передплата Українською | In English

№6, березень 2013

Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони праці

Поділитися:

Ще за 1000 років до Різдва Христового відомий своєю мудрістю цар Соломон писав: "Повні труду всі речі..." (Екклезіяст 1:8). На праці, на ставленні до неї замикаються так чи інакше усі суспільні відносини [1]. Право людини й громадянина на належні безпечні та здорові умови праці закріплене в ст. 43 Конституції України.

 Дотримання основних норм законодавства в сфері охорони праці є гарантією безпеки виробництва та поліпшення господарської діяльності підприємства. Водночас існуюча сьогодні в Україні система контролю над дотриманням вимог законодавства в сфері охорони праці є малоефективною. Оскільки система працює відповідно до застарілих стандартів, то й притягнення винних осіб до відповідальності є малоефективним.

На сьогодні проблема відповідальності є ключовою в системі охорони праці. Органи системи контролю здійснюють свої повноваження застарілим способом, у зв'язку з чим постає основна проблема. Для аналізу відповідальності за порушення законодавства у сфері охорони праці Україні варто вивчати систему контролю інших країн і впроваджувати необхідні зміни в українське законодавство.

Питанням відповідальності за порушення законодавства у сфері охорони праці присвячені роботи В. Москальова, Д. Зеркалова, Л. Керба.

Щороку в світі внаслідок нещасних випадків на виробництві та від професійних захворювань помирають два мільйони жінок і чоловіків. У всьому світі щорічно реєструють близько 270 мільйонів нещасних випадків і 160 мільйонів професійних захворювань. З цієї причини втрачаються чотири відсотки валового внутрішнього продукту світової економіки. Глобалізація ставить нове завдання: як домогтися того, щоб більше людей могли працювати в умовах безпеки, у здоровому виробничому навколишньому середовищі [2, c. 9]. Однією з відповідей на питання: "Як забезпечити безпечні умови праці?" - є обов'язкова відповідальність самого роботодавця за забезпечення і гарантування безпеки праці.

У країнах, що розвиваються, більшість нещасних випадків і захворювань виробничого характеру трапляються в первинному секторі економіки: у сільському господарстві, рибальстві, на будівництві, в лісовій і гірничодобувній галузях [2, c. 9]. Однак це тільки статистика. Насправді нещасні випадки можуть трапитися в будь-якій галузі економіки і на будь-якому підприємстві, якщо не дотримуватися норм з охорони праці.

Питання щодо реалізації регулювання великою кількістю міжнародних та національних правових актів. Право на працю є одним із найважливіших фундаментальних прав у системі прав і свобод людини та громадянина, адже завдяки йому особа може створити необхідні умови проживання й матеріально забезпечити себе та свою сім'ю [10, С. 22]. Існує більше 177 Конвенцій і 184 Рекомендації Міжнародної організації праці щодо безпеки та гігієни праці, які порушують питання, безпосередньо пов'язані з цією тематикою, наприклад, про інспекцію праці, свободу об'єднання, колективні переговори, рівність жінок, дитячу працю тощо [2, c. 11]. На сьогодні в нашій державі основним нормативним актом, що містить норми про охорону праці, є Кодекс законів про працю України. Водночас спеціальним регулюючим актом охорони праці є Закон України "Про охорону праці", а також низка постанов та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону праці" [3], охорона праці - це система правових,  соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Водночас охорона праці може розглядатися в трьох аспектах: інститут трудового права, елемент трудових правовідносин, суб'єктивне право працівника. Як інститут трудового права охорона праці - це сукупність правових норм, спрямованих на забезпечення безпечних і здорових умов праці. Як елемент трудових правовідносин охорона праці являє собою зустрічні (кореспондуючі один одному) права та обов'язки працівника і роботодавця (адміністрації) щодо дотримання вимог безпеки умов праці, безпечної експлуатації техніки та дотримання в інтересах безпеки праці технології виробництва.  В якості суб'єктивного права працівників охорона праці полягає в законодавчому закріпленні такого правового статусу працівників, у якому їм мають бути гарантовані безпечні та здорові умови праці. Це право реалізується в конкретних трудових правовідносинах. Суб'єктивне право кожного працівника - право на безпечні та здорові умови при здійсненні тієї трудової функції, яку він зобов'язався виконати за трудовим договором [2, c. 186].

Відповідно до статті 265 КЗпП України, будь-яка особа, винна у порушенні законодавства про працю, несе відповідальність згідно з чинним законодавством. За порушення трудового законодавства (незаконне звільнення працівників, несвоєчасна виплата заробітної плати, порушення правил охорони праці, невиконання зобов'язань за колективними договорами, перешкоджання законній діяльності професійних спілок тощо) посадові особи несуть відповідальність. Суб'єктами такої відповідальності можуть бути власники підприємств, керівники, їх заступники, керівники структурних підрозділів, а також інші посадові особи, які безпосередньо відповідають за дотримання законодавства про працю.

 Статтею 44 Закону України "Про охорону праці" передбачені наступні види відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна та кримінальна відповідальність [3].

Особливістю відповідальності в сфері охорони праці є той факт, що до неї можуть притягатись як роботодавець, так і працівник. В залежності від винної особи змінюється й порядок притягнення до відповідальності.

Так, несуть відповідальність працівники, на яких покладені обов'язки виконувати вимоги з охорони праці, безпеки праці та виробничої санітарії, які передбачені Кодексом законів про працю України (статті 139, 159) [4], Законом України "Про охорону праці" (статті 43, 44), правилами внутрішнього трудового розпорядку, які діють на підприємстві. За порушення своїх трудових обов'язків працівники несуть дисциплінарну та матеріальну відповідальність.

За вчинення дисциплінарного проступку на працівника може бути накладене дисциплінарне стягнення, яким відповідно до статті 147 КЗпП може бути лише догана або звільнення на відповідних підставах. Для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну встановлені й інші дисциплінарні стягнення.

Догана є менш суворим видом дисциплінарного стягнення, і для її винесення цілком достатньо наявності самого факту порушення трудового законодавства. Однак існує й значно суворіше покарання - звільнення.

Звільнити працівника, який порушив трудове законодавство, можна, зокрема, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП, а саме у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Це положення стосується всіх працівників, в тому числі й керівників.

Крім того, відповідно до пунктів 1 і 11 частини першої статті 41 КЗпП, звільнення може мати місце також за одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства всіх форм власності або його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами, а також за винні дії керівника підприємства, установи, організації, в результаті яких заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або у розмірах, нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Також роботодавець може притягнути працівника до матеріальної відповідальності за особливі порушення в сфері охорони праці.

Відповідальність за правильне виконання вимог законодавства з питань охорони праці покладається й на роботодавця. Оскільки роботодавець несе повну відповідальність за створення належних, безпечних і здорових умов праці, то саме роботодавець є найбільш зацікавленим у створенні таких умов праці на робочих місцях. Витрати на охорону праці здійснюються ним передусім не з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку, а з метою належного функціонування системи управління охороною праці на підприємстві, забезпечення працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці та збереження їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності.

Сьогодні, відповідно до частини третьої статті 19 Закону України "Про охорону праці" [3], витрати на охорону праці для підприємств незалежно від форм власності або фізичних осіб, які використовують найману працю, повинні становити не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік. Таким чином, роботодавець не має право витрачати на фінансування охорони праці суму, що є нижчою за мінімальний розмір витрат на охорону праці, встановлений частиною 3 статті 19 Закону України "Про охорону праці".

Якщо роботодавець не виконує вимог законодавства з питань охорони праці, то для нього настають негативні наслідки у формі відповідальності: адміністративної, кримінальної.

Однак притягнення до відповідальності за порушення праці не може настати без дотримання законної процедури перевірки правильної організації системи охорони праці.

Таке право перевірки сьогодні має Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України. Проте слід зауважити, що існуюча в Україні система перевірки безпеки праці є застарілою і не відповідає міжнародним вимогам. Сьогодні більшість країн Європи використовують у своєму законодавстві процедуру аудиту, яка передбачає контроль над зовнішньою безпекою та внутрішньою безпекою. Україні потрібно нині вивчати досвід розвинених європейських країн та впроваджувати в своє законодавство докорінні зміни, які дозволять уникнути негативних наслідків у процесі виробництва. Тільки таким чином Україна зможе гарантувати працівникам безпеку виробництва і покращити економічні показники. У разі байдужого ставлення до ситуації з безпекою праці Україна може очолити список держав з негативними показниками економічної та соціальної безпеки.

Система, яку отримала Україна у спадщину після проголошення незалежності, м'яко кажучи, не є дієвою. Як було зазначено вище, повноваженнями контролю наділений спеціальний державний орган, який здійснює політику охорони праці неефективно, використовуючи виключно метод обов'язкового доведення провини без попереднього встановлення всіх доказів.

Відповідно до пункту 3 Положення про Держгірпромнагляд, затвердженого указом Президента України № 408/2011 від 06.04.2011 [5], одним з його основних завдань є організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань промислової безпеки, охорони праці та безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю. Враховуючи вищевказане, посадові особи інспекторського складу Держгірпромнагляду мають право здійснювати в установленому порядку: перевірку дотримання вимог законодавства про охорону праці; видавати роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних осіб, а також фізичним особам, які використовують найману працю, обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у сфері охорони праці, в тому числі про усунення порушень умов дозволів, які видаються Держгірпромнаглядом; забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції; скасовувати або припиняти (анулювати) дію виданих Держгірпромнаглядом дозволів або ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих; накладати на юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, штрафні санкції за порушення законодавства про охорону праці та за невиконання розпоряджень посадових осіб Держгірпромнагляду; розглядати справи і накладати адміністративні стягнення за правопорушення, передбачені частинами 2, 3 статті 41 (за винятком порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 47, 57, 58, 93, 94, 1884 Кодексу адміністративних порушень України (провадження у справах про адміністративні правопорушення); надсилати роботодавцю подання про невідповідність окремих посадових осіб посаді; передавати матеріали органам прокуратури для притягнення посадових осіб підприємства до відповідальності за законом (в тому числі і до кримінальної - за статтею 271 та іншими статтями розділу X Кримінального кодексу України) [5].

За результатами такої перевірки органами Держгірпромнагляду оформлюється акт перевірки [11] п. 223 відповідно до наказу Міністерства надзвичайних ситуацій України № 26 від 11. 08. 2011 р., а в разі виявлення порушень законодавства про охорону праці перевіряючий складає розпорядження, куди вносить запис про характер та зміст порушень безпеки праці; невиконання законодавства про охорону праці, при цьому вказується нормативний акт, порушені положення нормативно-правового акта (пункти, статті тощо); заборона, зупинка, припинення, обмеження роботи та експлуатації окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин; порушення умов виданих дозволів; вимоги до роботодавця щодо усунення допущених порушень, включаючи розробку плану заходів щодо усунення виявлених порушень і умови письмового інформування органу Держгірпромнагляду про усунення допущених порушень [5].

Відповідно до статті 1884 Кодексу про адміністративні порушення України, невиконання законних вимог посадових осіб  центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці (яким і є Держгірпромнагляд) щодо усунення порушень законодавства про охорону праці може спричинити накладення штрафу на працівника від 6 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - нмдг) і на посадових осіб - від 30 до 100 нмдг. Проте така відповідальність можлива лише за наявності провини, тобто тоді, коли буде доведено, що дії роботодавця були спрямовані на порушення законних прав перевіряючих. У той час як неподання документів на їх законну вимогу є лише проступком [6].

Частинами 1 та 2 статті 43 Закону України "Про охорону праці" передбачено, що у разі невиконання приписів (розпоряджень) посадових осіб Держгірпромнагляду також існує можливість накладення на юридичну або фізичну особу, яка використовує найману працю, штрафу в розмірі 5 відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік. Сплата штрафу не звільняє юридичну або фізичну особу, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, від усунення виявлених порушень у визначені строки [3].

За порушення вимог, передбачених частинами 3 та 4 статті 19 Закону України "Про охорону праці", юридична або фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, сплачує штраф з розрахунку 25 відсотків від різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період [3].

Несплата або неповна сплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування пені на несплачену суму штрафу (його частину) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період такої несплати, за кожний день прострочення [3].

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України [3].

Водночас передбачений у частинах 1-4 статті 43 Закону України "Про охорону праці" механізм стягнення штрафів за порушення законодавства про охорону праці з юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, не є дієвим, оскільки сьогодні відсутній закон, який визначав би порядок щодо нарахування, стягнення штрафу та пені на несплачену суму (частину суми). Це пояснюється тим, що Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи й організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 17.09.1993, було скасовано урядовою постановою № 766 від 16.06.2004 [7] .

Також у разі невиконання роботодавцем приписів (розпоряджень) посадових осіб Держгірпромнагляду, посадові особи Держгірпромнагляду мають право видати розпорядження про повторне порушення умов виданого цим органом дозволу, що може призвести до анулювання такого дозволу, як передбачено частиною 12 статті 21 Закону України "Про охорону праці" [3].

Крім того, адміністративну відповідальність роботодавець несе також за порушення встановленого порядку повідомлення (надання інформації) центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони праці, про нещасний випадок на виробництві, як передбачено статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення [6].

Відповідно до статей 39 Закону України "Про охорону праці" [3], посадові особи Держгірпромнагляду мають право надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, а також передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності, в тому числі й до кримінальної.

Зокрема, розділ Х "Злочини проти безпеки виробництва" Кримінального кодексу України розглядає п'ять складів злочинів, відповідальність за вчинення яких настає у разі заподіяння шкоди здоров'ю, загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків. В залежності від розмірів заподіяної шкоди покарання може бути у вигляді штрафу, виправних робіт, обмеження або позбавлення волі. У разі виявлення недбальства в діях посадової особи, що призвело до тяжких наслідків, може настати відповідальність у вигляді позбавлення волі строком до 5 років (з позбавленням права обіймати певні посади) [8].

Службова особа підприємства, установи, організації або громадянин - суб'єкт господарської діяльності несуть кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці згідно зі статтею 271 Кримінального кодексу України [8]. Згідно з п. 21 Постанови пленуму  Верховного Суду України №7 від 12.06.2009 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочин проти безпеки виробництва" поняття "шкода здоров'ю потрепілого" охоплює випадки пов'зані з заподіянням особі середньої тяжкості чи легких ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності [9]. Потерпілими від злочинів, передбачених статтею 271 Кримінального кодексу України, можуть бути тільки особи, які мають трудові відносини з підприємством, установою, організацією, в тому числі стажисти, практиканти тощо [8].

Водночас відповідно до статті 271 Кримінального кодексу України відповідальність можуть нести тільки ті посадові особи, на яких законом або на підставі наказу, посадової інструкції чи спеціального розпорядження безпосередньо покладений обов'язок забезпечувати охорону праці. Не можуть відповідати за порушення вимог законодавства про охорону праці відповідно до цієї статті працівники, які не мають повноважень посадових осіб. У певних випадках відповідальність працівників настає за статтями 119 і 128 Кримінального кодексу України [8].

Роботодавець несе відповідальність і за порушення правил безпеки при виконанні робіт з підвищеною небезпекою, яка передбачена статтею 272 Кримінального кодексу України. Потерпілим у результаті злочинних дій, передбачених статтею 272 Кримінального кодексу України, є працівник виробництва. Суб'єктами злочину є особи, які зобов'язані стежити за дотриманням правил безпеки при виконанні робіт з підвищеною небезпекою [8].

Відповідальність за статтею 273 Кримінального кодексу України може настати в разі вибуху речовин, які визнані вибухонебезпечними. Вибухонебезпечність конкретного підприємства чи цеху визначається під час його проектування, визначення чи зміни технології компетентними державними органами, які здійснюють нагляд за дотриманням безпеки виробництва, або адміністрацією певного об'єкта. Під час встановлення сутності порушень, передбачених цією статтею, також керуються спеціальними правилами, дотримання яких забезпечує безпеку на вибухонебезпечних підприємствах від вибухів і супровідних пожеж, отруєнь, інших тяжких наслідків. Суб'єктами злочину за цією статтею є особи, які зобов'язані дотримуватися правил під час роботи на вибухонебезпечному підприємстві [8].

За порушення правил ядерної або радіаційної безпеки настає відповідальність згідно зі статтею 274 Кримінального кодексу України. Потерпілими від злочину можуть бути як працівники виробництва, де використовуються радіоактивні матеріали, так і особи, які не мають до нього відношення [8].

Відповідно до статті 275 Кримінального кодексу України, роботодавець несе відповідальність за порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд. Потерпілими від злочину за ст. 275 Кримінального кодексу України є споживачі (користувачі) промислової продукції: працівники різних виробництв; ті, хто користується нею в побуті; особи, які працюють або проживають у будинках або іншим чином використовують будівлі та споруди [8].

Сьогодні в Україні систему контролю за дотриманням правил безпеки на виробництві, слід вдосконалювати, оскільки існуюча система не відповідає нормам європейських держав. Потрібно створити робочу групу з питань вивчення механізму функціонування системи охорони праці та її контролю. Розробити та впровадити в законодавство України низку змін, які дозволять ефективніше використовувати систему охорони праці. І таким чином забезпечити конституційне право кожного працівника на належні, безпечні та здорові умови праці. 

 

Джерела

1. Вечурко С. А. Правовое обеспечение охраны труда. Моногр. - Севастополь.: Стрижак - пресс. 2003. - 152 с.

2. Зеркалов Д. В. Безопасность труда. Моногр. - К.: Основа, 2012. - 643 с. - (Серія "Промышленная безопасность")

3. Закон України "Про охорону праці" / Відомості Верховної Ради України офіційне видання від 08.12.1992 - 1992 р., - № 49, - стаття 668

4. Кодекс законів про працю України / Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971 - 1971 р., /Додаток до № 50/

5. Положення про Держгірпромнагляд, затверджене Наказом Президента України № 408/2011 від 06.04.2011 [Електронна версія] - Режим доступу: http://www.dnop.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=6057&Itemid=199

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення / Відомості Верховної Ради УРСР від 18.12.1984 - 1984 р., - № 51 - стаття 1122

7. Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 17.09.1993 [Електронна версія] - Режим доступу: http://jurconsult.net.ua/zakony/zakon_show.php?zakon_id=3382&dbname=laws_rus_1993

8. Кримінальний кодекс України/ Відомості Верховної Ради України офіційне видання від 29.06.2001 - 2001 р., - № 25 - стаття 131

9. Постанова пленуму Верховного Суду України №7 від 12. 06. 2009 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочин проти безпеки виробництва. Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va007700-09

10. Чугуєвська М. Проблемні аспекти правового регулювання працевлаштування громадян України за кордоном. - Віче. 2012. - №24. - С. 22-25.

11. Наказ Міністерства надзвичайних ситуацій України від 11.08.2011 "826 Про затвердження Положення про організацію та здійснення державного гірничого нагляду, державного нагляду (контролю) у сфері промислової безпеки та охорони праці в системі Держгірпромнагляду України та уніфікованої форми Акта перевірки суб'єкта господарства (виробничого уб'єкта). Режим доступу: zakon3. rada.gov.ua/laws/snow/z1531- II

Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР "О судебной практике в делах, связанных с нарушением требований законодательства об охране труда" № 6 від 10.10.1982 [Електронна версія] - Режим доступу: http://bazis.ucoz.com/publ/okhrana_truda/okhrana_truda/o_praktike_primenenija_sudami_ukrainy_zakonodatelstva_po_delam_v_prestuplenijakh_protiv_bezopasnosti_proizvodstva/2-1-0-1

Автор: Сергій ВІЧУРКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Повідомлення Білого дому про розмову Зеленського і Трампа містило неправду Сьогодні, 15 листопада

Стала відома дата зустрічі "нормандської четвірки" Сьогодні, 15 листопада

У Зеленського підтвердили дату зустрічі з Путіним Сьогодні, 15 листопада

Приватизація на французький манер Сьогодні, 15 листопада

"Справа банкірів": суд не арештував Писарука і визначив 5 мільйонів застави Сьогодні, 15 листопада

Новини 14 листопада: бюджет, державні землі, зростання економіки Вчора, 14 листопада

Комітет ООН схвалив проєкт резолюції про захист прав людини в Криму Вчора, 14 листопада

Зеленський обговорив з Туском "Північний потік-2" Вчора, 14 листопада

Нищівний варіант для України - Тимошенко прокоментувала авантюру Геруса з імпорту електроенергії з РФ Вчора, 14 листопада

Київська «Свобода» вимагає не допустити продажу землі Вчора, 14 листопада