передплата Українською | In English

№11, червень 2013

Правовий статус дітей in vitro: тепер донарство = батьківство?

Поділитися:

За даними Європейської асоціації репродукції людини та ембріології, кожна з шести пар у світі переживає проблему безпліддя щонайменше одного разу протягом репродуктивного періоду. У 20–30% випадків безпліддя пояснюється фізіологічними проблемами чоловіків, у 20–35% – фізіологічними проблемами жінок, а у 25–40% – причиною безпліддя є проблеми обох партнерів. Окрім того, у 10–20% випадків причину безпліддя виявити неможливо. Хоча збільшення віку жінок, котрі бажають завагітніти, нині є найпоширенішим поясненням цього явища.

1978 року народилася перша дитина, зачаття якої відбулося штучним шляхом. А нині у світі налічується близько п’яти мільйонів людей, котрі народилися в результаті медичного втручання. Оскільки більшість медичних процедур зі штучного запліднення проводяться щодо жінок у віці від 30 до 39 років, лікарями застосовується значна кількість допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), зокрема й пов’язаних із донорством сперми як біологічного матеріалу.

Заморожений генетичний матеріал чоловіка використовується для подолання безпліддя методами штучної інсемінації або екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) у випадках, коли чоловік не може бути присутнім у клініці в день процедури або проходитиме медичне лікування, яке може призвести до безпліддя (протипухлинна терапія тощо). Не маючи можливості продовження роду, безплідна пара може скористатися послугами незнайомого донора. Згідно з чинними стандартами донорська сперма використовується для запліднення тільки після витримування 6­місячного карантину в кріосховищі («банку сперми»). Інформація про зовнішність донорів, національність, освіту, професію, сімейний стан, наявність дітей міститься в спеціальному каталозі «банку», котрий, до того ж, відповідає за ретельну перевірку стану здоров’я донора та якість відібраної сперми.

Однак у всьому світі кріосховища дедалі частіше використовуються як «камери зберігання», куди чоловік здає свій генетичний матеріал на випадок непередбачуваної ситуації чи його передчасної смерті. Приміром, так чинили солдати американської армії перед відправленням до зони бойових дій у Перській затоці. В Україні така практика застосовується на атомних електростанціях і хімічних підприємствах, де високий ризик хімічної чи радіологічної інтоксикації.

Зважаючи на важливість відносин по лінії «донор – реципієнт», у звіті від 19 вересня 2008 року Комітет з етики Американського співтовариства репродуктивної медицини назвав ключові проблемні питання, котрі можуть виникати в результаті здійснення донорства сперми:

• збільшення кількості запліднень, проведених із використанням сперми донора, призводить до необхідності регулювання питання обізнаності «нащадків» цього донора щодо їхнього походження та, відповідно, можливості донора спілкуватися з його нащадками за бажання останнього;

• відсутність регулювання кількісних параметрів використання сперми одного донора може призвести до неочікуваних контактів кровних родичів, котрі, у свою чергу, ставши причиною інцесту, сприятимуть виникненню патологій та різноманітних захворювань у представників наступних поколінь;

• можливість розсекречування інформації, що стосується донора сперми, у разі виникнення певного роду спадкових захворювань чи відхилень у дитини, котра народилася в результаті штучного запліднення за допомогою донорської сперми;

• можливість виникнення юридичних зобов’язань донора щодо утримання дитини та визнання батьківства в разі виявлення біологічного зв’язку між ним та дітьми, які народилися в результаті штучного запліднення з використанням біологічного матеріалу цього донора.

Аби уникнути згаданих проблем чи розв’язати їх, більшість країн вдалися до регулювання процедури донорства сперми та її подальшого використання для потреб репродуктивної медицини.

Донорську сперму як біологічний матеріал для ДРТ заборонено використовувати в Італії, Тунісі та Туреччині. Так, статтею 12 Закону № 40 від 19 лютого 2004 року щодо регулювання ДРТ в Італії передбачено, що використання сперми, котра надійшла від осіб, третіх щодо бездітної пари (чоловіка та жінки), карається штрафом від 300 до 600 тис. євро. Упровадження чи організація продажу біологічного матеріалу донорів, а також його рек­лама караються позбавленням волі на строк від трьох місяців до двох років із накладенням штрафу в розмірі від 600 тис. до 1 млн. євро.

У деяких країнах закон не забороняє використання донорської сперми, проте встановлює досить жорсткі обмеження. Сперма має бути зареєстрована в спеціальному реєстрі (Франція, Норвегія, Швеція), анонімність донорів не допускається (Велика Британія, Нідерланди, Норвегія, Швеція) або є обов’язковою (В’єтнам, Данія, Іспанія, Російська Федерація, Словенія, Сінгапур, Україна, Чехія). У Кореї та Іспанії можливе лише безоплатне донорство. Згідно із законодавством Данії в разі виникнення певних незручностей, пов’язаних із донацією сперми, її донор має право на отримання грошової компенсації в розмірі 500 датських крон (≈ 64 євро).

У Швейцарії послуги донорів передбачені лише для гетеросексуальних подружніх пар, але самотні жінки й лесбіянки можуть провести цю процедуру у Великій Британії. Шведське законодавство визначає, що право на отримання інформації, що стосується донора сперми, має як жінка­реципієнт, так і її партнер (тобто пара, кот­ра прагне скористатися методами ДРТ, необов’язково має бути гетеросексуальною). У Бельгії та Чехії реципієнтами донорської сперми визнаються виключно гетеросексуальні пари. Проте в Данії та Німеччині ними можуть стати й самотні жінки.

На Тайвані в донора в анамнезі не повинно бути випадків донації, що призвели до народження живої дитини. Схвалення комітету з етики потрібне для кожного використання донорської сперми в Новій Зеландії та Словенії. У Великій Британії та Ізраїлі необхідне отримання інформованої згоди донора.

У Латвії сперма не може зберігатися більше десяти років або використовуватися після смерті донора. У Великій Британії враховуються матеріальні можливості утримання дитини, народженої від донора. Обмежується й кількість таких дітей: двома в Словенії, трьома в Латвії (крім багатоплідності), шістьма в Іспанії, десятьма у Великій Британії чи двадцятьма в Росії.

У Швейцарії ідентифікаційні характеристики всіх учасників процедури запліднення за допомогою ДРТ зберігаються в центральному реєстрі протягом 80 років, а народжена після нього дитина, досягнувши 18­ліття, може отримати доступ до них. Таке саме право мають діти в Австрії, Німеччині, Фінляндії, Норвегії, Великій Британії. Проте в Бельгії, Франції, Росії та Україні особи, відповідальні за розголошення інформації, що стосується донора сперми, мають нести кримінальну відповідальність (наприклад, ст. 145 Кримінального кодексу України передбачає, що умисне розголошення лікарської таємниці карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років).

Законодавче регулювання донорства сперми в державах–членах Європейського Союзу здебільшого виходить із конфіденційного чи відкритого характеру цієї процедури:

• 11 із 27 держав Євросоюзу (Португалія, Іспанія, Франція, Чехія, Словенія, Словаччина, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Угорщина) законодавчо забороняють відкрите, проте дозволяють анонімне донорство сперми;

• 6 із 27 країн ЄС (Фінляндія, Швеція, Велика Британія, Нідерланди, Німеччина, Австрія) юридично забороняють анонімне, проте дозволяють відкрите донорство сперми;

• 3 із 27 держав – членів Співтовариства (Бельгія, Латвія, Румунія) юридично передбачають як відкритий, так і конфіденційний тип передачі матеріалу до кріосховищ;

• 2 країни – учасниці ЄС (Італія, Литва) юридично забороняють обидва типи донорства сперми;

• у 5 із 27 країн­учасниць (Ірландія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Польща) передача сперми до кріосховищ не врегульована на законодавчому рівні.

Галузеві регулювальні засади забороняють донорство сперми в Єгипті та Марокко, хоча дозволяють в Австралії, Аргентині, Бразилії, Індії, Китаї, Мексиці, Сінгапурі, США, Таїланді, Чилі, ПАР. Попередня перевірка (скринінг) зразків необхідна в Австралії, Аргентині, Гонконзі, Мексиці, США, Таїланді.

У Сінгапурі між донором і парою потенційних батьків має існувати генетична спорідненість (але брати жінки не можуть стати донорами), причому дозволяються не більш як три випадки народження живої дитини від одного донора. У Таїланді заборонено донорство сперми від рідних та братів. У ПАР необхідним є надання комплекту відповідних документів. Якщо донорська сперма використовуються не тільки для ЕКЗ, то в Австралії, Аргентині, Бразилії, Індії, Сінгапурі, США, Таїланді, ПАР, Японії потрібні додаткові дозволи; зокрема, австралійські, бразильські та японські клініки мають отримати спеціальну акредитацію.

В Японії чоловіче репродуктивне донорство добровільне, але його послугами можуть скористатися лише пари, які уклали офіційний шлюб (згідно із законодавством гетеросексуальний). Аналогічний шлюбний ценз існує в Мексиці та Чилі; в Хорватії та на Філіппінах його немає. У Малайзії та Фінляндії працювати з донорською спермою можуть тільки недержавні клініки. Крім ЕКЗ, донорську сперму можна використовувати в Колумбії та Перу, але в Еквадорі, Португалії та Венесуелі – тільки для внутрішньоматкової інсемінації (процедури зачаття in vitro заборонені).

До речі, у Сполучених Штатах Америки право дитини дізнатися особисті дані біологічного батька після досягнення нею 18 років поки що не закріплене юридично, але сьогодні там з’являється дедалі більше «банків сперми», що гарантують цю можливість. Американці замислюються над тим, щоб переглянути законодавство. Адже раніше клієнтами таких «банків» ставали переважно бездітні подружні пари, яким психологи рекомендували не розкривати таємницю походження «донорських» дітей. Нині в країні щорічно з’являється 30 тисяч дітей, народжених із донорською допомогою лесбіянками або одинокими матерями, які вимагають визнання за своїми дітьми права обізнаності щодо їхнього біологічного походження.

Автор: Юлія ЦИРФА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини 22 квітня: Про гарячу воду, надії на Зеленського та підозру Гонтаревій Сьогодні, 23 квітня

Посли G7 зробили заяву щодо результатів виборів в Україні Вчора, 22 квітня

Зеленський не буде намагатися звільнити Смолія Вчора, 22 квітня

ГПУ викликає Гонтареву для вручення підозри у справі Курченка Вчора, 22 квітня

У Зеленського нагадали: президент не знижує тарифи Вчора, 22 квітня

Меркель запросила Зеленського в Берлін і пообіцяла підтримку Україні Вчора, 22 квітня

Питання №1: політолог пояснив, чому зараз так важливо спостерігати за поведінкою депутатів Вчора, 22 квітня

Команда Зеленського може опинитися в інтелектуальній залежності від опозиції Вчора, 22 квітня

Оточення Порошенка збирається незаконно звести багатоповерхівки у центрі Києва — ЗМІ Вчора, 22 квітня

Кличко: Влітку надовго гарячу воду киянам не відключатимуть Вчора, 22 квітня