Чи втамує ріпакова олія дизельний голод?

Аграрна галузь має все для того, щоб вирощувати сировину (ріпак) і виробляти з неї біопальне. Бодай у кількості, необхідній для сільського господарства.

Величезні посівні площі, мабуть, найбільші в Європі, вже нині дають змогу вирощувати великі врожаї ріпаку. Передбачається, що цього року в Україні його зберуть приблизно 750 тис. тонн. Цьогорічні посівні площі перевищують торішні втричі. Але урожай надходитиме, на жаль, поки що тільки на експорт до ЄС, де виконується план з використання біодизельного пального й доведення його частки в загальному користуванні до рівня 5,75 відсотка. Там уже практично досягнуто максимуму виробництва ріпаку. Можливість розширення посівних площ обмежена, тож потрібно імпортувати сировину.

Фахівці стверджують, що збільшення посівів ріпаку до 10 відсотків загальної площі ріллі в Україні й переробка 75 відсотків врожаю на біопальне дасть змогу розв'язати проблему постачання енергоресурсів аграрному сектору за рахунок власного відновлювального джерела.

Нині ситуація в Україні складається так, що вирощування й переробка ріпаку на олію високорентабельні, а ось виробництво біодизеля неприбуткове. Ріпак вигідно продавати в Європу, бо на нього не поширюється податок на олійні культури, який стосується лише соняшнику, льону й рижію. Біопальне ж вигідно виробляти тільки за умови створення великих переробних комбінатів. А в Україні нині немає жодного. Заплановане будівництво двох великих біодизельних заводів у Житомирській і Сумській областях поки що на стадії узгодження проектів.

Для однієї області України загальний обсяг витрат у разі будівництва одного заводу потужністю 100 000 тонн біодизельного пального на рік, елеваторних комплексів із загальним об'ємом 350 000 тонн, створення агротехнічних комплексів для вирощування ріпаку на площі 100 000 гектарів становить близько 170 млн. євро. Цифра промовиста. Наскільки виробництво біодизеля виправдає вкладені державою кошти, важко передбачити. Програмою розвитку навряд чи передбачаються форс-мажори: несприятливі погодні умови або відсутність того-таки пального на момент збирання вирощеного вже врожаю. Адже ріпак – рослина хоч і невибаглива, та зволікання зі збиранням хоча б на один день загрожує втратою всього врожаю.

Ще у 2003 році Президент Леонід Кучма підписав Указ №1094 «Про заходи щодо розвитку виробництва пального з біологічної сировини». Зі зміною влади втілювати його в життя, вочевидь, було ніколи. Та літо вперто настає щороку й проблема з пальним – так само. Отже, з огляду на це у 2005-му Верховна Рада прийняла в новій редакції Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання виробництва бензинів моторних змішувальних», що має набрати чинності з 1 січня 2007 року. А Кабмін ухвалив концепцію Програми розвитку виробництва дизельного пального до 2010 року, координатором якої є Міністерство аграрної політики. Мета програми – підвищення рівня екологічної та енергетичної безпеки України, зменшення залежності національної економіки від імпорту нафтопродуктів, забезпечення аграрного сектору конкурентоспроможним дизельним біопальним.

На жаль, ані в Європі, ані в Україні виробництво біодизеля не може скласти конкуренції звичайному дизельному пальному. Частка в 5 відсотків від загального обсягу використання пального говорить сама за себе. В Європі застосування альтернативних видів пального – це, швидше, спосіб підтримати сільське господарство й догодити екологам.

Автор: Катерина КОРОЛЬ