Головна небезпека – це нестійкість урядово-парламентської коаліції

Політолог завжди має бути скептичний і песимістичний, але оскільки мої колеги по парламенту були на 99 відсотків песимістами, я змушений бути ex oficio більшим оптимістом. Я не став би так драматизувати ситуацію, говорити, що ніхто нічого не знає, якою буде влада, які будуть тенденції. Я не брався б стверджувати, чи виникне опозиція всередині «помаранчевої» коаліції. Це не факт, це скоріше бажання окремих політиків, щоб там виникла така внутрішня опозиція.

Все решта, що не є фактами, а є, швидше, або інтенціями, або міфами, я хотів би залишити поза цим. Я переконаний: буде створена коаліція демократичних сил. Матимемо певну нестабільність, яка мине.

Мене в цьому зв'язку найбільше хвилює таке запитання: чи буде в найближчі три-чотири роки, на відміну від всіх попередніх років політичної історії парламентаризму й нашої української політичної історії загалом, справді існувати політико-інституціональна стабільність? Чи все буде, як у попередні роки? Бо якщо порівнювати нинішню нестабільність з тією, яка була, скажімо, з 2002-го по 2004 рік, то ми надзвичайно стабільні. Колишній Президент намагався нав'язати свої правила гри й, по суті, був (або намагався бути) главою парламентської більшості. І ці правила гри не сприйнялися ні політичним класом (значною його частиною), ні суспільством.

Парламентські вибори 2006 року підтвердили якраз, що більшість громадян, котрі голосували за Блок Юлії Тимошенко, за «Нашу Україну», за Соціалістичну партію України, за всіх застережень і за всієї критики цих політичних сил, підтвердили свій «помаранчевий» вибір. Я сказав би, парламентські вибори закріпили завоювання помаранчевої революції. І чи будемо ми схожі сьогодні на Веймарську республіку чи на інші приклади, на мій погляд, це науково некоректне й беззмістовне порівняння. Якщо вже говорити про складнощі нашого майбутнього життя, то я нас порівнював би з періодом П'ятої республіки у Франції.

Головна небезпека, яка сьогодні, на мій погляд, існує, – це якраз можлива нестійкість цієї урядово-парламентської коаліції. Як може виникнути ця нестійкість? Вона може виникнути через ті вади (і тут я згоден із Євгеном Кушнарьовим), що успадковуються, цілком зрозуміло, і через політичну культуру, тому що демаркаційна лінія між колишнім режимом, або, скажімо, між тим етапом політичної історії, «допомаранчевим», і нинішнім, не проведена; і через успадковану з цього періоду політичну культуру еліт, і через те, що ми називаємо «корпоративні», «кланові» (тут я згоден), «олігархічні» та інші інтереси. Чи можна говорити, що вони зникли? Ні, вони існують сьогодні і в парламенті. Йдеться не про вузькопартійність, а саме про клановість, олігархічність, корпоративність і персональність інтересів надзвичайно впливових, з точки зору капіталів і можливостей впливати на політичні процеси, людей. Це сьогодні залишається. І єдиною небезпекою, яка може сьогодні бути для «помаранчевої», як ми кажемо, коаліції, є саме ця інерція та реальна повсякденність. Тому стабільність уряду (а сама проблема стабільності уряду є надзвичайно важливою сьогодні) залежить якраз від стійкої підтримки саме цієї парламентської більшості.

Проблеми, які пов'язані з формуванням коаліції та регламенту коаліції і не можуть вирішити всі питання, цілком можуть бути доповнені прийняттям законів «Про Кабінет Міністрів» і «Про Президента України». Європейська практика не знає законів «Про опозицію». Але, я думаю, нехай це буде українське «ноу-хау», такий оригінальний спосіб. Гадаю, закон «Про опозицію» був би сьогодні надзвичайно корисний. Отже, я схиляюсь до того, що ті атавізми, які торкаються хаотичної багатопартійності, сьогодні зникають. Справді, 3-відсотковий прохідний бар'єр – це провокаційне рішення тодішньої Верховної Ради, тому що спонукав багатьох суб'єктів до ілюзій стосовно того, що вони потраплять до парламенту. Достатньо нині зробити цивілізовану норму 4–5 відсотків, і ми побачимо подальший стимул розвитку багатопартійності. Сподіваюся, що Президент, а не просто людина Віктор Ющенко, усвідомлює свою політичну відповідальність перед суспільством через результат останніх виборів.

Автор: Володимир ПОЛОХАЛО