передплата Українською | In English

№14, липень 2011

Діяльність Служби безпеки України та соціальні права: науково-теоретичний аспект

Поділитися:

Розбудова України як демократичної соціальної та правової держави нерозривно пов’язана з реформами, спрямованими на забезпечення прав і свобод людини в усіх сферах суспільного життя. Захист таких цінностей має бути головним обов’язком держави. У цьому контексті особливого значення набувають соціальні права, що становлять сукупність соціальних гарантій і стандартів, за якими визначають рівень життя суспільства. Ідеться передусім про найважливіші сфери людського буття – трудову та творчу діяльність, освіту, культуру, охорону здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення тощо. Зауважимо, основні соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні – це можливість володіти, користуватися та розпоряджатися певними соціальними благами й послугами, що надаються суспільством і державою [3, с. 11].

Аби створити належні умови для забезпечення й охорони соціальних прав,  держава формує систему органів влади, наділяє їх відповідними юрисдикційними (владними) повноваженнями [2]. Відповідно до ст. 6 Конституції України  державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади реалізують свої повноваження у встановлених Конституцією межах і згідно із законами України. У частині другій ст. 19 Основного Закону передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в  межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією  й  законами України. Тож діяльність органів державної влади окреслена чіткими правовими межами повноважень, які визначені на підставі Конституції та законів України, тобто орган державної влади не може здійснювати повноваження, якими його не наділено.

Отже, зазначене положення дає змогу констатувати:  по-перше, в Україні запроваджується  поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; по-друге, повноваження органів державної влади визначаються на підставі Конституції та законів України; по-третє, органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією й законами України.

Указані засадничі принципи стосуються всіх юрисдикційних органів, зокрема правоохоронних, діяльність яких безпосередньо пов’язана із забезпеченням законності й правопорядку, прав та інтересів людини. Під таким кутом зору слід розглядати діяльність Служби безпеки України (далі – СБУ) – інституції спеціального призначення, яка забезпечує державну безпеку України [1].

Метою наукової статті є дослідження практики забезпечення та гарантування соціальних прав людини. В юридичній літературі цим проблемам приділяли увагу такі вчені, як Г. Пилипчук, Б. Леонов, В. Крутов. Проте з огляду на складні процеси реформування СБУ в контексті адміністративної реформи, оптимізацію правового статусу СБУ, проблематика забезпечення та гарантування соціальних прав людини має важливе науково-теоретичне й науково-практичне значення.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про Службу безпеки України» діяльність СБУ здійснюється на основі дотримання прав і свобод громадян. Тож її співробітники мають поважати гідність людини й гуманно ставитися до неї, не допускати розголошення  відомостей про особисте життя. У виняткових випадках із метою припинення та розкриття державних злочинів деякі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку й межах, визначених Конституцією та законами України. Отже, діяльність СБУ здійснюється на таких засадах: дотримання  та повага до прав і свобод людини й громадянина; повага гідності й гуманне ставлення до людини; виключність обмеження прав та свобод людини з метою припинення й розкриття державних злочинів; тимчасовість обмеження певних прав і свобод; застосування юридичної відповідальності у разі порушення прав та свобод людини; заборона виконання вочевидь злочинних розпоряджень чи наказів; обов’язковість поновлення у правах і свободах; відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди.

Одна з особливостей діяльності СБУ – правообмеження. Підставою для цього є спеціальні правила, визначені Конституцією та законами України. У такий спосіб держава обмежує Службу безпеки України під час проведення стосовно індивідуума оперативно-розшукової роботи.

СБУ тимчасово здійснює такі правообмеження за рішенням суду або відповідно до законодавства: зменшення, звуження, призупинення, скасування, невизнання, утруднення процедури реалізації певних прав і свобод особи в певній сфері суспільних відносин.

Однією з підстав для обмеження прав, зокрема соціальних, є вмотивоване рішення суду, котре має ухвалюватися за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу чи його заступника. Такі заходи застосовують лише  в разі, якщо немає можливості здійснювати законні повноваження СБУ, дотримуючись соціальних прав громадянина.

Згідно з Конституцією України допускається обмеження деяких соціальних прав особи: на недоторканність житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), недоторканність особистого й сімейного життя (ст. 32), свободу пересування (ст. 33), свободу думки і слова (ст. 34), права на працю (ст. 43), на страйк (ст. 44), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист та інші.  Передбачено, що СБУ в такому разі виконує свої функції в інтересах особи, суспільства й держави.

 Дещо вразливим видається обмеження соціальних прав, зокрема, трудових та у сфері соціального захисту. Об’єктивною передумовою таких  тверджень є те, що реалізація цих прав є визначальною у життєдіяльності людини, вони спрямовані на забезпечення соціальної та економічної свободи, життєвого рівня громадянина, що відповідає стратегії розвитку України як соціальної держави. Соціальною називають державу, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, створює індивідам рівні умови для матеріального самозабезпечення, надає соціальну допомогу особам, які опинилися в скрутному становищі, справедливо перерозподіляє матеріальні цінності, має на меті забезпечення громадянського миру та злагоди в суспільстві [4]. 

 Значущість трудових прав та прав у сфері соціального захисту постійно зростає. Це підтверджується започаткованою в Україні пенсійною реформою, складовою якої має стати оптимізація механізмів реалізації права на соціальний захист. Зважаючи на зазначене, видається доцільним заборонити поширення обмежень на трудові права, у сфері соціального захисту зберегти мінімальні соціальні гарантії для людини.

Значно впливаючи на зміст та обсяг правосуб’єктності особи, згадані права є ключовими у сфері соціального захисту, особливо з огляду на їхню конституційно-правову природу. Згідно зі ст. 43  Конституції України  кожен має право на працю, себто  можливість заробляти на життя працею, яку вільно обирає або  на  яку вільно погоджується. Передбачаючи якісні  можливості для реалізації здатності на працю, така конституційна норма має принципове значення. Водночас «держава створює умови для  повного здійснення  громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб».

Звернімо увагу на ще один аспект права на працю: «Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується  особою за вироком чи іншим рішенням  суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан». Ця конституційна норма-принцип декларує виняткову добровільність під час вступу особи в трудові відносини чи набуття трудової правосуб’єктності працівником.

З огляду на соціальну природу права на працю з ним тісно пов’язане право на належні, безпечні й здорові  умови  праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Розвиваючи цей аспект, Основний Закон України у ст. 43 передбачає, що використання праці жінок і неповнолітніх на  небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється та гарантується  захист від незаконного звільнення, а право на вчасне одержання винагороди за працю  захищається законом. Водночас право на працю доповнюється низкою соціально-трудових гарантій, які, своєю чергою,  визначають характер права на охорону праці.   

За ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для  захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк установлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі  або  до  неучасті  у страйку. Заборона страйку є можливою лише на підставі закону. Отже, зазначена стаття Конституції передбачає право на страйк та соціально-трудові гарантії реалізації цього права. 

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо  окремих  професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. У такий спосіб на конституційно-правовому рівні закріплено право працівників на відпочинок та соціально-трудові гарантії у його здійсненні.

Беручи до уваги зазначене, зауважимо таке: право на працю та суміжні з ним трудові права – це фундаментальні соціальні права особи, що ґрунтуються на трудовій правосуб’єктності працівника, яка покликана визначати та окреслювати його правове становище.

З трудовими правами тісно пов’язане право особи на соціальний захист, яке є фундаментальною соціально-правовою основою розбудови в Україні моделі соціального захисту. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з не залежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а також  бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Тож можна дійти такого висновку: право на соціальний захист є доволі системним та структурованим соціальним правом, покликаним гарантувати мінімальний соціально обґрунтований рівень життя для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах. До ключових гарантій цього права належить те, що пенсії,  інші  види  соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Зважаючи на соціальну природу та спрямованість трудових прав і прав у сфері соціального захисту, їх обмеження видається не досить обґрунтованим. До того ж після здійснення в Україні соціально орієнтованих реформ логічно було б порушувати питання про доцільність підвищення гарантій щодо реалізації, охорони та захисту згаданих прав. У цьому контексті діяльність СБУ має бути спрямована на забезпечення охорони трудових прав та прав у сфері соціального захисту. Доречно також зауважити, що СБУ як юридична особа є роботодавцем, а тому мусить забезпечувати та гарантувати трудові права працівників і службовців, які перебувають із нею у трудових (службово-трудових) відносинах.

З огляду на викладене вважаємо за доцільне в Законі України «Про Службу безпеки України» покласти на СБУ обов’язки щодо забезпечення, гарантування й охорони трудових прав особи та прав у сфері соціального захисту.


Джерела

1. Закон України «Про Службу безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.

2. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

3. Пустовіт Ж. М. Основні соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ж. М. Пустовіт; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2001. – 17 с.

4. Якубенко В. М. Принципи соціальної держави: стан і перспективи їх реалізації в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / В. М. Якубенко // Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2005. – 21 с.

Автори: Ігор ВІТИК, Віктор КОСТЮК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини 5 грудня: Укрбуд, ціни на бензин та “євробляхи” Сьогодні, 06 грудня

Віцепрезидент ЄБРР розповів про претензії до України через ПриватБанк Вчора, 05 грудня

Прем'єр Болгарії відповів Путіну на звинувачення щодо "Турецького потоку" Вчора, 05 грудня

Кернел придбав завод "Елада" за 21 мільйон доларів Вчора, 05 грудня

"Оцифровка" території України коштуватиме понад 275 мільйона Вчора, 05 грудня

Гонтарева потрапила до топ-16 жінок, які надихають читачів Financial Times Вчора, 05 грудня

Якщо Північний потік-2 добудують, транзиту через Україну не буде — Коболєв Вчора, 05 грудня

Зеленський планує продовжити закон "про особливий статус" після Нормандського саміту Вчора, 05 грудня

У Зеленського готові до зміни Конституції після "Нормандських переговорів" Вчора, 05 грудня

Україна пропонує змінити "представників Донбасу" у складі ТКГ у Мінську Вчора, 05 грудня