передплата Українською | In English

№6, березень 2013

Особливості реалізації державної політики України у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті

Поділитися:

Подальше підвищення швидкостей транспортних засобів, різке збільшення автопарку, реалізація нових принципів руху ставлять на порядок денний питання розробки основних напрямів підвищення безпеки сучасних транспортних систем. Проблема стає особливо актуальною у зв'язку з інтеграцією України в Європейський транспортний простір, де суворо відстежується виконання обов'язків держави перед громадянами щодо безпечного пересування на території держави та за її межами, де діють свої стандарти стосовно безпеки пасажирів, виплат відшкодувань у разі затримок рейсів, аварій та катастроф. Ситуація підсилюється зростаючим ступенем зносу транспортних засобів, цілеспрямованим ігноруванням вимог та норм безпеки учасниками транспортного процесу. За кількістю порушень за рік ми перевершуємо всі європейські держави, разом узяті, а за кількістю загиблих серед працездатного населення Україна втрачає щорічно невелике місто. Особливо складною є ситуація, що склалась на автомобільному, міському електричному та залізничному транспорті, які умовно можна назвати наземним транспортом. Так, сумна статистика свідчить, що за 2011 рік на автошляхах України було зареєстровано 186089 ДТП, у тому числі з постраждалими — 30769. При цьому 4728 осіб загинуло та 37774 особи дістали тілесні ушкодження [1, c. 148].

Такий стан зумовлений численними чинниками, серед яких найзначущими є: невідповідність установленої законодавством відповідальності у сфері транспорту соціальній небезпеці вчиненого правопорушення; низький рівень дорожньої дисципліни учасників транспортних сполучень; недостатній рівень водійської майстерності; недостатній рівень забезпеченості транспортного процесу відповідними за своїми параметрами шляхами сполучення; фактична відсутність системи організаційно-планувальних та інженерних заходів, спрямованих на вдосконалення організації руху транспорту; низький рівень надання медичної допомоги потерпілим у транспортних пригодах тощо.

Подолання цих негативних чинників має розглядатися як одне з першочергових завдань нової державної політики, розрахованої на ухвалення основних законодавчих актів, запровадження механізму цільового програмного управління безпекою руху, включаючи значне фінансове й матеріально-технічне забезпечення, що зрештою дасть змогу істотно скоротити кількість транспортних пригод. Підвищення безпеки дорожнього руху потрібно розглядати як загальнонаціональний пріоритет, спрямований на зниження темпів зростання аварійності порівняно з темпами збільшення автомобільного парку, на зменшення тяжкості ДТП і кількості загиблих на дорогах [14, с. 3]. Актуальність проблеми підсилюється недостатньою її науковою розробленістю, бо переважна більшість сучасних досліджень має фрагментарний характер, розглядаючи лише окремі питання функціонування транспортної галузі  й залишаючи поза увагою наземний транспорт як об'єкт адміністративно-правової охорони.

Деякі аспекти проблематики забезпечення безпеки на наземному транспорті досліджували А. Гаркуша, Т. Гуржій, М. Долгополова, О. Домашенко, В. Доненко, В. Мисливий, О. Салманова, В. Развадовський та інші вчені. Водночас їхню увагу здебільшого було зосереджено на аналізі теоретико-правових питань нормотворчої діяльності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, організації контролю та нагляду, застосування заходів адміністративного примусу до учасників дорожнього руху за порушення встановлених правил. Проте, незважаючи на активізацію наукових досліджень, багато питань у цій сфері досі залишаються дискусійними. Це стосується насамперед особливостей реалізації державної політики України у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, з притаманними їй формами і методами.

Отже, при здійсненні наукового аналізу механізму реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті найдоцільнішим, на нашу думку, є подальше розроблення основних напрямів наукових досліджень, запропонованих В. Доненком [ , с. 106], та їх послідовне обґрунтування, а саме: надання характеристики онтологічного та гносеологічного вимірів державної політики як засобу забезпечення безпеки наземного транспорту; обґрунтування доцільності розроблення стратегії державної політики безпеки на транспорті як складової національної безпеки; формулювання концептуальних засад теорії забезпечення безпеки наземного транспорту та її адміністративно-правової складової з тим, щоб на цій підставі найбільш обґрунтовано розкрити сутність і зміст застосовуваних у цій сфері форм і методів.

У вітчизняній правовій системі немає окремого нормативно-правового акта, у якому визначалися б сутність і напрями державної політики в різних сферах, зокрема й у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті. Як слушно констатує О. Міленін, в Україні поки що не вироблено єдиної державної політики гарантування безпеки руху транспорту, спостерігається брак системності думок, ідей, понять та струнких теоретичних концепцій [3, с. 4].

У контексті нашого дослідження насамперед необхідно з'ясувати сутність державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті з метою відокремлення її від інших компонентів, що становлять державно-владну діяльність: ідеології, управління, правового регулювання тощо.

Слово «політика» в перекладі з грецької означає державну діяльність, під якою розуміють сферу життєдіяльності суспільства, систему відповідних відносин, взаємодію різних верств населення (націй, класів, соціальних груп), а також і держав [4, с. 260]. Суперечки про політику, її роль і значення для всіх і кожного тривають уже не одне століття. Це підтверджує, що політика — дієвий перевірений часом засіб здійснення державної влади з метою запобігання катастрофічному розвалу суспільства.

У загальному розумінні термін «політика» означає діяльність органів державної влади і управління, що відображає суспільний лад і економічну структуру країни, а також діяльність громадських класів, партій тощо, класових організацій, громадських угруповань, яка визначається їхніми інтересами та цілями. Цим поняттям охоплюються також питання й події суспільного та державного життя [5, c. 478]. Політика держави в тій чи іншій сфері завжди враховує й певну ідеологію, засновану на відповідних принципах залежно від її особливостей та напрямів. Однією з таких окремих сфер упровадження діяльності владних структур є державна політика у сфері безпеки дорожнього руху, що передбачає й застосування специфічних форм і методів її практичної реалізації.

Держава розробляє відповідну політику та впливає на стан суспільних відносин шляхом їх правового регулювання, створення умов для практичної реалізації правових приписів для забезпечення умов охорони та захисту права. Так, багатоаспектні питання забезпечення безпеки дорожнього руху на сьогодні врегульовано широким колом нормативно-правових актів, серед яких Конституція України, закони та міжнародні договори України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, акти центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та інші акти національного законодавства.

Це дає підстави визначити характер державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті як стратегічний. Такий характер державної політики виявляється вже на етапі її розроблення з урахуванням перспектив здійснення, бо потребує детального аналізу інформації про стан запобігання дорожньому травматизму, дорожньо-транспортним пригодам, усунення чинників, що на це впливають, а також інформації щодо ефективності діяльності суб'єктів владних повноважень у виконанні покладених на них завдань у цій сфері. Разом із тим протягом періоду, на який було розроблено ті чи інші загальнодержавні програмні документи, завжди постають нові пріоритети й визначаються нові завдання, що є результатом оцінки ефективності реалізації державної політики, а оцінка виконання цих пріоритетних завдань має сприяти чіткому визначенню перспектив на майбутнє.

Основні напрями, принципи, реалізація яких ґрунтується на відповідних (переважно адміністративно-правових) формах і методах, містяться в різних за сферою регулювання та юридичною силою нормативних актах. Окрім того, слід вказати й на постійну динаміку в здійсненні правового регулювання сфери забезпечення безпеки на наземному транспорті, про що свідчить внесення змін і доповнень до норм численних законодавчих актів. Характеризуючи ґенезу правовідносин у сфері забезпечення безпеки на автомобільному транспорті, слід констатувати, що вітчизняне законодавство вже давно не зазнавало таких комплексних і масштабних перетворень, які стосувалися б стількох аспектів дорожнього руху [ , с. 90]. На нашу думку, такий стан справ зумовлений такими чинниками, як стрімке зростання темпів розвитку автомобільного комплексу, дорожнього господарства, будівництва та іншими наслідками прогресивних перетворень у державі та в житті суспільства. Усе це, у свою чергу, позначається  на розвиткові системи дорожньої безпеки та неодмінно зумовлює необхідність створення дієвих і таких, що відповідають вимогам часу, систем і структур для підтримання належного порядку на шляхах сполучення.

Визначення форм і методів державної політики України у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті потребує звернення до основних засад і напрямів регулюючого (управлінського) впливу владних структур у цій сфері. Тобто йтиметься про особливості державного управління в цій сфері.

Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки, відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про дорожній рух», здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади, органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні покладається на відповідний підрозділ Міністерства внутрішніх справ України. Ним є Державна автомобільна інспекція (далі — Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України), яка входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України [ ]. Для забезпечення безпеки дорожнього руху Державна автомобільна інспекція, у свою чергу, має відповідні підрозділи дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, пропаганди й агітації з безпеки дорожнього руху тощо.

Конкретизуючи поняття сфери безпеки дорожнього руху як напряму державного управління, варто погодитися з думкою В. Развадовського, який зазначає, що безпеку дорожнього руху слід розуміти як захист життя, прав і свобод, безпечне переміщення [8, с. 45]. Таке розуміння означає: по-перше, що державні органи, уповноважені на забезпечення реалізації права на безпечний дорожній рух, повинні запобігати, припиняти та не допускати дорожньо-транспортних пригод (далі — ДТП); по-друге, необхідність забезпечення координації в застосуванні різних засобів організаційно-правового характеру, серед яких пріоритетними є: раціональна структурна побудова системи уповноважених державних органів, створення можливостей для адекватного реагування таких органів, їхніх посадових осіб на ДТП; сучасне інформаційне забезпечення діяльності таких органів; дотримання законності в процесі застосування заходів адміністративного примусу, адміністративно-попереджувальних заходів, адміністративних стягнень [6, с. 45].

Щодо сутності форм реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, то стосовно цього питання у вітчизняній адміністративно-правовій теорії навряд чи можна констатувати єдність думок науковців. Тому найдоцільніше виходити з широкого розуміння сутності терміна «форма державного управління» загалом та взяти за основу визначення, котре пропонує Т. Коломоєць, визначаючи це поняття як зовнішньо виражену дію, волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене в межах режиму законності та його компетенції для досягнення управлінської мети — вираження в зовнішньому вигляді конкретних дій державних органів, їхніх структурних підрозділів і посадових осіб, які здійснюються в процесі виконавчої діяльності й спрямовані на реалізацію функцій управління [9, с. 119]. На підставі наведеного можна стверджувати, що форма реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті є органічною складовою, зовнішнім вираженням управлінського впливу, хоча й водночас — одним із найскладніших для практичної реалізації напрямів державної політики загалом. При цьому, якщо застосовувати напрацьований наукою адміністративного права методологічний підхід до поділу форм державного управління на правові й неправові, а також структурні та процесуальні [9, с. 120], до визначення тих форм, у яких реалізовується державна політика у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, то найпоширенішою слід визнати саме правоохоронну форму. Правоохоронна діяльність спрямовується на захист (охорону, забезпечення, гарантування) врегульованих нормами національного права відносин управлінського характеру між державою та учасниками транспортного процесу, а її сутність зумовлено призначенням, що полягає у практичному здійсненні уповноваженими особами виконавчо-розпорядчих повноважень у межах виконання функцій відповідного державного органу у сфері безпеки наземного транспорту: регулятивної, охоронної, а також виховної.

Розглядаючи безпеку наземного транспорту як складову національної безпеки, слід навести положення Закону «Про основи національної безпеки України», де поняття «національна безпека» визначається як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам…» [10]. Що стосується співвідношення сфер національної безпеки та безпеки наземного транспорту, то слід також погодитися із твердженням деяких учених про те, що поняття «сфера національної безпеки» розглядається як коло завдань, покладених на суб'єктів забезпечення національної безпеки в певній галузі державної та суспільної діяльності, котре характеризується спільною метою та виконується відповідно до напрямів реалізації державної політики національної безпеки [11, с. 61]. Наведене повною мірою стосується й сфери безпеки наземного транспорту. Тому необхідною умовою забезпечення дієздатності суб'єктів державної влади в цій сфері є розроблення на основі положень державної політики національної безпеки конкретних програмних документів щодо практичної реалізації відповідних заходів у напрямі, серед інших, і безпеки наземного транспорту, з чітким визначенням відповідного кола державних органів та розподілом їхніх функцій і повноважень як між гілками влади, так і між окремими органами та структурами. Це, у свою чергу, забезпечить збалансованість політичних та управлінських повноважень, компетенції та відповідальності, регламентації правових і організаційних засад діяльності.

Безперечно, оптимальна організація скоординованої діяльності керівних органів держави, на які покладається розроблення основних напрямів реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, має слугувати найефективнішому застосуванню відповідних управлінських форм для досягнення керованості цієї сфери. З огляду на це можна перейти до визначення особливостей методів реалізації державної політики в цій сфері.

Термін «метод» у загальноприйнятому розумінні означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь, засіб досягнення поставленої мети. Відповідно до цього методи державного управління — це сукупність засобів здійснення управлінських функцій держави, впливу суб'єктів державного управління на об'єкти [9, с. 121]. Як зазначає Ю. Битяк, традиційно управлінські методи поділяються на загальні та спеціальні. До загальних методів, як правило, належать методи переконання та примусу, адміністративного та економічного впливу, нагляду та контролю, прямого та непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління [12, с. 165—166]. Аналіз особливостей державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті свідчить, що практично всі загальні методи застосовуються й в управлінні зазначеною сферою.

Окрім того, застосування методів впливу на стан дорожньої безпеки має здійснюватися з урахуванням його характерних рис, до яких, за визначенням В. Развадовського, належать такі: об'єктивність, що зумовлено розвитком суспільства й наявністю потреби у просторовому переміщенні; соціальність, адже у процесі руху наземного транспорту бере участь абсолютна більшість населення; вольовий характер; керованість, адже, як і будь-яка колективна діяльність людей, він має бути і є керованим процесом [8, с. 47].

Так по-перше, методи переконання та примусу покладено в основу регулювання адміністративно-деліктних відносин у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, що передбачає застосування до його учасників відповідних заходів впливу. При цьому слід вказати на переважання (примат) саме примусових заходів, про що свідчить закріплення заходів адміністративної відповідальності за правопорушення на транспорті в нормах законодавства України про адміністративні правопорушення. На нашу думку, потреби сучасності зумовлюють необхідність значно більшої збалансованості в застосуванні заходів переконання та примусу для впливу на поведінку учасників правовідносин у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, бо на сьогодні навряд чи можна говорити про широке застосування заходів заохочення, стимулювання та створення умов для правомірної поведінки учасників транспортного руху. Тому слід підтримати позицію В. Дьяченка щодо ролі зазначених методів переконання, котрий наголошує, що на основі поєднання їх із політикою здійснюється напрацювання заохочувальних ідей тривалого характеру, організовується прийняття й реалізація спеціального заохочувального законодавства, створюються й удосконалюються механізми заохочувально-правового регулювання та забезпечується органічний взаємозв'язок заохочувально-правових норм і соціально активної поведінки громадян [13, с. 55]. Отже, ширше застосування методів переконання як під час розроблення, так і в процесі практичної реалізації напрямів державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті має слугувати основним орієнтиром у спрямуванні діяльності уповноважених органів держави (уряду, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади) та суб'єктів суспільства на досягнення визначених нею цілей.

По-друге, адміністративний і економічний вплив у цій сфері характеризується застосуванням переважно імперативних засобів організації узгодженого втілення в життя основних напрямів державної політики для забезпечення безпеки на наземному транспорті. Цілком переконливою також є теза Т. Коломоєць про те, що економічні та адміністративні методи державного управління засновані на переконанні [9, с. 126].

По-третє, на особливу увагу, з наукового та практичного поглядів, заслуговує зміст методів регулювання, керівництва та управління. Так, аналіз стану нормативно-правового врегулювання суспільних відносин у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті дає підстави твердити, що метод регулювання, покладений в основу державної політики в цій сфері, полягає у визначенні основних цілей, напрямів, пріоритетів, які фіксуються в нормативних приписах актів національного законодавства (законах України, указах Президента, актах Кабінету Міністрів та інших державних органів і органів місцевого самоврядування), де деталізуються шляхи, способи й терміни їх досягнення із зазначенням суб'єктів, відповідальних за ці напрями діяльності.

Метод керівництва під час реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті передбачає вжиття заходів щодо практичного впровадження її основних засад, стандартів і принципів відповідними суб'єктами владних повноважень. У свою чергу, управління у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, що ґрунтується на загальних засадах державного управління, передбачає саме прямий систематичний вплив Кабінету Міністрів України, спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування — суб'єктів, визначених транспортним законодавством, на об'єкт управління — стан безпеки наземного транспорту.   

Загалом державна політика України у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті ґрунтується на ідеологічних засадах (гарантіях), котрі передбачають належний рівень знань населенням правил дорожнього руху, що ґрунтується на повазі до закону, на внутрішній згоді людей із нормативними приписами. До основних умов ефективної реалізації державної політики в цій сфері належать широке пропагування серед громадян правових знань, створення звички, внутрішньої потреби дотримуватися правил, норм, а також стандартів, якими врегульовано поведінку учасників транспортного руху, і виховання у свідомості людей нетерпимості до їх порушення, а також розвиток навичок і уміння застосовувати правові норми для захисту своїх прав у разі
їх порушення.

Підсумовуючи, слід зазначити: найширшими серед інших державних структур уповноваженнями щодо застосування форм і методів реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті наділені органи та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України. Як підкреслює В. Доненко, перед МВС стоїть завдання побудувати такі відносини із суспільством, коли окремі необхідні форми й методи правозастосовної діяльності забезпечували б дотримання загальноприйнятих стандартів правомірної поведінки. До таких методів можна віднести застосування заходів адміністративного примусу (попереджувальні заходи, заходи припинення, адміністративні стягнення). Зокрема, у сфері дорожнього руху це: зупинка та огляд транспортного засобу, адміністративне затримання та доставлення правопорушника, застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу тощо. Прозора для суспільства законодавча регламентація цих форм і методів надасть їм легітимного характеру [2, с. 107]. 

Державна політика у сфері забезпечення безпеки на наземному транспорті, з притаманними їй формами та методами реалізації, постає водночас і як процес, і як результат науково обґрунтованої та системно організованої діяльності керівних органів держави та органів місцевого самоврядування щодо створення й удосконалення ефективних і дієвих механізмів правового регулювання з наступним втіленням у життя основних засад організації впорядкованості руху транспорту. Вона має охоплювати заходи не лише правового, а й соціального, медичного, культурного, економічного та іншого характеру й передбачати участь у її практичній реалізації широкого кола суб'єктів — центральних і галузевих органів виконавчої влади, закладів освіти, охорони здоров'я, правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування.

 

Джерела

1. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2011 році.

2. Доненко В. В. Основні напрями наукового аналізу проблем безпеки дорожнього руху // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — 2006. — № 3. — С. 101 — 109.

3. Міленін О. Л. Правосвідомість учасників дорожнього руху: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / Міленін О. Л.; Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2001. — 19 с.

4. Ситник Г. П. Національна безпека України: теорія і практика: Навч. посібник / Г. П. Ситник, В. М. Олуйко, М. П. Вавринчук. — К.: Кондор, 2007. — 614 с.

5. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. чл.-кор. АН СССР Н. Ю. Шведовой. — 18-е изд., стереотип. — М.: Рус. яз., 1989. — 797 с.

6. Гуржій Т. Актуальні проблеми законодавчого регулювання адміністративно-деліктних відносин у сфері безпеки дорожнього руху // Право України. — 2009. — № 3. — С. 90 — 94.

7. Про дорожній рух: Закон України № 3353—ХІІ від 30.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 31. — Ст. 338.

8. Развадовський В. Й. Адаптація системи державного управління безпекою дорожнього руху до європейських норм і стандартів // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2004. — № 1. — С. 45 — 48.

9. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Т. О. Коломоєць. — К.: Істина, 2010. — 480 с.

10. Про основи національної безпеки України: Закон України № 964—IV від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

11. Кременовська І. В. Правові та організаційні засади діяльності суб'єктів виконавчої влади у сфері забезпечення національної безпеки України: Дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Кременовська І. В. — Ірпінь: Національна академія державної податкової служби України, 2010. — 210 с.

12. Битяк Ю. П. Административное право Украины: Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / (Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.; под ред. проф. Ю. П. Битяка). — Харьков: Право, 2003. — 576 с.

13. Дьяченко В. Ф. Поощрительно-правовая политика как объект юридического исследования // Правовая политика и правовая жизнь. — 2006. — № 4. — С. 53—57.

14. Бесчастний В., Собакарь А. Державна політика транспортної безпеки України: актуальні питання реалізації // Віче. — 2010. — № 4. — С. 2—5.

Автор: Віктор БЕСЧАСТНИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Повідомлення Білого дому про розмову Зеленського і Трампа містило неправду Сьогодні, 15 листопада

Стала відома дата зустрічі "нормандської четвірки" Сьогодні, 15 листопада

У Зеленського підтвердили дату зустрічі з Путіним Сьогодні, 15 листопада

Приватизація на французький манер Сьогодні, 15 листопада

"Справа банкірів": суд не арештував Писарука і визначив 5 мільйонів застави Сьогодні, 15 листопада

Новини 14 листопада: бюджет, державні землі, зростання економіки Вчора, 14 листопада

Комітет ООН схвалив проєкт резолюції про захист прав людини в Криму Вчора, 14 листопада

Зеленський обговорив з Туском "Північний потік-2" Вчора, 14 листопада

Нищівний варіант для України - Тимошенко прокоментувала авантюру Геруса з імпорту електроенергії з РФ Вчора, 14 листопада

Київська «Свобода» вимагає не допустити продажу землі Вчора, 14 листопада