передплата Українською | In English

№6, березень 2013

Про правові основи функціонування системи біобезпеки під час здійснення генетично-інженерної діяльності та обігу ГМО в контексті застосування міжнародних біоетичних стандартів

Поділитися:

Стрімке зростання населення планети (кількість якого, за прогнозами ВООЗ, протягом наступних 10 років становитиме вже 7 мільярдів осіб порівняно із 6 мільярдами сьогодні), що супроводжується постійним збільшенням дефіциту продуктів харчування, а також появою нових і доволі загрозливих для життя та здоров'я людини вірусів, змусило вчених удатися до пошуку біотехнологій, котрі дозволили б урятувати жителів Землі від голоду і небезпечних хвороб.

Цим "рятівним колом" у вирі глобальних небезпек стала "генна інженерія", яка дозволила людині на клітинному, генетичному, рівні впливати на біологічні об'єкти, посилюючи їхню резистентність до несприятливих факторів внутрішнього і зовнішнього характеру, збільшуючи можливість протистояння різного роду вірусам, а також даючи змогу "тиражування" окремих живих організмів (наприклад, суттєво інтенсифікуючи вирощування сільськогосподарських тварин і рослин у часовому та кількісному вимірах).

Наприклад, вилучені за допомогою таких методів гени, потрапляючи з одного організму до іншого, змінюють програму організму-реципієнта, внаслідок чого його клітини починають виробляти різноманітні речовини, які, в свою чергу, надають нових внутрішніх характеристик даному організму.

До перспективних напрямів застосування генної інженерії у медицині слід віднести, зокрема, генну терапію. Вона успішно застосовується для боротьби зі спадковими захворюваннями імунної системи, наприклад, шляхом виготовлення інсуліну, необхідного для лікування цукрового діабету, а також для боротьби з онкологічними захворюваннями. Саме за допомогою методів генної інженерії отримано низку корисних для людини препаратів (як-от противірусний засіб інтерферон) та вакцин, які, зокрема, випробуються для боротьби з вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що викликає захворювання на СНІД.

Натомість, протягом останніх двадцяти років найбільшого поширення в суспільстві набули інші продуценти генної інженерії - генетично-модифіковані організми (організми, до геному яких за допомогою методів генетичної інженерії інтродуковано функціонуючі сторонні гени або ділянки ДНК), добре відомі за своєю скороченою назвою - "ГМО".

Саме вони та їхні компоненти активно застосовуються під час виготовлення продуктів харчування, різноманітних сільськогосподарських товарів, лікувальних та побутових засобів. І саме використання ГМО під час виробництва даної продукції породжує найбільше дискусій у суспільстві. Адже низка досліджень, проведених ученими в частині застосування згаданих товарів, свідчить і про негативні наслідки їх уживання та використання, і про можливу загрозу, яку вони можуть становити для біологічної безпеки населення планети, оскільки під впливом ГМО, нібито, знищуються усталені екосистеми та відбувається руйнування людського генофонду. Так, відомо, що вживання деяких видів сільськогосподарської продукції, котра містить ГМО (зокрема, певних сортів кукурудзи, сої, цукрового буряку), впливає на репродуктивну функцію людини, а потрапляння продуктів побутової хімії зі вмістом ГМО до ґрунту та водойм негативно позначається на життєдіяльності ссавців, бджіл та риб. 

Трансформація рослин за допомогою штучних синтезованих генів чи міні-хромосом, які дають змогу переносити цілі "блоки" генетичної інформації, створює можливість формування нових, синтетичних організмів, що, в свою чергу, відразу порушує питання біобезпеки генно-інженерної діяльності, розширюючи коло етичних питань у дискусіях про місце, значення і роль сучасних біотехнологій [4, с. 40-54].

Конвенція ООН про охорону біологічного різноманіття, ухвалена під час проведення міжнародної конференції в Ріо-де-Жанейро 5 червня 1992 року, фактично, стала першим багатостороннім нормативно-правовим актом, який проголосив необхідність дотримання правил біобезпеки при поводженні з живими видозміненими організмами, отриманими в результаті застосування біотехнології [1]. Згідно з Конвенцією, під поняттям "біобезпека" розуміється система правил та заходів, що мають зменшити чи запобігти потенційним ризикам, пов'язаним із використанням біотехнології та її продуктів.

Продукція, що містить ГМО, почала з'являтися у продажу в різних країнах світу з середини 90-х років минулого століття. Але, на відміну від США, де такі товари частіше всього не маркувалася, а, отже, безперешкодно потрапляли й до багатьох інших держав, уключаючи країни колишнього СРСР, у Західній та Північній Європі одразу ж дуже прискіпливо поставилися до цієї продукції. Уряди держав даних регіонів вимагали надання інформації про ГМО-походження продуктів та можливі ризики, що існують для споживачів при їхньому вживанні. Керуючись вимогами міжнародних біоетичних стандартів, постачальники мали ретельно роз'яснювати населенню, чим саме може загрожувати споживання продуктів харчування, лікарських препаратів або іншої продукції, що містить ГМО чи їх компоненти.

Реагуючи на вимоги деяких країн-членів (зокрема Франції та Німеччини), Європейський Союз імплементував до свого законодавства міжнародні стандарти біоетики в частині забезпечення біобезпеки, пов'язаної із застосуванням ГМО та їх компонентів, розробивши на їх основі європейські стандарти обігу продукції із вмістом ГМО та їх компонентів на території своїх країн-членів і використання ГМО у відкритих та закритих системах; регламентувавши діяльність, пов'язану з використанням, поширенням, збутом, експортом/імпортом продукції, що містить ГМО; а також запровадивши систему виявлення ГМО у продуктах споживання [3, с. 225].

У другій половині 1990-х років було прийнято директиви та інші нормативно-правові акти ЄС про поводження з ГМО у відкритих та закритих системах, які передбачали  запровадження досить жорстких санкцій у разі їх порушення. Мотивацією для ухвалення зазначених документів, перш за все, стало прагнення захистити здоров'я людей і чистоту навколишнього середовища.

На території країн-членів Євросоюзу було запроваджено жорсткі правила Картахенського протоколу з біобезпеки щодо транскордонного розповсюдження ГМО. Надзвичайно обмеженим і суворо регламентованим залишається використання ГМО під час здійснення досліджень у сфері генної інженерії у закритих системах (особливо щодо подолання небезпечних захворювань), а також під час виробництва продуктів харчування. Крім того, після оприлюднення даних про негативні наслідки поширення продуктів, що містять генетично-модифіковані компоненти (зокрема, збільшення випадків онкологічних захворювань), на території США і тих країн, куди вони постачалися з території останніх, продукція, що містить або може містити ГМО, зазнає суворої перевірки перед тим як потрапити на ринок ЄС. Така перевірка здійснюється в спеціальних лабораторіях, що входять до європейської мережі Спільного дослідного центру Європейського Союзу.

Законодавство ЄС установлює чіткі правила маркування продуктів із вмістом ГМО і надання населенню країн-членів інформації про можливі негативні наслідки вживання чи використання такої продукції для життя та здоров'я людини, а також усі можливі біотичні ризики її застосування у сільськогосподарському тваринництві чи рослинництві.

У нашій державі спеціальний Закон "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" було прийнято тільки у 2007 році. Цей документ проголосив установлення системи біологічної безпеки, потреба в якій виникає у зв'язку зі здійсненням в Україні та за її межами генетично-інженерної діяльності, результати котрої у вигляді генетично-модифікованих організмів можуть завдати шкоду життю та здоров'ю людини, а також негативно вплинути на довкілля. Хоча, по суті, даний Закон можна розглядати лише як рамковий акт, на основі якого необхідно розробити спеціальні закони, котрі, спираючись на відповідні міжнародні біоетичні стандарти, детально регламентуватимуть порядок здійснення генетично-інженерної діяльності у замкнених і відкритих системах, а також установлюватимуть систему експертизи у сфері створення та використання ГМО.

Адже в Україні, на жаль, відсутні належний контроль за згаданою продукцією і відповідна науково-дослідна база для вивчення впливу ГМО або їх компонентів на життя та здоров'я людини й екосистеми, що функціонують на території країни. Хоча добре відомо, що немаркована сільськогосподарська продукція американської селекції  з умістом ГМО широко використовувалася в Україні ще до прийняття згаданого Закону, підписання відповідних нормативно-правових документів та запровадження загальних міжнародних і європейських біоетичних стандартів щодо поводження з ГМО з метою втілення правил біобезпеки як сукупності умов та заходів, що сприяють запобіганню можливому шкідливому впливу генетично-інженерної діяльності на здоров'я людини та довкілля.

Закон України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" є доволі формалізованим і, відтак, не може реально гарантувати біобезпеку, про яку в ньому йдеться. Його ухвалення, фактично, легалізувало в Україні систему широкого обігу генетично-модифікованих організмів та продукції, отриманої за допомогою ГМО, в той час, коли розповсюдження таких продуктів на території країн-членів ЄС залишається суворо обмеженим. Після вступу до СОТ 2008 року український ринок узагалі став одним із основних споживачів ГМО-продукції в Європі, що особливо стосується сфер дитячого харчування та дитячої медицини.

Відповідно, наразі доцільними є не тільки розроблення і прийняття в Україні спеціальних законів - "Про поводження з ГМО у закритих системах", "Про поводження з ГМО у відкритих системах", "Про порядок увозу-вивозу сировини, готової продукції, що містить ГМО та їх компоненти", "Про систему контролю та здійснення експертизи у сфері створення та використання продукції, що містить ГМО або їх компоненти", - а й запровадження системи жорсткого контролю за використанням такої продукції. Крім того, потрібно привести систему обігу продуктів, що містять у своєму складі ГМО або їх компоненти, у відповідність до європейської, чітко визначивши їхній перелік. Та ГМО-вмісна продукція, котра заборонена для використання на території держав-членів ЄС, але перебуває в широкому вжитку на території України, має бути вилучена з обігу на підставі спеціального нормативно-правового акту, який повинен бути якомога швидше розроблений та введений у дію парламентом. В іншому разі, українські продукти харчування не матимуть попиту на ринках згаданих країн, а конституційні біоетичні права громадян України на життя, здоров'я та безпечне довкілля постійно порушуватимуться. Зважаючи на те, що, відповідно до міжнародних біоетичних стандартів, обов'язковою вимогою є інформування споживача не тільки про наявність ГМО в продуктах споживання, а й про можливі ризики для здоров'я, пов'язані з їх застосуванням, відповідна інформація має широко розповсюджуватися у суспільстві через ЗМІ та інші доступні засоби поширення даних.

Під час упровадження загальносвітового, регіонального і міжрегіонального міжнародного біоетичного законодавства та формуванні відповідних, у тому числі модельних біоетичних кодексів, розділи цих міжнародно-правових актів, присвячені питанням гарантування біобезпеки в суспільстві при створенні та використанні ГМО та їх компонентів, мають містити чіткі правила поводження з останніми, окремі правові механізми регулювання їх використання, а також визначати порядок і межі застосування ГМО [5, с. 20].

Ці акти повинні запроваджувати уніфіковані міжнародні біоетичні стандарти щодо гарантування біобезпеки, пов'язаної зі створенням та використанням продукції з ГМО або їх компонентами, на території усіх континентів світу [2].

Згідно з такими стандартами, жоден продукт, що містить ГМО або їх компоненти (незалежно від його призначення), котрий не пройшов ретельної перевірки щодо його впливу на здоров'я людини, стан екосистем або їх складових як при короткостроковому, так і при довгостроковому вживанні, не повинен потрапляти до обігу в суспільстві, а порушення цих правил має передбачати найжорсткіші санкції.

Крім того, вилученню із суспільного обігу повинні підлягати й ті продукти з ГМО або їх компонентами, які активно використовувалися без проведення належної перевірки або виявили свій негативний вплив на здоров'я чи життя людини, стан довкілля чи оптимальне функціонування екосистем ще до запровадження згаданих стандартів.

Міжнародні біоетичні стандарти щодо гарантування біобезпеки, пов'язаної зі створенням та використанням продукції з ГМО або їх компонентами, мають установлювати такий правовий режим, при якому вивчення наслідків впливу ГМО на здоров'я та життя людини, всі живі організми й довкілля повинні проводитися виключно в закритому просторі й одночасно в різних регіонах планети. До моменту отримання комплексних, добре перевірених результатів таких досліджень і без наявності об'єктивної фахової міжнародної експертної оцінки останніх, ГМО-продукція не може допускатися у межі відкритого простору. Відтак, ця продукція повинна бути повністю вилучена з широкого обігу, а її вживання та використання мають бути суворо заборонені до отримання даних про стовідсоткову безпеку такої продукції.

 

Джерела

1. Конвенція ООН про охорону біологічного різноманіття від 5 червня 1992 р./ Конвенцію  ратифіковано Законом України № 257/94-ВР від 29 листопада 1994 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_030

2. Всеобщая декларация о биоэтике и правах человека от 19 октября 2005 г./ Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры (UNESCO). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://unesdoc.unesco.org/images/0014/001461/146180r.pdf 

3. Биотехнология, биобезопасность, биоэтика./ Под ред. А. П. Ермишина. - Минск: Технология, 2005. - 379 с.

4. Кузнецов В. В. Возможные биологические риски при использовании генетически модифицированных сельскохозяйственных культур.// Вестник ДВО РАН, 2005. - № 3. - С. 40-54.

5. Третьякова В. Міжнародно-правові аспекти сучасної біоетики.// Віче, 2012. - № 24. - С. 19-21.

Автор: Вікторія ТРЕТЬЯКОВА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата