Земля. Нам спокій тільки сниться?

Торік на початку грудня, і ми про цю подію інформували наших читачів («Віче» № 23/2011 та № 1/2012), у Верховній Раді України на засіданні Консультативної ради з питань місцевого самоврядування проаналізовано стан підготовки проекту закону України «Про ринок земель» і проблемні питання розмежування земель державної та комунальної власності.
У цьому номері «Віче» надає слово деяким учасникам обговорення цих украй важливих для держави питань.

Микола ПРИСЯЖНЮК,
Міністр аграрної політики та продовольства України:

— Відрадно констатувати, що в обговоренні проекту закону взяли участь широкі верстви населення України. Надійшло декілька тисяч слушних пропозицій. Спільно із законодавцем ми консолідували зусилля всіх учасників процесу для того, щоб по-справжньому напрацювати справедливий, дієвий і корисний закон, який би працював на державу, на виробника, на власника земельного паю, на українців. Який би зберіг глибинну економічно-соціальну сутність нашого найголовнішого національного ресурсу – землі.

У проекті закону суб’єктами ринку земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва визначено: громадян України, фермерські господарства, державу та територіальні громади, а також державний земельний банк.

Щодо фермерських господарств, то набувати у власність земельні ділянки можуть лише фермерські господарства, де валовий дохід, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), а також поголів’я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, зокрема на умовах оренди, за попередні п’ять звітних років перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу. Тобто ті фермерські господарства, що займаються виробництвом не менш як п’ять років.

Для фермерських господарств, а також молодих спеціалістів, котрі ведуть особисте селянське господарство, передбачається можливість викупити ділянки з розстрочкою платежу на 20 років.

Враховуючи побажання громадськості, зменшено граничну максимальну площу земельних ділянок у власності однієї особи (з урахуванням пов’язаних осіб та осіб, пов’язаних із нею відносинами контролю), яка не може перевищувати 500 гектарів незалежно від природно-сільськогосподарської зони.

Звичайно, це питання дискусійне, тому можливе й зменшення запропонованої граничної площі.

У разі успадкування ділянок і перевищення внаслідок цього загальної площі землі у власності громадянина України він зобов’язаний протягом одного року з моменту набуття права власності привести загальну площу належних ділянок до граничного максимального розміру шляхом відчуження.

Проект закону також доповнено нормою, яка зобов’язує покупця земельної ділянки подавати декларацію про джерела коштів за формою, затвердженою Державною податковою службою України.

Для того, щоб зрушити з мертвої точки питання інвентаризації земель, запроваджено норму, яка забороняє продаж вільних від забудови ділянок сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності (або права оренди) в разі відсутності схеми землеустрою та техніко-економічного обґрунтування використання й охорони земель адміністративно-територіальних утворень.

Такі схеми вже повністю розроблено в Донецькій та Одеській областях. Інші регіони, на превеликий жаль, це роблять дуже повільно.

Розробка таких схем дасть нам змогу уточнити наявність земель сільськогосподарського призначення, що залишились у державній власності, їхні площу та якість. Це потрібно для того, аби визначити, що робити з цими землями надалі: передавати в оренду фермерам або ж – для заліснення чи залуження.

Прикінцевими положеннями законопроекту передбачено зміни до Цивільного кодексу щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Вважаємо, що запроваджувати норму щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб передчасно. Адже юридичні особи, зокрема й іноземні, можуть укладати договори емфітевзису на невизначений термін, що майже дорівнює купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

Передбачено зміни до Земельного кодексу, а саме: юридичні особи не можуть набувати у власність землі сільськогосподарського призначення.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним підприємствам, а також підприємствам, у статутному капіталі яких є будь-яка частка іноземного капіталу, іноземним юридичним особам, іноземним державам, міжнародним урядовим та неурядовим організаціям.

Я дуже сподіваюсь, що з прийняттям закону «Про ринок земель», з одного боку, ми закладемо економічну основу для нарощування аграрного виробництва, а з другого – дамо поштовх і реальні можливості для всебічного розвитку сільських територіальних громад – колиски нації. А це, у свою чергу, і є збереження національної української ідентичності.

Віктор ПЕЛИХ,
голова Херсонської обласної ради, голова комісії з питань економічного розвитку, комунальної власності та земельних відносин Української асоціації районних та обласних рад, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України:

– На адресу комісії, яку маю честь очолювати в Українській асоціації районних та обласних рад, надійшло понад 150 пропозицій. Деякі з них я хочу оприлюднити.

Усі, без винятку, ради вважають, що прийняття закону України «Про ринок земель» на часі. Є три особливі думки – Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської рад. Вони пропонують не продаж землі, а її довгострокову оренду з правом успадкування.

З-поміж інших пропозицій на увагу заслуговують такі.

Протягом року здійснити переоформлення сертифікатів на державні акти. Після чого всі невитребувані паї переходять до державної власності.

Із метою стимулювання всіх землевласників і користувачів земельних ділянок до раціонального землекористування та легалізації орендних відносин доцільно встановити єдину ставку плати на землю залежно від статусу землекористувача.

Задля збільшення надходжень до місцевих бюджетів підняти ставку земельного податку в чотири рази, підвищивши на таку ж суму фіксований сільськогосподарський податок. У той же час не можна збільшувати нормативно-грошову оцінку землі, бо різке підвищення орендної плати може призвести до банкрутства більшості сільськогосподарських підприємств.

Доцільно законодавчо передбачити можливості розірвання договору оренди з ініціативи власника протягом двох місяців у судовому порядку в разі порушення структури посівних площ, використання земель без проектів землеустрою, погіршення природної родючості на один і більше балів, допущення карантинних бур'янів та невжиття заходів із боротьби з ними. На законодавчому рівні встановити термін один рік для оформлення правонаступних документів на земельну ділянку, яку отримав у спадщину на підставі свідоцтва на право на спадщину або на підставі інших цивільно-правових угод. По закінченні цього терміну земля автоматично має переходити в державну власність.

Слід також передбачити процедуру тимчасової міни права оренди земельних ділянок між кількома орендарями в адміністративних межах сільської ради з метою полегшення обґрунтування сівозмін і впорядкування угідь.

Члени асоціації також підтримують створення державного земельного іпотечного банку. До речі, якщо земля продаватиметься не напряму, а через державний банк, то кількість тих, хто виступає за продаж землі, одразу зростає з 15 до 80 відсотків.

Щодо питання комунальної власності. Необхідно визначити порядок державної реєстрації права комунальної власності на землю. Спростити процедуру розмежування, зокрема й проходження погоджень, здешевивши її. Установити порядок розмежування, що передбачатиме одноразове проведення розмежування за законом, на підставі даних Земельного кадастру.

Необхідно вилучити статтю закону, що передбачає державний акт на право комунальної власності. Вивільнені за рахунок спрощення процедури розмежування кошти бюджету можуть спрямовуватися на оновлення картографічного матеріалу, що дуже важливо.

Слід також привести у відповідність до Земельного кодексу України та законів «Про землеустрій», «Про оцінку землі» наказ Держкомзему України № 264 від 12 серпня 2004 року про затвердження граничних розмірів плати за виконання землевпорядних робіт. Зокрема, встановити реальні ціни на послуги, які надаються. Привести у відповідність до законодавства надання послуг і доповнити їхній перелік.

Заслуговують на увагу й пропозиції щодо ефективності використання водних ресурсів. Щонайперше слід визначити відповідними документами механізм передачі в оренду водних об'єктів місцевого значення, а саме: типовий порядок за типовими договорами, методику нарахування орендної плати. Що ми під цим розуміємо? Рішення щодо користування водними ресурсами приймають обласні ради. Стосовно землі під ними – райдержадміністрація. А якщо йдеться про гідроспоруди – то тут уже геть інший власник. Усе це слід привести до якогось спільного знаменника.

Іще одне питання. Слід розробити механізм відшкодування збитків областям, що потерпають від скидів забруднених вод. Зокрема, від цього потерпає й Херсонщина через забруднення річки Інгулець. Усі кошти залишаються в Дніпропетровській області, а нам, образно кажучи, дістаються тільки проблеми. Пропонуються два варіанти: або всі кошти спрямувати на очищення води, або враховувати й інтереси регіонів, які від цього потерпають.

І насамкінець про розподіл повноважень між Кабінетом Міністрів і місцевими державними адміністраціями щодо передачі й порядку надання водних об'єктів загальнодержавного значення в тимчасове користування на умовах оренди з визначеним механізмом відрахування орендної плати. Відповідних документів на це взагалі немає. Тому ніхто не розуміє, як розв’язувати проблему: декларації є, а документів нема. Це – компетенція Кабінету Міністрів України.

Олексій КАЙДА,
голова Тернопільської обласної ради:

– У трьох західних регіонах (це Тернопільська, Львівська та Івано-Франківська області) за ініціативою обласних рад проведено опитування серед населення щодо питання продажу землі. Відверто скажу: результати невтішні для ініціаторів запровадження ринку землі. Близько 80 відсотків респондентів – проти її продажу. Ні для кого не таємниця, що єдиним стратегічним об'єктом в Україні залишається земля. Земля (не вдаватимемося в історію), яка потом і кров'ю полита і яка нині належить українському народові, українській нації.

Якщо вже вирішувати питання продажу землі й запровадження її ринку, то, думаю, логічно було б передовсім запитати український народ, а чи хоче він цього. Не раз ініціювалося проведення загальноукраїнського референдуму, але Центральна виборча комісія щоразу відмовляла в реєстрації ініціативних груп з його організації.

Ми виступаємо за те, щоб не допустити продажу землі, за те, щоб було запроваджено поняття довгострокової оренди, оренди навіть із правом спадкового переходу до дітей, до онуків. Але ми виступаємо й за те, щоб був створений Державний банк. І якщо селянин не може обробляти цю землю, він її здає в Державний банк, і за це йому виплачуються кошти. Після чого вже Державний банк проводить аукціон оренди й передає землю в оренду.

Ми вважаємо також, що є певні неузгодженості й у земельному законодавстві, які необхідно доврегульовувати. А поки цього не зроблено, слід продовжити мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Окрім того, якщо вже озвучили цифру вартості землі, а це близько 700 мільярдів гривень, то гадаю, що декілька мільйонів гривень із державного бюджету можна витратити на проведення загальноукраїнського референдуму. І власник землі – український народ мав би остаточно поставити крапку: чи бути продажу землі. Адже український народ нині в переважній більшості бідний. Відповідно, він не зможе купувати цю землю, він зможе лише її продавати. А витративши надбані кошти, через певний проміжок часу знову стане бідним. Та, як свідчить історія, після цього починаються селянські бунти.

Сергій ТИМЧЕНКО,
голова Державного агентства земельних ресурсів України:

– Розмежування земель державної та комунальної власності є одним із пріоритетних завдань земельної реформи. В Україні розмежуванню підлягають понад 29 мільйонів гектарів земель. Рішення про проведення цієї процедури приймають сільські, селищні, міські ради та місцеві державні адміністрації.

З 2004 року, з моменту прийняття Закону «Про розмежування земель державної та комунальної власності», жодного гектара землі офіційно не передано до комунальної власності. Отже, більш ніж 8-річна спроба розмежувати землі державної та комунальної власності не мала успіху. Перша серед основних об'єктивних причин – незацікавленість органів місцевого самоврядування у проведенні розмежування і, як наслідок, низький рівень фінансування таких робіт із місцевого бюджету. За попередніми підрахунками, на проведення робіт із розмежування земель державної та комунальної власності необхідно було виділити близько 2,5 мільярда гривень. З 2004 по 2011 рік роботи профінансовано всього на піввідсотка.

Друга причина – недосконалість Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності». Це й заплутаність повноважень щодо прийняття рішень про розмежування земель державної та комунальної власності та вирішення спорів; це й нечіткість критеріїв віднесення земель до державної та комунальної власності; це й необхідність проведення робіт із землеустрою та посвідчення права комунальної власності державним актом, виносу меж земельних ділянок у натуру (на місцевість); це й відсутність остаточного терміну завершення розмежування земель державної та комунальної власності.

Загалом чинна процедура розмежування земель державної та комунальної власності не розв’язує фундаментальної проблеми врегулювання конфлікту інтересів між органами державної влади та місцевого самоврядування у процесі розмежування.

З метою виправлення ситуації Держземагентством спільно з групою народних депутатів України розроблено проект закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності.

Законопроектом запропоновано концептуально новий підхід до розмежування державної та комунальної власності, що дасть змогу завершити розмежування земель водночас із набранням законом чинності, до того ж із нульовим фінансовим навантаженням.

Передбачається також внести зміни до Земельного кодексу України, законів «Про землеустрій», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також скасувати чинний Закон «Про розмежування земель державної і комунальної власності».

Нова процедура розмежування полягає в тому, що в межах населених пунктів комунальною власністю оголошуються всі землі, крім земельних ділянок, визначених законом, які не можуть передаватися до комунальної власності, та земельних ділянок приватної власності, а за межами населених пунктів усі землі залишаються в державній власності, крім сформованих земельних ділянок, які на момент розмежування були надані в користування комунальним підприємствам, установам та організаціям.

Окрім того, виписано механізм передачі земель із державної власності до комунальної і навпаки після завершення розмежування земель. Такий процес передбачено в разі створення на землях державної власності комунальних підприємств, установ та організацій або на землях комунальної власності – державних підприємств, установ та організацій.

Законопроектом визначається, що суб’єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади відповідно до їхніх повноважень.

Суб’єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень:

– сільські, селищні та міські ради – щодо земель та земельних ділянок комунальної власності відповідних територіальних громад;

– районні та обласні ради – щодо земельних ділянок комунальної власності, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Запропонований механізм розмежування земель державної та комунальної власності дає змогу кардинально спростити процес розмежування й здійснити його без затрат як із місцевих бюджетів, так і з держбюджету, а також уникнути виникнення конфлікту інтересів між органами влади.