передплата Українською | In English

№1, січень 2013

Таємниці підземного СевастополяТаємниці підземного Севастополя

Поділитися:

Севастопольські підземелля – особлива глава історії міста. Вони передовсім є результатом небаченої за масштабами діяльності виробничих колективів – військових і цивільних.

Початок історії

Створювати підземелля в Севастополі почали чи не з дня його заснування. Флоту були необхідні добре заховані запаси продовольства й обмундирування, надійні порохові погреби та склади під боєприпаси. Такі об'єкти розташувалися на Миколаївському, Павлівському, Олександрівському мисах, у Сухарній балці. Місто росло, а разом із ним розширювалася, вдосконалювалася його підземна частина. Під час першої оборони (1854–1855 рр.) підземні споруди мали площу понад 25 тисяч квадратних метрів. Відступаючи, останні захисники Севастополя підірвали й підпалили все, що було можливо, зокрема й підземелля. Його рештки знищили французи, які зайшли в місто.

...До 1886 року Севастополь і флот відродили. Відтоді розпочалося інтенсивне відновлення й будівництво підземних сховищ та арсеналів у районах Костянтинівської, Сухарної, Карантинної та Стрілецької балок, а також у Каменоломному яру в Інкермані. У ХХ столітті за проектування та будівництво підземних споруд військового значення активно взялися вже після закінчення громадянської війни. Саме тоді з’явилися знамениті бронебаштові батареї, призначені для захисту міста з моря. Цей об’єкт являє собою котлован, заглиблений на 30 метрів у землю. У прилеглих до нього підземеллях розміщувалися порохові погреби, електростанція, резервуари для пального й води, приміщення особового складу. Загальна площа території сягала понад одну тисячу квадратних метрів. Крім того, на більшій глибині були підходи й виходи до спостережних пунктів завдовжки від 200 до 800 метрів.

Цілком таємно

Про те, як створювали ці унікальні батареї, досі майже нічого невідомо, оскільки їх засекретили на довгі десятиліття.

Найбільшою довоєнною підземною спорудою Севастополя була, безперечно, електростанція в одній зі скель Георгіївської балки. Площа об’єкта – 30 тисяч квадратних метрів. Уже під час Другої світової, у 1941–1942 роках, поруч із кінотеатром «Победа» (на центральній вулиці – Великій Морській) севастопольці облаштували велике сховище з артезіанським колодязем. Там під час нальотів ворожої авіації дислокувалися міський комітет оборони, НКВС і міліція. Центральний пагорб пронизували ходи – так севастопольці готувалися до нальотів на місто з повітря, укриття іноді бетонували. Тоді й облаштовували штольні під Матроським (раніше – Мічманським) бульваром.

Після війни, коли почали говорити про загрозу ядерного бомбардування, було прийнято сталінський план створення підземного міста під Севастополем. 1949 року уряд узявся за його розробку. Передбачалося, що за потреби там мали надовго сховати й забезпечити життєдіяльність усіх основних військових і цивільних об'єктів. Планувалася можливість укриття половини населення й половини запасів флоту від ядерної зброї.

У 1954 році, одразу після відновлення центральних вулиць, будівельні організації взялися втілювати план у життя. Тим паче браку фахівців не відчувалося: на будовах міста працювали 32 тисячі чоловік.

Зводили підземні сховища, хлібо- та судноремонтні заводи, госпіталі, електростанцію та телефонну станцію. Завдання виявилося складним для виконання вже тому, що ґрунт за твердістю не поступався граніту.

Із загостренням холодної війни пов'язане й будівництво надсекретного об'єкта: підземного заводу з ремонту підводних човнів. Це найбільше на Чорному морі комбіноване протиатомне фортифікаційне підприємство будували в гірському масиві західного схилу Балаклавської бухти. Спочатку в суцільну скелю «вгризлися» військові будівельники. Швидкість робіт попервах не задовольняла радянський уряд, і 1956 року на допомогу прислали фахівців Тбіліського метробуду та Донметробуду. Так у Севастополі створили БУ № 528, що й нині успішно працює. Протягом п'яти років спорудили основний тунель, канал для про ходу підводних човнів і 70-метровий док для їх капітального ремонту. Загальна підземна площа всіх приміщень становила понад 10 000 кв. м., їхній обсяг перевищував
50 000 кубометрів, довжина підземного каналу була ширшою за Балаклавську бухту. Завод мав сучасний верстатний парк, тунель спецсховища ядерних боєголовок, укриття для семи підводних човнів – у надводному й у підводному стані.

Інфраструктура заводу дозволяла в умовах повної автономності ремонтувати човни, випускаючи їх через спеціальний шлюз просто в море, а також переховувати у штольнях більш як одну тисячу чоловік. Завод міг би витримати пряме влучення атомної бомби потужністю до 100 кілотонн. Підводні човни мали заряджати свої акумуляторні батареї за допомогою величезних генераторів. За потреби подавали воду і солярку. Таким чином, субмарини, повернувшись із завдання, могли розраховувати на повний комплекс техобслуговування. Понад 20 років на підземному судноремонтному заводі обслуговували підводні човни. Час перебування їх у доку становив у середньому один місяць.

Окрім робітників у цехах, об’єкт обслуговувала команда із 250 осіб. Кожний цех мав власну систему вентиляції. А рівень секретності був такий суворий, що працівники часто не знали, що роблять «сусіди» за стіною.

Завод надзвичайно вразив Микиту Хрущова, і він вирішив переобладнати підприємство у винний погріб (!). І лише завдяки авторитету маршала Георгія Жукова та звернень тодішнього міністра ВМФ Миколи Кузнецова підземний завод з ремонту підводних човнів удалося добудувати. Однак фатальну роль у долі заводу Хрущов таки відіграв. Після того, як Микита Сергійович «повів наступ» на військово-морський флот, віддавши пріоритет ракетній зброї, дороге будівництво під землею припинили. Було здано лише величезні сховища для укриття населення. Для 1950-х років це було диво, подібне до єгипетських пірамід. У сховищах діяла система очищення повітря і повної герметизації. Донині там є автономні джерела енергії: дизель-генератори. Укриття мали артезіанські колодязі, запаси продовольства й медикаментів.

Особливе призначення

У різні часи підземні споруди використовували як полігон для випробування боєприпасів, склади для артилерійського майна, місце зберігання вибухових речовин Балаклавського рудоуправління імені О. M. Горького. У 1970–1980 рр. на цій території розташовувалася аеростатна команда ракетної бази ЧФ.

Після розвалу СРСР настала ганебна епоха розграбування заводу, про яку й згадувати не хочеться. Уціліло лише те, що не можна забрати. Проте й після навал вандалів завод приголомшує своєю міццю. Весь підземний комплекс із системами шлюзування та життєзабезпечення є унікальним пам'ятником інженерно-технічного мистецтва та підземним музеєм.

За даними севастопольського дослідника Володимира Іванова, котрий проводив підземно-пошукові роботи у 1984–1987 рр., загалом під Севастополем збудовано майже 60 захищених командних, передавальних і приймальних пунктів, вузлів зв'язку, АТС. А також понад 100 берегових батарей, казематів, зокрема й для ракетних установок, понад 100 порохових погребів, сховищ для ракетного й торпедного, артилерійського озброєння, мін. Були там також склади ядерних боєприпасів й особливо небезпечних вибухових речовин, які після набуття Україною незалежності та оголошення нею без'ядерного статусу вивезено на територію Російської Федерації. Під севастопольською землею містяться майже 150 підземних сховищ для технічного майна, пального, продовольства, більш як 200 укриттів для особового складу флоту й населення. Загальна площа підземного простору під містом сягає 350 тисяч квадратних метрів.

Мисливці за привидами

У Севастополі є люди, які відважно спускаються під землю, щоб перевірити чутки та версії. Це й фахівці підприємства «Укроборонсервіс», котрі виконували унікальну операцію з вилучення боєприпасів з Інкерманських штолень, і відчайдушна молодь, яка називає себе «діггерами». Можливо, в майбутньому завдяки наполегливій діяльності цих людей завіса таємничості та забуття над темою севастопольських підземних споруд розвіється.

Незважаючи на особливу секретність, майже все, що збудовано під Севастополем до 1942 року, не було таємницею для німців, котрі господарювали тут майже два роки. Вони навіть склали гросбух, присвячений фортифікаційним спорудам міста. Тутешні історики ознайомилися з працею лише років з десять тому, коли до Севастополя приїхали члени міжнародної асоціації «Інтерфест» («фестунг» по-німецьки – «фортеця»). У багатій на фотознімки книзі є докладні описи та креслення підземних об'єктів, які в нас досі вважаються військовою таємницею.

То яка доля цих споруд?

Деякі, особливо секретні, немов зникли. Входи до них замуровано. Документацію або засекречено, або знищено. Про об’єкти забули на десятиліття.

Чимало легенд, чуток і припущень породжено невідомістю. До прикладу, один із севастопольських старожилів розповідав ось що. Він, як і всі післявоєнні хлопчаки, марив «недоторканними» складами боєприпасів, що буцімто залишилися під землею. У пошуках таких схованок обнишпорив з друзями чи не кожну дірку на Історичному бульварі. Одного разу хлопці натрапили на лаз й увійшли в підземелля, де стояли великі скрині. Думали, в них снаряди або патрони. Відкрили одну. А там виявилися папки з паперами. Пішли розчаровані й навіть не поцікавилися, що то за документи були. Володимир Іванов, котрий досліджував підвали центральної будівлі технічного управління ЧФ РФ на площі Нахімова, виявив там замурований вхід. За ним ховалася вибита в скельному ґрунті штольня, яка вела в бік моря. На жаль, удалося пройти лише чотири метри: далі – завал. Однак старожили розповідали, що після Великої Вітчизняної тут був спуск у глибоке підземелля. До речі, будівля ця – одна з найдавніших у Севастополі, до революції тут розташовувався готель «Кіст». Є версія про існування підземно-підводного ходу з центру міста до Костянтинівського равеліну! На думку інженерів та архітекторів, для цього необхідний тунель на глибині не менш як 60 метрів. За технічною складністю це така само споруда, як знаменитий тунель під Ла-Маншем.

Однак якщо все сказане скоріше схоже на легенди, маємо й підтверджений факт: під площею Нахімова є кілька підземних ходів. А там, де встановлено пам'ятник флотоводцю, під землею прорито цілий мурашник! Відвідавши його, севастопольський історик Дмитро Стогній свідчив:

– Вирубаний у скелі хід вів у бік площі Нахімова. У цілковитій тиші зрідка було чути, як десь дзвінко крапає вода, а часом починався гул і гуркіт: це високо над моєю головою проїжджали тролейбус або машина. Я пройшов приблизно до пам'ятника. Далі хід був затоплений водою...

Частину об'єктів, що їх будували в рамках грандіозного «антиядерного» плану, просто полишили. Наприклад, телефонну станцію – бетоноване приміщення в товщі скелі з довгим входом із набережної Південної бухти. Інший хід веде у бік колишнього Будинку культури на Центральному пагорбі. Тут також є ціла мережа підземних приміщень, котрі залишилися відтоді, як на цьому місці височів Петропавлівський собор – гордість дореволюційного Севастополя. Вражає план підземних споруд під будинком суду на вул. Леніна (колишній Будинок культури будівельників).

Кілька великих приміщень пов'язані між собою ходами, з яких можна потрапити в різні райони. Є також завалена вертикальна шахта з ходом у підземелля будинку Морського гідрофізичного інституту – колишній підземний командний пункт тилу флоту, наполовину побудований і покинутий.

Однак підземні командні пункти – лишень сучасніші та обладнані за останнім словом техніки – споруджували й після того, як «законсервували» сталінський план. Приміром, зводили запасний КП Чорноморського флоту в районі Алсу, об'єкт № 221. Після 400-метрового тунелю в товщі скелі відкривався вхід у власне сховище: п'ятиповерхову будівлю з повною герметизацією від зовнішнього світу, системою очищення повітря, автономними джерелами електроенергії, артезіанськими колодязями, складами продовольства, медикаментів, нарами. Тож коли цей об'єкт був готовий на 90 відсотків, СРСР розпався, і КП спіткала така само доля, що й завод з ремонту підводних човнів у Балаклаві. Його розграбували й покинули напризволяще. Те саме сталося й з колишнім секретним об'єктом № 225: найбільшим на Чорноморському флоті командним пунктом в околицях села Морозівки, у суцільний скелі Шаан-кая. Лише довжина пішохідних коридорів комплексу перевищує три з половиною кілометри. Площа багатоярусних підземних приміщень комплексу – 22 тисячі кв. м. Обсяг підземних приміщень – більш як 80 тисяч кубометрів. Для виконання того немислимого фортифікаційного завдання сформували спеціальний гірничопрохідницький батальйон. До нього також увійшли підрозділи тресту «Донецкшахтпроходка», що мав великий досвід спорудження бетонованих шахт для балістичних ракет. Зводили об’єкт майже п'ять років. 1992-го фінансування будівництва припинили, а практично готовий КП закинули.

Не лише військові, а й цивільні підземні об'єкти нині в сумному запустінні. Колись стараннями того самого БУ № 528 десятки ліфтових шахт і тунелів пов'язали пансіонати Південного берега Криму з пляжами. Хоча будівельні роботи було виконано з високою якістю, обладнання туди так і не завезли: замовник розорився...

Туманне майбутнє

Тепер підземне місто під Севастополем, по суті, порожнє. Лише окремі його приміщення із системою вентиляції використовують як склади та підсобки. Більшість експлуатованих споруд належать міському штабові цивільної оборони. Однак у нього бракує коштів на те, щоб підтримувати в належному стані це величезне господарство. Останніми роками на підземні об'єкти Севастополя серйозно задивлялися комерційні структури. Підпільні винзаводи, ломбард, магазини, склади, ресторан, знаменитий клуб «Бункер», майстерня шиномонтажу, ветлікарня — це неповний список нових можливих іпостасей підземелля.

То що насправді робити з підземним містом? Деякі ентузіасти виношують ідею створення там музею. Проте для цього потрібні чималі кошти.

Те, що тут викладено, лише мала частина розсекреченого. А скільки ще нерозкритих таємниць!

Автор: Лучія ПУЗИКОВА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Проєвропейський уряд Молдови відправили у відставку Сьогодні, 12 листопада

Петро Петриченко: Україна опиналася перед загрозою соціального вибуху Сьогодні, 12 листопада

Трамп обіцяє цього тижня опублікувати текст найпершої розмови з Зеленським Сьогодні, 12 листопада

Меркель подзвонила Путіну – говорили про "нормандську зустріч" Вчора, 11 листопада

Молдова: соціалісти відкинули пропозиції прем’єрки для виходу з кризи Вчора, 11 листопада

Забудовник Оверко мстить прокурору Дмитруню замовними статтями за арешт будівництва Вчора, 11 листопада

Рада планує на цьому тижні ухвалити держбюджет-2020 Вчора, 11 листопада

Йоганніс переміг у першому турі виборів президента Румунії Вчора, 11 листопада

Новини вихідних: земельна реформа, Центренерго, указ Зеленського 10 листопада

ЗМІ назвали імена російських донорів партії прем'єра Британії 10 листопада