передплата Українською | In English

№11, червень 2011

Чи є вона - межа між небом і землею?Чи є вона - межа між небом і землею?

Поділитися:

Над цим часто ще хлопчиськом замислювався Толя Бугринець, малюючи на березі річки Горинь поліські краєвиди. Не міг знати тоді, що справою його життя стане творення іконостасів – саме тієї частини складників православних храмів, що символізують межу між небом і землею.
Син доярки Анатолій Бугринець свою трудову біографію розпочинав ливарником на заводі. Без закінчення будь-яких вишів він самотужки зумів опанувати секрети майстерності художника-різьбяра, почав створювати іконостаси неповторної краси й величі в українських православних храмах.

Хресна дорога до іконостаса

– На моєму рахунку більш як 200 створених іконостасів, – розповів журналу «Віче» заслужений художник України Анатолій Іванович Бугринець. – Я не випадково вжив слова «на рахунку». Вважаю ці роботи скарбом для своєї душі, адже вкладаю в них увесь свій хист і вміння, якими мене обдарував Господь. А це великі благословенні дари, які не вимірюються грошима. Цими дарами гріх розкидатися, їх потрібно спрямовувати на служіння сім’ї й громаді.

– Отже, для вас головним є сім’я?

– Буду щирим, я не політик. Гаслами не висловлююсь і їм не вірю. Для мене моя сім’я – мета мого життя. Я змалечку виховувався в школі-інтернаті й зазнав великого болю від своїх однолітків та пройшов через важкі випробування. Тому поставив за мету створити гарну сім’ю і стати добрим чоловіком для коханої дружини та турботливим батьком і дідусем. Я був обділений батьківськими теплом і любов’ю, але ні на кого не тримаю зла, тому зрозумів, що моє завдання в промислі Божому – віддавати сім’ї й громаді любов та шану.

Для Анатолія Івановича важливо, щоб у сім’ї були лад, мир і любов. Бо біль і тугу самотності пережив сам. Коли йому було сім років, мама-доярка віддала сина до школи-інтернату, бо не могла прогодувати п’ятеро дітей. На щастя, саме там, у художній студії, він навчився малювати. Тоді ж уперше у шкільній бібліотеці натрапив на чотиритомне видання художніх репродукцій Тараса Шевченка «Мистецька спадщина». Відтоді захопився малярством великого Кобзаря. Малий школярик Толя по-дитячому щиро співчував і переймався тяжкою долею поета-художника. Його зболене сердечко вловлювало щось співзвучне зі своїм життям.

– Минули десятки років, нині ці альбоми Шевченка, які я вже придбав як раритетні видання, нагадують про моє дитинство, бо були тоді для мене дороговказами, – каже художник і показує чотиритомник із репродукціями Шевченка. – Але жодні мистецькі вузи мені «не світили». Вчитися не було за що. Тож після восьмирічки мене взяли працювати в будівельне управління столяром, бетонником. Маючи тоді зріст півтора метра, я носив бетонний розчин, робив опалубку, бетонував фундаменти, нас посилали чистити каналізацію – всю важку й брудну роботу на підлітків звалювали.

– Але ж вам було тільки 14 років, невже неповнолітні так тяжко працювали?

– Це байки, що за радянських часів діти не працювали. Після великого фізичного навантаження я ввечері ще ходив до школи – закінчував 10-й, а потім й 11-й клас. Коли призвали до армії, то вважав, що потрапив мало не на небеса. Після інтернату й будови я вперше відчув, що про мене хтось дбає: тут я висипався, був нагодований і вдягнений. У війську я тяжко не працював і наруги над собою не мав, був витривалим, знав порядок і дисципліну. Саме в армії я відчув у собі силу.

Коли Анатолій Бугринець повернувся з армії додому, не міг знайти роботу. Якось прийшов дільничний інспектор і сказав, що посадить його в тюрму за дармоїдство (була тоді така стаття у законодавстві), якщо він назавтра не влаштується на місцевий завод заливальником кольорових металів. Він вручив демобілізованому юнакові повістку і той змушений був піти працювати на шкідливе виробництво: вдихав випари цинку, міді, латуні, алюмінію, свинцю, які заливав вручну ківшиком у спеціальні форми. Але в сільського хлопця вибору не було, або за грати, або в «ливарку». Так відпрацював на заводі 10 років 2 місяці й 14 днів. Рік роботи на шкідливому виробництві зарахували як два. Згодом відчув, що підірвав здоров’я.

Для Анатолія Івановича це були роки великих випробувань. Здавалося, не здійсниться в житті жодна заповітна мрія. Вчитися немає за що, робота важка й нецікава. Та, попри важку працю ливарника, він ніколи не покидав малювати. В картинах його відчувався особливий настрій, оптимістична душа художника завжди проглядала в його живописних полотнах.

– Мав одружуватися з дівчиною, із якою зустрічався. Та якось наче прозрів: вона ж не для мене, – пригадує Анатолій Іванович. – Мені потрібна така супутниця, щоб повірила в мене. Одного дня зустрів сусідську дівчину Таню у сльозах, її хтось образив. Я вглядів у цьому своєрідний знак. Через три місяці ми побралися.

Спочатку жили в її батьків, потім народилися діти й теща наказала виїхати. Винаймали квартиру в Рівному. Анатолій і далі в «ливарці» працював. Там заливальникам металу за шкідливість молоко на обід видавали. Колеги Анатолія підтримували: в нього двоє дітей і молоко віддавали їм. Одного разу з цим продуктом Анатолія затримали на прохідній, намагалися звинуватити у крадіжці. Але робітники його відстояли.

Однак були в житті Анатолія й щасливі дні, коли разом із дружиною та маленькими дітьми ходили до лісу, де він малював картини. Потім їх продавав. Особливо Анатолієві Бугринцю вдавалися копії натюрмортів голландських майстрів. Один із них він зберіг, до цього часу картина прикрашає оселю.

Згодом Анатолій Бугринець влаштувався в художній фонд столяром. Там у майстра різьби по дереву Василя Візора навчався секретам майстерності. Згодом сам намагався щось створювати: на балконі своєї квартири змайстрував іконостас для сільської церкви.

Поклик поколінь

– Пригадую такий випадок. Дивився мій ескіз іконостаса монах, звернув увагу на підпис під кресленням і сказав, що прізвище Бугринець не моє, – розповідає художник. – Я щиро здивувався цьому ясновидінню. Це правда, не моє, адже я взяв прізвище вітчима, оскільки батько нас покинув. Уже значно пізніше, коли зустрівся зі своїм батьком, дізнався, що він походить із роду майстрових Кликових, які робили колись зруби для дерев’яних православних церков.

Напевно, той голос крові допоміг Анатолієві Бугринцю самотужки опанувати мистецтво творення іконостасів. Майстра за його щирими намірами служити справі храмобудування благословив митрополит Київський і всієї України Володимир. Маючи такого просвітленого духовного наставника, Анатолій Бугринець із властивою тільки йому відповідальністю, ретельністю й відданістю улюбленій справі створив уже не один іконостас, що став окрасою православних храмів. Сьогодні ім’я художника-різьбяра Анатолія Бугринця входить до п’ятірки найталановитіших майстрів сучасного сакрального мистецтва.

Робота й спілкування зі священиками, монахами з роками змінили його внутрішні пріоритети, адже Анатолій Бугринець зростав і виховувався в радянські часи, коли Бога не шанували. Згодом він переконався, що ситуаціями управляє Господь, тільки треба відчути його волю, а не свою.

– Адже ми щодня в молитві «Отче наш» просимо нехай буде воля Твоя, – зауважує Анатолій Бугринець. – А часто чинимо так, як хочемо самі, але аж ніяк не Господь, від цього всі наші біди. А Він попереджає нас про небезпеку і вчить милосердю та любові до ближнього. Натомість маємо довкола чимало агресії та взаємних претензій. Мені приснився сон, який попереджав про хворобу. Я не зміг її уникнути, бо на те була воля Божа. Адже всяка хвороба, як кажуть наші духовні наставники, на користь нашій душі. Я переніс великі випробування на віру й любов до Господа. Мене оперували, коли лікарі засвідчили, що шанси мізерні, на лікарняному ліжку я мав видіння: на мені хрест натільний горів, коли в палату два херувими влетіли і золотими крилами махали, спочатку чорна кров капала, потім червона – це був знак, що аналізи будуть позитивні... Хвала Богу, продовжую працювати.

Піклування про ближнього для Анатолія Бугринця – обов’язок до виконання. Як турботливий син, він постійно дбав про здоров’я матері, возив її на лікування до санаторію і старенька прожила до 99 років. Також доглядав паралізовану тещу, взяв до себе жити хвору сестру дружини. Знаючи добре серце Бугринця, йому в обійстя постійно підкидають котів, собак. Він не забуває робити подарунки школі-інтернату, де навчався, надає допомогу вчителям, колегам, родині.

Диплом академії – заслуженому художникові


– Ще після служби в армії Анатолій Бугринець вступав двічі до Ленінградської художньої академії, – розповів «Віче» завідувач кафедри художнього дерева Львівської національної академії мистецтв Володимир Мар’янович Тарнавський. – На той час це був подвиг для сільського хлопця – скласти всі іспити, не маючи спеціальної підготовки. Туди вступали одиниці за протекціями. Я познайомився з Анатолієм Івановичем кілька років тому на спорудженні храму. Тоді він поцікавився, чи можна йому вступати до академії, бо саме тепер його донька й син закінчили вузи. І він має бажання та можливість сам піти ще повчитися. Цього року у квітні Анатолій Іванович Бугринець закінчив нашу академію. Вперше в історії вузу диплом одержав випускник, що вже був заслуженим художником України. Яким було наше здивування, коли він улаштував в академії мистецтв на кафедрі художню виставку іконостасів, установлених у діючих храмах в Україні.

На кафедрі про Анатолія Івановича говорять як про майстра, який попри свій поважний вік намагається постійно вчитися й дивувати працьовитістю й жагою до знань. Він блискуче опанував комп’ютер, зібрав чималий доробок ескізів своїх іконостасів, облаштував удома майстерню, де працюють художники-різьбярі. Анатолій Іванович час від часу відвідує за кордоном музеї, виставкові зали, храми, цікавиться новаціями в деревообробній галузі.

...Коли заходиш до його кабінету, відчуваєш атмосферу храму. Звучать мелодії церковних солоспівів, виступи хорів. На стіні висять розп’яття, кілька образів. Стоять кульман, мольберт і письмовий стіл із великим екраном комп’ютера. У кутку тулиться шафа з книжками, папками ескізів. Благодатна атмосфера спокою й тиші сприяє творчості митця. Все це Анатолій Бугринець облаштував у селі Колоденці, що поблизу Рівного. Тут він перебудував тещину хату, зробив майстерню різьби по дереву. Митець не тільки для себе відкрив ворота у царство творення художнього іконостасу, а й організував власну школу майстрів-різьбярів, яких навчає й забезпечує роботою. Нещодавно написав наукову працю з мистецтва творення іконостасів.

Анатолій Іванович не вміє відпочивати. Він вважає, що для художника це слово означає застій і смерть – передусім духовну. Бо сам постійно працює в думках, намірах, прагненнях – творить у духовних емпіреях, після чого все обдумане переносить на ескізи.

– Моїй роботі завжди сприяє дружина Тетяна, бо вона забезпечує побут. Чистота й порядок у домі, квітники під вікнами, вона й город встигає засадити й обробити, аби власну городину мати. Ми з нею вже 33 роки живемо в любові та злагоді. Таня багато настраждалась у своєму житті, мене, хворого, вимолила в Бога, – завершує розповідь Анатолій Іванович. – Вона – моя надія й опора. Сьогодні велика радість: три наші внучки. До речі, одна з них уже чудово малює. Це мене особливо тішить, мою справу буде продовжено.

Автор: Лариса МАРЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Новини вихідних: "Газова драма" на Донеччині, в ГТС розповіли про сценарії, якщо російський газ піде в обхід України Вчора, 07 березня

“Газова драма”. Як відключали та відновлювали теплопостачання на Донеччині та чому влада та облгаз звинувачують один одного: хронологія та позиція сторін Вчора, 07 березня

Аварія українського автобуса в Польщі: 26 громадян залишаються у лікарнях Вчора, 07 березня

У Польщі уточнили кількість загиблих в аварії автобуса українців 06 березня

Марченко про співпрацю з МВФ: Ми не розглядаємо варіантів, коли цього не буде 06 березня

Вітренко: Вугілля з держшахт на "Центренерго" буде поставлятись за прямими договорами 05 березня

Прем'єр вважає прийнятним держборг у 90 мільярдів доларів 05 березня

Кулеба анонсував відкриття нових посольств і консульств України 05 березня

Зеленський підписав закон про електронні трудові книжки 05 березня

Прем'єр про ріст цін на паливо на АЗС: Шукаємо причини 04 березня