнний, післявоєнний і сучасний (період незалежності України) [3].

Однак еволюцію функціонування Київського інституту можна відобразити за допомогою коротших етапів:

– дореволюційний період;

– період становлення радянської влади в Україні;

– довоєнний період;

– роки Великої Вітчизняної війни;

– післявоєнний період;

– період незалежності України.

Незважаючи на те, що основні завдання КНДІСЕ протягом сторіччя були незмінними, а колектив наполегливо працював над упорядкуванням накопичених знань і досвіду, робота установи протягом кожного з цих періодів мала власну специфіку [1; 3].

Із припиненням функціонування Державної судово-фотографічної лабораторії при прокурорі Судової палати в Петербурзі 1912 року (1913 року – при прокурорі Московської, а 1914 року – при прокурорах Київської та Одеської судових палат) було відкрито Кабінет (камеру) науково-судової експертизи, що мав фотографічний, кримінально-технічний та хімічний відділи.

Застосовуючи методи фотографії, дактилоскопії, хімії, мікрохімії, Київський КНСЕ керувався «Інструкцією керуючому Кабінетом науково-судової експертизи при прокурорі Санкт-Петербурзької судової палати і його помічникам» (затвердженою 3 листопада 1912 року міністром юстиції, статс-секретарем І. Г. Щегловитовим), яка серед функціональних обов’язків співробітників кабінетів передбачала й застосування наукових методів і технічних засобів.

Роботу Київського кабінету (камери) НСЕ при прокурорі Судової палати було розпочато у величній за розмірами й значенням основній адміністративній будівлі міста і губернії – приміщенні «губернського у справах присутствія» «урядового» кварталу міста Києва, на останньому поверсі якого Кабінет займав 12 кімнат.

Першим керуючим Кабінетом призначили Сергія Михайловича Потапова – помічника голови Санкт-Петербурзького кабінету, який, прослухавши курс лекцій із криміналістики в Лозанні, вважав, що розкриття кримінальних справ неможливе без застосування наукового підходу. Посади помічників керуючого обіймали доктор медицини, один із провідних експертів із дослідження крові початку ХХ століття, приват-доцент, проректор кафедри судової медицини Київського університету Святого Володимира, статський радник, кавалер ордена Святого Станіслава ІІІ ступеня Микола Миколайович Туфанов і приват-доцент природничого відділення фізико-математичного факультету Київського університету Василь Іванович Фаворський – спеціаліст у галузі судової фотографії та дослідження документів [2].

Обслуговуючи Київську, Харківську і Варшавську судові палати, 1914 року Київський кабінет провів 204, 1915-го – 240, 1916-го – 123, а 1917 року – 140 експертиз.

Внесок у розвиток вітчизняної судової експертизи, зроблений Київським кабінетом дореволюційного періоду, може вважатися безцінним: його діяльність віддзеркалила початок застосування здобутків науки  в криміналістиці, під час якого застарілі прийоми, що застосовувалися «випадковими» в експертній справі людьми, було замінено науковими методами, які ґрунтувалися на використанні новітніх досягнень техніки та природничих наук.

У період становлення радянської влади самовіддана праця вчених допомогла зберегти останні на той час Київський та Одеський кабінети науково-судової експертизи: Петроградський кабінет НСЕ було повністю знищено під час пожежі в будівлі Петроградського окружного суду в перші дні Лютневої революції; Московський кабінет НСЕ припинив діяльність у роки громадянської війни.

Досить негативно на роботу Київського кабінету НСЕ вплинули Перша світова війна, події 1917 року, громадянська війна, а також окупація Києва білогвардійцями й поляками (6 травня – 20 червня 1920 року), під час якої було викрадено значну частину майна установи.

За доби Центральної Ради й особливо під час правління Гетьмана П. Скоропадського діяльність Кабінету активізувалася. Порівняно з 1917 роком  кількість експертиз, проведених протягом 1918-го, збільшилася майже втричі, до того ж основна частина 389 здійснених досліджень стосувалася підробки грошових знаків. Проте у 1919 році було проведено лише 80 науково-судових експертиз [3].

Із 1920 року Київський кабінет НСЕ очолив професор В. І. Фаворський (його попередник С. М. Потапов, залишивши посаду восени 1919 року, виїхав до Одеси). Після відновлення знищеного обладнання та повернення викраденого реквізиту проведення дактилоскопічних, трасологічних, судово-хімічних експертиз та експертиз документів почали забезпечувати в установі три секції: судово-хімічна, індивідуальної ідентифікації та судово-фотографічних досліджень. Окрім того, було відкрито криміналістичний музей, експозиція котрого налічувала 1000 систематизованих експонатів.

У 1917–1922 роках розроблялися принципи й методи організації нової, народної «червоної» юстиції.
В. І. Фаворський активізував науково-дослідне застосування методів кольороподілу та контрастування під час технічного дослідження документів. Керівник секції судової фотографії професор М. О. Петров (у дореволюційні роки був головою Київського товариства фотографів «Дагер» і зробив його відомим у всьому світі) проводив значну науково-дослідну роботу з розробки нових методів дослідження речових доказів за допомогою фотографування в інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських променях; фотохімії та технологій фотодруку; прочитання вицвілих, стертих або витруєних написів тощо. Він розробив способи отримання позитивних відбитків у два тони та багатоколірних
комбінаційних відбитків за допомогою озоброму, метод варіювання бромо-срібних відбитків у червоно-коричневий тон, нову технологію одержання діапозитивів тощо.

Циркуляр НКЮ України № 56/185 від 13 жовтня 1921 року передбачав, що «з метою збереження цінних для науки матеріалів, якими є ті з речових доказів, котрі використовувалися як знаряддя злочину або зберегли на собі сліди злочину», всі губернські трибунали й народні суди мають надсилати зазначені речові докази судовим експертним установам [9].

Проте відсутність належного фінансування не давала змоги співробітникам експертних кабінетів використовувати ті методи судово-експертних досліджень, які забезпечували б їх оптимальність [4].

На законодавчому рівні висновок експерта вперше визначено різновидом судових доказів згідно з КПК УРСР, який набрав чинності 20 вересня 1922 року. Відтак діяльність Київського кабінету науково-судової експертизи також отримала законодавчу регламентацію.

10 липня 1923 року Радою Народних Комісарів УРСР затверджено Положення про краєві кабінети науково-судової експертизи в містах Києві, Харкові та Одесі, а
30 листопада 1923 року народним комісаром юстиції
М. Скрипником схвалено «Інструкцію крайовим кабінетам науково-судової експертизи», котрі «для підмоги органам слідчої влади» мали до встановлення злочину проводити різні науково-технічні досліди шляхом застосування фотографії, мікрофотографії, дактилоскопії, хімії та інших наукових методів. До відання Київського кабінету НСЕ було віднесено справи, що виникали та розглядалися на Київщині, Чернігівщині й Волині.

У слідчо-судову практику дуже швидко впроваджувалися нові науково-технічні засоби і прийоми. У зв’язку з розширенням функцій Положенням про судоустрій УРСР, прийнятим 23 жовтня 1925 року, кабінети науково-судової експертизи реорганізовано в Київський, Харківський та Одеський інститути науково-судової експертизи.

Із заснуванням інститутів розпочинається новий етап у розвитку українських експертних науково-дослідних установ, у межах яких, окрім наявних чотирьох секцій, утворюються ще дві – судово-біологічних досліджень і кримінально-психологічних та психопатологічних досліджень.

Професор В. І. Фаворський залучив до роботи в інституті вчених-криміналістів, хіміків, біологів, медиків, психіатрів. Секцію судової хімії очолив доцент
В. А. Франківський, з яким працював В. Л. Павлов і згодом також став її керівником. Судово-медичною секцією керував доктор медицини М. М. Туфанов, потім – професор Г. О. Шепель. Після об’єднання цієї секції з біологічною її керівником став відомий учений-біолог професор М. М. Маєвський. У той час у секції працювала
А. І. Смирнова-Замкова, котра згодом здобула звання члена-кореспондента АН УРСР. Секцію кримінальної психології та психопатології очолював професор
В. М. Гаккебуш. Секцією індивідуальної ідентифікації керував М. П. Недьошев – медик за освітою, усебічно освічений криміналіст. 1928 року при інституті було організовано науково-дослідну кафедру кримінології, у роботі якої брав участь відомий радянський процесуаліст професор М. О. Чельцов-Бебутов.

Завдяки новій організаційній структурі КІНСЕ розширилося коло його експертної діяльності, що перетворило інститут на багатопрофільну експертну установу. Її науково-дослідну роботу було сконцентровано на вдосконаленні методів токсикологічного аналізу (у 1926 році
В. Л. Павлов запропонував метод використання газоподібного хлору в лужному середовищі для руйнування трупного матеріалу), судової фотографії (кольороподіл, підсилення контрастів), ідентифікації обрізів нарізної зброї.

Після набрання чинності новим Положенням про судоустрій УРСР у складі інституту з вересня 1929 року почали працювати секції хімічних і фізико-хімічних досліджень; біологічних досліджень; фотографічних досліджень; ідентифікації. Було ліквідовано секції судово-медичних досліджень і кримінально-психологічних та психопатологічних досліджень, припинено роботу кафедри кримінології.

Основним профілем експертної та науково-дослідної роботи КІНСЕ було визначено розробку нових методів досліджень та експертизу речових доказів.

У цей період збільшився обсяг експертної роботи, у криміналістичному музеї інституту щотижня відбувалися семінари за участю його співробітників, слідчих, працівників міліції та суддів.

У довоєнні роки наукові криміналістичні дослідження, зокрема з трасології, судової балістики, дослідження документів, слідчої тактики й методики розслідування окремих видів злочинів, розвивалися досить інтенсивно. М. М. Зюскіним було розроблено деякі прийоми криміналістичного дослідження документів і зношеної вогнепальної зброї; С. І. Тихенком – новий метод фіксації вдавлених слідів на сипучому ґрунті (обприскування слідів гасом із подальшим заливанням рідким гіпсом); М. М. Зюскін, Б. Р. Киричинський,
О. Ю. Брайчевська визначили можливості методів загальної фотографії, модифікували методи посилення контрастів, обравши серед них методи протравного дослідження документів – заміни срібного зображення на негативах зображенням з органічних барвників.

М. М. Зюскін та О. Ю. Брайчевська вдосконалили деякі методи кольороподілу. Б. Р. Киричинським і
Ю. В. Ігнатовичем уперше в  криміналістиці було застосовано фотометричний метод дослідження документів у інфрачервоному промінні, а також сконструйовано прилад для вимірювання у відбитому промінні – «інфрачервоний термощуп».

Б. Р. Киричинський розробив методи фотозйомки й дослідження речових доказів у невидимих ультрафіолетових, інфрачервоних і м’яких рентгенівських променях Букки, уперше використавши їх для криміналістичних досліджень на теренах СРСР під час установлення деяких ознак підробки документів, виявлення слідів близького пострілу на темних тканинах, визначення внутрішнього стану певних досліджуваних об’єктів тощо. Учений також уперше застосував фотометричний метод дослідження документів у інфрачервоних променях, що давав змогу отримати кількісні дані на відміну від уже усталеного в криміналістиці фотографічного методу, за допомогою якого можна було отримати лише якісні показники.

Робота Київського ІНСЕ сприяла швидкому розвитку інших галузей знань, суміжних із криміналістикою:
у сфері судово-хімічних досліджень важливих результатів експертної роботи було досягнуто В. Л. Павловим,
С. І. Рохліним, А. Д. Старчевською, Т. І. Гетьман,
Т. І. Барабаш та іншими; провідну роль у розробці судово-біологічних методів відігравали  К. Є. Завадинськай  Т. Г. Бордонос.

Напрацювання українських учених у галузях криміналістики і судової експертизи часто публікувалися в наукових збірниках і журналах; їм також було присвячено окремі видання.

У 1931 році вперше вийшов друком криміналістичний журнал «Питання криміналістики та науково-судової експертизи», а 1937 року почали видавати збірник «Криміналістика і науково-судова експертиза». Окремі наукові й науково-методичні роботи публікувалися в журналі «Революційне право», у збірниках робіт українського НДІ юридичних наук, у журналі РРФСР «Социалистическая законность» та у спеціальних юридичних виданнях, що стосувалися фотографії, хімії, біології і судової медицини. У довоєнний період відбулися три наукові конференції інститутів судової експертизи: у 1938 році – у Харкові, а в 1939 і 1940 роках – у Києві.

Завдяки науково обґрунтованим результатам досліджень Київського кабінету до нього зростав рівень довіри судової влади та НКВС.

1941 року, у зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни, Київський інститут науково-судової експертизи, перебуваючи на консервації, призупиняє роботу, а все його майно перевозиться на зберігання до хімічного корпусу Київського державного університету імені Тараса Шевченка на вулицю Короленка, 58.

Після визволення України від німецько-фашистських загарбників з 3 грудня 1943 року робота установи під керівництвом колишнього аспіранта інституту
Т. О. Гетьмана починає поступово налагоджуватися.

Першочерговими завданнями колективу стали відновлення устаткування для початку оперативної і дослідницької роботи, а також систематизація вцілілих архівних матеріалів.

У період війни бібліотечні фонди, експонати криміналістичного музею, більша частина приладів і обладнання були знищені чи викрадені.

Як засвідчив акт Виконавчого комітету Сталінської районної ради депутатів трудящих, найцінніше обладнання всіх секцій інституту, евакуйоване в липні 1941 року Наркоматом юстиції УРСР, та унікальні експонати криміналістичного музею повернуті не були. І чи збереглися вони, нікому невідомо. Збитки від знищення, викрадення й пошкодження майна становили 185 тис. 287,1 карбованця.

Із часом відновилася робота українських судово-експертних установ у  Києві та Харкові. 2 червня 1944 року їх перейменували на науково-дослідні інститути судової експертизи (НДІСЕ).

Післявоєнний період розвитку НДІСЕ тривав на тлі відбудови зруйнованого господарства України, зростання злочинності й, відтак, подальшого розширення мережі судово-експертних установ.

Положенням про КНДІСЕ, затвердженим міністром юстиції УРСР 27 грудня 1950 року, поряд із розробкою нових методів дослідження речових доказів перед установою було поставлено завдання з вивчення питань теорії криміналістики та судової експертизи. Крім того, змінено профіль експертної діяльності відділів судово-хімічних та судово-біологічних досліджень: хімічний аналіз біогенних матеріалів і біологічні дослідження віднесено до компетенції республіканського й обласних бюро судово-медичної експертизи.

Із 1951 по 1962 рік під керівництвом директора інституту В. К. Лисиченка починають розроблятися методи використання в експертизі радіоактивних ізотопів, теорії криміналістичної ідентифікації й експертного експерименту, судова радіологія. 1962 року організовано Центральний НДІ судових експертиз, надалі – Всесоюзний НДІ судових експертиз на чолі з
О. Р. Шляховим. У столицях союзних республік і великих містах засновано мережу науково-дослідних лабораторій, які проводили науково-практичну роботу з усіх видів криміналістичних, судово-хімічних, судово-біологічних та автотехнічних експертиз, а їхніх працівників часто залучали як фахівців під час проведення слідчих дій. У лабораторіях інституту проводилися науково-дослідні роботи зі створення наукових основ різних видів експертиз і методик їх проведення, а для успішного вирішення поставлених перед правосуддям України завдань експертами застосовувалися наукові методи.

У 1950–1970-ті роки в рамках кандидатських і докторських дисертацій нової плеяди молодих криміналістів досліджувалися такі важливі питання: проблема індивідуальності та стійкості ознак почерку (роботи
С. І. Тихенка), механізм утворення слідів, розтину і розрізу за слідами (праці Л. К. Литвиненка), питання теорії і методик ідентифікації (дослідження М. Я. Сегая 1958 і 1971 років та В. М. Прищепи 1968 року), механізм дослідження вогнепальної зброї (напрацювання
М. М. Зюскіна 1948 року, О. С. Сапожнікова 1953 року, В. Є. Бергера 1969 року), проблеми трасології
(А. О. Фокіна, 1970 рік, М. В. Салтевський,
Л. К. Литвиненко, 1960 рік). Велика увага приділялася проблемам судового почеркознавства (праці
З. О. Ковальчук 1946 року, С. А. Ципенюк 1962 року,
В. Ф. Берзіна, З. С. Меленевської 1970 року), вивчення підписів (розробки В. В. Липовського 1969 року), дослідження рукописних текстів, виконаних українською мовою (роботи Н. І. Клименко 1969 року) тощо.

Доволі оригінальними були напрацювання українських учених щодо техніко-криміналістичного дослідження документів; фізичних методів визначення послідовності написання штрихів, що перетинаються; методів оцінки контрастів і контролю позитивного та негативного процесів (М. М. Зюскін, Є. Ю. Брайчевська, З. О. Ковальчук, С. Д. Павленко). Особливий інтерес викликали монографія В. К. Лисиченка, присвячена застосуванню радіоактивних ізотопів для дослідження документів (1976 рік), і його роботи щодо ролі документів у кримінальному судочинстві (1972 рік).

Наукові праці українських криміналістів та експертів публікувалися в журналах і збірниках «Право України», «Вісник прокуратури», «Труды Киевской ВШ МВД СССР имени Ф. Э. Дзержинского», а також у зарубіжних виданнях.

Після здобуття Україною незалежності завдання ліквідації злочинності на її теренах визначило необхідність подальшого розвитку методів криміналістики і судової експертизи.

Ще у 1980-х роках у Київському НДІСЕ було розроблено й застосовано в експертній практиці лазерні методи досліджень, а також методики нового виду судової експертизи – відеофонографічної. З огляду на потреби практичної діяльності на базі класичної трасології формувалася та розвивалася транспортно-трасологічна експертиза.

О. П. Сапун і М. Я. Сегай узагальнили досвід профілактичної діяльності інституту й розробили рекомендації щодо найдоцільніших форм проведення такої діяльності судово-експертною установою.

У 1990 році розпочато розробку досліджень у нових сферах – товарознавчій, будівельно-технічній, комп’ютерній, фоноскопічній і лазерній. Було реформовано Республіканське бюро судово-бухгалтерської експертизи й  на його базі організовано Лабораторію судово-економічних досліджень.

25 лютого 1994 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про судову експертизу», визначивши правові, організаційні та фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою та об’єктивною експертизою, спрямованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.

У межах КНДІСЕ відділ автоматизації експертного провадження реорганізовано у відділ математичного моделювання та автоматизації експертних досліджень, а згодом – у лабораторію дослідження комп’ютерної техніки та цифрових технологій; створено сектори судово-автотоварознавчих експертиз та судово-пожежних досліджень.

Структура інституту постійно змінювалася, з’являлося нове обладнання, впроваджувалися нові напрями наукової роботи: дослідження в галузі мистецтвознавства; вивчення об’єктів інтелектуальної власності; проведення лінгвістичних досліджень усного мовлення; вивчення об’єктів водного транспорту; дослідження телекомунікацій [7, с. 48].

Сьогодні під час роботи експерти використовують сучасне електронне обладнання для виявлення латентних слідів, лазерні прилади (інфрачервоні та ультрафіолетові спектрометри), технічні засоби для рентгеноструктурного аналізу та газової хроматографії, комп’ютерну техніку.

В інституті створюються власна інформаційна база, наукова бібліотека, яка налічує понад 50 тисяч примірників друкованих видань, а також архів, котрий уміщує документальний базис установи починаючи з 1944 року, натурні колекції та стандартизовані, зареєстровані в Мін’юсті України методики дослідження різних речових доказів. Про високу наукову кваліфікацію співробітників інституту свідчить наявність у них низки міжнародних патентів на власні методики криміналістичних досліджень.

Тож, пишаючись цінним досвідом експертної та наукової роботи, накопиченим за 100-річний період діяльності КНДІСЕ, його колектив сьогодні має неабиякий потенціал творчого інтелекту для продовження справи боротьби зі злочинністю і служіння правосуддю України.­

 

Джерела

1. Клименко Н. І. Судова експертологія: Курс лекцій. – К.: Ін Юре, 2005. – 527 с.

2. Краткий очерк деятельности кабинетов научно-судебной экспертизы в 1914 году // Журнал Министерства юстиции. – 1915. – № 6. – С. 305–306.

3. Лисиченко В. К., Сабуров Н. В. Развитие криминалистики и судебной экспертизы в первые годы Советской власти в РСФСР и УССР // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 26. – К.: Вища школа, 1983. – С. 3–15.

4. Миронов А. И. Криминалистические подразделения в 30-е годы (1930 –1941) // Экспертная практика. – 1980. – № 15. – С. 10–16.

5. Собрание узаконений и распоряжений правительства. – 1913 г. – № 158. —  Ст. 1441.

6. Тихенко С. И., Лисиченко В. К. Развитие криминалистики в Украинской ССР за 50 лет // Криминалистика и судебная експертиза. – Вып. 4. – К.: РИО МООН УССР, 1967. – С. 72.

7. Ті, що виводять на чисту воду: Інтерв’ю директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) Міністерства юстиції України Олександра Рувіна // Віче. – 2012. – № 13. – С. 48–49.

8. Цимбал М. Л. Історичний аспект заснування судово-експертних установ в Україні // Судова експертиза. Сучасний стан та перспектива розвитку: тези доповідей. – К.: МЮ України, 2010. – С. 20–22.

9. Циркуляр НКЮ УССР всем наркоматам и центральным учреждениям о направлении в кабинеты научно-судебной экспертизы вещественных доказательств для формирования музеев от 13 октября 1921 г.// ЦД ВВО України. – Ф. 8, спр. 7335. – Арк. 31.

Автори: Ніна КЛИМЕНКО, Віолетта ФЕДЧИШИНА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Стало відомо, хто замінить Мінгареллі на посаді посла ЄС в Україні Сьогодні, 19 червня

«Брендовий» скандал: Корчинський дещо порадив українським жінкам Сьогодні, 19 червня

Письменник про скандал з «брендами»: Рівень висловлювань президента - це рівень «95 кварталу» на сцені Сьогодні, 19 червня

Політолог про європейський вояж Зеленського: Казуси і ляпи були, але зради не відбулося Сьогодні, 19 червня

Державіаслужба вирішила поновити сертифікат авіакомпанії YanAir Сьогодні, 19 червня

Європейський центробанк може знизити ставку "до мінуса" — ЗМІ Вчора, 18 червня

ЄС відклав початок переговорів про вступ з Албанією та Північною Македонією Вчора, 18 червня

Зеленський про газові домовленості з РФ: ніхто не буде Україні викручувати руки Вчора, 18 червня

Український генерал пояснив, чого насправді хоче Путін Вчора, 18 червня

МВС придбає українські Ан-178 без російських деталей Вчора, 18 червня