«Мовний» закон: крапки над «і» розставить час

Закон № 5029-VI «Про засади державної мовної політики», який у другому читанні ухвалили 248 народних депутатів України, уже не лише набрав чинності, а й став резонансною складовою суспільного життя. Не забулися бійка між народними обранцями, масові акції, протести, голодування… Все це, стаючи минулим, знову й знову відлунюється в сьогоденні. Песимісти відразу склали зброю, демократи, які не об’єдналися й «за мить до розстрілу», шукають нові аргументи для свого виправдання, а невиправні оптимісти сподіваються, що омріяний ідеальний народ ще скаже своє слово. Можливо, й так, хоча тоді, коли палахкотіли пристрасті, він промовчав – чи то розважливо, чи то збайдужіло, чи то за звичкою. Пристрасті ще бурхають, але ситуація вже змінилася, й відтепер лише час спроможний розставити всі крапки над «і».

Намагалися використати будь-яку можливість…

У багатьох жевріла надія, що Віктор Янукович відхилить контроверсійний законопроект. Ті, хто його не сприймав, бажав успіху представникам інтелігенції, які в Криму зустрілися з Президентом України. На аудієнцію вирушили екс-президент України Леонід Кравчук, поет, Герой України Іван Драч, народний депутат України Павло Мовчан, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус, директор Національного науково-дослідного інституту українознавства Петро Кононенко, архітектор Лариса Скорик, співак Іван Попович та інші чільні представники громадськості. Участь у важливій розмові також узяли автори законопроекту – народні депутати України Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко. Не раз у гарячій дискусії на високому рівні свою чітку позицію заявляв директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Микола ЖУЛИНСЬКИЙ. Сьогодні вона залишилася незмінною:

– Найскладніше доводити очевидні речі. Дуже важко переконувати, що біле – це біле, а чорне – це таки чорне. Коли відбувається підміна понять, не допомагають ані вивірені наукові аргументи, ані здоровий глузд. Ми намагалися використати будь-яку можливість для позитивного виходу із загрозливої ситуації.

– Внести поправки до нещодавно ухваленого документа, а також ініціювати створення нового – окремого – закону про українську мову як державну. Так зробили, наприклад, поляки, які 1999 року ухвалили закон «Про польську мову», а вже потім, 2005 року, законодавчо врегулювали особливості функціонування мов етнічних меншин. Закон наших сусідів передбачає можливість застосування іншої мови як регіональної в муніципалітетах, де мешкає не менш як 20% представників певної національної меншини. Така європейська практика.
А в нас норма інша – лише 10%.

– На зустрічі було визначено два напрями розв’язання пекучої проблеми. Перший – внести корективи та доповнення до закону. Другий – удосконалити мовну політику в державі, зокрема ухвалити цільову програму підтримки й розвитку українського слова, його повноцінного функціонування, а також створити спеціальний авторитетний орган у системі центральної влади, який має опікуватися реалізацією державної мовної політики. Президент підкреслив, що проситиме всі політичні сили, представлені в нинішній Верховній Раді України, аби вони ухвалили нову редакцію закону ще до початку парламентських виборів.

Який же він, закон № 5029-VI?

Документ має 11 розділів та 32 статті. Він фактично припиняє дію Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР», вносить зміни в декілька інших чинних державних актів. Закон установлює, що державна мова – українська, але істотно розширює використання інших мов, якщо кількість їхніх носіїв перевищує 10% від населення певного регіону. Так, частина 7 статті 7 зобов’язує громадян, які мешкають на території, де функціонує регіональна мова або мова меншин, розвивати та використовувати таку мову. Дія закону поширюється на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську і кримчацьку.

На думку експертів, концептуальна вада закону полягає в тому, що мова розглядається не як одна з найважливіших етнонаціональних ознак, а як ознака територіальна, що не узгоджується з теорією етносу та нації. Незважаючи на те, що в Конституції України термін «російська мова» вживається в єдиному контексті з терміном «мови національних меншин України», в законі простежується тенденція наділити російську мову особливим статусом, відмінним від статусу інших мов, на які поширюються положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Впадає в очі відсутність чіткості в тлумаченні термінів «у межах території» та «у межах адміністративно-територіальних одиниць». Це призводить до того, що на органи місцевого самоврядування, які діють у межах адміністративно-територіальних одиниць, закон покладає функції визнання мов регіональними. До того ж уживання терміна „регіональні мови“ до таких адміністративно-територіальних одиниць, як село, селище, місто тощо (пункт 4 статті 5), є некоректним.

До речі, Європейська хартія визнання мови регіональною не пов’язує з певним відсотком представників національних меншин у загальному складі населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Хартія регламентує здійснення охоронних і заохочувальних заходів щодо регіональних мов і в жодному разі не передбачає прийняття органами місцевого самоврядування спеціальних рішень про визначення територій їхнього використання. Оскільки російська мова більшою чи меншою мірою поширена в усіх куточках України, вона, за визначенням хартії, не є мовою меншини з єдиною територіальною локалізацією.

Отож голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ знову й знову наголошує, що ухвалений закон не відповідає ні Європейській хартії, ні положенням Конституції України (статті 10, 22, 24, 92, 157) і не має фінансово-економічного обґрунтування (за підрахунками фахівців, видатки на його виконання становитимуть від 12 до 17 мільярдів гривень на рік). У висновках Венеціанської комісії також зазначено, що закон не в змозі забезпечити належний баланс між захистом державної мови як об’єднувального чинника в житті суспільства та використанням мов меншин. Тим часом народні депутати України Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко одностайні: справді, документ неідеальний, до нього вони готують зміни, але він має право на життя.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ