передплата Українською | In English

№19, жовтень 2012

Земна й космічна іпостасі Єлизавети КордюмЗемна й космічна іпостасі Єлизавети Кордюм

Поділитися:

Основні наукові здобутки академіка Міжнародної академії астронавтики, члена-кореспондента НАН України, багаторічного заступника директора Інституту ботаніки ім. М. Холодного Єлизавети Львівни КОРДЮМ безпосередньо пов'язані зі становленням вітчизняної космічної біології та медицини. Єлизавета Кордюм у багатьох наріжних питаннях у цих галузях наукового пізнання є відважною першопрохідницею.

Її відкриття стосується гравічутливості рослинних клітин, а також установлення загальних закономірностей їхніх адаптивних реакцій до дії мікрогравітації. Вона спочатку всебічно обґрунтувала, а згодом і експериментально довела власне відкриття щодо прискорення в умовах космосу процесів клітинного диференціювання, а відтак, на жаль, і передчасного старіння організмів. Після копіткого опрацювання даних, одержаних під час майже 50 космічних експериментів на борту біосупутників та орбітальних станцій «Салют» і «Мир», установлено, що клітини, які перебувають в активній фізіологічній фазі, якраз і є найбільш гравічутливими. До того ж з’ясовано, що в космічному польоті значно підвищується патогенність мікробіоти та відбуваються зміни швидкості росту мікроорганізмів (ідеться не тільки про деякі шкідливі гриби, а й звичайні, симбіотичні, тобто дружні нам, бактерії). Сенсаційні успіхи українських дослідників не залишилися непоміченими: наприкінці 1980-х і в 1990-х Єлизавету Кордюм разом з іще сімома «колегами по зброї» та льотчиком-космонавтом Георгієм Гречком удостоєно кількох високих урядових нагород, зокрема й Державної премії України в галузі науки і техніки.

Після здобуття нашою державою незалежності вже з 1993 року їй довелося беззмінно очолювати основний структурний підрозділ з реалізації Національної космічної програми України, у якій свого часу брали участь фахівці з 24 академічних установ та низки університетів. А після підписання в 1994 році угоди між США та Україною про політ українського космонавта на «шатлі» Єлизавета Львівна стала науковим керівником цільового спільного експерименту, котрий успішно виконав Леонід Каденюк.

 Серед найважливіших її досягнень останніх років – виявлення клітинно-молекулярних механізмів адаптації рослин вітчизняної флори до несприятливих коливань гідрорежиму в природних умовах,  змістовні епігенетичні розвідки, відкриття нових маркерів стану та адаптивного потенціалу рослин тощо.

Окрім того, Єлизавета Львівна  головує у двох профільних секціях із передових біотехнологій та медицини НАН України, бере постійну й щонайактивнішу участь у засіданнях Міжнародного комітету з космічних досліджень та Mіжнародної асоціації  з гравітаційної фізіології.

До уваги читачів пропонуємо роздуми  цієї знаної, ніби оповитої якимись мерехтливими вселенськими флюїдами, сповненої глибокого житейського натхнення, яскравої й непересічної особистості.

 

    – Єлизавето Львівно, нині дедалі частіше з’являються вельми несподівані гіпотези щодо функціональної діяльності клітини та й усього сущого, які істотно відмінні від загальноприйнятих наших уявлень. Як ви прокоментуєте такі «метаморфози» в сучасному природознавстві?

– Як відомо, світ, що нас оточує, навдивовижу багатогранний, ну а особисте людське світосприйняття – й поготів! Отже, природно, кожен  може висловлювати цікаві власні міркування або, скажімо, пропонувати на розсуд експертів якісь нетривіальні ідеї і навіть цілі теорії. Щоправда, вже зовсім інша річ, коли ці погляди тестуються в контексті відомих сьогодні реальних фактів! Не дивно, що таке тестування здатне в результаті приводити до геть інших (подеколи навіть прямо протилежних) оцінок і висновків. Схожа доля спіткала не тільки горезвісну, вщерть замішану на так званих торсійних полях квантову генетику, а й декотрі не менш примарні доморощені фантазії вітчизняних біологів (чого варта, приміром, вельми нашуміла наприкінці минулого століття  «сенсація» щодо підступно буцімто в нас паразитуючих і винних ледь не в усіх людських болячках вірусів).

Однак, з другого боку, слід було б зауважити, що численні ґрунтовні спроби пояснити живе з позицій фізики, хімії або системного психолого-філософського аналізу теж здійснювалися не раз. До того ж саме «технарі» найчастіше нам абсолютно безпідставно докоряють (як то кажуть, курям на сміх!), що біологія начебто не є кількісною наукою, бо, мовляв, далеко не завжди оперує лише середньостатистичними відомостями. Проте саме на противагу таким думкам мені хотілося б наголосити, що для біологів з усієї наявної в них бази даних чи не найбільший інтерес становлять маргінальні (тобто межові) явища й події. Бо в тому й полягає неоціненна вселенська мудрість, що завдяки такій от природній «різноякісності» стає можливим (ну й, певна річ, реалізується) унікальний шанс вижити, зберегти себе й навіть відтворити водночас щось подібне в кожного без винятку організму: від найпростішої мікоплазми до людини!

Тобто самовідтворення ви вважаєте основною й непорушною ознакою відмінності живої матерії від косної?

– Авжеж! Ось чому більшість дослідників, які мають редукціоністську точку зору, як правило, приходять урешті до несподіваного логічного парадокса. Бо,  як тільки вони, розібравши все по цеглинках, досягають атомарного рівня, життя кудись зненацька саме собою «звітрюється». Тому ще раз хотілося б підкреслити, що біологічні науки передовсім –фундаментальні.

– Але чому все-таки, торкаючись  елементарних форм живого, ви посилаєтеся саме на клітину, а не, приміром, на ДНК?

– Тому що ДНК апріорі не здатна в будь-який спосіб проявляти себе (у тому числі й виконувати свої функції) в позаклітинному просторі. Тільки в самій клітині є той необхідний апарат, що забезпечує діяльність генетичного коду, зчитування інформації і, зрештою, синтез білків. І слід урахувати, що останні наші дослідження, проведені із застосуванням новітніх методів, показали витонченість, гнучкість, пластичність і, я навіть сказала б, воістину хазяйновиту економічність тих складних перетворень, що відбуваються в клітині. Тому, коли ми говоримо про життєдайні процеси й механізми, то, звісно, маємо передусім на увазі вивчення структури, поведінки й самовідтворення клітини.

– Єлизавето Львівно, не таємниця, що як у художній літературі, так і в працях провідних західних футурологів лейтмотивом прогнозів є майбутня трансформація людського суспільства у своєрідний чітко впорядкований мурашник – із неминучим нібито підкоренням усіх homo sapiens абсолютно непогрішним у всьому роботам…

– Тобто чи справді нами рано чи пізно  керуватимуть, як ви кажете, бездушні роботи? Якщо замислитися по-справжньому серйозно, то  в принципі така можливість видається досить реальною. Тим паче що я, як, утім, і все моє покоління, ще на початку 1970-х не на жарт захопилася славнозвісними книжками академіка Амосова, де він цю доволі гостру проблему теж не раз  порушував. І сценарій там вимальовувався приблизно такий: із часом людство дедалі вдосконалюватиме різні обчислювальні й технічні пристрої, проте через свої природні лінощі навряд чи захоче постійно за ними доглядати або ж навіть у разі непередбачуваної поломки лагодити. І ось тоді воно створить автомати, котрі все це робитимуть за нього. Тобто з власної волі й охоче відмовиться від своїх звичних функцій на користь «слухняних залізних помічників», унаслідок чого виникнуть машини, які не лише зможуть здійснювати виробничу експлуатацію, а й масово копіюватимуть самих себе. І ось завдяки цим високим технічним якостям, котрі вони, поза сумнівом, матимуть (великий обсяг накопичуваної інформації, швидкість її подальшого оброблення й операційного мислення), начебто дуже легко здобудуть владу й над своїм первинним творцем – людиною!.. Так, повторю, вважав Микола Амосов.

Якщо дотримуватися логіки, то все в цьому алгоритмічному ланцюжку побудовано нібито бездоганно. Але мені чомусь, поклавши руку на серце, мало віриться, що саме так воно станеться й нами колись  керуватимуть бездушні цифрові автомати. Бо що стосується сучасного соціуму, то ми тут маємо справу з «людиною розумною». Більше того, головною якістю, якою вона вирізняється з-поміж решти навколишньої природної біомаси, є усвідомлення себе як частинки планетарної цивілізації. Тож якщо надалі з якоїсь причини майбутній homo sapiens і справді вирішить цілковито віддати владне кермо роботам,  то він цього, звісно,  без особливих проблем досягне. Проте, гадаю, людство, найімовірніше, все-таки бажатиме власноруч керувати комп'ютерною технікою і аж ніяк не  навпаки...  Та й, по суті, приблизно те саме можна сказати й щодо наведених вами паралелей між організацією людського суспільства й мурашника. Справді, коли ви спостерігаєте поведінку мурашок або бджіл, то вас нерідко  просто приголомшують дивовижна раціональність і порядок, який у них там панує. Але, зрештою, погодьтеся: кожному вже давним-давно відомо, що це лишень черговий банальний інстинкт. Натомість «людина розумна» від початку спрямовує, а згодом строго координує свою діяльність саме усвідомлено!

І наостанок. Який ваш фаховий прогноз щодо перспективи сталого розвитку поки що єдино відомої нам цивілізації?

– Ви знаєте, сьогодні всі доволі охоче й зовсім, між іншим, небезпідставно почали говорити про так звану стабільність розвитку. Що ж розуміють під цим зовні дещо мудрованим терміном? Та, власне кажучи, найважливіше, щоб у процесі своєї господарської діяльності людина не  спричиняла руйнівних, а подеколи й необоротних явищ у довкіллі. Тобто щоб  дозволяла природі відновлювати саму себе. А для цього, у свою чергу, необхідно дібрати оптимальний рівень повсякденних наших суто житейських запитів. Позаяк притаманне людині прагнення якомога більше увірвати у безмовної та всепробачливої матінки-природи, звичайно, врешті-решт до добра не приведе! Це я до того, що нині якраз у багатьох розвинених державах (ну й в Україні також) стала модною тема «сталого розвитку». А крім того, обов'язково хотілося б додати: у людини є можливість вибору між добром і злом. Отож я абсолютно переконана: як саме вона скористається цим своїм вибором, такі перспективи їй і «світять»!

 

Вів розмову Сергій КРАСЮК.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

В Австрії і Ліхтенштейні розслідують відмивання грошей проблемних українських банків Сьогодні, 21 лютого

Кандидати в президенти поповнили держбюджет на 110 мільйонів Сьогодні, 21 лютого

Комітет Європарламенту закликав офіційно призупинити переговори про вступ Туреччини до ЄС Сьогодні, 21 лютого

Чому мікрохвильові печі безпечні? Сьогодні, 21 лютого

У МЕРТ розповіли, скільки держава за рік заробила на туристах Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН назвав кількість озброєння та військових РФ у Криму і на Донбасі Вчора, 20 лютого

Порошенко в ООН: в Криму і на Донбасі немає "властей" і повстанців, є окупація РФ Вчора, 20 лютого

Мінфін: Пільгове розмитнення "євроблях" не продовжать Вчора, 20 лютого

Посли ЄС погодили продовження санкцій проти Росії Вчора, 20 лютого