передплата Українською | In English

№23, грудень 2012

Близькосхідний конфлікт. Позиції сторін і 138 держав

Поділитися:

Посилаючись на свої резолюції 3210 (XXIX) від 14 жовтня 1974 року та 3237 (XXIX) від 22 листопада 1974 року, в яких, відповідно, Організацію визволення Палестини було запрошено взяти участь у роботі Генасамблеї ООН як представника палестинського народу й надано статус спостерігача, а також беручи до уваги Резолюцію 43/177 від 15 грудня 1988 року, в якій, зокрема, міжнародна спільнота взяла до відома проголошення 15 листопада 1988 року Держави Палестина Національною радою Палестини, після чого в системі Організації Об’єднаних Націй замість назви «Організація визволення Палестини» почали використовувати найменування «Палестина» без шкоди для статусу спостерігача і функцій Організації визволення Палестини в системі ООН, Генасамблея 29 листопада 2012 року «знову підтвердила право палестинського народу на самовизначення й незалежність у його Державі Палестина на палестинській території, окупованій з 1967 року», надавши Палестині статус держави-спостерігача при Організації Об’єднаних Націй.

У день голосування виповнилося 65 років від дня прийняття Генасамблеєю ООН Резолюції 181 про розділення підмандатної британської Палестини на арабську та єврейську держави. Тож у Міжнародний день солідарності з народом Палестини на підтримку Резолюції 67/19 свої голоси віддали 138 держав. 41 країна утрималася від голосування, а 9 висловилися проти схвалення документа. Україна участі в голосуванні не брала.

Окрім Ізраїлю, цю резолюцію не підтримали США, Канада, Чехія, Мікронезія, Палау, Панама, Маршаллові острови та Науру. Однак серед ключових союзників Вашингтона на міжнародній арені думки під час голосування розділилися: Франція, Австрія, Норвегія, Португалія та Данія підтримали документ, тоді як Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди, Польща, Словаччина, Словенія, Хорватія та Румунія утрималися від голосування. Російська Федерація та Китай проголосували за резолюцію. Тож стратегічним союзником Ізраїлю, котрий доволі жорстко відстоюватиме позицію останнього в міжнародній політиці, наразі залишаються США, бо навіть основні послідовники їхньої політики в Європі (як-от Велика Британія чи Німеччина) віддали перевагу єдиному курсу в рамках ЄС на противагу відстороненню від узгодженої позиції об’єднання, котре й так переживає нині нелегкий етап інтеграційного розвитку.

Отже, більшість держав світу підтвердили необхідність мирного вирішення палестинського питання шляхом: по-перше, повернення Ізраїлем територій, окупованих із 1967 року (включаючи Східний Єрусалим); по-друге, реалізації невід’ємних прав палестинського народу на самовизначення та створення незалежної держави; по-третє, справедливого розв’язання проблеми палестинських біженців, повного припинення всієї поселенської діяльності на окупованій території Палестини (включаючи Східний Єрусалим, анексію якого не визнала міжнародна спільнота) й урегулювання шляхом переговорів статусу Єрусалима як столиці двох держав. Окрім того, в резолюції наголошено на важливості реалізації «принципу співіснування двох держав», а саме: незалежної, суверенної, демократичної, неподіленої і життєздатної Держави Палестина, що розвивається пліч-о-пліч з Ізраїлем в умовах миру та безпеки. Було також висловлено надію на те, що Рада Безпеки позитивно розгляне заяву про прийом Держави Палестина в повноправні члени Організації Об’єднаних Націй, подану 23 вересня 2011 року.

По суті, це рішення міжнародної спільноти вже підвищило статус колишнього «суб’єкта-спостерігача» до рівня Ватикану, котрий в ООН також є державою-спостерігачем. Такий крок поки що не матиме юридичних наслідків безпосередньо для Держави Ізраїль чи інших учасників світового політичного процесу, проте надає Палестині низку дипломатичних переваг. Віднині вона матиме всі права країни–члена ООН, окрім можливості брати участь у голосуванні; зможе вступати до міжнародних організацій, що діють під егідою ООН, зокрема й до Міжнародного кримінального суду (МКС) у Гаазі, де отримає право висувати обвинувачення у воєнних злочинах. Хоча Ізраїль і не визнає юрисдикції цього суду, на практиці наслідки палестинських позовів можуть ускладнити перебування ізраїльтян у країнах, де юрисдикція МКС визнається на державному рівні. До того ж резолюція Генасамблеї ООН офіційно закріпила за палестинськими територіями статус окупованих, а не спірних, як про це заявляє Ізраїль. Тож палестинці дістануть також можливість задіяти стосовно Ізраїлю норми IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (котра передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права); або ж звернутися до Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації із заявою про розслідування створеної Ізраїлем системи апартеїду.

Однак навряд чи «перемога» палестинських дипломатів прискорить розгортання мирних переговорів із Ізраїлем щодо врегулювання близькосхідної проблеми. Скоріше такі «односторонні дії» палестинців матимуть зворотний ефект, адже вони порушують домовленість про ведення мирних переговорів, що її досягли сторони 1993 року в Осло. Тож на засіданні ізраїльського уряду 2 грудня 2012 року рішення Генасамблеї названо «безглуздим і таким, що аж ніяк не скорегує реалії на місцях» і, відповідно, «не змінить становища спірних районів, не затвердить і не скасує жодних прав Держави Ізраїль та єврейського народу на його землю». Посилаючись на трансформацію демографічної ситуації та міркування безпеки, Тель-Авів доводить неможливість відновлення лінії розмежування, що існувала між 1949 і 1967 роками. Тому ізраїльська влада вже санкціонувала зведення трьох тисяч «одиниць житла» для єврейських поселенців у Східному Єрусалимі й загрожує припинити передачу податків, які вона збирає від імені та для потреб Палестинської національної автономії.

«Можу запевнити, що наша реакція буде дуже ефективна. Вона не повинна бути гучною… Не в наших інтересах і звичках «стрясати повітря кулаками». Потрібно діяти без зайвого шуму, але ефективно», – сказав глава зовнішньополітичного відомства Ізраїлю Авігдор Ліберман, коментуючи плани ізраїльтян щодо подальшої взаємодії з Палестиною.

Цю позицію підтримують і Сполучені Штати Америки – найбільший та найвпливовіший союзник Тель-Авіва. Білий дім вважає, що для здобуття державності палестинцям спочатку потрібно дійти компромісу на переговорах з Ізраїлем. Тож не дивно, що, користуючись правом вето протягом усієї історії розгортання арабо-ізраїльського конфлікту, США заблокували в Раді Безпеки ООН майже 40 резолюцій, які критикують дії Ізраїлю. За даними Секретаріату ООН, із 1947 року до завершення холодної війни більш як половина з 690 резолюцій, ухвалених Генасамблеєю ООН, стосувалися Близькосхідного конфлікту. Однак вони не сприяли врегулюванню ситуації в регіоні, бо не мали статусу міжнародного акта й були проігноровані Ізраїлем, що завше мав підтримку Вашингтона. Тож і останнє рішення Генасамблеї постійний представник США при ООН Сьюзан Райс назвала «контрпродуктивним».

Росія, навпаки, підштовхуватиме сторони до діалогу й намагатиметься активізувати «близькосхідний квартет» (Росія, США, ООН та Євросоюз) міжнародних посередників.

«Нині дуже важливо, щоб ця подія була переведена в конструктивне русло», – зазначив постійний представник Росії при ООН Віталій Чуркін.

За його словами, палестинці запевнили Москву, що вони «не використовуватимуть цю подію для якихось спроб ізолювати Ізраїль» і прагнутимуть відновлення палестино-ізраїльських переговорів.

«Сподіваємося, що Ізраїль також сприйме це як серйозний сигнал міжнародної спільноти, яка втомилася від неврегульованості палестино-ізраїльського конфлікту», – додав В. Чуркін.

Тож виходить, що підвищення статусу Палестини в ООН розділило думки ключових гравців світової політики й вони опинилися «по різні боки барикад». Ізраїль, підтримуваний США, у принципі, спроможеться ще деякий час витримувати натиск більшості країн. Проте і позиція РФ, і наслідки «арабської весни» свідчать: розстановка сил у регіоні змінюється не на користь єврейської держави, котра наразі повинна бодай не втратити останніх регіональних союзників, як-от Єгипет чи Туреччину, і, звісно ж, намагатися вирішити палестинське питання мирним шляхом. Тепер уже остаточно.  

Юлія ЦИРФА.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Лавров каже, що Київ разом з НАТО готує прорив через Керченську протоку Сьогодні, 21 лютого

Юлія Тимошенко: Ми створимо всі умови для розвитку інновацій в Україні Сьогодні, 21 лютого

В Австрії взялися за відмивання грошей українських банків: є десятки підозрюваних Сьогодні, 21 лютого

Київ—Мадрид: новий рейс від Ryanair Сьогодні, 21 лютого

У Румунії відкрили кримінальну справу проти віце-президента Єврокомісії Сьогодні, 21 лютого

Британія та ЄС майже домовились щодо Brexit - дипломати Сьогодні, 21 лютого

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

Кандидати в президенти поповнили держбюджет на 110 мільйонів Сьогодні, 21 лютого

Комітет Європарламенту закликав офіційно призупинити переговори про вступ Туреччини до ЄС Сьогодні, 21 лютого