передплата Українською | In English

№21, листопад 2012

Покарання чи соціальна реабілітація?

Поділитися:

Сприяння вдосконаленню законодавства, що регулює питання захисту прав дітей, а також вироблення належних підходів до організації та вибору оптимальних методів діяльності, спрямованої на законодавче та практичне забезпечення прав дітей в Україні, стали ключовою проблематикою 13-го засідання Консультативної ради з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України «Проблеми захисту дітей у конфлікті із законом, які не досягли віку кримінальної відповідальності»

– Консультативна рада з питань ювенальної юстиції набула статусу колегіального дорадчого органу, що об’єднує зусилля досвідчених представників державних інституцій, наукових установ і громадських організацій України, а також міжнародних угруповань і фондів у вирішенні питань захисту дітей, – зазначив перший заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради України Олег ЗАЙЧУК, відкриваючи засідання.

На його думку, ця проблема варта серйозної уваги з боку низки органів влади, відповідальних за розробку та реалізацію державної політики, а також суспільства загалом. Адже діти мають право на дитинство, захищене від соціально-економічних негараздів і потрясінь, що нерідко спонукають їх до протиправних дій. Водночас слід зважати на душевну та моральну незрілість дітей, їхню правову необізнаність і неготовність прогнозувати та усвідомлювати наслідки певних учинків. Тому відповідальність за «захищене» дитинство має брати на себе доросле суспільство в особі батьків, вихователів і вчителів, працівників органів влади на місцевому та державному рівнях.

– Цікавим елементом сучасного розвитку суспільних відносин стає співробітництво державного та приватного секторів, посилення участі громадськості у прийнятті рішень загальнодержавного та місцевого значення. В Україні цьому сприяє її участь у міжнародних організаціях та зобов’язання, взяті перед ООН, Радою Європи, ОБСЄ та ЄС. Відтак право України постійно розвивається, інтегруючи міжнародно-правові норми до національного законодавства, – додав Олег Зайчук.

– Нашій державі, як члену Ради Європи, важливо орієнтуватися на норми права цієї міжнародної регіональної організації, адже вони доповнюють універсально-правові положення, вироблені в рамках ООН, а також на висновки її стратегічних документів, – зазначила секретар Консультативної ради з питань ювенальної юстиції, завідувач сектору правових проблем європейської інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України Алла САНЧЕНКО.

Так, реалізація програми «Будуємо Європу для та разом із дітьми», що стартувала 2006 року на основі рішень Третього (Варшавського) саміту глав держав та урядів РЄ, сприяла розробці та ухваленню низки зорієнтованих на проблеми дітей конвенцій і рекомендацій, а також Стратегії РЄ щодо захисту прав дитини на 2012–2015 роки. Цей документ підкреслює наявність чотирьох проблемних сфер діяльності держави – запобігання, захист, забезпечення потреб та участь дітей у розв’язанні їхніх проблем.

– Тож бачення ООН та РЄ збігаються в питанні пріоритетності діяльності із запобігання дитячим проблемам. Зокрема, відзначається недостатність дій з розробки та впровадження превентивної політики як на державному, так і на місцевому рівнях, що передбачала б, зокрема, професійну підготовку персоналу, який працює з дітьми, та державних службовців, до повноважень котрих належать питання захисту дітей, підвищення обізнаності всього суспільства про дитину як суб’єкта невід’ємних прав, проведення досліджень та здійснення аналізу їхніх результатів для належної розробки та реалізації різногалузевих програм, спрямованих на надання послуг, – зауважила Алла Санченко.

За її словами, Стратегія РЄ наголошує на прогалинах у захисті дітей від дискримінації, знущань, насильства, експлуатації, втягнення до злочинної діяльності. При цьому особлива увага приділена необхідності посилення активності європейських держав у впровадженні системи «дружньої до дитини» юстиції. Підкреслюється важливість реалізації відповідного Керівництва Комітету міністрів Ради Європи, прийнятого 2010 року, шляхом удосконалення законодавства, політики та практики щодо доступу дітей до системи юстиції, поліпшення ставлення до них у процесі розгляду адміністративних, цивільних та кримінальних справ і допомоги їхнім сім’ям.

У контексті сучасної державної адміністративної реформи в Україні, зорієнтованої на надання органами влади та державними установами послуг суспільству, актуальною є робота з відповідального запобігання проблемам, які можуть провокувати правопорушення, що вчиняються дітьми або стосовно них. Постулат «Передбачати й запобігати», що нині поступово приходить на заміну застарілому підходу «Реагувати й виправляти», має стати ключовим у розв’язанні проблем захисту прав дітей.

На думку керівника програми «Захист дітей» Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Габріель АКІМОВОЇ, ця тематика є особливо актуальною у світлі нещодавно прийнятих Стратегії подолання соціального сирітства та Стратегії реформування системи надання соціальних послуг, у яких наголошується на важливості допомоги, котру, за наявності постійної суспільної підтримки, діти можуть отримати безпосередньо у власних родинах.

– У Заключних спостереженнях для України Комітет ООН з питань захисту прав дітей висловив стурбованість з приводу наявних у державі шкіл соціальної реабілітації для дітей, котрі вчинили суспільно небезпечні діяння. Комітет запропонував Україні розглянути можливість ліквідації таких шкіл і вироблення альтернативних заходів піклування, адже на час розроблення Спостережень у країні було 14 шкіл такого типу. Хоча Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України досягло значного прогресу в напрямі зменшення кількості (наразі на шість закладів) таких шкіл, поліпшилися загальні умови перебування в них дітей, – наголосила пані Акімова.

За її словами, сьогодні ЮНІСЕФ пропонує Україні здійснити ще один крок на шляху суспільних перетворень: соціальні послуги мають надаватися дітям не в разі виникнення такої потреби, а стати частиною діяльності всього суспільства. На дітей має поширюватися стратегія деінституціоналізації піклування, котра убезпечила б їх від набуття статусу «соціальних сиріт».

– Потрібно сфокусувати увагу на індивідуальних потребах дитини та створенні для неї умов, близьких до тих, що існують усередині окремих сімей, тобто необхідно розвивати невеликі «домашні» осередки, в яких проживали б усього-на-всього 8–10 дітей. У разі такої трансформації догляд за дітьми «за місцем проживання» перетворився б на піклування, котре дало б їм змогу повернутися до їхніх родин. Більше того, реалізація таких програм допомогла б дітям, котрі «опинилися в біді», залишатися зі своїми сім’ями. Адже вони насамперед потребують суспільної підтримки, а не покарання в межах закритих інституцій. Тому соціальні служби повинні працювати не лише безпосередньо з ними самими, а й із їхніми родинами, що допомогло б розв’язати проблеми, котрі можуть спричинити скоєння правопорушень, та навчити інших членів сімей кращого розуміння потреб дитини, – підсумувала вона.

На думку керівника проектів з питань захисту дітей Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Руслани СІРМАН, діти, які починають учиняти правопорушення у віці між 7 та 12 роками, ймовірніше стануть серйозними, жорстокими та постійними правопорушниками, ніж діти, які починають порушувати закон у старшому віці. Проте досить часто підходи, що їх в усьому світі використовують у роботі з неповнолітніми правопорушниками, не відповідають статусу й потребам останніх, а також міжнародним нормам.

– Тому потрібно на законодавчому рівні й на практиці запровадити єдиний мінімальний вік кримінальної відповідальності та розглянути можливість ліквідації шкіл соціальної реабілітації, розробивши альтернативні заходи з догляду, – наголосила вона. – Сьогодні ЮНІСЕФ закликає перетворити певні інтернатні заклади для дітей на денні центри з догляду та підрозділи, що надають цільові послуги. Це, у свою чергу, допоможе забезпечити максимально можливий контакт дитини з її родиною та широкою громадськістю.

– У 80 відсотках випадків суд замінює заходи виховного характеру передачею дітей на поруки батькам, унаслідок чого вони, як правило, знову потрапляють у середовище, що стало причиною скоєння злочину. Бо основна частина дітей, які потрапляють до виховних закладів, – це діти, котрі виховуються у неблагополучних та функціонально неспроможних сім’ях, тому близько 45 відсотків неповнолітніх забирають безпосередньо з вулиці, де вони приречені на бродяжництво та бездоглядність, – зазначила начальник відділу інклюзивної освіти та інтернатних закладів Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Віра ШИНКАРЕНКО.

На її думку, останнім часом спостерігається стала тенденція до збільшення кількості дітей, які взагалі не відвідували навчальних закладів, а рівень освіти основної частини часто на 3–4 роки нижчий від необхідного за віком, тому лише в 11–14-річному віці підлітки здобувають початкові навчальні навички та вміння. За останні три роки значно зменшилася кількість учнів, котрих направляють до шкіл соціального спрямування за рішенням суду: за потужності шкіл у 1080 місць до них потрапило лише 56 дітей, хоча сьогодні вартість утримання однієї дитини становить 118 тисяч гривень на рік, а, наприклад, у 2011 році дорівнювала 113 тисячам.

– Це спонукало міністерство клопотатися до Кабінету Міністрів про оптимізацію шкіл соціальної реабілітації. Було також ініційовано внесення змін до Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» (від 8 липня 1999 року. – Ред.), які передбачатимуть законодавче регулювання питань направлення до шкіл соціальної реабілітації дітей із девіантною поведінкою, котрі тривалий час ведуть асоціальний спосіб життя, жебракують, систематично залишають домівку. Крім того, на виконання Указу Президента «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції в Україні» Постановою Кабінету Міністрів № 1039 від 12 жовтня 2011 року визначено завдання щодо створення на базі шкіл соціальної реабілітації експериментальних центрів соціальної реабілітації для неповнолітніх, котрі вчинили правопорушення. Позитивний досвід уже напрацьовано центрами психолого-педагогічної підтримки, створеними в рамках експерименту в чотирьох школах соціальної реабілітації (єнакіївська, миколаївська, фонтанська, харківська), де нині налічується 151 вихованець. Із метою вивчення психологічних особливостей навчально-виховного процесу дітей із девіантною поведінкою в закладах соціальної реабілітації спільним наказом міністерства та Національної академії педагогічних наук України харківську та єнакіївську школи соціальної реабілітації затверджено в статусі шкіл-лабораторій Інституту психології імені Г. С. Костюка, – додала Віра Шинкаренко.

За словами керівника уповноваженого підрозділу МВС України з профілактики правопорушень серед дітей Олексія ЛАЗАРЕНКА, у контексті реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні Міністерство внутрішніх справ здійснює заходи з реформування кримінальної міліції у справах дітей. Основними напрямами трансформації служби є удосконалення змісту, форм і методів профілактики правопорушень серед дітей, зміна підходу до профілактики правопорушень із реактивного на проактивний, професійна підготовка працівників КМСД для роботи в нових умовах функціонування служби.

– На цьому напрямі вже здійснено перші кроки: 16 жовтня 2012 року Верховна Рада в першому читанні прийняла проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони дитинства», яким передбачено заміну окремих положень Закону України «Про органи і служби у справах дітей і спеціальні установи для дітей» та інших нормативно-правових актів з питань правового та соціального захисту дітей, – зазначив він.

Сьогодні вдосконалення змісту, форм і методів профілактики правопорушень серед дітей передбачає: трирівневу модель профілактики (формування ціннісних орієнтирів; робота з дітьми, схильними до вчинення правопорушень, та їхніми батьками; робота з дітьми, котрі вже перебувають у конфлікті із законом); застосування програм відновного правосуддя (медіація між потерпілим та правопорушником, «коло примирення», сімейна конференція); широке залучення до профілактики правопорушень серед дітей інститутів громадянського суспільства; територіальний принцип організації роботи; оцінку ризиків і потреб дитини, яка перебуває в конфлікті із законом. Водночас триває впровадження методики «зелена кімната», що передбачає роботу з дитиною психолога та застосування різних корекційних, реабілітаційних і відновлювальних програм.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Американські соціологи зафіксували стрімке падіння рейтингу Тимошенко Вчора, 16 червня

Нацбанк оскаржив рішення суду, який заборонив Рожковій працювати 15 червня

Суд у справі Рожкової перевищив повноваження — експертиза 14 червня

Міжнародне слідство наступного тижня назве імена винних у збитті MH17 - ЗМІ 14 червня

Евгений Билоножко: Євген Білоножко. Подвійне дно Зеленського, або Чому новий президент – поганий актор 14 червня

Двох директорів підприємств підозрюють у привласненні 14 мільйонів доларів "Укртрансгазу" 14 червня

Болтон: обрання Зеленського створює нову можливість для миру й поліпшення відносин РФ-США 14 червня

Політолог про звільнення генпрокурора: Коломойський дав зрозуміти, що Луценко не такий вже й поганий 14 червня

Запуск ринку електроенергії: експерт розповів, що задумав Гройсман 14 червня

МВФ визначить перспективи співпраці з Україною після виборів 13 червня