передплата Українською | In English

№12, червень 2012

Корінні причини фінансово-економічних криз капіталізму і правові шляхи їх усунення (Частина ІІ)*

Поділитися:

4. Відсутність справжньої демократії - перша й головна системна причина криз

Свого часу зміна феодального ладу на капіталістичний була детермінована необхідністю розширеного товарного виробництва за класичною формулою К. Маркса «гроші — товар — гроші» («Г—Т—Г») із метою особистого збагачення власника на основі зростаючих потреб суспільства шляхом безперервного розширення виробництва, підвищення продуктивності та якості праці вільнонайманих працівників.

Порівняно з феодалізмом, капіталізм об'єднав ефективніших виробників, котрі не могли розвиватися без підтримки вільних людей, яким феодали, зрештою, змушені були надати свободу. Економічна причина звільнення громадян від феодальної залежності неминуче призвела до політичних змін — формального проголошення рівності та демократії, а відтак і до визнання народу єдиним джерелом влади, захисту громадянських прав людей і виборності органів державного управління.

Тобто демократія — головна умова і найпотужніша рушійна сила політичного, соціального й економічного розвитку не лише окремих держав, а й людства загалом. Вона забезпечує найкращі умови для розвитку суспільства відповідно до законів діалектики.

По-перше, тільки демократія створює найефективніше конкурентне середовище, яке постійно добирає кращих виробників, партії, керівників і фахівців та гарантовано вчасно змінює їх на ще кращих.

По-друге, демократія найліпше забезпечує діалектичний процес напрацювання й утілення якісних, усебічно обґрунтованих, компромісно виважених, незаангажованих, некорумпованих політичних, економічних, технічних та інших рішень, що є результатом чесної та вільної боротьби різних думок, зокрема й протилежних чи жорстко опозиційних.

По-третє, демократія (як влада більшості) забезпечує найліпше взаємоузгодження особистих і суспільних інтересів, адже без цього сподівання на успішний розвиток держави, прогрес людства, справедливий розподіл матеріальних благ, ощадливе використання природних ресурсів і збереження довкілля є марними.

Отже, відсутність справжньої демократії — перша й основна системна причина циклічних фінансово-економічних криз капіталізму. Адже демократія є не тільки політичною, а й економічною категорією, що, до речі, сьогодні не бажають визнавати капіталісти.

Оскільки нині демократія позиціонується як влада народу, напередодні виборів доцільним було б на тендерній основі наймати кілька груп фахівців, що конкурують між собою (обов'язково від влади й опозиції), для розробки альтернативних варіантів необхідної для суспільства програми дій влади протягом наступної каденції з чітко визначеними етапами й термінами виконання (щорічні, щоквартальні тощо). За такою ж  діалектичною (конкурсно-змагальною) технологією слід розробляти й приймати Конституцію та найголовніші (конституційні) закони держави.

Для гарантованого забезпечення ефективності й відповідальності влади за допомогою громадських організацій, Рахункової палати тощо потрібно передбачити механізм регулярного контролю поетапного виконання передвиборної «народної» програми, яку мали б обирати з-поміж альтернативних варіантів під час усенародного референдуму. У разі небажання влади успішно виконувати програму її потрібно достроково усувати від виконання обов'язків за встановленою законом простою процедурою. Тільки за таких умов влада справді служитиме народу.

5. Великий розрив у доходах громадян — друга системна причина криз

Платоспроможний попит широких верств населення забезпечує левову частку внутрішнього споживання (в Україні — 70%). Він має формуватися не лише високою заробітною платою, а й соціальними гарантіями та виплатами з бюджету держави, зменшенням податків для біднішого населення з одночасним їх збільшенням за прогресивною шкалою для багатших верств та запровадженням спеціальних податків на капітал. Істотну роль відіграє і добродійність. Так, Білл Гейтс умовив 49 відомих американських мільярдерів надати половину своїх статків на благодійні пожертви. У США, Німеччині (і навіть в Україні) озвучено добровільні пропозиції заможних осіб сплачувати більші податки, аніж це визначено чинним законодавством. Але масово капіталісти ніколи не підуть на добровільне й постійне збільшення зарплати своїм працівникам, на підвищення сплачуваних податків чи перерозподіл накопичених багатств.

Реальний шлях до розв'язання цієї суперечності — у примусовому державному регулюванні доходів громадян. Але така, загалом позитивна для суспільства еволюція капіталізму можлива лише в справді демократичних країнах, де пересічні громадяни можуть реально впливати на владу. Саме за допомогою демократичного владного механізму, відповідних скорочень апарату управління, встановлення нормативних співвідношень і рівнів зарплат, прогресивної шкали оподаткування надмірних доходів, витрат, капіталів, успадкувань народ гарантовано змусить уряд складати соціально орієнтований бюджет, ощадливо використовувати природні ресурси, берегти довкілля. Це має поставити надійну перепону домінуючій сьогодні надмірній споживацькій ідеології, жахливій нерівності споживання, які неминуче призводять до криз, виснаження ресурсів, знищення природи й краху суспільства.

В індустріально розвинених державах світу проживає близько 15% населення планети (так званий золотий мільярд). Вони виробляють 76% світового ВВП, споживаючи водночас 86%. У державах із середнім доходом проживає майже 3,3 млрд. людей і продукується 20,7% ВВП, у бідних — 2,7 млрд. осіб, котрі виробляють тільки 3,3% світового ВВП [6].

Для забезпечення споживання людства на рівні «золотого мільярда» вже потрібні ресурси трьох наших планет. Поляризація доходів досягла захмарної межі і продовжує збільшуватися. «Середній клас — мертвий. США створили двокласове суспільство (багатих/бідних. — Авт.), що саморозвивається», — пише американський автор Дж. Хіршхорн. У результаті рецесії пересічні американці почали витрачати на 21% менше коштів на одяг, на 22% — на харчування, на 44% — на домашню техніку. Водночас, за даними соціологічної служби «Gallup», багата верхівка збільшила свої витрати на 33% [6].

Жахливі нерівність і несправедливість розвалюють капіталізм, суспільство, нищать природу не тільки у США, а й в усьому світі. Великий розрив у доходах, несправедливий розподіл суспільного майна гальмують розвиток економіки через зниження платоспроможного попиту на товари і послуги, що, у свою чергу, неминуче провокує революційні вибухи скривджених мас (що й відбулося в арабських державах 2011 року). Адже, на думку російського нейробіолога Василя Ключарова, людський мозок реагує на кричущу несправедливість так, як на гострий біль. Саме це, по суті, й підштовхнуло небідний лівійський народ до революційних дій.

Тож рано чи пізно людство буде змушене відмовитися від сьогоднішньої концепції необмеженого та жахливо несправедливого споживання. Суспільство вдосконалюватиметься лише за існування справжньої демократії на засадах приватної власності й справедливого розподілу доходів виробництва. Відповідно, відхід від домінування споживацької ідеології є надзвичайно актуальним важелем боротьби з кризами капіталізму.

6. Домінування приватної власності в банківській системі як джерело її неефективності — третя системна причина криз

Відомий український фахівець із теорії грошей Анатолій Гальчинський влучно зазначив, що гроші — судинна система ринкової економіки, яка мусить забезпечувати її ефективне функціонування. Водночас гроші виконують інформативно-комунікаційну функцію. Їх називають «мовою ринку», адже вся виробнича, комерційна і статистична інформація відтворюється вартісними грошовими показниками [4, с. 10—11].

За твердженням Дж. К. Кейнса, не існує і не може існувати надійнішого засобу, здатного цілковито розвалити не лише економіку, а й усю державу, аніж недолуга грошова система. На думку глави уряду і міністерства фінансів Росії С. Ю. Вітте (1849—1915 роки), сила будь-якої держави, її авторитет визначаються не кількістю гармат і чисельністю солдатів, а насамперед стійкістю її грошової одиниці [4, с. 10—11]. Яскравим підтвердженням цього є приклад маленької, але поважної та впливової Швейцарії.

Оскільки роль і значення банківської системи не менші, аніж, наприклад, важливість таких сфер державної політики, як оборона, міжнародні відносини, митна справа, то логічно, що й вона повинна мати такий самий загальнонаціональний статус і централізацію в кожній країні. А на міжнародному рівні нею мусять опікуватися відповідні демократично створені міждержавні органи. Тож у банківській справі навіть на міжнародному рівні домінують приватні особи, які не зацікавлені в чесному бізнесі, розвитку виробництва й створенні нових робочих місць. Відомий банкір М. А. Ротшільд відкрито заявляв, що для тих, хто має в руках банківську систему, неважливо, хто працює в уряді, бо фактично влада завжди в того, хто має гроші. Згадаймо хоча б відому могутню владу банків у Росії за часів Бориса Єльцина (1991—1999 роки) — «семибанкірщину».

Отже, гроші — не тільки судинна система й кров економіки, а й джерело реальної влади. Хто має гроші й володіє фінансово-банківською системою, той тримає у руках фактично всі важелі керування суспільством і контролю над ним. Але ж у демократичних капіталістичних державах єдиним джерелом влади мусить бути народ, що формально відтворено в конституціях цих країн і у відповідних міжнародних нормативно-договірних документах. І це є правовою підставою для націоналізації банківських систем.

Наприклад, отримавши у своє цілковите розпорядження фінансово-банківську систему США, гроші яких є головною валютою світу, Волл-стріт сьогодні фактично узурпував глобальну економічну, а отже, й політичну владу, на «законних» підставах експлуатуючи населення всієї планети шляхом простого інфляційного друкування «пустих» доларів, надання лихварських кредитів, коливання валютного курсу тощо. Насправді, всупереч праву, здоровому глузду й демократії, Волл-стріт став геть безконтрольним закулісним світовим урядом.

Відомий учений і політик Збігнєв Бжезинський в інтерв'ю на презентації своєї книги «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної могутності» з притаманною йому аналітичною відкритістю заявив: «Ми розвинули таку фінансову систему, за якої величезні трансакції здійснюються в усьому світі практично безконтрольно, що призводить до жахливих спекуляцій і непомірного збагачення небагатьох» [3].

Представляючи свій план реорганізації економічного механізму держави, президент США Барак Обама 17 липня 2009 року основною причиною нинішньої кризи назвав безконтрольну ненажерливість і безвідповідальність банкірів. Це розуміє весь світ. Недарма набирає обертів акція «Захопи Волл-стріт!».

«Ваша правда, це ми наробили. Але завдяки вам ми не зробимо цього знову», — зізнався майбутній голова Федеральної резервної системи США Бен Бернаке у своїй промові на честь 90-річного ювілею Нобелівського лауреата з економіки Мілтона Фрідмана 2002 року, маючи на увазі його висновок про те, що саме банкіри були винуватцями Великої депресії 1930-х років [2]. Проте, ставши нині главою всієї банківської системи наймогутнішої держави світу, він не зміг уникнути нової кризи.

Безпорадним у цій ситуації є й уряд США, тому що реальна влада в країні  належить представникам великого бізнесу, котрі фінансують виборчі кампанії та щедро оплачують вигідні для себе рішення «слуг народу» — точніше, своїх слуг.

Закономірно, що не можуть упоратися з кризою і самі банкіри. Розуміючи всю її згубність для себе й держави, вони все-таки керуються власними інтересами, що не дозволяє їм добровільно йти назустріч інтересам народу.

Останній може змусити уряд і банкірів діяти справедливо й ефективно в інтересах усього суспільства лише за умов справжньої демократії, якої повною мірою ще немає навіть у США.

Отже, і банківський аспект розв'язання проблеми циклічних фінансово-економічних криз капіталізму, водночас із необхідністю для досягнення цієї мети зменшити розрив у доходах багатих і бідних громадян, нагально потребує встановлення реальної й цілковитої влади народу.

Єдиним правовим шляхом боротьби з фінансово-банківською системою є націоналізація, головним завданням якої мусить бути не отримання прибутків (банківські відсотки мають лише компенсувати власні витрати), а кредитування реального сектору економіки: будівництва заводів, фабрик, житла, об'єктів інфраструктури, промислового й аграрного виробництва, науково-технічних розробок тощо. Ці найважливіші для розвитку країни сфери можуть окупитися лише протягом досить тривалого періоду, а тому через надмірну кількість довгострокових кредитів майже не мають шансів на розвиток. Це підтверджується досвідом України, Росії та інших держав СНД, а також багатьох країн Заходу. Натомість увесь світ заполонили китайські товари, адже за допомогою державної фінансово-банківської системи уряд країни практично безвідсотково вкладає кошти в реальну економіку, насамперед — в об'єкти та заходи, передбачені загальнодержавними й галузевими програмами.

В умовах відсутності справжньої демократії нагальною необхідністю для забезпечення діяльності націоналізованої банківської системи в інтересах всього народу є обрання її керівництва всенародним голосуванням. Це не лише сприятиме розвитку реального сектору економіки, а й покладе край інфляції, валютним курсовим спекуляціям, офшорним та іншим махінаціям, гарантуватиме повернення вкладів, підніме довіру до банків, а відтак — і їхню стабільність.

Окрім державних банків, припустимими й потрібними для існування реальної конкуренції є лише кооперативні, що функціонують як спілки взаємного кредитування виключно для своїх акціонерів. З метою уникнення спекуляцій, лихварства і масових банкрутств треба унеможливити кредитування інших схожих установ та їхніх акціонерів.

Про це говорить екс-глава Центробанку Росії Віктор Геращенко, нагадуючи, що «селянство Російської імперії, яке налічувало 85% усього населення і виробляло майже всю внутрішню й експортну продукцію, втомившись від засилля лихварського капіталу і спекулянтів-купців та, не дочекавшись допомоги від держави, в найкоротші терміни створило свою кооперативну економіку… Унікальним явищем можна вважати заснування 1911 року Московського народного банку як центрального банку російської кооперації.

Організаційні принципи й ідеологію цього банку можна з упевненістю пропонувати як основу побудови фінансової системи, відмінної від нинішньої. Вони прості й доступні:

— жодних фінансових спекуляцій;

— банк вкладає гроші тільки в забезпечення виробничої діяльності своїх клієнтів;

— клієнтами стають лише організації та їхні об'єднання, що працюють на принципах кооперації;

— акціями банку на фондовому ринку не торгують.

Російська кооперація початку ХХ століття захистила себе від стихійної спекуляції ринку і державного тиску. Це забезпечило її безперервний розвиток навіть в умовах такої глобальної кризи, як Перша світова війна» [5].

Величезні доходи банки отримують і від спекуляцій на коливанні курсів світових валют. Наприклад, у нашій державі 2008 року було різко (на 12%) ревальвовано гривню, що дало можливість банкірам закупити долари США за ціною по 4,8 грн. / 1 дол., а через декілька місяців продати їх по 8—12 грн., коли гривню було ще різкіше девальвовано. Крім того, після підвищення курсу долара збанкрутували люди, котрі мали кредити в іноземній валюті, адже тепер мусили віддавати на їх погашення вдвічі більше коштів у гривневому еквіваленті. Сюди можна віднести й навмисне банкрутство банків. Більше того, сьогодні готується законопроект, яким держава вже не гарантує повернення 150 тисяч грн. від вкладу до збанкрутілого банку.

Боротьбу з кризою потрібно починати з усунення її третьої системної причини — домінування приватної власності у світовій та національних банківських системах.

7. Стабільність грошей — необхідна умова подолання криз

Усім відомі непоодинокі приклади жахливої інфляції і цілковитої зупинки товарного виробництва в багатьох країнах світу (наприклад, у Росії, а пізніше — в СРСР). Вийти з післявоєнної кризи державі допоміг перехід на тверду валюту — золотий червонець (7,74234 г чистого золота). У 1922—1947 роках СРСР випускав банківські білети купюрами 1, 2, 3, 5, 10, 25 і 50 червонців.

Звісно, перехід на гроші із благородних металів або на банківські білети з гарантованим забезпеченням значно допоміг би в боротьбі з кризами. Але в наш час це неможливо. Благородних металів просто бракує. За нинішнього річного ВВП світової економіки в 72 трлн. дол. США з урахуванням шестиразового обігу грошей і ціни в 1750 дол. за 1 г золота останнього потрібно було б 41 143 т щороку. А за всю історію людства видобуто лише 161 000 т золота. Запаси фінансово-банківської та інвестиційної сфер становлять близько 54 000 т золота, в ювелірних виробах — 79 000 т, у промисловості, стоматології тощо — 28 000 т. Щорічний світовий видобуток золота становить приблизно 2 330 т золота, який до того ж зменшується з року в рік [7].

Гостра нестача золота була причиною того, що навіть за часів його повноцінного використання  як «золотого стандарту» грошей запаси цього металу в провідних країнах світу становили лише 35—45% від загальної суми паперових грошей. Зрештою, через його дефіцит усі держави відійшли від золотого забезпечення паперових грошей, і цілковите повернення до нього неможливе.

Рішенням Генуезької конференції 1922 року золотий стандарт (золото як світові гроші функціонувало з початку ХІХ століття до 20—30-х років ХХ століття) було замінено на золотовалютний. Функцію міжнародних грошей почали виконувати золото й валюти провідних держав. Однак і після підписання Генуезької угоди ще 20—30 країн Заходу продовжували використовувати золотий стандарт. Остаточний відхід від нього у США відбувся в період Великої депресії (1929—1933 роки), в Англії — 1931 року, у Франції —1936-го. До початку Другої світової війни золотому стандарту було покладено край [4, с. 322].

У 1944 році на конференції у місті Бреттон-Вудс (США) золотовалютну систему замінили  на валютну, котра як міжнародні гроші передбачала лише одну вільноконвертовану валюту (долар США). Ціна одного долара фіксувалася вмістом 0,888 г золота, золота тройська унція (31,1 г) коштувала 35 доларів США. При ООН було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ). Стабільність долара забезпечували величезні запаси золота, накопичені США у воєнний період (у 3,15 разу перевищували загальну суму доларів в іноземних банках), а також велика частка (більш як 40%) національного ВВП у його світовому обсязі.

Ситуація змінилася на початку 1970-х років, коли США почали втрачати конкурентні переваги: внаслідок стабілізації ситуації у Західній Європі та Японії у Сполучених Штатах виникає дефіцит платіжного балансу, друкуються «пусті» долари, розвиваються інфляційні процеси, скорочуються запаси золота (з 24,6 млрд. дол. у 1949 році до 11,1 млрд. дол. — у 1971-му , що було в шість разів менше від грошової паперової маси). Зважаючи на це, президент США Ричард Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото, що остаточно «розв'язало» руки волл-стрітівським банкірам [4, с. 324].

Бреттон-Вудська система зазнала краху. У січні 1976 року Кінгстонська угода країн—членів МВФ започаткувала створення Ямайської валютної системи, яка функціонує з квітня 1978 року. Було відмінено офіційний золотий паритет, знято обмеження на будь-яке приватне використання цього металу. Золото перетворилося на звичайний товар, вартість якого визначається співвідношенням попиту й пропозиції на міжнародних ринках золота в Нью-Йорку, Чикаго, Токіо тощо [4, с. 326—327]. Міжнародним засобом розрахунку й платежу було визначено спеціальні права запозичення (з англ. — Special Drawing Rights — СДР). Спочатку СДР розраховувалися на підставі золотого еквівалента, а потім — на базі «кошика валют» країн, котрі мають найбільшу питому вагу (сьогодні — долар США, євро, британський фунт стерлінгів та японська ієна). Склад кошика переглядається раз на п'ять років. Важливою ознакою механізму Ямайської системи є «плаваючі» валютні курси національних грошових одиниць, регулювання яких породжує спекулятивні операції. Хоча повною мірою Ямайська валютна система так і не запрацювала. Фактично долар і нині є основною резервною валютою світу. Обсяг операцій у СДР становить лише  близько 3%, тоді як у доларах США — 63%, євро — 27%, фунтах — 4%, ієнах — 3%.

Отже, СДР як світові гроші фактично не працюють, що зумовлено відсутністю в них простої і зрозумілої усім природної основи — органічного еквівалента обміну товарами. Раніше, наприклад, такими еквівалентами були: у народів, що жили з полювання, — шкіра, хутро; у скотарів — різноманітна худоба; у Центральній Африці — тканини; в Ефіопії — сіль; у Норвегії — сушена риба; в Новій Гвінеї — раби; у примітивних племен — черепашки, намисто, інші прикраси тощо. З часом роль грошей почали виконувати метали (олово, залізо, мідь, цинк, золото, срібло, платина).

У процесі еволюційного розвитку суспільства і фінансово-грошової системи всі зазначені грошові еквіваленти обміну товарами з тих чи інших причин себе вичерпали. Тому заміна золотого еквівалента на інший була справді необхідною. Але як можуть світові гроші (СДР) бути еталоном для обміну (торгівлі) товарами й визначення курсу національних валют держав, коли «вагомість» СДР зумовлена ціною «кошика» цих самих валют?

Є пропозиції встановлення співвідношення національних валют за вартістю споживчого кошика в кожній країні. Але, по-перше, вміст такого кошика (номенклатура і кількість необхідних для життя людини товарів народного споживання) у різних державах має національні особливості і значні відмінності. А, по-друге, виробництво й торгівля (у тому числі міжнародна) базуються не тільки на цих товарах. Сировина (включаючи енергоресурси, метали, будівельні, хімічні та інші матеріали), машини, механізми, ІТ-технології та обладнання, транспорт і зв'язок — аж ніяк не повний перелік основної номенклатури взаємообміну товарами та послугами.

На конференції «Бреттон-Вудс ІІ» (8—11 квітня 2011 року) року Дж. Сорос запропонував використовувати нафту як повноцінну світову валюту. Проте навіть класичні вимоги до грошей не припускають цього. Та й як вимірювати такий еталон вартості товарного обміну (а саме для цієї функції і призначені гроші)? Знову-таки в доларах США за барель? І як бути з постійною інфляцією, спровокованою друкуванням «пустих» доларів, коливаннями їхнього курсу й змінами цін на нафту? До того ж нафта не є єдиним та універсальним джерелом енергії.

Отже, найкращим природним еквівалентом обміну товарами (торгівлі) — світовими грошима — може бути енерговалюта (Е). Вміст енергії в одній її одиниці (1 Е) легко й точно визначається міжнародною угодою. Енергія — універсальна матерія і може бути тепловою, електричною, магнітною, електромагнітною, механічною, гравітаційною, ядерною тощо. Вона перетворюється з одного виду на інший згідно із законом збереження енергії та має єдину (спільну) одиницю вимірювання — джоуль (J). На відміну від золота, інших металевих еталонів, у природі існує безліч джерел енергії — вугілля, газ, нафта, уран, сонце, вітер, гідро-, терморесурси, що надійно забезпечує високу надійність і ліквідність енерговалюти в окремих державах і світі загалом.

Природної органічності, гнучкості, надійності й універсальності порівняно із золотом енергогрошам додає ще й те, що енергія, як затратна частина, входить до складу будь-яких товарів та послуг. Водночас енерговалюта, як і золото, відповідає всім вимогам, що ставляться до грошей (чіткий і зрозумілий фізичний еталон міри зі стабільною питомою вартістю його вмісту).

Зважаючи на викладене, можна констатувати, що енергозабезпеченість грошей (Е) надає їм реальних значних переваг перед СДР. Енерговалюта, по-перше, дасть змогу припинити спекуляції, пов'язані з використанням національної грошової одиниці США (долара) як міжнародних грошей; по-друге, ліквідувати один із головних системних чинників глобальної інфляції, фінансово-економічних криз і дестабілізації суспільства — безконтрольну емісію «пустих» доларових банкнот.

Адже сьогодні доволі часто використовується спекулянтська, скорочена формула Маркса «Г—Г», яка дає змогу отримувати гроші «із повітря». Тож вони припинили виконувати свою природну роль двигуна товарного виробництва. Накопичені суперечності мусять бути розв'язані згідно з другим законом діалектики (переходу кількості в якість).

Аналітики передбачають, що з метою подальшого збереження панівного становища окремих осіб і налаштованої системи збагачення може бути розв'язано нову світову війну. Мовляв, війна знищить накопичені суперечності і головне — демократію. На базі військових потреб пожвавляться виробництво і кредитно-фінансові операції, відбудеться новий перерозподіл ресурсів і ринків планети.

Про це в інтерв'ю американському виданню «The Daily Squib» нещодавно заявив колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер (котрий, до речі, очолює список 100 провідних інтелектуалів світу): «Наступна війна буде такою жорсткою, що виграти її зможе лише супердержава, тобто ми… О, як я мрію про цей солодкий момент!..

Контролюйте нафту — і ви контролюватимете країни, контролюйте їжу — і ви контролюватимете людей. З попелу ми побудуємо нове суспільство, залишиться лише одна наддержава, переможе світовий уряд» [1].

Хоча в умовах неминучого застосування зброї масового знищення, від якої постраждають і самі ініціатори конфлікту, нова світова війна просто неможлива. Тому розв'язання фінансово-банківської проблеми  є реальним лише під тиском демократії
і відповідних об'єктивних обставин. Сьогодні, по-перше, неприпустимою є прив'язка до валюти конкретної держави, а СДР Ямайської системи просто непридатні для використання як світові гроші. По-друге, через природний дефіцит як основну валюту нереально застосовувати й золото. Хоча як додатковий (і надійний) резервний фінансовий ресурс його, безперечно, використовуватимуть і надалі.

З метою торговельних взаєморозрахунків у відповідних регіонах функції долара в майбутньому можуть частково взяти на себе китайський юань, індійська рупія, близькосхідний динар, російський рубль тощо. Але використання цих національних валют як світових і навіть регіональних грошей є нереальним, про що свідчить досвід функціонування долара та євро. Кожній державі, яка хоче бути суверенною, незалежною і вільною в своїх антикризових діях, у кінцевому підсумку вигідніше мати власну (національну) валюту як дієвий монетарний інструмент регулювання економіки через девальвацію/ревальвацію своєї грошової одиниці та здешевлення/подорожчання державних кредитів через установлення відповідної облікової ставки.

Не випадково США, Японія, і навіть Велика Британія скептично поставилися до створення Європейської валютної системи (не виключаючи й учасників самої єврозони, як-от Німеччина). Усі, зокрема й Білорусь, розуміють, що запровадження спільної валюти потребує від кожної держави втрати частини власного суверенітету і створення своєрідної конфедерації, яка рано чи пізно або розпадеться, або перетвориться на єдину федеральну державу з діалектично неминучим домінуванням найсильніших націй.

На це не піде ніхто, бо незалежність, національна ідентичність і свобода дій — найдорожчі цінності кожної країни. Тому світле майбутнє євро, як і долара, є доволі примарним. Тому міжнародною резервною валютою можуть бути енергогроші (Е). Енергетичний еталон, виражений у джоулях (J), стане набагато зручнішим, стабільнішим, точним та універсальним виміром вартості як національних, так і світових грошей. Зрозуміло, що це питання потрібно опрацювати якнайдокладніше, всебічно обговорити в наукових, фінансово-банківських колах і прийняти виважене рішення лише після обмеженої експериментальної апробації.

Адже спочатку долар США здасть свої позиції сильнішій валюті (наприклад, китайському юаню), а потім глобалізований світ відповідною угодою неминуче започаткує іншу валютну систему, що ґрунтуватиметься на нових міжнародних грошах із жорстким антиінфляційним контролем.

Висновки

Отже, можна запропонувати правові шляхи усунення виявлених системних причин циклічних фінансово-економічних криз капіталізму:

1. Демократизація суспільства до рівня повного народовладдя. Справжня демократія — головна умова і до того ж правовий конституційний шлях успішного лікування кризової хвороби капіталізму, розв'язання його основних суперечностей.

2. Зменшення розриву в доходах громадян і відхід від надмірної споживацької ідеології капіталізму.

3. Націоналізація фінансово-банківської системи і спрямування її діяльності на першочерговий розвиток виробництва товарів та послуг, прогрес науки, техніки й технологій.

4. Створення на демократичній і рівноправній основі нової міжнародної валютної системи із використанням наднаціональних енергогрошей, стабільний курс (еквівалент вартості) яких надійно забезпечуватиметься найбільш універсальним ресурсом — енергією з широким спектром її джерел (носіїв) і додатково, за необхідності та для зручності протягом перехідного періоду, — золотом, іншими високоліквідними дорогоцінними металами та матеріалами.

Запропоновані заходи сприятимуть уникненню надалі циклічних фінансово-економічних криз капіталізму, цілковитій реалізації його потенціалу, а також успішному еволюційному розвитку суспільства.

 

Джерела

1. Безрукова Т. Нам нужно завоевать семь стран // Комсомольская правда. — 2012.  — 8 лютого. — С. 9.

2. Бен Бернанке. Виступ на честь 90-річного ювілею Нобелівського лауреата Мілтона Фрідмана в 2002 р. // Український тиждень. —  2011. — № 51(216). — 15—21 грудня. — С. 42.

3. Бжезинський З. Америка не зуміла використати собі на користь вигоду розпаду СРСР // Комсомольська правда. — 2012. — № 36. — С. 8.

4. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001.

5. Геращенко В., Кротов М. Финансовый Карфаген должен быть разрушен // «МК» в Украине. — 2011. — 30 ноября — 6 декабря. — С. 15.

6. Дисбаланс мира. — [Електронний ресурс]. — http://www.samoupravlenie.ru/27—10.php

7. Лармер Б. Золотая лихорадка. — [Електронний ресурс]. — http://www.nat-geo.ru/article/236

Автор: Марина БОЙКОВА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Політична проституція: верхи – Порошенку, а низи – Зеленському, - ЗМІ Сьогодні, 19 квітня

Манафорт отримав план контролю РФ над Донбасом та "сигнали від Януковича" - звіт Мюллера Сьогодні, 19 квітня

Євросоюз офіційно долучився до підтримки України у справі Приватбанку Вчора, 18 квітня

Орбан пропонував Польщі взяти участь у поділі території України – польський політик Вчора, 18 квітня

До чого слід готуватися новообраному президенту України: найбільш ймовірні сценарії Вчора, 18 квітня

Правозахисник розповів, за яких умов в Україні можуть зірвати вибори Вчора, 18 квітня

Новини 17 квітня: тарифи на газ, "маршрутка" від Uber, підвищення зарплат Вчора, 18 квітня

Порошенко: Президент не впливає на тарифи. Але вони не зростуть 17 квітня

Порошенко: Економічного прориву не буде без ринку землі 17 квітня

Вибори в Стамбулі: мандат мера отримує опозиціонер 17 квітня