№13, липень 2006

Не думати про терміни

Хотів би на початку виступу коротко охарактеризувати своє бачення стану політичної системи, тенденцій її розвитку та ризиків, які ми маємо на сьогодні.

За десятиліття правління Кучми, а точніше сказати, за весь період незалежності України, до 2004 року, у нас відбувалися відомі трансформації, що призвели до створення досить потворної номенклатурно-олігархічної системи державного управління, яка, до того ж, в останні два роки правління Кучми трансформувалася в олігархічно-номенклатурну систему управління, коли капітал фактично керував не тільки основними економічними, а й основними політичними сферами, включаючи таку надто важливу для будь-якої держави сферу, як кадрова політика, зокрема в системі державних органів і правоохоронній системі. Посади продавалися, і капітал фактично встановлював свою диктатуру в країні. Гадаю, в усіх тверезо мислячих людей у політичній еліті України було чітке розуміння того, що ця система, відігравши на певному етапі позитивну роль з погляду утвердження державності й збереження громадянського миру, виходу певною мірою з економічної кризи тощо, водночас підвела нас до дуже небезпечної межі, і її, безперечно, потрібно було змінити. Тому народилася врешті-решт (хоча й не повністю була реалізована) ідея конституційної реформи.

Вважаю, якби Кучма менше думав про третій термін, а більше про те, що він залишить після себе (у тому числі й в історії), то він міг би в останні два роки провести конституційну реформу повною мірою й тоді відкрив би Україні шлях до європейської демократії. І, я думаю, докорів на його адресу, зокрема й в історичному плані, було б набагато менше. Тож в України, здавалося б, відкрився шанс і шлях рухатися в напрямі європейської демократії, бо саме парламентсько-президентська й суто парламентська форма правління найхарактерніші для європейських країн із розвиненою демократією і саме ця форма була прийнята більшою частиною держав на пострадянському, постсоціалістичному передовсім просторі Східної Європи. Тенденція правильна і можна вважати її такою, що дає надію.

А далі починаються суцільні проблеми та ризики, про які я хотів би поговорити. Перше й головне, що ставить під питання здійснення реформи в необхідний термін і в повному обсязі, – це насамперед відсутність політичної волі в першої особи держави. Декларуючи на словах, а особливо в період перебування в опозиції, прихильність до демократичних норм життя та європейської демократії зокрема, Віктор Ющенко, тільки-но став Президентом, фактично перетворився (напевно, й під величезним впливом свого оточення, чиї помисли далекі від державних ідеалів) в основне гальмо реформ. Тому я бачу найголовнішу проблему, і тут я цілком згодний з Адамом Івановичем, у політичній позиції глави держави.

Друга найсерйозніша проблема, що є прямим наслідком першого чинника, – непідготовленість держави й державних інститутів, а також політичної еліти до роботи в умовах парламентсько-президентської республіки. Нормативна база не створена, політичних традицій і досвіду жити та працювати в умовах парламентсько-президентської республіки в Україні немає. Саме тому ми бачимо: ті питання, що унормовані в інших державах і навіть не обговорюються під час створення коаліції, у нас піднесені до степеня та є сьогодні головним ризиком і проблемою створення стійкої коаліції як такої. Це насамперед розподіл ключових посад у державі. Мені може скільки завгодно не подобатися персонально той або інший політик, але для мене цілком зрозуміло: іншої схеми, ніж та, що партія, яка набрала більшу кількість голосів усередині коаліції, одержує посаду прем'єра, бути не може. Інакше все решта – це від лукавого, це вже тіньова політика, це знову компроміси за рахунок інтересів суспільства, в інтересах частини політичної еліти, навіть не всієї політичної еліти. Але в нас знову спостерігається те саме.

Наступний дуже серйозний чинник, що ускладнює проведення реформи, – це слабкість, нестійкість багатопартійної системи в Україні. На жаль, прийнявши закон про партії, ми нічого не зробили для того, щоб, по-перше, він відповідав європейським нормам, по-друге, щоб держава бодай якось розумно, як це відбувається в Європі, контролювала виконання партіями цього закону. У нас партій у справжньому розумінні цього слова практично немає. Партій, які ґрунтувалися б на стійких ідеологіях, які жили б за законами внутріпартійної демократії, за цими законами складали б списки і приводили в органи влади людей. Це все ще завтрашній день для України, а може, й післязавтрашній. І це теж є колосальним ризиком сьогодні, оскільки ми бачимо, що в органи влади масово через партійні списки прийшли люди, скажемо так, за іншими критеріями, не буду давати інших характеристик. Я констатую загальні тенденції.

Наступний аспект. 10 років нас стрясали суперечності у владному трикутнику: Президент – парламент – Кабінет Міністрів. Тут склалися дві тенденції. З одного боку, Президент і Кабінет Міністрів перебували в постійній конфронтації з парламентом. З другого боку, незважаючи на те, що Кабмін був підлеглий Президентові, між Кабміном і адміністрацією Президента протягом 10 років велася прихована війна за перерозподіл сфер впливу і за право панувати, за великим рахунком, у державі. Чи розв'язала наша реформа ці проблеми? Аж ніяк не повною мірою. Зовсім неясно, яку роль відіграватиме й надалі секретаріат Президента, бо жодних трансформацій у напрямі європейського кабінету Президента ми не бачимо. І не факт, що зникнуть суперечності між Кабінетом Міністрів і парламентом, навіть незважаючи на те, що парламент визначатиме кадровий склад Кабміну. Оскільки формати коаліції (і навіть той, котрий нині нібито найближчий, «помаранчевий») несуть у собі масу внутрішніх суперечностей, що неминуче проявляться у відносинах частини коаліції з парламентом. Щойно буде створена «помаранчева» коаліція, всередині неї з'явиться власна опозиція. Це безперечний факт. І ця опозиція робитиме все, щоб дії уряду, і особливо Прем'єр-міністра, не були успішні.

І, нарешті, найнеприємніше – це двовладдя у виконавчій сфері, що збереглося через недосконалість першого етапу конституційної реформи. Я маю на увазі те, що частиною Кабінету Міністрів, як і раніше, керуватиме Президент, а більшою частиною – нібито Прем'єр-міністр. Окрім того, як уже зазначалося, серйозною проблемою є подвійне підпорядкування глав виконавчої влади в регіонах. Це розриває єдину тканину конституційної реформи чи, щонайменше, породжує і вже породило в ній серйозні тріщини, котрі за певних динамічних зусиль призведуть до розширення й можливого загострення ситуації у владному трикутнику.

Наступний ступінь найсерйозніших ризиків – у взаєминах центру та регіонів. Тут також працюють два чинники. З одного боку, в результаті виборів ми бачимо, що політичний спектр центральної влади й частини регіональної вже істотно відрізняються, більше того, вони навіть протилежні. З другого боку, відсутність другого етапу конституційної реформи призвела до того, що в представницькі органи влади на місцях прийшли партії зі своїми програмами, а інструментів реалізації цих програм у партій немає. Тому неминуче на частині (а я припускаю, що на більшій частині) території України представницькі органи влади ввійдуть у непримиренні протиріччя, протистояння з державними адміністраціями. Гадаю, недовіри переслідуватимуть владу в регіонах і на обласному, і на районному рівнях доти, доки ми не здійснимо другий етап конституційної реформи.

Якщо Президент заклопотаний не тим, як зберегти свою посаду в 2009 році (хоча, на мій погляд, він саме цим нині заклопотаний), а тим, як виконати ту історичну місію, що він підняв із землі Майдану, то він має виявити політичну волю, приборкати «любих друзів» і вирішувати проблеми в інтересах всієї України. У мене великий сумнів, що це буде саме так. Тож якщо це буде не так, то я припускаю, що за участю Партії регіонів формуватиметься конституційна більшість для внесення змін до Конституції як мінімум про вибори Президента в 2009 році парламентом, а може, й узагалі з питанням про те, потрібна чи не потрібна Україні президентська посада, якщо ми хочемо рухатися в напрямі європейської демократії.

Автор: Євген КУШНАРЬОВ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня