передплата Українською | In English

№1, січень 2006

Левко Лук'яненко: "Свій шлях обрав я сам"

Поділитися:

45 років тому (20–21.01.1961) органами КДБ СРСР заарештовано організаторів і членів Української робітничо-селянської спілки. Їх було семеро: Левко Лук'яненко, Степан Вірун, Іван Кандиба, Василь Луцків, Олександр Лібович, Іван Кіпиш, Йосип Боровницький. Через чотири місяці після арешту судова колегія у кримінальних справах Львівського обласного суду "встановила", що "Лук'яненко Л. Г., будучи вороже антирадянськи настроєний, з 1957 р. виношував ідею відриву Української РСР від Союзу РСР, підриву авторитету КПРС, зводив наклеп на теорію марксизму-ленінізму", й присудила до смертної кари – розстрілу з конфіскацією належного йому майна.




У зоні поблизу станції Потьми Мордовської АРСР
(початок квітня 1962 року)

Парадоксально: мертві виносять вирок живим, раби судять вільних. Це й знак великої біди. Монополія державної партії на всі демократичні інститути суспільства, права та свободи громадян робила самого монополіста заручником історії. Демонстрацією показної монолітності він ледве приховував свою внутрішню, суспільну приреченість.

Море жертв і трагедій було покладено в те, щоб позбавлене природних важелів політичне утворення протрималося стільки літ завдяки тотальному забамбуленню (вислів Л. Лук'яненка), підпертому репресивним апаратом.

Відчайдушна сімка стала однією з перших, кому випало запалити свічку надії. Випускник престижного юридичного факультету Московського університету, член КПРС, згодом штатний пропагандист райкому партії, адвокат, який ще до вузу пройшов дев'ятилітню армійську школу в країні та за її межами, кинув виклик Системі.

Рядки з листа батькам, братові та сестрі після трьох років у Володимирській в'язниці:

"...Людина має іншу, другу сутність, а саме – матеріальну, котра тягне людину вниз, туди, де аж ген нанизу вона чи не зливається з чотириногими. Між цими двома початками відбувається боротьба. Перемога духу над "матерією" наближає людину до Бога, а перемога матеріального початку наближає людину до тварини".

"Просуванню вперед передувало формування ідеалу, мети. І як я можу нарікати на когось, коли свій шлях обрав я сам!?"

Шлях до політичної партії був наслідком великої роботи душі, глибинного аналізу реалій життя. Роздвоєність приголомшувала. Здоровий глузд протестував, заперечував ті реалії. Ставати на бік Системи – ставати, отже, на бік Сатани, бути його посібником, співучасником злочинів. Бути, "як усі", догідливо зазираючи Системі в очі або вдаючи із себе простачка: нам би гроші та харчі хороші. Або ж благодушно спостерігати, як притлумленням соціальної енергії висотується духовне здоров'я суспільства, з'являються апатія, безініціативність, конформізм – усе, що згодом умістилося в ємне поняття "совок".

Лук'яненко обирає найнебезпечніший шлях. Сенсом життя стає зняття подвійного тягаря з України – її неприродної вмонтованості в імперію й організація незалежного ні від кого життя українців на нових, цивілізованих засадах.

"У мене батько козацького роду і мати теж козацького роду. Діди-прадіди були людьми, а не слимаками. Невже ж я буду гіршим пагоном на дереві свого роду?". "Доки нація бореться, у ній пульсує кров – вона живе. І якщо не сьогодні, то завтра вона неодмінно здобуде собі волю".

Понад 27 років він провів за ґратами, будучи значно вільнішим, ніж ті, хто помилково вважав себе людьми на свободі. Та й нині поруч із ним у парламентських покоях рік у рік перебуваються немало таких, які внутрішню несвободу намагаються прикрити її зовнішньою імітацією.

Великий і простий водночас урок Левка Лук'яненка: тільки подоланням страху перед власним небуттям сягаєш філософії оптимізму й віри в національне, духовне відродження українства, а відтак – нездоланності.

Автор: Станіслав ТЕТЕРУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата