Рельєфні пласти

Боксер, натурник і... провидіння
Ігореві Копчику (на знімку) довелося чимало блукати манівцями в пошуках правильного напрямку. Профтехосвіта, служба в армії, праця механіка холодильних установок, захоплення спортом – заняття, здавалося б, надто віддалені від мистецтва й творчості. Намагання вступити до інституту фізкультури та професійно зайнятися боксом. Захоплення художнім ремеслом, малюнком залишалося на маргінальних позиціях і, мабуть, самим Ігорем не сприймалося серйозно. Талант дрімав... І вперше на нього звернув увагу, як згадує Ігор Копчик, саме тренер з боксу: «Юначе, у тебе талант, і вступати слід не до інфізу, а до інституту прикладного мистецтва».

Далі – знайомство з митцями й мистецьким середовищем, що вмить захопило думки та устремління. Вирішальне ж значення для Ігоря мали обнадійливі слова авторитетного львівського художника-педагога Карла Звіринського.

Спершу Ігор прийшов в інститут (нині – Львівська національна академія мистецтв) як натурник. Працював за фахом механіка, позував і паралельно готувався до вступу. Тричі вступав, невдачі лише заохочували до нових спроб. З четвертої – вступив на факультет кераміки (вечірнє відділення передбачало не п'ять, як стаціонарне, а шість років навчання). Загальна кількість проведених в аlma mater років зовсім не бентежила його. Навпаки, хотілося вчитись, а головне, здійснилася мрія: він уже в мистецтві.

Проте присутність у мистецькому навчальному закладі – ще не тріумф слави й визнання. Це зрозумів на п'ятому курсі, почувши від викладачів, що недостатньо лише азів науки, слід шукати себе в мистецтві, шукати щось своє... Перед уже зрілим художником-керамістом (Інститут закінчив 1981 року в 36-літньому віці) постала нова дилема.

Спершу пошуки зосередив у сфері малої пластики, поволі опановуючи ази нового фаху й литва в металі. Паралельно зацікавився пластичними та декоративними можливостями художньої обробки шкіри. Мабуть, певне (якщо не вирішальне) значення для митця мала поїздка на Гуцульщину, зокрема до Косова – справжнього Клондайку народного мистецтва й промислів. Там на очі потрапили розкішно оздоблені шкіряні торбинки – тобівки. На ще одне джерело натхнення й водночас тему для роздумів Ігор Копчик натрапив у музеї меблів (філія музею етнографії та народних промислів у Львові), подивляючи соковиті рельєфні оздоблення шкіряних фотелів.

Вочевидь, провидіння, як і у випадку з тренером, укотре повернуло майбутнього митця в правильному напрямку. Захоплення пластикою, литво в металі, далі виготовлення форм і тиснення на шкірі – усе так легко складалось у логічний ланцюг. Митець віднайшов свою нішу в доволі тісному художньому середовищі Львова, в якій і досі залишається поза конкуренцією. А водночас зробив перший крок до відродження давно забутого ремесла.

Перша тематична серія рельєфних пластів, з якою митець дебютував на вернісажах Львова (почав виставлятися з 1984 року), була присвячена українській історії, зокрема «Слову про Ігорів похід». А перша персональна виставка відбулася 1986 року.

Історія України-Руси та часів козаччини, а згодом драматичні колізії ХХ століття отримують своєрідну інтерпретацію в рельєфних композиціях Ігоря Копчика. Попередні теми знаходять логічне продовження в наступних серіях робіт, інспірованих сучасним прочитанням Шевченка, а завдяки авторському трактуванню стають суголосні тогочасним суспільним настроям. Початок і середина 1990-х – новий етап творчості митця, позначений філософсько-релігійним зацікавленням. У результаті постають кілька циклів старозавітної, євангельської та апокаліптичної тематики, що, як і в попередній темі – шевченкіані, актуалізують одвічні етичні проблеми та проектують їх на сучасність. Джерелом натхнення того періоду були не лише біблійні тексти та апокаліптичні фантасмагорії, а й давньоукраїнський іконопис, що спонукав митця до створення низки монументальних творів – «Богородиця з житієм» та «Спас» із страсним циклом. Філософсько-релігійна тематика домінує і на сучасному етапі творчості митця, про що свідчать назви рельєфних композицій – «Дорога у вічність», «Дорога до храму», «Пророк Ілля», «Андрогін і Мефістофель».

Художня мова Ігоря Копчика формально й емоційно близька до експресіонізму, а водночас своєю щирістю та безпосередністю споріднена з народним мистецтвом.

Роботи, що вийшли з-під преса майстра, починали жити власним життям і «розійшлися» по Україні й світі. Свого часу його твори дарували Святішому Отцеві Івану Павлу ІІ («Спас» та «Пієта»), американському президентові Біллу Клінтону, патріархові Константинопольському Варфоломію. Чимало колишніх і теперішніх державних достойників України, ряд екс-прем'єрів, усі президенти мають у своїх колекціях роботи львівського митця. Художник тішиться й пишається, що в «колишніх» лише по одній роботі, а в колекції Ющенка – чотири.

Останню роботу – «Спас нерукотворний» – Віктору Андрійовичу вручили в січні 2004 року. «Хтозна, – всміхаючись, міркує художник, – може, то мій «Спас» урятував майбутнього Президента».

Автор: Тарас СТЕФАНИШИН