передплата Українською | In English

№17, вересень 2012

Скульптури Іоанна Пінзеля готують до показу в ЛувріСкульптури Іоанна Пінзеля готують до показу в Луврі

Поділитися:

У Львівській національній галереї мистецтв група реставраторів працює над відновленням скульптур «українського Мікеланджело» – так називають Іоанна Георгія Пінзеля. Його роботи готують для експонування в залах Лувру. Адже це найзагадковіша постать серед європейських митців ХVІІІ століття. Звідки прийшов майстер у містечко Бучач, хто він і де навчався, чому пішов із життя в 35 років, залишивши неоціненний скарб мистецьких скульптур у храмах Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей, досі залишається таємницею.

Донька продовжує справу батька

Минув лише місяць відтоді, як Лариса Разінкова-Возницька після смерті батька Бориса Возницького за бажанням львівської інтелігенції стала директором Львівської національної галереї мистецтв. Вона за фахом реставратор. Пані Лариса – доцент, кандидат мистецтвознавства, заслужений працівник культури, протягом сорока років працювала в галереї завідувачкою реставраційного відділення. Жодна кар’єра її не вабила, вона мала улюблену роботу, а тому була заскочена пропозицією очолити галерею.

– Я себе й досі запитую: як поставився б батько до мого призначення? Чи був би задоволений? – ділиться сумнівами Лариса Возницька. – Адже в нашій родині жодних розмов на цю тему ніколи не було, а про мої здібності він ніколи нікому нічого не казав і загалом про мене лише один раз публічно обмовився, коли до нього прийшли додому телевізійники з передачі «Хто тут живе». Тоді він сказав, що днями прийде донька й помиє вікна. Ось і все. Про мене як доньку Возницького знали тільки колеги. До того ж моє прізвище за чоловіком Разінкова. А ось роботу реставраторів батько дуже цінував, бо бачив її реальні результати. І часто бував у майстерні, сам ставав до праці. Під час реставрації відкриваються великі й маленькі таємниці художніх творів, до реставратора промовляє сама історія. А Борис Возницький умів ловити її подих і розшифровувати приховане від широкого загалу.

– Ще у 1960-х роках Борис Возницький віднайшов під час експедицій дерев’яні скульптури Пінзеля, їх удалося забрати просто з-під пили, адже фігури розпилювали на дрова. Про все це він розповів у книзі «Микола Потоцький. Бернард Меретин. Іоанн Георгій Пінзель» 2005 року.

– Так, батько захоплювався цими історичними постатями і присвятив їм свої дослідження. Потоцький – відомий меценат, який фінансував будівництво 77 храмів, архітектор Меретин і скульптор Пінзель працювали разом. Та найсуперечливішою була постать «канівського старости» Миколи Потоцького, і вже зовсім мало відомостей батько мав про Пінзеля, тому казав, якщо так станеться, ЩО БУДУ В ІНШОМУ СВІТІ, обов’язково зустрінуся з Потоцьким та Пінзелем і все достеменно розпитаю...

– Що вдалося врятувати зі спадку Іоанна Пінзеля і скільки робіт буде представлено й підготовлено для експозиції в Луврі?

– У Львові Борис Возницький створив Музей Пінзеля, він розташований на Митній площі. Сьогодні кожний перехожий може бачити, що частина його будівлі в риштуванні, протікає дах, музей потребує ремонту. Тому роботи Пінзеля ми забрали до реставраційних майстерень Львівської галереї, де створили необхідний температурний режим. Львівські та київські фахівці Національного науково-дослідного реставраційного центру України готують для експозиції 25 скульптур, часу обмаль: відкриття виставки призначено на 21 листопада цього року.

Скандал у селі Рукомиш

Ще за життя Бориса Возницького приїздила група експертів із Лувру, які добирали роботи Пінзеля для виставки. Гості тоді побували в селі Рукомиш і відзначили велику мистецьку цінність кам’яної скульптури святого Онуфрія, що була виконана для печерного одноіменного монастиря.

Однак сталося непередбачене.Коли музейники приїхали до Рукомиша, щоб узяти й підготувати скульптуру святого Онуфрія для виставки, її там уже не було. За дивних обставин на церкву з невідомих причин обрушився валун, який тривалий час мирно височів над нею, і пошкодив храм, саме те місце, де стояла скульптура святого Онуфрія. Нині місцева громада переховує скульптуру й відмовляється надати її для експонування, вважаючи, що вона сюди вже ніколи не повернеться.

– Це дивний вчинок. На якій підставі людей підбурюють до таких неправомірних дій, мені важко зрозуміти. Адже роботи Пінзеля свого часу возив і виставляв Борис Возницький у Москві, Варшаві, Празі, і все завжди поверталося додому, є закон, укладають угоду і все повертають, – зауважує Лариса Разінкова-Возницька.

Справді, дива дивні сталися в місцевій церкві села Рукомиш. Поки парафіяни не уявляли вартості скульптури (кілька мільйонів, як визначили експерти), все було спокійно, а коли дізналися, заховали мистецький вівтарний шедевр. Поки що Бучацька районна рада офіційно заявляє, що вона на боці громади, отже, не довіряє жодним пропозиціям чи умовам музейників.

Таємницю появи Пінзеля в Бучачі досі не розкрито

Звідки прийшов цей уже сформований як майстер чоловік, де він народився, навчався і як опинився в Бучачі, невідомо. Зате вже достеменно з’ясовано, що він тут одружився, хрестив двох дітей і, очевидно, мав будинок, бо статус «вівтарного скульптора» йому це дозволяв. Ці скупі біографічні відомості було оприлюднено лише 1995 року, коли історики натрапили на метричні книги Бучацької парафії, де знайшли запис про шлюб вівтарного скульптора Пінзеля з удовицею Маріанною-Єлизаветою Кейтовою у травні 1751 року. Згодом у цьому ж костелі були хрещені два сини Пінзеля – Бернард і Антоній. Іще один запис (від 24 жовтня 1762 року) в метричній книзі сповіщав, що вдова Пінзеля вийшла заміж утретє, тобто на той час Іоанн Пінзель уже помер. Очевидно, це сталося 1761 року. Відтак дослідники вважають, що йому було близько 35 років. Де похований Пінзель і від чого помер у розквіті сил? Щодо цього жодних документальних відомостей не знайдено. Невідома й доля його синів та дружини, яка виїхала до Німеччини.

А ось творчий доробок митця є значним. Завдяки віднайденим розрахунковим книгам, котрі ретельно велись і зберігалися у храмах, дослідники з’ясували суми виплат коштів, які одержував майстер за свою роботу. Меценатом і організатором будівничих «фабрик», де працювали і Пінзель, і архітектор Меретин, був «канівський староста» Микола Потоцький. Очевидно, саме Бучач став стартом для Пінзеля як майстра, адже матеріально його підтримував Микола Потоцький, у володінні якого були тутешні землі.
В околицях Бучача Пінзель виконав дві кам’яні скульптури, а також ансамбль кам’яних скульптур для Бучацької ратуші. У Покровській церкві в Бучачі створив вівтарі святого Миколая та Вознесіння Богоматері – з алегоричними постатями Мужності, Віри, Мудрості й святого Товія.

У місті Городенці Потоцький збудував костел за проектом Бернарда Меретина, де центральний образ Богоматері завершувався фігурами ангелів на помостах колон та чотирма фігурами Анни, Якима, Єлизавети та Йосифа внизу. Їх створив Пінзель. Саме тут він проявив своє новаторство, «виразно передавши внутрішню їх красу, інтелект, а головне – духовність персонажів». Як далі зазначає Борис Возницький, «об’єднання в одне ціле фінансових можливостей Миколи Потоцького з організаційним хистом та творчими задумами архітектора Бернарда Меретина в поєднанні з неймовірним темпераментом та несамовитою творчою натурою Іоанна Пінзеля було результативним. У географічному центрі Європи, а на той час – досить віддаленому від основних західномистецьких шкіл провінції, було створено новий творчий осередок, що згодом буде названий школою львівської барокової скульптури ХУІІІ століття».

36 тисяч злотих за скульптуру Юрія Змієборця

Однією з найкращих робіт Іоанна Пінзеля можна милуватися сьогодні просто неба, поглянувши на фронтон собору Святого Юра у Львові. Атик собору увінчує скульптурна композиція Юрія Змієборця на здибленому коні. Щороку 5 травня в день цього святого львів’яни святкують День міста.

Як свідчать записи в «Книзі реєстрів видатків», «на час будівництва собору за створення цієї скульптури Пінзель отримав 36 тисяч 884 злотих. За ці кошти можна було придбати середнє за розміром село на Галичині.

Знакові й неперевершені за майстерністю скульптурні роботи Пінзеля зберігаються в однойменному музеї маестро у Львові. Вони потрапили сюди завдяки рятівним експедиціям Бориса Возницького. За 20 кілометрів від Львова, в селі Годовиця, в місцевому костелі Пінзель створив неабиякої краси й експресії скульптурні групи «Жертвоприношення Авраама», «Самсон, що роздирає пащу Лева», «Розп’яття» з Богоматір’ю та Іоанном і фігурами ангелів. Споглядаючи ці постаті, гадаю, що в усі часи ніхто й ніколи не залишався байдужим до страждань, які відтворив на їхніх обличчях і закарбував у їхніх постатях майстер Пінзель.

– Ці скульптури Авраама й Самсона майстер огорнув тканиною, – розповіла Лариса Разінкова-Возницька. – Оголена фігура мала бути прикритою, але не пов’язкою на стегнах. Тоді майстер брав крупноволокнисту тканину, яку опускав у розчин левкасу, і формував складки на самій постаті.

Відомо, що Пінзель працював з деревом та каменем. Часто для замовника він робив моделло чи боцетто, що мало засвідчити фаховість майстра. Пінзель використовував липу, яку після обробки покривав тонким шаром левкасу. Згодом відкриті від драперій частини тіла поліхромував, а закриті – після додаткового перекриття поліментом золотив. Часом фігури перекривались білою фарбою з додаванням до неї фрагментів позолоти.

Нині в Національному музеї у Львові зберігається виконана з дерева й позолочена модель кам’яної фігури святого Юрія на коні. А 1999 року в Баварії на мистецькому ринку з’явилися шість боцетто роботи Пінзеля, які придбав Баварський національний музей у Мюнхені. Два боцетто – до фігур Якима і Анни на вівтарі Богородиці в костелі у Монастириськах, одне — до фігури святого Йосифа з костелу міста Городенки, а три – до невідомих робіт майстра. Очевидно, що ці боцетто вивезла вдова Пінзеля, яка виїхала до Німеччини.

Автопортрет на передпліччі скульптури Мужності

Науковий співробітник Тернопільського краєзнавчого музею Віра Стецько, яка досліджує творчість Пінзеля (в музеї
зберігаються роботи скульптора і документальний матеріал про нього), переконана, що натрапила на автопортрет майстра.

– Велінням долі сталося так, – розповідає Віра Стецько, – що саме в рік, проголошений роком Пінзеля, під час фотографування пам’яток ХVІІІ століття я виявила
зображення на передпліччі скульптури алегорії Мужності, яке, на мою думку, є автопортретом Пінзеля.
У своїй творчості майстер спирався на засади величної епохи Відродження, коли художники вводили свої автопортрети в мистецькі композиції. Так робили Рафаель, Мікеланджело та інші митці.

У Покровській церкві в Бучачі, де Пінзель створив алегоричні постаті Віри, Мужності, Мудрості і святого Товія, у 1980-ті роки відкрили музей природи.

1993 року скульптури Пінзеля з дозволу Бучацької райради я перевезла до Тернопільського обласного краєзнавчого музею у фонд барокової скульптури, зібраної з понищених храмів Тернопільщини. Портрет на передпліччі скульптури алегорії Мужності, який сповнений безмірного трагізму, оповитий настроєм драматичної фатальності, життєвої безвиході, проливає світло на загадкову постать трагічного генія. Примружені, ледь опуклі очі з високими надбрівними дугами, широкий ніс, повні губи, напіввідкритий рот на круглому обличчі.

Напевно, не випадково майстер зобразив себе саме на скульптурі Мужності. Життя для нього було важким хрестом, який він проніс блискавично й талановито, залишивши чимало геніальних творінь, у котрі вклав таке одухотворене багатство життєствердної енергії своєї душі, яке завжди дивуватиме і захоплюватиме людей, що знайомитимуться з його творіннями.

Автор: Лариса МАРЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата