П'ятий універсал

«Універсал національної єдності» – таку назву має документ, задля обговорення якого 27 липня зібралися за «круглим столом» Президент Віктор Ющенко, Голова Верховної Ради Олександр Мороз, в.о. Прем'єр-міністра Юрій Єхануров, керівники парламентських фракцій Віктор Янукович (Партія регіонів), Юлія Тимошенко (Блок Юлії Тимошенко), Роман Безсмертний (Народний союз «Наша Україна»), Василь Цушко (Соціалістична партія), Петро Симоненко (Комуністична партія) й політики та громадські діячі: Президент України 1991-94 років Леонід Кравчук, Голова Верховної Ради 1991-94 та 2000-02 років Іван Плющ, президент Українського ПЕН-клубу Євген Сверстюк, поет Борис Олійник, академік НАН України Мирослав Попович, академік Ігор Юхновський, президент Національного Університету «Києво-Могилянська Академія» В'ячеслав Брюховецький, ректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Михайло Згуровський, голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
У слові «універсал» є щось архаїчне й трохи романтичне, як у всьому архаїчному. Конституцією не передбачено універсалів як правових норм. Та вчувається в цьому слові вага, якої бракує багатьом правовим актам. Це історична й моральна відповідальність. У 1918 році було ухвалено Четвертий універсал. Шлях до П'ятого тривав 88 літ.

«Круглий стіл» – ліпше, ніж кругле жерло


Чотири місяці законодавча влада перебуває у кризовому стані. Спершу затяжне піке відродження помаранчевого єднання і несподіваний крах ілюзій. Потім вибухоподібне творення «Антикризової коаліції» та гучні заяви про її нелегітимність у супроводі пікетів на Майдані і Печерську. І все це разом із несформованістю уряду та Конституційного Суду. І все це під прицілом перспективи дострокових виборів до Верховної Ради. І це попри розуміння, що кожні вибори роблять країну біднішою, а людей ворожіше налаштованими одне до одного.

Конфлікт між державними інститутами – не вітчизняна новела. Всі конфлікти чимось схожі. Відмінні шляхи виходу із них. І вже те, що припинилася гра нервів, обмін ультиматумами, бряжчання юридичною зброєю, з виразним звучанням слів «імпічмент» і «розпуск», а відбулося звернення до аргументів, переоцінки цінностей, цілей, принципів і можливостей – позитив.

У 1993 році аналогічний конфлікт у Росії закінчився аргументами, висловленими гарматними жерлами. Українські політики сіли за «круглий стіл». Україна – не Росія.


Усе приховане стало явним

Усі ці чотири місяці протистояння закрадалося якесь приховане відчуття, що країна живе своїм життя, а політична тусовка – своїм. Що жодні слова, промовлені з найвищої трибуни, не стосуються наступних кроків. Здавалося, що судді згадали настанову «не судіть і несуджені будете», а тому і не втручаються у суспільне життя. Що прокуратура завважила досвід прокуратора й «умила руки». А в стінах СБУ залишилися тільки прибиральниці, бо всі бійці невидимого фронту занадто успішно засвоїли мистецтво конспірації. А Президент став цілком віртуальним. Існує тільки у формі радіозвернень, які нікого ні до чого не зобов'язують.

Країна чекала рішення Президента. Ждала, коли нарешті буде подано або відхилено кандидатуру Віктора Януковича, запропоновану на посаду Прем'єр-міністра «Антикризовою коаліцією». Коли грюкне кулаком по столу і призначить позачергові вибори. Визнає легітимність «Антикризової коаліції» або виконає обов'язки, покладені на нього пишним титулом «гарант Конституції». Коли, зрештою, висловлювання представників Народного союзу щодо участі у новій коаліції завершуватимуться крапкою, а не безкінечними трьома крапками, які мовою Морзе читаються як SOS або якось інакше, залежно від використання префіксів, суфіксів і закінчень. Ідея проведення «круглого столу» спершу здавалася не дуже оригінальною і не до кінця адекватною ситуації. Проте скептики виявилися здивованими, хоча й не всі отримали від цього задоволення.


Кому вигідно?

Гарна міна за поганої гри. Так цю подію можна витлумачити, використавши такий необхідний політологу фаховий скепсис.

Президент, напевно, не може ні розпустити парламент, ні працювати із ним. «Круглий стіл» – гарна обгортка для гіркої пілюлі, яка залежно від дози стає або стимулятором, або снодійним, або отрутою. Це не що інше, як димова шашка, котра мала б допомогти Народному союзові «викурити» комуністів із урядової коаліції. Та й не личить Народному союзові на правах гостя ввійти до антикризової коаліції, задовольняючись крихтами від уже поділеного урядового пирога. Потрібна завіса. Така собі барвиста ширмочка. Багато слів, гори підписів, сузір'я фотоспалахів, блискавиці посмішок і тихий шурхіт вдоволено потертих долонь.

Усі задоволені. Президент продемонстрував дієвість і впливовість. Партія регіонів отримала так потрібний їй мир із Президентом. Народний союз – можливість узяти участь у діяльності виконавчих структур. Щоправда, БЮТ, висловивши згоду із кожним словом універсалу, все-таки відмовився підписувати текст. А КПУ – ревізувала б кожне слово. Та хіба у цьому суть справи?

Такий вигляд має весь цей бенкет дипломатичності, якщо прижмурити очі й спробувати зазирнути за екран вірогідності.


Та все-таки не вмирають надія, віра, любов

Лікар у всьому живому бачить хворобу, правник – злочин, а політолог – змову з метою узурпації. «Профессионал подобен флюсу» – правдиві слова. Але потворні професійні патріотизм, набожність, гуманізм. Може, вряди-годи і варто знаходити в серці та розумі місце для довірливості і (даруйте) цнотливості. Не жити ж самою тільки підозрою гріховності?

Із чого починається порозуміння? З мети і самоусвідомлення. Чи можливе порозуміння? Необхідне. Чи потрібне порозуміння? А є альтернативи? Це лейтмотиви запитань і відповідей «круглого столу».

Статус української мови, рівень співпраці з НАТО, формування помісної церкви, ступінь впливу Президента на діяльність виконавчої влади – це теми, які обговорювали учасники засідання, і вони мають бути відображені у П'ятому універсалі.

Як усе-таки відрізняється мітингова риторика від слів, мовлених під об'єктивами телекамер у присутності опонентів. І це обнадіює. Віриться, що національна єдність (як і буття, започатковане Слово) постає з діалогу. Мабуть, знайдеться в універсалі місце не тільки для букви, а й духу любові до України. (Як патетично. Але ж треба колись вправлятися у цнотливій довірливості.)

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ