передплата Українською | In English

№5, березень 2013

«Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього»*

Поділитися:

За новітнього часу актуального звучання набула проблематика сучасного облаштування світоустрою за наявності цілої низки нових держав, зокрема України та інших країн пострадянського простору. Набуття Україною статусу незалежної держави посуттєво активізувало наукові дослідження з проблем як сучасного державотворення, так і широкого спектра міжнародних відносин.
Природно, що однією з головних проблем будь-якої нової незалежної держави є самовизначення в його різноплановості. Себто йдеться не лише про політичне, економічне та нормативно-інституціональне самовизначення, а й про цивілізаційне та історичне, чи, сказати б, самодостатність у культурно-історичному сенсі. Саме ці різновиди самоусвідомлення формують ідентичність нації і держави, вирішально впливають на процес формування національних інтересів.

У цьому контексті вихід друком трилогії монографій під узагальнюючою назвою «Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього» авторського колективу академічного інституту** стає значимою подією як для наукової громадськості, так і широкого вітчизняного загалу. Автори сповідують логічну послідовність: «історично-культурна належність – ідентичність – національний інтерес», і це дає змогу стверджувати, що видання присвячене пошуку ідентичності України у всесвітньо-історичному процесі, сучасній світовій спільноті та Європі.

Кожна нова незалежна держава перебуває в постійному пошуку свого місця в міжнародному співтоваристві, у визначенні шляхів і форм стратегічної самоідентифікації, що передусім є процесом духовним. Будь-яка нація, що претендує на роль нації державної, в певному сенсі приречена на такий пошук і навіть духовне перетворення на цьому шляху. На противагу ідеям вульгарного націоналізму слід зазначити, що побудова держави передбачає вироблення якісно нового погляду на себе, навколишній світ, історію. У процесі входження нової державної нації в сучасні міжнародні відносини відбувається своєрідне зречення попередньої вузьколокальної етнічності. Відтак лише духовно відкриті нації безболісно інтегруються у світову спільноту, вносячи свій посильний набуток в історію цього співтовариства. Трилогія «Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього», обстоюючи Україну як справді європейську державу – миролюбну, толерантну, правову, – є ще одним вагомим доказом демократичності й відкритості суспільства в особі української суспільствознавчої науки.

Пошук ідентичності тотожний самовизначенню, адже, тільки піднявшись над собою, нація сягає висот державності.

У трьох монографіях, за послідовного дотримання наукової об’єктивності, переконливо продемонстровано відкритість України світові, глибоке розуміння науковою елітою світової політики в її регіональному й національному вимірах і не менш глибоке розуміння широкого спектра зовнішньополітичних і внутрішньополітичних аспектів становлення української держави. «Немає сумніву в тому, – висловлює впевненість професор А. Кудряченко, під загальною редакцією якого трилогія побачила світ, – що саме розпад післявоєнного устрою, успішний вихід на міжнародну арену країн ЦСЄ та нових держав на пострадянському просторі утвердить багато націй у тому, що вони також зможуть досягти своєї державності» [3, с. 74].

Тільки сама нація має право визначати місце своєї держави у світовій спільноті та її роль у світовій історії. Будь-які ззовні нав'язані ідентичності рано чи пізно призводять до залежності, деформації національно-політичної свідомості, спотворення уявлень про себе і зовнішній світ, перетворення держави на другорядного й недієздатного суб'єкта світової політики. І серед усіх різновидів політичних практик саме зовнішня політика відчуває найбільшу потребу в історичних дослідженнях, зверненні до історичної науки, історичної традиції. Авторам трилогії вдалося не лише виділити і обґрунтувати зовнішньополітичні традиції сучасної України, а й спробувати адаптувати їх до вимог міжнародних відносин епохи глобалізації. Водночас, за словами автора післямови О. Кубальського, «члени авторського колективу свідомо прагнули показати, що з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних процесів і викликів сучасності» Україні «слід брати за основу цивілізаційні виміри саме європейського зразка» [1,
с. 538]. Хочеться вірити, що ґрунтовне і глибоке історичне дослідження, здійснене авторами трилогії, спричинить свій вплив на розвиток зовнішньополітичного мислення й зміцнення зовнішньополітичного світогляду українського народу та держави.

Самовизначення в умовах індустріального й постіндустріального суспільства подвигає на особливу роль національну інтелігенцію, і передусім наукову. Саме на ці суспільні групи покладається місія переосмислення історії власного народу й духовної підготовки його до нової політичної реальності. «Жодна країна, – слушно підкреслює Л. Шкляр, – не може бути заручником свого минулого, якщо вона хоче здійснити ефективну модернізацію. Вона має враховувати всі три часові модуси свого буття: минуле, теперішнє і майбутнє з акцентом, безумовно, на перспективу. Якщо в країні переважують мотиви ретроспективного характеру, така країна стає на шлях консервативного розвитку, а в кінцевому підсумку – самоізоляції» [2, с. 124]. Національна державність – це передусім висока громадська відповідальність, здатність адекватно реагувати на виклики сучасності й готовність відповідати перед історією. У сучасних умовах саме об'єктивні глибокі знання, осмислення та розуміння власної історії дають можливість стати відповідальним і дієздатним суб'єктом світової політики.

У сучасному світі історія – одне з головних джерел індивідуальної і суспільної духовності. Виробляючи й зберігаючи неперехідні цінності, трансформуючи їх у традицію, вона зміцнює ідентичність товариств та особистостей, роблячи їх стійкими до впливу різних руйнівних тимчасових чинників, зумовлених політичною, економічною, культурною кон’юнктурою, закорінюючи в минулому і готуючи до майбутнього. В умовах же глобалізованого світу це покликання історичної науки лише посилює своє значення. «Новітній, постіндустріальний час кардинально змінив сам зміст ціннісного вибору», – зазначає в цьому зв'язку Т. Метельова. «Людина в ситуації необмежених можливостей комунікації у своєму повсякденному бутті стикається з безліччю традицій, дискурсів, культурних практик. Розуміти й поважати їх – ось чому вона має вчитися; цінувати їх естетику і відчувати поліфонічність і полісемантичність їхнього змісту» [2, с. 22–23]. Відповідно історична наука являє собою важливий інструмент «гуманізації» суспільного життя, духовного самозбереження, оновлення себе і світу.

Епоха глобалізації потребує зростання ролі зовнішньополітичної функції держави. Стосовно ж нових незалежних держав значення цієї функції особливе. Адже йдеться про утвердження на міжнародній арені державних утворів, слабо інтегрованих у міжнародну політику. Добре відомо, що в постіндустріальних суспільствах знання становлять основу ресурсної бази не лише зовнішньополітичної, а й будь-якої іншої соціальної практики. Тож виникає можливість компенсувати недостатність досвіду мобілізацією когнітивного потенціалу суспільства. Трилогія «Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього», вважай, є одним із суттєвих джерел знань про зовнішню політику та міжнародні відносини в сучасній Україні, а отже, й вагомим інтелектуальним внеском у формування справді незалежної зовнішньої політики і стратегій самовизначення нашої молодої держави.

Досліджуючи історичний досвід участі України в міжнародному і,
зокрема, європейському політичному житті, особливо в недовгі за тривалістю, однак виключно важливі для набуття досвіду державного будівництва періоди «сплесків формування державності» [1, с. 19], автори переконливо демонструють наявність тісних, хоч і не завжди простих, історичних взаємин українського народу як з його найближчими сусідами, так
і з іншими європейськими державами. Автори трилогії, аналізуючи віддалені (і не вельми віддалені) події X–XX століть, виділяють і формулюють поведінкові коди, що впливають, а часом і визначають сучасну політичну та зовнішньополітичну діяльність, і, екстраполюючи на проблемні точки поточного моменту, досліджують їхній потенціал і варіативність.

Величезну увагу приділено й дослідженню попереднього досвіду створення української держави в роки Першої світової війни та його впливу на нинішні реалії. Одне слово, українським суспільствознавцям удалося знову підтвердити стару істину про вічну актуальність історії і неможливість будувати майбутнє без знання минулого. Крім того, вони доводять можливість врівноваження браку державного й зовнішньополітичного досвіду мобілізацією історичних знань, зверненням до історії, формуванням політично актуальних уявлень про своє минуле в його єдності з минулим інших народів.

Сучасна історична й політична наука оперує багатьма теоретико-методологічними підходами, демонструючи максимально можливу розмаїтість методів, теорій, світоглядів. Примітно, що в текстах, які складають трилогію, досить насичена палітра сучасних теоретико-методологічних
підходів та пізнавальних парадигм – від реалізму, ліберального інституціоналізму та неомарксизму до культурно-цивілізаційної та геополітичної парадигм. Таке теоретико-методологічне розмаїття створює передумови для формування об'єктивного погляду на специфіку історичної еволюції українського суспільства після розпаду Радянського Союзу та особливості зовнішньої політики української держави на її шляху до реальної незалежності. Однак головним джерелом наукової об'єктивності залишається глибокий історизм авторських підходів, постійне звернення їх до історії, намагання обґрунтовувати актуальні політичні явища історичними аргументами – прагнення відшукати витоки цих явищ, ігноруючи ідеологічну кон'юнктуру.

Особливий інтерес викликає й тематична різноманітність дослідження. Автори здійснили ґрунтовний науковий аналіз минулого та сьогодення взаємин України з далекими і близькими сусідами по європейському дому в контексті їх спрямованості в майбутнє, запропонували панорамне бачення українських європерспектив [1]. Ученим удалося дослідити феномен розвитку самої Європи, її культурно-цивілізаційні параметри і включеність у них України, цивілізаційну складову європейського вибору України й внутрішні проблеми державного будівництва з погляду їхньої специфіки та відповідності європейським моделям [2]. Дослідники проаналізували генезу, розвиток і актуальні проблеми міжнародно-правових, економічних, соціально-політичних і світоглядних, духовно-культурних аспектів взаємин української держави з її партнерами і на європейському, і на євразійському напрямах [3]. Окрім усього іншого, трилогію можна вважати не лише солідним джерелом знань з історії України та Європи, а й ґрунтовним висвітленням української зовнішньої політики.

Привертають увагу різноманітність авторських методологічних підходів, широта теоретичних уявлень, а також глибоке знання історії вітчизняної та європейської політичної думки. Авторським колективам трьох монографій удалося ще раз довести продуктивність цивілізаційного бачення світової політики та всесвітньої історії.

До позитивів трилогії слід також віднести детальний огляд наукових робіт та історіографії з досліджуваних питань за весь період з часу проголошення незалежності України в 1991 році. А це дає можливість звернутися до широкого кола джерел, зокрема й тих, які представляють альтернативні погляди на висвітлювані проблеми, що «стане в добрій пригоді більшості прискіпливих дослідників під час роботи над проблематикою відносин нашої країни з колом європейських держав і провідних об’єднань» [2, с. 43].

Водночас слід зауважити, що автори трилогії мали б повніше й однозначніше підкреслити геополітичну та цивілізаційну своєрідність України як східноєвропейської держави, котра перебуває на шляху інтеграції в об'єднану Європу, однак має досить широкі й міцні зв'язки з Російською Федерацією та іншими країнами СНД. Саме ці особливості й ця своєрідність могли б стати ключем до зовнішньополітичного успіху України не лише на європейському, а й на євразійському напрямі зовнішньополітичної діяльності.

Стосунки цивілізаційних співтовариств становлять суть всесвітньо-історичного процесу, який може вважатися сферою взаємодії цивілізацій – «місцем» їхнього діалогу й зіткнення. Ця вже давно відома історіософська істина, що стала очевидною в епоху глобалізації, не повинна ігноруватися. Вона торкається не лише політичної теорії, а й політичної практики. Діяльність конкретних суспільств і держав відбувається на тлі взаємодії цивілізаційних співтовариств або, точніше, своєю діяльністю вони опосередковують цю взаємодію. Тому іноді найелементарніший зовнішньополітичний вибір може виявитися вибором цивілізаційним. Покликання книг, подібних до трилогії «Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього», полягає в розкритті глибокого культурно-історичного сенсу зовнішньої і міжнародної політики, котрі належить сприймати як найбільш концентроване вираження всесвітньо-історичного процесу. Тим самим цивілізаційна відмінність і своєрідність України може й повинна сприяти її утвердженню в сучасному міжнародному співтоваристві.


Джерела

1. Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього / Керівник авторського колективу і наук. ред. д. і. н., проф. А. І. Кудряченко. – К.: Фенікс, 2009. – 544 с.

2. Культурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції розвитку / Керівник авторського колективу і наук. ред. д. і. н., проф. А. І. Кудряченко. – К.: Університет «Україна», 2010. – 405 с.

3. Україна в Європі: контекст міжнародних відносин / За ред. д. і. н., проф. А. І. Кудряченка. – К.: Фенікс, 2011. – 632 c.

__________________________________________
*Рецензія на трилогію «Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього»; «Культурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції
розвитку»; «Україна в Європі: контекст міжнародних відносин», видану Інститутом європейських досліджень Національної академії наук України.

** На базі Інституту європейських досліджень НАН України, згідно з Постановою Президії НАНУ, 2012 року створено Державну установу «Інститут всесвітньої історії НАН України».

Автор: Борис ОЛІЙНИК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини вихідних: про підвищення пенсій, запуск ОПЗ та новий міжнародний аеропорт Вчора, 17 лютого

Маркарова: за 2 роки іноземці запустили в Україні низку підприємств Вчора, 17 лютого

Трамп: ЄС повинен забрати 800 бойовиків ІДІЛ, захоплених у Сирії Вчора, 17 лютого

У Мінфіні розповіли, коли економіка України наздожене Польщу Вчора, 17 лютого

Торгівля України та ЄС за три роки зросла на 60% - Порошенко Вчора, 17 лютого

Найімовірніший наступник Юнкера хоче створити систему ПРО в ЄС за участі України 16 лютого

Данія ініціює у ЄС переговори про додатковий пакет "азовських санкцій" 16 лютого

"Українці, ми з вами": віце-президент США розповів про плани підтримки України 16 лютого

Клімкін розкрив деталі рішень ЄС щодо відповіді на азовську агресію 16 лютого

Клімкін: зовнішня політика України не зміниться за будь-якого президента 16 лютого