№13, липень 2012
Це перше інтерв’ю Олександра ТУРЧИНОВА як прозаїка. В його активі – психологічний трилер «Ілюзія страху», за яким створено однойменний художній фільм, гостросюжетний містичний роман «Тайна вечеря», художньо-документальна повість «Свідоцтво» та низка широкоформатних публіцистичних есеїв.
Одне з визначальних переконань їхнього автора знаний поет Віктор Терен сформулював так: «Олександр Турчинов не втомлюється наголошувати, що і нація, і держава, і вселюдські моральні імперативи мусять починатися з найпершої клітини, ім’я якої – ти сам». Отож твердо домовилися: про політику – жодного слова. Та вона так чи так повсякчас нагадувала про себе.
– Завдяки чому чи кому ви стали письменником?
– Я не вважаю себе письменником. Це для мене хобі. Пишу, як правило, під час відпусток та у вихідні.
– І все ж таки, що для вас – трилери «Ілюзія страху» й «Тайна вечеря», які здобули неабияку популярність серед читачів?
– Це можливість відвертого спілкування. Можливість донести до читачів свої думки…
– Думки про…
– Про буденні речі (усміхається) – справедливість та зраду, зневіру та справжню свободу. Про все те, з чим стикаємося щодня, але інколи навіть не усвідомлюємо того, бо не завдаємо собі клопоту замислитися над цим. Знаєте, кардинал Любомир Гузар якось сказав, що «там, де є хоч дрібка ненависті, немає Бога». І тому, хоч би які випали нам випробування, не засмічуймо душі ненавистю. Не опускаймося до злоби. Я часто згадую цю фразу й намагаюся не випалювати себе ненавистю. Ненависть – це щось пасивне. Найкраще – діяти. З вірою та оптимізмом.
– І все ж таки, як розпочиналася літературна творчість?
– Завжди з натхненням писав шкільні твори. Найбільше запам’ятався мені випускний іспит з літератури, коли ми писали твір про тургенєвський роман «Батьки і діти». Я так завзято критикував цинізм Базарова і так по-школярському прямолінійно проводив паралель між комуністичними й фашистськими витоками, що директор школи завбачливо заховала цей твір до шухляди та з турботою про мене викреслила моє прізвище зі списку претендентів на золоту медаль.
– Коли й чому зародилося це максималістське прагнення бути першим?
– Мене виховувала мати. Вона тяжко працювала задля мене, робила все, щоб я навчався. Любов, повага до неї, а ще сором (як це я не виправдаю материнських сподівань?) і спонукали мене не зупинятися перед труднощами.
– Якщо вам бракує часу для писання своїх творів, то чи знаходите вільні хвилини, щоб стежити за поточним літературним процесом?
– На жаль, я не маю можливості робити це сумлінно, але знакові імена – і в моїй пам’яті, і в моїй душі.
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Допомога на поховання на підприємстві: як отримати у 2025
МЗС викликало представника США на розмову щодо військової допомоги
Преміум партнером ФК «Олександрія» став ліцензований букмекер betking
У Макрона кажуть, що він закликав Путіна до припинення вогню в Україні
Канада передала Україні $1,7 млрд доходів від заморожених активів РФ
ЄС офіційно продовжив секторальні санкції проти Росії ще на пів року
МЗС та Міноборони Німеччини закликали ЄС "пошукати" у себе ППО для України
Глава МЗС Німеччини прибув до Києва
TrapTox – процедура 21 століття: краса і комфорт завдяки ботоксу в трапецію
Лікування алкоголізму: як позбутися