передплата Українською | In English

№15, серпень 2006

«Made in U.E.»«Made in U.E.»

Поділитися:

або Бути європейцем – це як?

У нас колись часто казали: «Ні, ми ніколи не будемо жити, як у Європі...» Цікаво. «Як у Європі» – це як? Не таємниця, що там своїх проблем щороку більшає. Особливо соціальних. Сьогодні там не так райдужно, як років зо три тому. Візьмімо Францію. Пам'ятаємо ще підпалені іммігрантами авто та масштабні демонстрації студентів проти «контракту першого робочого місця». А чого вартий новий міграційний закон Ніколя Саркозі? Тепер громадянство у Франції зможуть одержати лише французи. І все одно в нас кажуть: «Ми ніколи не житимемо так, як у Європі...» То як це – так?

Кілька цілком побутових ситуацій, які свого часу мене дуже вразили. Тож, можливо, і я відчув різницю – як у них і як таке само нерідко відбувалося у нас.

У Парижі біля Ейфелевої вежі темношкірі торговці сувенірами зверталися до мене ламаною мовою колишнього Союзу: «Подходь, не дрого продажа!». Я спочатку йшов мовчки. Хоча знаю французьку напевне краще за наших африкано-французьких друзів. У них, щоправда, практики спілкування більше. Але перепитую так само російською: «В мене що, хлопці, на лобі написано, що я зі Сходу?». Цікава відповідь лунає: «Так, написано».

На вокзалі «Paris-Est» на дві з половиною години запізнюється потяг «Страсбург–Париж». Таке трапляється дуже рідко. Не встигають пасажири зійти з потяга, а біля кожного виходу вже стоїть працівник вокзалу з написаним на папері вибаченням із підписом начальника. Вони розуміють, що завдали людям незручностей.

Їхні бомжі сидять на вулицях у білих шкарпетках. Брудних, але колись білих. П'ють вино, ховаючи пляшку у паперові пакети. Там відкрито вживати на вулицях алкогольні напої заборонено. І це всі розуміють. Навіть бомжі.

Увечері до тебе підходять любителі пригод. Просять 1–2 євро на, мовляв, потяг, що відправляється за 15 хвилин. Самі розуміють, що ти їм не віриш. Але вибачень чуєш стільки, що готовий дати грошей удвічі більше. Якщо раптом даєш, то ще й запитують, як справи у твоїх батьків, бабусь та дідусів і чи в доброму вони гуморі. Можливо, це лише маска. Точно лукавлять. Але це вочевидь краще за «Чуєш ти! Іди сюди! Гроші давай!..»

Шукаєш готель. Запитуєш у першого зустрічного, де він розташований. Той чомусь супроводжує тебе метрів сто геть у зворотний бік від твого напрямку. Показує готель, повертається й рушає далі у своїх справах. Навіть грошей за послугу не просить. Тепер і в нас люди стали добріші – охочіше підкажуть, де потрібна вулиця, будинок. Згадайте, як було колись. Вважали, якщо не знає, то не місцевий. А далі подумки: «Наїхало їх тут до Києва...»

Звісно, дещо там неабияк дратує своєю невідвертістю та нещиросердністю. Передусім – штучні усмішки і кам'яно-привітні обличчя. «Bal masque» якийсь.

Французи бояться рахунків за комунальні послуги. Завтра сума може значно різнитися від сьогоднішньої. Безперечно, не в бік зменшення. Ми, щоправда, в цьому на них тепер схожі.

Сьогодні в них людина може мати п'ять місць роботи (як один мій добрий знайомий зі Страсбурга ще півроку тому). А завтра у графі «робота» вже пише «chomeur» – «безробітний».

Отож дискусійне питання – а чи потрібно нам та якою мірою ставати схожими на них, мати таке життя, як у них? Ми такі, які є. З усіма нашими проблемами й здобутками. Багатьох це задовольняє. Задовольняє і справжніх патріотів, і особливо тих, хто ними ніколи не був. Але найгучніше говорили про державні інтереси. Водночас постійно прагнули обдурити свою державу й народ. І успішно роблять це й нині. Спробували б жити так там. Суди замучили б, і їхні імена вже й мохом поросли б. У нас дехто з таких у владі сидять. А не там, де заслуговують...

Що тут цікаво, навіть якщо відкинути особистісні оцінки чи наведені приклади. Якщо в когось із державних мужів ви конкретно запитаєте, а що таке «рухатися до Європи»? Як швидко ми це робимо порівняно з країнами – членами ЄС? Що очікує там на нас перші півроку–рік? Де і хто визначав ризики, переваги? Це написано чи відображено на державному рівні? Як це позначатиметься на соціальному житті українців? І які переваги членства в цій організації можуть назвати можновладці, окрім традиційного: «Там високі стандарти та рівень життя»?

То чому в нас вони такі низькі? 98 відсотків із них відповіді не дадуть! Бо не знають!!! То як вони розмовлятимуть про це із селянином, трудівником, дрібним підприємцем, які не за хмарами, а на своїй землі вже сьогодні створюють «свою Європу». Нашу спільну «Європу». То, може, краще повчитися саме в них? А не називати їх «маленькими» чи ще якось. Хто тоді «маленький»?..

Чув колись від одного поважного й знаного в Україні політика: «Коли в Європі ще в печерах сиділи, в нас за Трипільської культури хати будували». То чого нам не вистачає? В чому ми відстали? Може, в них були європечери чи якесь унікальне євромислення, європідходи, євроспосіб життя? Може, ми справді ніколи не будемо жити так, як вони? А можливо, нам цього й не треба?

Ось думка знаних в Україні політологів, аналітиків, журналістів.

Олександр МАЙБОРОДА, завідувач відділу Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України:
– Європейські стандарти – критерій, ідеал, до якого треба прагнути. Хоча і там теж не все гаразд. Ідеалу «острова Утопія» немає в принципі. Там багато проблем. Вони різні. Для України є одна проблема – в Євразію або в Європу. В цьому й полягає суть питання. Або – в євразійське болото, або – на європейський простір. У євразійське болото легко влізти. Чому? Тому що там все невибагливо. Там не потрібні жодні передові технології. Треба просто якось виживати. А в Європі – не просто виживати, а виживати за рахунок новітніх технологій, передового способу життя тощо. З'являється новий сенс життя. Отож постає питання – є у нації мужність піти до Європи чи немає? Так довго, століттями ми були прив'язані до цього євразійського простору, що значна частина населення просто побоюється. Їй якось комфортніше пристосуватися до обставин. Немає в нашої нації цілеспрямованості. Піти визначеним прогресивним шляхом. Можливо, й через недоїдання навіть чи інші втрати. Але піти до високої мети.

Олесь ДОНІЙ, директор Центру досліджень політичних цінностей:
– Я думаю, ми дуже відрізняємося від Європи. Проблема не в політиках. Проблема у правосвідомості. У нас такої правосвідомості немає. Проблема не в тому, що ми маємо корупцію у вищих ешелонах влади. Коли, приміром, у «маршрутці» водій не дає людині талончик (а це здебільшого так і відбувається), єдине, чим він відрізняється, – він просто не має можливості вкрасти більше і на вищому рівні. Це його єдина відмінність від корупційного міністра або депутата. А закони і правила не хоче виконувати ані той, ані інший. Або не вважають за доцільне. Головна проблема в тому, що українці вважають – до Європи їх може наблизити лише зміна влади, той чи той правитель. Українці зрозуміли, що до Європи варто прагнути і прямувати. Але не розуміють, що для цього варто змінювати не уряд, не владу, а насамперед – змінитися самим. Зрозуміло, ми – частина культурного європейського простору. І Європа не одразу стала такою, якою вона є. Просто в нас ці зміни відбуваються дуже повільно. Це, швидше, пов'язано з візантійською традицією, яка є досить консервативною і яка стримала ментальні зміни в усьому регіоні.

Олесь ЛІСНИЧУК, керівник аналітичного відділу Інституту євроатлантичного співробітництва:
– Уявлення про якусь європейську якість – своєрідний міф. Він у певний історичний час засліпив інші міфи, що панували в масовій свідомості радянських людей. А потім і громадян незалежної України. Це міф про якісне життя, добробут, забезпечення своїх основних потреб. Насправді це більше стосувалося, очевидно, уявлень про суспільство загального достатку. Про державу, що гарантує такий достаток. Нинішні розвинені європейські країни цей етап подолали. Там панують дещо інші стандарти суспільного життя, повсякдення. Отже, той міф, що зародився в Україні і панує понині, стосується не так сучасної Європи, як бажання світлого майбутнього для себе, котре орієнтується на європейські стандарти минулого. Насправді єдиного стандарту європейського рівня не було і немає. Європа доволі різна. Добробут лише один (і досить зовнішній) із показників європейського життя. Європа різноманітна у своїх культурних ідентичностях, комунікаційних, ціннісних. Хоча є й багато спільних домінантів. Але на побутовому рівні, який називають повсякденним життям, європейський світ надзвичайно різноманітний. У цьому сенсі для України є непоганий шанс. Оскільки той культурний колорит, цінності, які формувалися в нас віками і становлять основу культурної самобутності українців, очевидно, можуть претендувати на доповнення цієї мозаїчної картини сучасної Європи.

Олег ПЕЧЕНІГ, спеціальний кореспондент міжнародного відділу телеканала «Інтер»:
– Ми всі приблизно знаємо, що фізіологія планет – не останнє питання в геополітиці. Отже, підходити, можливо, варто з такої точки зору: на Сході фізіологічно принципово інше мислення, сприйняття життя й пізнавання навколишнього світу, ніж у людини західної. Намагатися інтегрувати східну людину на Заході – все одно, що намагатися інтегрувати західну людину на Сході. Ні перше, ні друге не виходить ніколи. Ми підходимо до цього «тонкого» питання завжди з якихось матеріалістичних недалеких позицій. І завжди наштовхуємося на відсутність рішення. Тупик. Ми ніколи не можемо зрозуміти, чому східні люди живуть інакше, ніж західні. Вони живуть геть іншими категоріями цінностей. А ось Україна – начебто між Заходом і Сходом. Тому, можливо, за неї так і б'ються. Вона перебуває між двох вогнів і не може розібратися, куди їй прямувати. А не може тому, що не знає про цей секрет. Про секрет фізіології та покликання західної людини і східної. Отже, щоб Україні знайти своє місце у світі, варто навчити кожного українця законам природи, створення світу. Дати уявлення кожному з нас про те, як він улаштований. Тоді ми одразу зрозуміємо – куди нам іти. А перти до Європи за пральними машинами... Думаю, в наш вік це просто смішно.

Автор: Сергій ДОЙКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №11/2016 №11
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Україна та Естонія домовились про технічне та фінансове співробітництво Сьогодні, 27 листопада

Мінцифри: Україна піднялася в рейтингу індексу електронної участі ООН Сьогодні, 27 листопада

В Європі вперше судитимуть дипломата з Ірану за тероризм Сьогодні, 27 листопада

Заступник Шевченка став членом наглядової ради Нацдепозитарію Вчора, 26 листопада

Профспілка "Антонова" має намір судитися через створення наглядової ради Вчора, 26 листопада

США відтермінували блокування TikTok Вчора, 26 листопада

Громадська рада Нацкомісії з тарифів хоче, аби "Нафтогаз" продавав газ на біржі  25 листопада

У Криклія заперечили інформацію про можливе звільнення: "Міністр працює" 25 листопада

Криклій може втратити крісло міністра інфраструктури – джерело 25 листопада

Новини 24 листопада: ФОПам роздадуть по 8 тисяч, українцям анулюють борги, на новорічні свята хочуть локдаун 25 листопада