передплата Українською | In English

№11, червень 2011

«Батько-І» – «батько-ІІ»

Поділитися:

«Соціальні принципи» усиновлення: в чому переваги?

За даними Державного комітету статистики України, протягом 2009 року в нашій державі її громадянами та іноземцями було усиновлено 5 274 дитини. Однак загальна чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на кінець року становила 100 787 осіб. Вражаюча цифра. Ще більше пригнічує те, що Україна серед лідерів із виробництва дитячої порнографії та її поширення, у торгівлі людьми й органами на чорному ринку…

Діти, позбавлені батьківської опіки, й справді є чи не найуразливішим суспільним прошарком, який легко піддається різного роду маніпуляціям, обману й банальному використанню для задоволення часто-густо саме злочинних потреб. І вихід із цієї ситуації, чи не найперше, – у підвищенні коефіцієнта усиновлюваності неповнолітніх, однак не формального, а прорахованого реально. Не маючи достатнього соціального забезпечення, більшість бездітних сімей усе одно відмовляються навіть думати про можливість усиновлення/удочеріння й створення насправді повноцінної сім’ї. Використання новітніх технологій також усе ще викликає певний скепсис: чи то в людей, чи то в їхнього гаманця. Фактично матеріальна складова, відсутність чітких соціальних орієнтирів населення й незавершеність формування міжнародно-правового підґрунтя для усиновлення гальмують цей процес в Україні й, звісно, найближчим часом статистично не збільшать кількості прийомних дітей.

Зважаючи на ці сумні деталі, звертаємося до досвіду країн Заходу, де активно пропагується усиновлення незалежно від расових чи то етнічних розбіжностей. Для порівняння: того ж 2009 року парламент Великої Британії ухвалює закон, згідно з яким свідоцтво про народження не міститиме спеціальних граф «батько» й «мати», якщо дитина народилася в одностатевому шлюбі, – другий з «подружжя», котрий не є біологічним батьком/матір’ю дитини, у цьому разі має право на усиновлення дитини свого співмешканця, й до того ж це право не має бути дискриміноване в офіційних документах навіть на лексичному рівні. Таке само положення з’являється 2011 року у США, де Державний департамент узагалі пропонує відмовитися від документування понять «батько» й «мати», замінивши їх на «гуманніші» Parent № 1 та Parent № 2. На жаль, в українській мові іменник «батьки» в однині не вживається, тому найбільш адекватним, певно що, був би варіант використання поняття «один із подружжя», закріпленого в Цивільному кодексі України. Та навряд чи українським законодавцям доведеться сушити голову над лексичними категоріями, адже Конституція України чітко прописує: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка» (стаття 51). Це конституційне положення відтворено й у Сімейному кодексі України, стаття 21 якого встановлює, що «шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану». Тож фактично національне законодавство забороняє й усиновлення дітей особами однієї статі, шлюб яких за суттю своєю уже є незаконним.

До речі, сьогодні Україна – одна з небагатьох європейських держав (поряд із Латвією, Литвою, Сербією, Польщею, Молдовою й Чорногорією), в яких Конституцією заборонено укладання одностатевих шлюбів, хоча вона й стала першою пострадянською країною, де за визначенням ООН на законодавчому рівні було декриміналізовано гомосексуальність, а з 1996 року навіть легалізовано операції зі зміни статі. Відповідно поняття «одностатевий шлюб» як розширене уявлення про сімейний союз, на котрий мають поширюватися ті ж права й обов’язки, що й на традиційні шлюби між чоловіками й жінками, потребує щонайменше усвідомлення й розуміння в нашому суспільстві.

На Заході повноцінні одностатеві шлюби сьогодні реєструють у Данії (з 1989 року), Нідерландах (з 2001 року), Бельгії (з 2003 року), Іспанії (з 2005 року), Канаді (з 2005 року), ПАР (з 2006 року), Норвегії (з 2009 року), Швеції (з 2009 року), Португалії (з 2010 року), Аргентині (з 2010 року), Ісландії (з 2010 року), Мексиці (з 2010 року), деяких штатах США. Проте такі міжособистісні стосунки ще й досі караються смертю в Ірані, Саудівській Аравії, Сомалі, Афганістані, Ємені, Судані, Нігерії, Мавританії; у багатьох країнах (Алжир, Катар, Бахрейн) одностатеві зв’язки підлягають жорстким мірам покарання. У Туреччині, Йорданії, Єгипті, Малі, на Кубі одностатеві стосунки умовно не караються, але їх дуже засуджує суспільство. Як наслідок усиновлення/удочеріння дітей одностатевими парами дозволено тільки в тих державах, які легалізували такого роду стосунки. У країнах, де укладання одностатевих партнерств дозволено, припускається можливість усиновлення дітей з певними обмеженнями. Так, у Німеччині один із партнерів може усиновити біологічну дитину свого співмешканця. Таке само усиновлення дозволяють закони Андорри, Бельгії, Данії, Нідерландів, Швеції, Південної Африки, Іспанії, деяких провінцій Канади та острова Гуам. У штатах Каліфорнія, Коннектикут, Массачусетс, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Пенсильванія, Вермонт і окрузі Колумбія (США) дозволяється усиновлення другим партнером в одностатевій парі за рішенням суду або в порядку, встановленому законом. У Німеччині, Ісландії та Норвегії усиновити рідну або прийомну дитину другого партнера можна, якщо пара перебуває в цивільному союзі. У Франції батьківські права на дитину однаково поширюються на кожного з партнерів, котрі проживають у цивільному союзі.

До того ж 2008 року Європейський суд з прав людини постановив, що нетрадиційна орієнтація не може бути підставою для відмови в усиновленні, а всі держави–члени Ради Європи зобов’язані дотримуватися цієї умови.

Відповідно в Україні, котра підписала Європейську конвенцію про усиновлення дітей (переглянуту) від 7 травня 2008 року, після ратифікації цього документа Верховною Радою (15 лютого 2011 року) постало питання про відповідність останнього чинному національному законодавству. Адже Конвенція чітко «уповноважила» одностатеві пари на усиновлення дітей, до того ж поширивши такий дозвіл як на осіб, що перебувають у законно зареєстрованому шлюбі, так і на партнерів, які проживають разом і мають постійні стосунки. Згідно з вимогами Сімейного кодексу України (СКУ) наша держава ратифікувала Конвенцію із застереженням, відповідно до якого залишила за собою право не дозволяти усиновлення дитини навіть двом особам різної статі, які перебувають у зареєстрованому партнерстві. Крім того, СКУ містить пряму заборону на усиновлення дитини особами однієї статі (стаття 211).

Певно, що ратифікація нашою державою Конвенції продемонструвала її готовність дотримуватися європейських стандартів, зокрема в питаннях влаштування у сім’ю дитини, позбавленої батьківського піклування. Однак деякі положення документа все-таки суперечать чинному українському законодавству. Зокрема, Конвенція вимагає, щоб вік усиновителя визначався у межах 18–30 років, натомість в українському законодавстві встановлено вікові обмеження від 21 до 45 років. Згідно з Конвенцією, вікова різниця між усиновлювачем і дитиною має становити щонайменше 16 років. А СКУ декларує показник у 15 років (стаття 211). До речі, в наданому 20 квітня 2011 року Міністерством юстиції України роз’ясненні щодо майбутнього застосування положень Конвенції на території України зазначено про можливість направлення Міністерству освіти і науки, молоді та спорту «запитів про надання інформації про цілі Конвенції».

Супротивники одностатевих шлюбів стверджують, що за традиційними релігійними нормами брати шлюб можуть тільки чоловік і жінка, а тому вимоги представників одностатевих пар визнати за ними таке ж право – абсурдні. Офіційну точку зору католицької церкви з цього питання висловив у лютому 2001 року Папа Римський Іоанн Павло ІІ: не визнавати одностатевих шлюбів, які, на його думку, є протиприродними. Ватикан суворо засуджував кроки, вжиті для узаконення таких шлюбів у Європі. Цікаво, що гомосексуальність сама по собі католицькою церквою не засуджується, але гомосексуальні акти вважаються гріхом. Особливо рішуче такої точки зору дотримується греко-католицька церква, наприклад, у Румунії. В Україні ж глави дев’яти християнських церков на основі Святого письма оприлюднили спільну позицію, яка визначає боротьбу за легалізацію одностатевих шлюбів і права людини як несуміжні поняття, схваливши 18 червня 2010 року декларацію «Про негативне ставлення до гріха гомосексуалізму, його пропагування в суспільстві та спроб легалізації так званих одностатевих шлюбів (реєстрації одностатевих партнерств)».

Одначе прихильники одностатевого шлюбу вказують, що його реєстрація є юридичною дією, не залежною від релігійної норми (у більшості сучасних держав юридичне та церковне оформлення шлюбних відносин відбувається окремо), а закон повинен віддзеркалювати суспільні зміни, що сприяють ліквідації суспільної нерівноправності. Однак чи відчуватиме нову «суспільну рівноправність» вихована в одностатевій сім’ї дитина? Чи зможе вона уникнути знущань та кпинів із боку однолітків? Як дитині пояснюватимуть, хто її мама, а хто – тато? До речі, згадана Конвенція передбачає, що усиновлення може бути таємним, процедура його здійснення – закритою, а доступ до інформації, пов’язаної з усиновленням, – обмеженим. Водночас дитині та усиновлювачам дозволяється отримувати виписки з державних реєстрів, які засвідчують, наприклад, дату й місце народження усиновленої дитини, але не розкривають факту усиновлення чи особи батьків усиновленої дитини. Однак як у цьому разі бути з так званою таємницею усиновлення, котра, по суті, стає відкритою для дитини від самого моменту прийняття її до одностатевої сім’ї? Виходить, що тільки-но почавши свідомо осмислювати навколишню дійсність, дитина вимушена змиритися з думкою, що вона – нерідна, що десь, можливо, є її справжні батьки? Звісно, тут варто поглянути на ситуацію й з другого боку: чи не краще для дитини все життя прожити в економічно стабільній одностатевій сім’ї, маючи ласку й належну опіку, аніж слугувати для своїх «суспільно ненадійних» батьків «принадою» з отримання наступних державних 20 тисяч?

Можна припустити, що одностатева сім’я для дитини непридатна, адже діти страждають через відсутність так званої рольової моделі піклувальника протилежної статі, що в майбутньому може бути пов’язано з визначенням їх власної сексуальної орієнтації. У принципі, на формування орієнтації впливають сукупність певних біологічних чинників і конкретний генотип індивіда, а не чинники навколишнього середовища, що його оточує. Хоча психологія одностатевих стосунків може зводитися як до пропагування повторення такої поведінки дитиною, так і до можливості надати їй право вибору. 17 травня 1990 року Генеральна асамблея Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вилучила гомосексуальність із списку психічних захворювань, тому фактично подальша сексуальна орієнтація дитини, котра виховується в одностатевій сім’ї, залежить винятково від внутрішньосімейного виховання й установлених міжособистісних стосунків.

Є можливим і варіант надання права остаточного рішення самій дитині, якщо остання досягла необхідного віку та рівня розвитку, коли самостійно спроможна вирішити, погоджуватися чи ні на роль «члена одностатевої сім’ї». Адекватним згідно з Європейською конвенцією вважається 14-річний вік. Проте саме у цей період в організмі дитини відбувається психоемоційне становлення, утверджується і проявляється сексуальна орієнтація та закладаються основоположні суспільно-етичні норми. Тож як вплине перебування такої дитини, нехай і добровільно, в одностатевій сім’ї – невідомо.

І якщо на початку 1980-х населення тоді ще радянських республік досить активно обговорювало пристойність–непристойність носіння міні-спідниці, а в 1990-х переймалося питанням (а)моральності цивільних шлюбів, то наразі СНД (і насамперед Україна) постала перед дилемою визнання одностатевих шлюбів і можливості народження чи то усиновлення такими партнерами дітей. І хай там що прописано в національному, а тим паче міжнародному законодавстві: такий крок може зробити лише саме суспільство – свідомо, продумано, зважено.

Автор: Юлія ЦИРФА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Росія не постачає ті обсяги газу, які потрібні Європі зараз — Зеркаль Вчора, 13 червня

Новини вихідних: Магістральні газопроводи без наглядової ради, південнокорейська компанія планує будівництво заводу в Україні Вчора, 13 червня

Україна готова говорити про компенсації через "Північний потік-2" - Кулеба Вчора, 13 червня

Зеленський підписав закон, яким змінюються правила кредитування для мешканців зони АТО/ООС Вчора, 13 червня

Зеленський створив делегацію для переговорів з ЄС щодо скасування ввізного мита 12 червня

У Зеленського спростовують "теорію змови" про велику угоду США та РФ 11 червня

Офіс президента: Україна зробила все необхідне для отримання ПДЧ в НАТО 11 червня

ЄБРР надасть кредит українському газовому трейдеру 11 червня

Посли G7 похвалили уряд через зміни у ПриватБанку 10 червня

Посол ЄС розкритикував дії України на ринку електроенергії 10 червня