№13, липень 2012

Головне в творчості - відвертість. АбсолютнаГоловне в творчості - відвертість. Абсолютна

Це перше інтерв’ю Олександра ТУРЧИНОВА як прозаїка. В його активі – психологічний трилер «Ілюзія страху», за яким створено однойменний художній фільм, гостросюжетний містичний роман «Тайна вечеря», художньо-документальна повість «Свідоцтво» та низка широкоформатних публіцистичних есеїв.
Одне з визначальних переконань їхнього автора знаний поет Віктор Терен сформулював так: «Олександр Турчинов не втомлюється наголошувати, що і нація, і держава, і вселюдські моральні імперативи мусять починатися з найпершої клітини, ім’я якої – ти сам». Отож твердо домовилися: про політику – жодного слова. Та вона так чи так повсякчас нагадувала про себе.

– Завдяки чому чи кому ви стали письменником?

– Я не вважаю себе письменником. Це для мене хобі. Пишу, як правило, під час відпусток та у вихідні.

– І все ж таки, що для вас – трилери «Ілюзія страху» й «Тайна вечеря», які здобули неабияку популярність серед читачів?

– Це можливість відвертого спілкування. Можливість донести до читачів свої думки…

– Думки про…

– Про буденні речі (усміхається) – справедливість та зраду, зневіру та справжню свободу. Про все те, з чим стикаємося щодня, але інколи навіть не усвідомлюємо того, бо не завдаємо собі клопоту замислитися над цим. Знаєте, кардинал Любомир Гузар якось сказав, що «там, де є хоч дрібка ненависті, немає Бога». І тому, хоч би які випали нам випробування, не засмічуймо душі ненавистю. Не опускаймося до злоби. Я часто згадую цю фразу й намагаюся не випалювати себе ненавистю. Ненависть – це щось пасивне. Найкраще – діяти. З вірою та оптимізмом.

– І все ж таки, як розпочиналася літературна творчість?

– Завжди з натхненням писав шкільні твори. Найбільше запам’ятався мені випускний іспит з літератури, коли ми писали твір про тургенєвський роман «Батьки і діти». Я так завзято критикував цинізм Базарова і так по-школярському прямолінійно проводив паралель між комуністичними й фашистськими витоками, що директор школи завбачливо заховала цей твір до шухляди та з турботою про мене викреслила моє прізвище зі списку претендентів на золоту медаль.

– Коли й чому зародилося це максималістське прагнення бути першим?

– Мене виховувала мати. Вона тяжко працювала задля мене, робила все, щоб я навчався. Любов, повага до неї, а ще сором (як це я не виправдаю материнських сподівань?) і спонукали мене не зупинятися перед труднощами.

– Якщо вам бракує часу для писання своїх творів, то чи знаходите вільні хвилини, щоб стежити за поточним літературним процесом?

– На жаль, я не маю можливості робити це сумлінно, але знакові імена – і в моїй пам’яті, і в моїй душі.

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата