передплата Українською | In English

№3, лютий 2013

Наші сучасники: від А до Я

Поділитися:

Для мене Ігор ШАРОВ – насамперед автор унікального, насиченого інформаційною новизною й воднораз наснаженого думками та почуттями багатокнижжя, меценат, громадський діяч, а вже потім політик, народний депутат України.

Як степовик, здавна стежу за творчістю цього неординарного вихідця з  рідних країв – одвіч­них неозорих просторів, де  й нині височіє курган біля села Веселівка, а Іллінська церква в Новомиргороді єднає земну твердь із небесами. Ігор Шаров наполегливо та послідовно плекає довідкову літературу, вкрай потрібну нині і школярам та студентам, і просто допитливцям, котрі пізнають себе в світі й світ у собі. Без перебільшення  воістину всім – від старшокласника до академіка – прислужаться «100 видатних імен України», «100 визначних місць України», «Вчені України: 100 видатних імен», «Художники України: 100 видатних імен» та  «100 сучасників: роздуми про Україну». Нещодавно побачила світ іще одна, шоста, книжка Ігоря Шарова – «100 особистостей України. 1991–2011» (К.: АртЕкономі, 2011. – 472 с.)

Ця своєрідна серія –  яскравий приклад  вдумливого вибору як персоналій, так і фактів, деталей та подробиць, непростого чи й болючого самообмеження в океані не­охопних скарбів. Безперечно, пригадуються  «100 великих українців», де колектив авторів подав чітку сув’язь знаних імен від Кия, Аскольда й княгині Ольги до Василя Стуса, Валерія Лобановського та Івана Миколайчука, «100 найвідоміших шедеврів «України», «100 великих чудес України», деякі інші аналогічні видання. Та цілісне  шестикнижжя Ігоря Шарова і не губиться серед згаданих видань, і не  конкурує з ними  на  широкій енциклопедичній ниві, обрії якої завжди манливі, але повсякчас недосяжні.

Ясна річ, чи не кожен читач має свій перелік яскравих особистостей України 1991–2011 років, який,  зрозуміло,  далеко не завжди тотожний зі  списком Ігоря Шарова. І тут слід визнати очевидне:  досвідчений обсерватор історії та сьогодення сміливо скористався правом персонального вибору, правом вихоплювати з нескінченного й невичерпного розмаїття  саме ті імена, котрі лише автор  – і ніхто інший! – вважає такими, що мають бути на сторінках його книжки. 

Уже доводилося чути і гарячі суперечки про нову книжку Ігоря Шарова, і пропозиції когось долучити (називалися імена за іменами), а когось не подавати. І знову – імена, імена… У мене також склався власний реєстр не представлених достойників, а саме: Герой України, фундатор Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький, поетеса Ліна Костенко, філософ Сергій Кримський (є Мирослав Попович), історики Михайло Брайчевський та Ярослав Дашкевич…  Звичайно, якщо зважати на всі поради, то виформується достеменний … перепис населення. Найприкріше те, що за мовби й доречними  побажаннями подеколи криється цілком тривіальне: а чому мене оминули?

Видання не сприймається як щось застигле, монументальне, незмінне. Це живий співрозмовник зі своїми чеснотами (й вадами!), з яким цікаво шукати  істину, сперечатися, розмірковувати про певні коригування, вилучення й  доповнення тощо. Віриться, це буде  найближчими роками. А поки що маємо  самобутнє – суто авторське, особистісне! – гроно імен. Воно провокує на відверту дискусію чи й  полеміку. І це вкрай важливо: маємо не енциклопедичні чи «словникові холодини» (Павло Тичина), не «сумне провалля» (Максим Рильський), а розлоге рідне поле, на якому  – щедрий  урожай. І тут кожна зернина в  незліченному колоссі неповторна,  цінна, потрібна.

На думку автора, саме тими іменами, які вибрано (сто з тисяч і тисяч!), сучасність закарбовується на сторінках плинного часу, переливається в історію. На її стелах – незабутні Вадим Гетьман, Георгій Кирпа, Зиновій Кулик, Іван Курас, Євген Кушнарьов, Євгенія Мірошниченко,  Олександр Разумков, Леонід Рябіка, Михайло Сирота та Олександр Шалімов. Принагідно  в книжці згадується вулиця Миколи Амосова, але самого хірурга, на жаль, не увічнено. Серед  нинішніх знаних достойників – чотири президенти України, рейтингові політики, вчені, медики, митці (надто ж художники), спортсмени (чомусь подано Віталій КлІчко, а не КлИчко)… Порівняно рясно представлені поети: Микола Вінграновський, Іван Драч, Борис Олійник, Василь Герасим’юк (на жаль, немає  ні Ліни Костенко, ні Дмитра Павличка).  Є олігархи та бізнесмени, подано  чимало імен, які, безперечно, заслуговують на увагу, однак, думається, і не дуже знані, і не вельми впливові в масштабах України. Звичайно, далеко не завжди важать  рейтинги, мінлива популярність, але… Але ж  за палітурками видання залишилася сила-силенна значніших, колоритніших постатей! Утім, можливе й таке пояснення: автор  розширює чи змінює звичні переліки, відкриває нові імена. Це прийнятно, переконливо, адже книжка – не про великих,  видатних  або відомих українців, а про особистості – самобутні, харизматичні, обнадійливі. Видання відкривається роздумами Віктора Януковича. Прізвища подаються найдемократичніше – за абеткою. Представлені персоналії можна сприймати чи не сприймати, але без неминучого «ущільнення» видання  просто-таки не сформувалося б, не народилося б, не з’явилося б друком.

Чи  непокоїли  автора сумніви й вагання? Про це можна лише здогадуватися. Як на моє припущення, були й нелегкі роздуми, й гіркі присуди совісті, й тиха печаль, яку завжди навіюють широкі знання. У передмові Ігор Шаров наголошує: «Це книга про людей, наших співвітчизників, тих, хто своєю діяльністю вивершував українську державу й себе». Отже, будував, творив, шукав, помилявся, але виправляв похибки, долав сум’яття і йшов далі…  Ось чому книжка зачіпає за живе, тривожить пам'ять, бентежить душу. А ще видання стає мовби твоїм, настільним – і тому, що ламає звичні стереотипи сприйняття останнього двадцятиріччя, і тому, що переформовує усталені реєстри,  утверджує нові виміри людських діянь, звершень та здобутків,  ба навіть плекає новочасні канони сприйняття поважних особистостей.

Книжка «100 особистостей України. 1991–2011»  Ігоря Шарова приваблює лаконізмом суджень, строгою стилістикою викладу, глибинним інтелектуальним підґрунтям. Беззаперечний її добровісний духовний заряд. Видання має не лише пізнавальне, а й виховне значення, адже  мову з читачами ведуть сто  особистостей. Не просто багатогранних, самобутніх, а й успішних.

 

Микола СЛАВИНСЬКИЙ.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини 22 квітня: Про гарячу воду, надії на Зеленського та підозру Гонтаревій Сьогодні, 23 квітня

Посли G7 зробили заяву щодо результатів виборів в Україні Вчора, 22 квітня

Зеленський не буде намагатися звільнити Смолія Вчора, 22 квітня

ГПУ викликає Гонтареву для вручення підозри у справі Курченка Вчора, 22 квітня

У Зеленського нагадали: президент не знижує тарифи Вчора, 22 квітня

Меркель запросила Зеленського в Берлін і пообіцяла підтримку Україні Вчора, 22 квітня

Питання №1: політолог пояснив, чому зараз так важливо спостерігати за поведінкою депутатів Вчора, 22 квітня

Команда Зеленського може опинитися в інтелектуальній залежності від опозиції Вчора, 22 квітня

Оточення Порошенка збирається незаконно звести багатоповерхівки у центрі Києва — ЗМІ Вчора, 22 квітня

Кличко: Влітку надовго гарячу воду киянам не відключатимуть Вчора, 22 квітня