передплата Українською | In English

№3, лютий 2013

Бій із «тінню», або ща дасть податок на обмін валюти

Поділитися:

Уже не один місяць в українському суспільстві вирують пристрасті у зв’язку з наміром запровадити новий податок – збір до Пенсійного фонду України (ПФУ) в розмірі 15 відсотків від суми продажу іноземної валюти громадянам за готівкову гривню. Суспільну тривогу не вгамували ані пропозиції зменшити збір до 10 відсотків, ані критична оцінка ідеї прем’єром Миколою Азаровим. Люди небезпідставно побоюються, що новий податок таки буде запроваджено, бо надто наполегливо проштовхують його керівництво Нацбанку України та деякі експерти, не обтяжуючи себе аналізом можливих соціально-економічних наслідків. Тож є потреба поглянути на проблему ширше.

Реформи і реалії

Мета законопроекту – покращити фінансовий стан Пенсійного фонду, зменшити готівковий обіг іноземної валюти, збільшити обсяги безготівкових розрахунків і сприяти стабільності національної валюти – на жаль, не може бути досягнута виписаними в ньому інструментами. Та й сам профільний комітет, і Головне науково-експертне управління Верховної Ради зауважують, що ухвалення цього документа «викличе певне соціальне невдоволення громадян України, збільшить інфляцію. Крім того (...) призведе до появи «тіньового» обміну валюти». І це ще  не всі негативні наслідки. До того ж (що особливо прик­ро) задекларованої мети  пропонована новація, ймовірно, не досягне.

Як може новий податок «покращити фінансовий стан Пенсійного фонду України», коли валютно-обмінні операції відразу сховаються в «тінь»? Та й головні проблеми ПФУ полягають не в дефіциті 27 мільярдів гривень за підсумками 2012 року (ця цифра оприлюднена чиновниками цієї установи), а мають системний хронічний характер. Почнімо з того, що кількість працівників постійно скорочується, а лави пенсіонерів поповнюються й розмір пенсій щорік зростає. При цьому в нас податкове навантаження на заробітну плату одне з найважчих у світі – 56%. Воно, у свою чергу, спонукає роботодавців до видачі зарплати в «конвертах». Радник Міністра праці та соціальної політики В. Закревський стверджує, що «до 55% зарплат перебуває в «тіні». З 21 мільйона громадян, які працюють, 10 мільйонів сплачують 90% внесків у Пенсійний фонд (здебільшого це держслужбовці та працівники державних підприємств), реш­та (11 мільйонів) вносять лише 10% платежів. До того ж падіння вітчизняного  виробництва призводить до скорочення фонду заробітної плати і, відповідно, відрахувань у ПФУ. Так, 1999 року питома вага держбюджету в його видатках становила майже 6%, а з 2005 року до цього часу вже від 25 до 45% його видатків фінансується не зі страхових внес­ків роботодавців і працівників, а за рахунок коштів держбюджету. Саме ці проб­леми потребують першочергового розв’язання, для чого потрібні виважені професійні підходи, науково обґрунтовані комплексні заходи.

Певно, з такою метою свого часу було проголошено курс на реформи, зокрема й пенсійну. Що ж зроблено? Підвищено пенсійний вік, збільшено необхідний для нарахування пенсії трудовий стаж, скасовано пільги…
І що ми отримали? Відомий економіст Володимир Лановий стверджує: дефіцит Пенсійного фонду очікується нині в розмірі 60 мільярдів гривень. А планувалося геть інше: до кінця 2012 року вийти на бездефіцитний бюджет ПФУ. Отже, реформи аж ніяк не поліпшили ситуації.

 Чи допоможе новий податок досягти другої мети, а саме «зменшити готівковий обіг іноземної валюти»? Сказати, що тут є великі сумніви, – нічого не сказати. Адже економіка країни не просто занепадає, а катастрофічно розвалюється: торік скоротилося виробництво сільгосппродукції, на 5,2% впало промислове виробництво, зупинено феросплавні та автомобільні заводи, нафтопереробні підприємства, згортається будівництво, скорочуються обсяги транспортних перевезень, зафіксовано черговий сумний рекорд за від’ємним сальдо зовнішньоторговельного балансу…  Міцніє лише «тіньова» економіка, а вона, як відомо, тримається саме на готівкових платежах. І не можна не погодитися з думкою більшості народних обранців, що новий податок іще більше підживить «тінь». Відповідно, не вдасться досягти наступної мети – «збільшити обсяги безготівкових розрахунків». Окрім іншого, це залежить ще й від рівня довіри до банків, а який це рівень, пояснювати не потрібно.

І, нарешті, як новий податок «сприятиме стабільності національної валюти»? Передовсім треба враховувати, що на зміцнення обмінного курсу гривні найефективніше  впливають портфельні інвестиції. Тож для їх нарощення потрібно цілеспрямовано й наполегливо формувати інвестиційний клімат у державі. Проте кроки в цьому напрямі у нас мляві. Скорочення валютних резервів, неефективний внутрішній фінансовий ринок, наростання девальваційних очікувань, перманентне підвищення цін також не сприяють стабільності національної валюти. Для цього  потрібно змінити політику реінвестування, розробити заходи для ефективного подолання наслідків дефляції (яка торік становила 0,2%), попередньо пояснивши громадськості необхідність і сенс таких дій. Штучне «стиснення» Нацбанком грошової маси минулого року не лише породило дефляцію, а й зумовило наростання кризових явищ в економіці через збільшення депозитних і кредитних ставок, що гальмує банківське кредитування бізнесу.

Скупий платить двічі

У контексті нашої нинішньої економічної ситуації напрошуються історичні аналогії. На початку наймасштабнішої кризи ХХ століття, так званої Великої депресії, бюджетно-податкова політика в США була непродуманою. Урядовці тоді більше переймалися збалансуванням бюд­жету, аніж спрямуванням бюджетної політики на стимулювання економіки. Закон про доходи 1932 року передбачав збільшення різних податків, особливо тих, котрі стосувалися споживачів із середнім та низьким рівнем доходів. Разом з іншими економічними негараздами це й призвело до затяжної та болючої кризи. І от Велика депресія наштовхнула видатного англійського економіста Джона М. Кейнса на думку, що сукупний попит є ключовим чинником, який визначає національний дохід. Згодом науковці довели важливість низки чинників, котрі визначають сукупний попит і, зокрема, бюджетно-податкові та кредитно-грошові важелі: скорочення податків збільшує дохід, ставку відсотка й витісняє частину інвестиційних витрат; а зростання пропозиції грошей знижує відсоткову ставку, що стимулює інвестиції і тим самим розширює попит на товари та послуги.
У багатьох країнах у період криз ці теоретичні постулати закладають в основу практичних дій. Однак в Україні щоразу ними нехтують. 

Згадаймо, наприклад, як 6 березня 2009 року в Україні запровадили терміном на 6 місяців надбавку в розмірі 13% до діючих ставок ввізного мита на товари некритичного імпорту. В уряді проігнорували попередження науковців, що протекціоністська торгова політика не впливає на сальдо поточного рахунку платіжного балансу, веде до підвищення реального обмінного курсу, товари і послуги власного виробництва дорожчають порівняно з іноземними, зменшуються обсяги як імпорту, так і експорту. Тобто суспільство лише програє від скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Так і сталося: досить скоро ми зазнали значних збитків. Це і дефіцит, який виник на внут­рішньому ринку, і загроза завезення на митну територію України конт­рабандним шляхом частини товарів, що раніше поставлялися легально, і, як наслідок, скорочення доходів бюд­жету. За перші десять днів 13-відсоткова ставка принесла додаткові відрахування до бюджету на суму
28 мільйонів гривень, а от щоденні (!) втрати через фізичне зменшення імпорту, а отже, й бази оподаткування за цими товарними позиціями становили від 35 до 40 мільйонів гривень. Хоч-не-хоч, а вже через десять днів це «мудре» рішення довелося скасовувати. То чи не наступимо знову на ті самі граблі?

У всякому разі, простежується аналогічний підхід: і тоді, і нині урядовці не дають аргументованих пояснень своїм діям, не роблять  спроб почати діалог із науковцями й економічними суб’єктами, чиї інтереси неабияк зачіпають непродумані рішення.

То як оздоровити економіку?

У пояснювальній записці до згаданого законопроекту зазначено: «Звільняються від сплати збору операції фізичних осіб з продажу отриманої шляхом переказу з-за меж України іноземної валюти у сумі, що не перевищує у гривневому еквіваленті 150 тисяч гривень протягом календарного місяця». Виходить, якщо людина хоче переказати більше цієї суми, то має сплатити названий податок. То що, замість того, щоб стимулювати ввезення валюти, пропонується, навпаки, створити для грошових переказів додаткову перешкоду!? Який економіст візьме на себе сміливість підтвердити, що для стабільності гривні нам валюта не потрібна?

І ще одна теза: «Законопроект має на меті (…) створити правові передумови для збільшення довіри населення країни до національної валюти України». Але самі його положення не в усьому відповідають вимогам законодавства. Скажімо, пропозиції  щодо набрання чинності законом через 60 днів з дня його опублікування не зовсім узгод­жуються зі статтею 4 Податкового кодексу України, яким визначено принцип стабільності податкового законодавства України. Тут передбачено, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому діятимуть нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Своєрідно сформулював мету податкової новації голова комітету Нацбанку із запобігання проведенню недобросовісних валютних операцій Юрій Горшков. Під час «круглого столу» він переконував, що запровад­ження податку на продаж іноземної валюти має на меті покласти край спекулятивним операціям: «Як зазвичай відбувається? Валютні  спекулянти розпускають чутки, починається істерія тому, що в населення немає джерел, щоб перевірити дані. Далі – паніка, виникає дефіцит валюти, і всі терміново починають її скуповувати». Якщо представник Нацбанку стверд­жує, що в населення немає джерел для перевірки даних, то це камінь у власний город. Бо таким джерелом має бути саме Нацбанк, а його керівництво повинно постійно, об’єктивно та всебічно не лише інформувати, а й роз’яснювати все, що робиться й робитиметься на валютному ринку.

На тлі міжнародного антикризового досвіду й наслідків вітчизняної економічної політики в умовах рецесії нова податкова ініціатива видається, делікатно кажучи, недоцільною. Додатковий збір до ПФУ від операцій з обміну валюти громадянам може поповнити перелік невдалих заходів ситуативної фіскальної політики, яка, по суті, унеможливила формування позитивних економічних очікувань, що дестабілізує гривню, підвищує ризики ведення бізнесу в Україні. Окрім того, це спровокує перехід валютно-обмінних операцій у «тінь». Величезні ж масштаби «тіньового» сектору й без того значно ускладнюють діагностування економіки, заважають її регульованості та спричиняють деформацію її структури.

А вітчизняна економіка, яка нині стоїть перед найсерйознішими з початку століття викликами, потребує геть іншого. Їй необхідні структурні реформи, спрямовані на підвищення продуктивності, нарощення експорту високотехнологічної продукції поглибленої переробки, виробництво високоякісних споживчих товарів, здатних замінити імпорт. Для цього слід створити привабливий інвестиційний клімат, відновити кредитування реальної економіки, передбачивши в держбюджеті кошти для часткової компенсації відсоткових ставок з такого стимулюючого кредитування та поповнення обігових коштів підприємств.

Автор: Михайло ДОВБЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата