№9, травень 2013

Акварельна рапсодіяАкварельна рапсодія

Виставка творів Андрія Чебикіна «Акварель». Національна академія мистецтв України. Київ.

Його роботи неможливо споглядати безпристрасно. Кожна з них – концентрат особливого чебикінського естетизму. В акварельних аркушах він набуває іншого звучання, ніж у графіці. Проте в усіх випадках пензель і перо майстра не сплутаєш ані з чиїм іншим.

Стіни компактного будиночка по вулиці Воровського передбачають своєрідну камерність виставкового матеріалу. Приміщення академії ніби створене для ось таких витончених експозицій, як ця. До речі, вона в певному розумінні є дебютною для Андрія Володимировича, адже він уперше показує свою акварель поза контекстом графіки.

У кожній роботі живе східна рівновага між стихією і лаконізмом, сократівське чуття міри між пориванням і завершеністю.

На противагу обивательському стереотипу, техніка акварелі аж ніяк не проста. На відміну від олійної картини, яку можна зафарбувати та намалювати по-новому, акварель твориться лише раз. Не даючи шансу на помилку, вона передбачає швидкісне втілення миттєвої ідеї. Цей процес схожий на гонитву за сказаним словом, за флером парфумної крапельки, за сніжинкою, яка щезає на підвіконні.

Тож ця завершеність, на якій акцентували увагу, дається далеко не всім. Так само, як і приборкання бурі чуттів за допомогою композиційних секретів.

Як завжди, Чебикін-митець існує паралельно до своїх численних титулів. Народний художник України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, президент Національної академії мистецтв України, професор, академік, за суттю він передусім – засновник школи вільної графіки. (Наголос – на слові «вільної»). З одного боку, лінії, доторки фарб – незалежні, адже ведуть власні партії, з другого – підпорядковані єдиному структурному завданню: об’єднатися в цілісну рапсодію.

Роботи народилися в різні роки. Тож і різняться за тональностями настрою, підходом до використання кольору тощо. Це надає виставці додаткової авантюрності, бо завжди цікаво підглядати за динамікою чиєїсь особистісної еволюції. Блукаючи антрацитово-тривожною Венецією, вдихаючи кришталеву прохолоду старого парку в Немирові, спостерігаючи за вигинами тіла фантомної панянки, вгадуючи в сонячному шаленінні Балаклавської бухти смарагдові хвилі та срібні спинки дельфінів, намагаємось осягнути всесвіт на ім’я Андрій Чебикін. А митець, знай собі, наскрізь пропалює нас філософічним поглядом з автопортрета. І водночас зосереджено дивиться всередину себе.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня