передплата Українською | In English

№1, січень 2013

«Звісно, астрологія – брехлива й непутяща донька. Та що робила б її велемудра мати-астрономія, якби в неї не було цього безпутного дитяти?» – так усесвітньо відомий фізик Кеплер виправдовував своє хобі

Поділитися:

А що нам віщують зорі? На це здавна загадкове й завжди актуальне запитання відповідають відомі сучасні вчені

Астрологія виникла майже сто тисяч років тому. Тоді наші пращури ще не знали законів природи й, не розуміючи суті більшості навколишніх явищ, обожнювали небесні світила, приписували їм вищу волю. Тобто вважали, що зорі (а ще більше – планети) якимось дивовижним чином впливають на характери, поведінку ба навіть на майбутнє людей.
Таке світобачення, обрісши силою-силенною допоміжних цифр і таблиць, збереглося донині. Саме про нього й розміркову­­­ють знаний медик, провідний науковий співробітник Київського інституту геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова, професор Олександр ВАЙСЕРМАН та один із найдосвідченіших вітчизняних зорезнавців, директор Київського планетарію, член-кореспондент НАН України Клим ЧУРЮМОВ.

– До астрології прийнято ставитися поблажливо, вважаючи її своєрідною дешевою забавкою для непосвяченого люду, – розпочинає розмову професор Олександр
ВАЙСЕРМАН
. — Та нещодавно з’ясувалося, що деякі гороскопи справді мають вагоме обґрунтування. Так, у сімдесяті роки минулого століття французький психолог Мішель Гоклен із різних джерел зібрав найточніші відомості про час і місця народження 40 тисяч осіб, унесених до авторитетного довідника «Хто є хто у світі?», і визначив, у якій саме фазі на той момент перебували планети Сонячної системи. Виявилося, що ймовірність народження представників творчих професій під тим чи тим знаком істотно відрізняється. Гоклен вважав, що спричиняють ці розбіжності специфічні «планетарні поля». Цю гіпотезу було піддано нещадній критиці. Опоненти відверто глузували з дослідника та його містичних полів, яких не фіксують жодні найчутливіші прилади, й навіть створили антигокленівську асоціацію та журнал із зображенням віслюка на обкладинці. Не витримавши моральних знущань, Гоклен наклав на себе руки. Та розпочаті ним дослідження успішно продовжили численні послідовники, зокрема німецький професор Суйтберт Мертель, котрому вдалося виявити, що видатні актори народжуються зазвичай у зоні Юпітера, вчені – Сатурна, а спортсмени – Марса.

– Олександре Михайловичу, чи справді, на вашу думку, існують загадкові «планетарні поля»?

– Вести про них упевнену мову нелегко. Приміром, дехто із сучасних науковців стверджує, що річ тут не в полях, а в тому, що конфігурація планет на небосхилі корелює з певним рівнем сонячної активності. А те, що вона здатна впливати на земні біологічні процеси – після воістину революційних наукових праць нашого земляка Олександра Чижевського – сумнівів не викликає!

– І саме цей чинник, наскільки я розумію, ліг в основу вашої докторської дисертації.

– Так. Але мені не дозволили внести до її назви горезвісний термін «астрологія». Отож довелося вдатися до компромісного варіанта: «Залежність життєздатності та тривалості життя від особливостей раннього онтогенезу». Мої статистичні дослідження підтвердили, що організм на ранніх стадіях розвитку – це своєрідна мініатюрна «антенка», яка вловлює довколишні сигнали й відповідно до них змінює свої властивості. Наприклад, коники одного з африканських видів зелені. Але ті з них, що з’являються на світ під час великої стихійної пожежі, мають уже чорний колір. Саме він дає змогу новонародженим комахам залишитися живими (їх, зелених, на темно-бурому згарищі неодмінно помітили б тамтешні птахи). А ось нащадки знову набувають традиційного зеленкуватого забарвлення.

Від умов розвитку може залежати навіть стать. Скажімо, якщо кладка яєць алігатора розвивається за температури 30 градусів тепла, то приблизно з половини яєць вилуплюються самці, а з решти – самиці. Якщо ж розвиток відбувається за трохи нижчої температури, вилуплюються лише самці, а за вищої – тільки самиці. До того ж цілком зрозуміло, що всі ці зміни абсолютно не пов’язані з традиційним, добре знайомим нам ще зі шкільної лави геномом. Саме тому їх нині прийнято відносити до розряду епігенетичних.

Загалом таких прикладів безліч. Ґрунтуючись на них, англійський дослідник Алан Лукас розробив «концепцію раннього програмування», за якою сигнали, отримані організмом із навколишнього середовища впродовж періоду раннього розвитку, мають довгострокові наслідки, визначаючи тим самим остаточний прижиттєвий фенотип. Вагомий внесок до цієї концепції зробили й співробітники очолюваної мною лабораторії. Так, вони проаналізували відомості про дати народження й смерті понад сто тисяч киян. Виявилося, що особи, які народилися наприкінці року (особливо в грудні), живуть довше від «квітневих-липневих» приблизно на 2,5 року. Такі дослідження провели ще в кількох країнах. Наймасштабнішу роботу здійснили вчені з Інституту Макса Планка (Німеччина). Вивчивши дані понад мільйона мешканців Данії та Австрії, вони, як і київські колеги, з’ясували, що люди, котрі народилися восени, жили довше, ніж «весняні». А от в Австралії (південна півкуля) картина діаметрально протилежна: «весняні» виявилися довгожителями, а «осінні» – короткожителями. Цікаво, що для австралійців, які народилися в Англії (північна півкуля), але провели на Зеленому континенті весь зрілий вік, збереглася залежність тривалості життя від сезону появи на світ. Тобто маємо ще один цілком переконливий доказ того, що сигнали, які організм отримує зі свого оточення протягом раннього розвитку, постійно впливають чи то на рівні клітинної підсвідомості, чи у вигляді гіпотетичного мікролептонного поля, чи, може, навіть за допомогою якихось інших, ще не відомих науці структур.

– Невже це також пов’язано з таємничими зоряними каруселями?

– Можливо, й так. Хоча є альтернативна версія: суть полягає не так у планетарних впливах, як у особливостях харчування вагітних жінок.

– Тобто?

– Внутрішньоутробний розвиток «весняно-літніх» дітей відбувається, як правило, за несприятливих умов (пов’язаних, наприклад, із сезонним авітамінозом), а відразу ж після народження – за порівняно сприятливих. У «осінньо-зимових» – усе навпаки. Ось чому цілком слушно вважається, що саме за такого життєвого сценарію в природи є реальна змога подовжити людське життя.

– Чи не спричинять ці висновки значних демографічних зрушень?

– Насправді не все так просто. Кілька досліджень, проведених у Італії, Португалії та Японії задля вивчення зв’язку інтелектуального людського потенціалу з різноманітними сезонними чинниками, виявили, що найвищі бали на іспитах здебільшого отримують студенти, які народилися в квітні–червні. До кардинальних перетворень у різних сферах діяльності переважно схильні «серпневі» (тобто «леви»). Натомість серед спортсменів особливу схильність до рекордів мають «осінні». Чому відбувається саме так, наука поки що відповісти не може…

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата