передплата Українською | In English

№23, грудень 2012

До нової «американської мрії»: II раунд

Поділитися:

«Ще чотири роки… Ми будуватимемо новий середній клас, створюватимемо робочі місця. Ми віримо, що можемо домогтися цього майбутнього разом. Ми – не просто скупчення червоних і синіх штатів, ми – Сполучені Штати Америки. Ми нагадаємо світові, що живемо в наймогутнішій країні», – заявив президент США Барак Обама, дізнавшись про попередні результати голосування на президентських виборах у США 6 листопада 2012 року. Справді, офіційно результати народного волевиявлення будуть відомі лише 17 грудня 2012 року, коли спеціально обрана колегія вибірників визначить президента і віце-президента США. Проте вже на початку листопада шалька терезів переважила на користь Барака Обами, який здобув 50,79% голосів, тоді як його основний конкурент республіканець Мітт Ромні – 47,48%. Тож співвідношення голосів 538 вибірників становило 332 проти 206, і Мітт Ромні визнав перемогу Обами відразу після підбиття підсумків екзит-полів на Алясці.

У голосуванні брало участь понад 120 мільйонів виборців. Барак Обама здобув переконливу перемогу в штатах Делавер (59% проти 40%), Флорида (50% проти 49%), окрузі Колумбія (92% проти 7%), а також у штатах Род-Айленд (63% проти 35%), Іллінойс (57% проти 41%), Нью-Джерсі (59% проти 40%), Огайо (50% проти 49%), Вермонт (67% проти 31%), Колорадо (51% проти 47%) тощо. Мітта Ромні підтримали штати Північна Кароліна (51% проти 48%), Кентуккі (60% проти 38%), Теннесі (60% проти 39%), Луїзіана (60% проти 38%), Техас (59% проти 40%). Одначе боротьба йшла переважно за виборців, котрі вагалися і кому взагалі було однаково. Хоча, зважаючи на майже 80-відсоткову явку на виборчі дільниці, цих «лежнів», як їх називають на американському політичному сленгу, переконала скоріше риторика кандидата від Демократичної партії.

Однак постійно виникало питання щодо справедливості й прозорості самого проведення виборів, загальний перебіг яких не задовольнив навіть представників місії ОБСЄ. Спостерігачі від Парламентської асамблеї цієї організації, звітуючи перед світовою громадськістю, зауважили, що вибори президента США не можна назвати ані прозорими, ані справедливими, зокрема й тому, що міжнародних спостерігачів пустили тільки в чотири штати. Окрім того, можливість волевиявлення спотворювалася так званим цензом осілості: щоб узяти участь у виборах, громадянинові потрібно прожити на території певного штату в середньому від половини до одного року. Тож майже чверть виборців просто не могли проголосувати, хоча й мають американське громадянство. Міжнародними спостерігачами засуджується те, що на виборчих дільницях у США не допускається не тільки веб-трансляція голосування, а й відео- та фотозйомка. Заборонено також користуватися мобільними телефонами. Однак бланки дозволено заповнювати простим олівцем, а таємниця волевиявлення взагалі нівелюється можливістю персоналу спілкуватися з виборцями безпосередньо під час проставляння відміток у бюлетенях. По суті, в такий спосіб можна безперешкодно підрахувати, скільки людей проголосувало за того чи іншого кандидата. Єдиним «плюсом» уважається засекреченість електронної системи голосування, за будь-які спроби втрутитися в роботу якої передбачено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі і 50 тис. доларів штрафу. Хоча водночас, коли людина приходить і дізнається, що за неї вже проголосували, члени виборчої комісії пропонують їй просто віддати свій голос замість громадянина із таким само прізвищем у списку виборців. Отже, демократичність виборів у США ще залишається під великим питанням.

Проте їхні результати та ставлення колишніх претендентів на пост президента до підсумків голосування свідчать про інше. Незважаючи на неабиякий антагонізм поглядів, Барак Обама висловив готовність до співпраці з Міттом Ромні та іншими республіканцями в питаннях, з яких вони не мають розбіжностей. Та, як довела передвиборна кампанія, суперники мають однакові погляди лише щодо оподаткування, систему якого слід послабити для бідних верств населення за рахунок збільшення податкових ставок для багатіїв.

Мітт Ромні вибудував свою передвиборну програму навколо єдиного твердження: дірки в американській економіці – провина Обами, яку зможе виправити лише досвідчений президент. Хоча виборцям таких тверджень було замало. Адже Обама збирався вкласти податкові збори в освіту, високотехнологічний сектор і чисту енергію. А ключовим проектом для нього залишається реформа охорони здоров’я та страхової медицини. Тому цікаво, що мільярдер Джордж Сорос виявився одним із перших, хто привітав Обаму з перемогою, підкресливши, що своїм вибором американці відкинули радикальні погляди. Справді, з початком нового терміну президентства Барак Обама має досить ліберально, без різких кроків розв’язати низку внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, котрі, м’яко кажучи, важливіші, аніж риторика Ромні щодо «російської геополітичної загрози».

По-перше, 1 січня 2013 року набудуть чинності кілька законів про підвищення податків і зменшення державних витрат, що стосуватимуться майже кожного американця, адже можуть спричинити черговий спад усе ще слабкої економіки. Проте якщо члени Конгресу виконуватимуть рекомендації, викладені в доповіді Комітету Білого дому з управління і бюджету, зменшивши дефіцит бюджету у фіскальному 2013 році на 109 млрд. доларів (половина яких має бути усунена зі сфери оборони, а 11 млрд., або 2%, – із витрат на федеральну програму Medicare), можна сподіватися, що буде досягнуто нового компромісу, завдяки якому країна відступить від краю «фінансової прірви» й одночасно зробить крок у бік скорочення дефіциту федерального бюджету, котрий 2012 року сягнув 1,1 трлн. доларів, або 7% ВВП країни. Навіть на тлі таких обмежень позиція Б. Обами усе-таки здається набагато прагматичнішою, аніж гасла його колишнього конкурента М. Ромні, котрий пропонував узагалі відмінити загальне медичне страхування для американців, повернувши ситуацію часів Рональда Рейгана, коли добробут і багатство «просочувалися» зверху вниз. Адже пропозиції мільйонера, підприємця, губернатора ліберального штату Массачусетс Ромні, котрий вважав пріоритетною підтримку корпорацій і свободу фінансових ринків, не надто припали до душі пересічним американцям.

По-друге, Барак Обама і під час другого терміну свого президентства буде змушений працювати з Конгресом, котрий уже чотири роки перебуває у стані політичного паралічу, адже й після парламентських виборів, які відбулися в один день із президентськими, республіканці зберегли контроль над Палатою представників, а демократи мають невелику більшість у Сенаті. Хоча налаштованість на співпрацю спонукає і самих республіканців іти на компроміс із більшістю. Але і в цьому разі позиція президента здається конструктивнішою, аніж радикальні заклики його суперника. Хоча Обамі доведеться дещо змінити команду: Держсекретар США Хілларі Клінтон, як і раніше, має намір залишити свій пост після закінчення першого терміну президентства Барака Обами. Тож йому ще належить назвати ім’я нового глави зовнішньополітичного відомства, найімовірнішими кандидатами на пост якого вважають нинішнього очільника міжнародного комітету Сенату Джона Керрі та постпреда США при ООН Сьюзан Райс.

За таких кадрових змін зовнішньополітична машина США навряд чи працюватиме гірше.

Протягом попередніх чотирьох років на цьому напрямі Вашингтон відзначився ліквідацією більшості лідерів «Аль-Каїди» в Пакистані та Ємені, в тому числі й Усами бен Ладена; скороченням військової присутності США на Близькому Сході; виведенням військ з Іраку, в результаті якого зникла загроза хаосу або громадянської війни; початком виведення військ з Афганістану. Тож, зважаючи на ризик захоплення рухом «Талібан» влади в Афганістані, США дали зрозуміти, що надання допомоги цій країні триватиме і після 2014 року (кінцева дата виведення військ). До речі, підтримуючи єдність НАТО (на чолі зі США) в намірах подальшого надання підтримки уряду Афганістану після завершення перехідного періоду й передачі відповідальності за питання безпеки в країні Афганським національним силам безпеки, Україна також зацікавлена у продовженні участі в міжнародних зусиллях в Афганістані. Наразі наша держава активно залучена до процесу планування нової місії під проводом НАТО у форматі «28+6» (28 країн-членів та 6 держав–партнерів альянсу: Фінляндія, Швеція, Австралія, Нова Зеландія, Грузія та Україна), що, безперечно, сприятиме виробленню оптимальних політичних і військових рішень на довготривалу перспективу. Тим паче, що 18 вересня 2012 року Верховна Рада України схвалила Закон № 5286-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки», що дозволяє українським воякам брати участь не тільки в гуманітарних і миротворчих місіях, а й у бойових операціях. Тож офіційний Київ розраховує на ще «тіснішу» співпрацю з альянсом та Сполученими Штатами.

Нерозв’язаною сьогодні залишається хіба що проблема Ірану: на його території перед Вашингтоном постають щонайменше два виклики – поширення тероризму та небезпека створення зброї масового знищення. Проте ці загрози тісно пов’язані з низкою інших регіональних небезпек – забезпеченням безпеки в Іраку, сприянням мирному врегулюванню палестинської проблеми, боротьбою з тероризмом, запобіганням ядерному розповсюдженню та вільним доступом до енергетичних ресурсів. Останнє, до речі, має стати ключовою сферою відносин США–Європейський Союз, адже обидва партнери повинні якнайшвидше покласти край монополії російського «Газпрому» на європейському ринку енергоресурсів. Хоча Обама тут обрав неконфронтаційну, доволі гнучку стратегію «поглиблення перезавантаження» відносин між країнами, чим задоволені і президент РФ Володимир Путін, і прем’єр країни Дмитро Медведєв. Тож бодай зовні взаємини двох контрагентів здаються «ненапруженими».

Єдиним чинником, що викликає стурбованість міжнародної спільноти у зв’язку з президентськими виборами у США, залишається стабільність долара та, відповідно, коливання курсів національних валют щодо американської. Найімовірніше, перемога Барака Обами означатиме впевнену «емісію долара, що підтримуватиме вартість американської валюти». Хоча, наприклад, співвідношення курсу долара та української гривні насамперед залежить від внутрішньої економічної політики України. В разі ж, якщо не буде вирішено питання з обслуговуванням зовнішнього боргу США, поглибиться фінансова криза економіки окремих штатів, що позначиться на світових ринках і призведе до обвалу курсу гривні відповідно.

Отже, після проведення чергових президентських виборів у США отримуємо продовження попереднього курсу на зовнішньо- та внутрішньополітичну стабільність, основою якої має стати втілення ключових передвиборних обіцянок Барака Обами у поєднанні із реалізацією найважливіших інтересів офіційного Вашингтона. Однак сподіватися, що політика демократів на зовнішньополітичній арені надто відрізнятиметься від позиції «яструбів», навряд чи варто.

Автор: Юлія КЕДРОВСЬКА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата