передплата Українською | In English

№11, червень 2011

Українська ідя: історично-державний і мистецько-духовний вимірУкраїнська ідя: історично-державний і мистецько-духовний вимір

Поділитися:

Від часів заснування Києва й до наших днів ми можемо простежити послідовність, спадкоємність або, як ще нині кажуть, тяглість культурних традицій, мистецьких уподобань, естетично-етичного «генокоду» митців, особливо тих, чиї творіння (чи згадки про них) збереглися донині, тих, що вже понад тисячу років – із ІХ по ХХІ століття – діяли в державі, відомій здавна як Русь-Україна, виборюючи свою незалежність (у княжі, козацькі віки і в новітні часи...). Нехай критерії цих етико-естетичних засад й уподобань у наших сучасників уже не такі чіткі, наче розмиті всесвітніми впливами, але вони простежуються нині в культурі. Ми їх упевнено визначаємо в альбомі, який видавництво «Криниця» наразі має щасливу нагоду представити: «Розмай Незалежної України. Художники Києва. Українське образотворче мистецтво 1991–2011 років. Живопис. Графіка. Скульптура» (Автор-упорядник В. Л. Андрієвська).

Перший підготовлений і виданий «Криницею» 2009 року альбом про художників Києва – «На межі ІІ–ІІІ тисячоліть. Художники Києва. Із древа життя українського образотворчого мистецтва. Живопис. Графіка. Скульптура» – закарбував для всіх часів і народів той стан українського мистецтва на базі високопрофесійної київської образотворчої школи, який закорінений ще від фресок Софії Київської і свідчить про силу, міць, красу, незнищенність і життєдайні традиції нашого українського дерева життя як символу буття українського народу й реального проявлення української ідеї, Української держави. На многая, многая літа.

Якщо в першому монографічному виданні розгорнуто широку панораму сучасного художнього процесу від 1970 року – до кінця ХХ століття, то друге – «Розмай Незалежної України. Художники Києва...», присвячене 20-й річниці незалежності України, продовжує знайомство з мистецьким обширом сучасності і дає чіткіше уявлення про київську образотворчу школу найближчих до нас двох десятиліть в особливому історичному середовищі, а саме трудів і днів відтворення української державності.

Відбувається зміна поколінь, творчу естафету вчителів підхоплюють учні, і наймолодші з них – уже ровесники незалежності України. Наснажені успіхом попереднього видання автор-упорядник Вікторія Андрієвська і творчий колектив видавництва «Криниця» (за вже апробованими принципами упорядкування) зібрали матеріали для нового альбому, який зберігає побудову першого видання, але сфокусований на історично неповторних реаліях нашого сьогодення.

Восени 2009 року і на початку 2010-го у видавництві «Криниця», яке розташувалося на придеснянській околиці Києва – Троєщині, було людно, гамірно і весело. Художники з усього Києва приїздили подавати матеріали. Відбувалося дуже багато зустрічей, розмов, знайомств. Лунали відомі прізвища, але вимовляли їх уже незрідка діти або онуки. Більшість художників із захопленням роздивлялися наробки видавництва «Криниця», а дивитися було що. Це й монографічне видання В. Рубан-Кравченко «Мистецькі роди України. Василь Кричевський...»; альбом-каталог М. Забоченя, О. Поліщука, В. Яцюка «Україна у старій листівці. На спомин рідного краю...», перше і друге видання В. Яцюка «Шевченківська листівка... Не забудьте пом’янути...»; енциклопедичний довідник «Шевченківські лауреати, 1962–2007» М. Лабінського. Та ще відбувалося й безпосереднє знайомство з видатною поетесою Тетяною Майданович, авторкою поетичних книжок «Христос і Прометей», «Покаянна молитва» та «Калиновий птах». Молодь із глибокою цікавістю переглядала таке вагоме, складне за ідейно-тематичним задумом, рясно ілюстроване, повнокольорове, ще із запахом свіжої фарби видання, яке вже сьогодні у шанувальників прекрасного стало раритетним, – «На межі ІІ–ІІІ тисячоліть. Художники Києва...», сподіваючись, що в наступному виданні – «Розмай Незалежної України. Художники Києва...» – будуть і їхні роботи...

За 12 років діяльності «Криниці» вийшло друком понад сто різнопланових видань. А от щодо калини, то її «посаджені батьки» на одній із криничанських презентацій дружним гуртом висадили кілька роздобутих маленьких саджанців біля входу до приміщення ще 2001 року. Серед них були Шевченківські лауреати І. Дзюба, В. Стадниченко, М. Шудря, Д. Білоус, О. Дмитренко, О. Мишанич та інші... Все це надихало на роботу над новим виданням.

Другий альбом із циклу «…Художники Києва» – це сфокусований, узагальнений звіт про основні художні процеси в українському образотворчому мистецтві у 1991–2011 роках в умовах ще нечуваної для цього періоду свободи (в декого вона переросла у вседозволеність) та демократизації, які торкнулися і творчих сфер. Ця книга дає змогу і читачам, і авторам орієнтуватися й визначатися на роздоріжжях сучасного образотворчого мистецтва. Водночас це видання покликане виправити становище, що склалося у зв’язку з недостатньою популяризацією в Українській державі та за її межами кращих надбань художньої культури України. Кожен, кому було запропоновано представити в альбомі свою творчість і творчий словесний портрет, мав подати упоряднику видання не менш як 5–7 творів чи то на магнітоносіях, чи то слайди, чи то скопійовані за іншими технологіями, а також анотацію або невелике есе про життя і творчість. Цього разу В. Андрієвська та весь творчий колектив, що готував це видання до друку, дещо змінили підхід до змісту статей про художників. Можна було подавати їх у більш вільній формі, не тільки як суто мистецтвознавче визначення. Статті доповнювали біографічними даними (місце навчання, імена вчителів). Завдяки цьому в альбомі хоча і не представлені, але залишаються на слуху імена багатьох художників і мистецтвознавців, яких уже немає серед нас, та вони в такий спосіб продовжують діяти з нами на одному мистецькому полі. Це В. Касіян, О. Ковальов, Ф. Кричевський, О. Лопухов, В. Пузирков, К. Трохименко, І. Макогон, В. Шаталін, Т. Яблонська, П. Білецький, Д. Лідер, А. Горська, С. Григор’єв, Г. Якутович, В. Куткін, Ю. Белічко та інші.

Але, щоб вести ґрунтовну розмову про таке вагоме видання, як «Розмай Незалежної України. Художники Києва...», слід визначити пракоріння київської мистецької школи.

У передмові до першого, згаданого вже криничанського альбому Ю. Белічко зазначав, що кінець ХХ – початок ХХІ століть – це історично перехідний період, коли ще повнокровно звучать твори митців старшого покоління та водночас дедалі міцнішають позиції митців нової духовної генерації. У другій книзі цього циклу – «Розмай Незалежної України. Художники Києва...» на перший план виходить когорта середнього покоління художників, яке формувалося під впливом традицій Української академії мистецтв: М. Компанець, А. Чебикін, В. Чепелик, А. Кущ, М. Гуйда, В. Швецов, М. Олійник, Т. Недошовенко, О. Одайник, В. Прядка, В. Корчовий, Г. Городнічева-Луцкевич, О. Петренко, Л. Сенчило, П. Зикунов, Л. Сотник, Л. Гопанчук, І. Пилипенко, В. Шостя, В. Гарбуз, В. Литвиненко, А. Марчук, О. Полтавець-Гуйда, О. Слєта, Г. Атаян, В. Франчук, Г. Білан, К. Корнійчук, М. Яценко, Ф. Гуменюк, В. Мовчан, М. Семесюк, Т. Мисковець та ін. Це вони сьогодні продовжують традиції своїх попередників. І з появою нових імен у мистецькому середовищі художні традиції розвиваються на незмінних засадах, хоч і за оновленими законами образотворення. Дедалі гучніше лунають імена молодих художників, які перебрали від своїх учителів знання й навички академічної майстерності, пластичної, малювальної і живописної школи, створили могутній шар художньої культури і мають сьогодні можливість заявити про себе творчими здобутками. Це відомі, а інколи зовсім нові прізвища, до яких шанувальники тільки починають звикати: Г. Бодякова, О. Гордієць, М. Пшенична-Перевальська, Наталія Лопухова, О. Чепелик, Л. Синькевич, М. Прудка, М. і О. Титаренки, М. Кочубей, В. Андрієвська, А. Куцаченко, Ю. Петренко, О. Ворона, М. Соченко, О. Соловей, О. Попінова, Г. Попінова, Марія Гуйда, К. Бурліна, К. Косьяненко, М. Орлова, О. Карпенко, І. Московка.

Мистецький процес еволюціонує за власними природними законами, і ось ми розглядаємо в цій книзі дуже різні роботи, дібрані Вікторією Андрієвською, і звертаємо увагу на певні відмінності цього видання й першого альбому саме в розвитку деяких тенденцій. Щоправда, в «Розмаї…» кожний художник представлений на окремій сторінці і лише трьома роботами (за малим винятком). Загалом видання дає можливість простежити й проаналізувати процеси, що відбуваються в образотворчому мистецтві останні два десятиліття – період зміни одного покоління (так цей проміжок часу визначають демографи). А три представлені роботи художника, розміщені на одній сторінці або поряд на тому ж сторінковому розвороті, дають цілковите уявлення про стиль окремої особистості, котре доповнить розміщена наприкінці книги ґрунтовна мистецтвознавча стаття, ознайомившись з якою, читач матиме певний творчий портрет.

Творчо опрацьовуючи досвід попередників, продовжуючи високі мистецькі традиції, у цьому виданні радують нас своїми новими роботами видатні київські живописці, зокрема, Р. Багаутдінов, В. Гурін, В. Забашта, О. Лопухов, В. Непийпиво, Т. Яблонська, І. Недошовенко, М. Попов, Н. Божко, Ю. Мануйлович, Г. Гольд, В. Виродова-Готьє, І. Ковтонюк, М. Нечвоглод, В. Корольчук, М. Шелест та ін. Хотілося б зосередити увагу на доробку В. Баринової-Кулеби, яка своєю самобутньою творчістю, оригінально поєднавши віковий досвід української живописної школи та народні традиції, утвердила особливу художню школу, що притаманна тільки їй, Вірі Бариновій-Кулебі. Є чого повчитися і чим надихнутися учням. Дивлячись на її роботи, дивуєшся, як просто і геніально на високому ступені емоційного узагальнення вона освоює умовний і водночас реальний знаково-символічний простір своїх картин.

Багато київських художників віддають перевагу пейзажу. І справді, важко відмовити собі в бажанні постійного спілкування з природою, яка поруч з нами. Неможливо не захопитись їхніми творами. Тут у кожного свій почерк. Знайдено і власне бачення природи, що спостерігаємо в роботах М. і О. Титаренків, О. Куріненка, В. Куща, в осучаснених пейзажних композиціях А. Марчука, Ю. Петренка, О. Одайник або неперевершених графічних композиціях А. Титаренка. Різні мистецькі особистості й різні грані в оспівуванні київських пагорбів, чарівних дивовидів природи Київщини: насичені тонкими спостереженнями та справжньою поетикою заміські краєвиди В. Непийпива і манливі куточки мальовничого саду Т. Яблонської...

Не можу не згадати Олександра Лопухова, художника-живописця, який один із небагатьох, хто працював у великоформатних розмірах. Він полюбляв називати себе Картинщиком. У моїй пам’яті зберігся епізод. Якось ми з дружиною Ганною Олександрівною зайшли до нього в майстерню на вулиці Горького (нині Антоновича). Відразу зорієнтувався: Олександр Михайлович стоїть біля полотна, на якому вже майже закінчено портрет Бориса Годунова, а навпроти в повному відповідному історичному вбранні на тлі білої стіни стоїть і цілком артистично позує Анатолій Кочерга – народний артист України, всесвітньо відомий оперний співак – в костюмі Бориса Годунова. Чи то світло так упало, чи ще щось посприяло такому «образному» враженню, але Ганна Олександрівна підійшла до подіуму і каже: «Треба ж, як живий». І тут Анатолій Кочерга повів рукою... Звичайно, це було несподівано. Ми довго всі (а була присутня і дружина митця – Надія Лопухова) згадували той теплий, дружній вечір.

Для мене дуже близькими стали ще на початку моєї творчої біографії імена І. Їжакевича, К. Трохименка, Т. Яблонської, О. Лопухова, В. Пузиркова, В. Касіяна, М. Дерегуса, бо саме на їхніх творах, які друкували в московських журналах «Огонёк» і «Смена», вчився я художньої грамоти в студії, ще перебуваючи в розлуці з рідною Україною – на Далекому Сході, майже на краю світу, як здавалося тоді. Якими великими й недосяжними майстрами вони були для мене! Та й чимало художників, що не мали можливості здобути спеціальну освіту, ішли шляхом, який випробував і схвалив ще Тарас Шевченко-художник: «Если... найдешь хорошие эстампы..., то хорошо скопировать их посредством фотографии, и держа эти копии у себя, смотри, любуйся ими каждый день и каждый час; это так может научить и образовать вкус, как никакая многоумная и многоглаголивая эстетика и философия. Великий Брюллов говаривал бывало: «не копируй, а всматривайся», и я совершенно верю бессмертному Брюллову» (Листи. 61. До Бр. Залеського; ІХ–ХІ 1853, Новопетровське укріплення).

Захоплює портретний ряд, представлений в альбомі роботами В. Литвиненка – «Батько», «Мати»; портретами дівчаток, народжених уже в незалежній Україні, які виконав В. Дідик, – «Ярина», «Олександра», «Ніна»; образами наших сучасниць Н. Карєвої-Готьє – «Іванна», «Саша»; Надії Лопухової – «Портрет онуки», «Настена»; Р. Багаутдінова – «Іванна», «Портрет Гулі»; портретами знаних артистів В. Виродової-Готьє – «Анжеліка Андрієвська»; М. Двоєглазова – «Олексій Кужельний», О. Карпенко – «Наталія Сумська»; О. Лопухова – «Портрет Анатолія Кочерги»; О. Полтавець-Гуйди – «Тарас Петриненко»; О. Слєти – «Ніна Матвієнко»; живописними полотнами П. Зикунова, присвяченими нашому великому українцю, – «Портрет М. Гоголя. Веселка над Полтавою» та В. Євтушевського «Микола Гоголь»; Е. Ревенка – «Портрет Олега Ольжича (Кандиби)»; графічні портрети М. Попова, В. Сергєєва, М. Соченко – «Автопортрет», «Мати»; М. Стороженка – «Портрет Миколи Жулинського. Муза»; В. Прядки та О. Володимирової – історичні портрети; І. Тартаковського – «Портрет Бориса Олійника» і «Галини Яблонської»; М. Шелеста – «Оксана. Романтичний портрет» та ін. Хочеться наголосити не тільки на мистецькій, а й, головне, на суспільній цінності портретної галереї нашого альбому, яка змогла відтворити живий образ епохи – узагальнений образ українського народу. Для себе відкриваємо дивний світ і вбачаємо в цих портретах наче символічну відповідь на питання В. Андрієвської, що полинно гірчить у назві її картини (стор. 12) «Де ж ти, Україно моя затишна...». Є вона в нашому альбомі: Україна – в українцях... І згадуються прекрасні слова, які наче ключ до всіх картин, образів-портретів, бо вони розкривають зміст цього портретного ряду – неперевершені слова Тараса Шевченка: «Недостаточно видеть, любоваться прекрасным, умным, добрым челом человека, необходимо нарисовать его на бумаге и любоваться им, как созданием живого Бога. Вот что нужно для полноты нашей радости, для полноты нашей жизни» (Листи. 91. До Бр. Залеського; 10.ІІ 1857, Новопетровське укріплення). В розмаїтті особистостей, через чудову мозаїку облич альбому «Розмай... Художники Києва...» ми бачимо, як відроджується – а він справді відроджується – наш український портретний живопис, дедалі більшою кількістю граней повертаючись до класичної школи українського портрета.

Окремо варто сказати і про яскраву школу київських графіків. Коли розглядаєш загалом графічний доробок київських художників, то він справляє враження світової вершини, яка склалася впродовж багатьох століть. Плідно працювала ціла когорта київських майстрів; високу планку майстерності київських графіків тримали Г. Нарбут, В. Касіян, М. Дерегус, О. Данченко, Г. Якутович, В. Куткін, Г. Гавриленко, Г. Малаков, В. Юрчишин, нині її утримують художники А. Чебикін, М. Компанець, В. Перевальський, Надія Лопухова, О. Губарєв, А. Крвавич, М. Кочубей, Наталя Лопухова, Р. і Т. Масаутови, Г. Галинська, В. Мітченко, О. Івахненко.

У нашому «Розмаї...» (2011) також представлена станкова скульптура, а ще винятковими творами – монументальна скульптура. Успадковуючи класичні традиції попередників, видатних скульпторів київської школи В. Борисенка, В. Бородая, І. Коломієць, О. Ковальова, М. Лисенка, В. Знобу, О. Скобликова, В. Клокова, Є. Кунцевича, Ю. Укадер, зросла нова генерація: А. Кущ, В. Чепелик (один «із найяскравіших, цільних ствердників класичної київської школи», як пише про нього О. Федорук), М. Горловий, В. Швецов, А. Забой, М. Олійник, Ю. Синькевич, а ще заявили про себе молоді талановиті майстри пластики: О. Чепелик, Л. Синькевич, В. Щур, І. Гречаник, А. Балог, К. Добрянський. Сьогодні твори київських скульпторів відомі не тільки в Києві, Україні, а й у багатьох країнах світу. Тому в альбомі автор-упорядник В. Андрієвська розмістила зображення ансамблю оформлення майдану Незалежності, яким він мав бути за проектом А. Куща. Це дуже своєрідний альтернативний проект, здобутки якого можуть ще знадобитися в майбутньому. Мені було приємно побачити у виданні пам’ятники славетному актору і режисеру Леоніду Бикову, Олександру Довженку, Тарасу Бульбі, меморіал-пам’ятник воїнам-«афганцям».

Якщо уважно розглядати нинішній альбом, то образотворче мистецтво Київського регіону на сучасному етапі можна порівняти з українським полем, де випробовуються й адаптуються різні злаки, – тобто випробовуються на успішність, прихильність шанувальників, прийняття і підтримку суспільством досить різнорідних напрямів, манер, течій, стилів, шкіл. Кожен художник прагне відшукати свій, тільки йому притаманний шлях. Хтось успішно, хтось менш вдало, але в загальній картині ми бачимо велике прагнення художників творити у своїй оригінальній сфері. Київські художники обізнані зі світовим мистецтвом, його сучасними процесами, але вони впевнено віднаходять свої образотворчі особливості. Захоплення західними авангардистськими течіями, що в певні періоди різною мірою притаманне київським художникам, з часом стає другорядним, уже відчутнішим є поворот до доброї старої академічної школи, якій притаманний високий професіоналізмом. Серед численних напрямів у сучасному мистецтві, від авангардних зрушень до новітніх спрямувань, київські художники все-таки базують в переважній більшості свою творчість на академічних засадах. Їхні твори вирізняються змістовністю і традиційністю, та водночас митці шукають свою новаторську стежину, чим і приваблюють шанувальників на світових ринках, де українське мистецтво високо цінується. Воно дедалі більше здобуває і дістає міжнародне визнання. І наш альбом – підтвердження цього. А ще це видання цінне тим, що стверджує справжні набутки українського образотворчого мистецтва в унікальний період суспільних перетворень, демонструє його національну самобутність, яка має своїм підґрунтям реалістичний метод відображення дійсності.

Якщо проаналізувати мистецтвознавчі визначення творчості художників, то дізнаєшся, що твори майже кожного із них зберігаються в музеях чи приватних збірках. Інколи шкодуєш, коли художники вимушені за безцінь віддавати свої твори. Я сам був свідком цього. Справді, сьогодні багато творів київських художників можна побачити в провідних музеях Києва, інших міст України, а також за кордоном. Географія надто широка, багато творів осіло в приватних колекціях. Це добре, але викликає і сумні почуття, бо деякі дуже цінні роботи втрачені для України безповоротно. Київські художники – живописці, графіки, скульптори активно долучаються й до виготовлення монументальних розписів у храмах, до створення вітражів, мозаїк, керамічних панно, рельєфів, які сьогодні прикрашають столичні станції метро, вокзали, площі, до встановлення скульптур на вулицях і площах Києва, у київських скверах і парках.

У цій книзі представлено більш ніж 400 творчих особистостей і 1225 творів станкового живопису, станкової графіки, станкової і монументальної скульптури. Виключна інформативність альбому «Розмай Незалежної України...» дає уявлення про рівень професіоналізму кожного автора, представленого в книзі і можливість робити точніші висновки про об’єктивні цінності в поточному двадцятилітньому мистецькому процесі, позначеному особливими політичними і соціальними віхами. Мистецтвознавча частина альбому підносить його до рівня найвагоміших мистецтвознавчих досліджень, які з часом закладуть підвалини історії українського мистецтва ХХ–ХХІ століть, стануть у пригоді під час написання кандидатських і докторських дисертацій... У такий спосіб цією книгою закладено підвалини майбутнього українського мистецтвознавства. Ось як про особливості сприйняття мистецьких робіт висловилася В. Баринова-Кулеба: «Психологія творчості – складна наука. Скільки хтось намагався би розкласти по поличках той чи інший мистецький метод, але власного бачення все одно не уникнути. Може тому й виникає бажання стояти біля картини чи скульптури в музеї, на виставці й дихати в унісон з відчутим і побаченим». Благодатний вплив художніх творів з особливим захопленням засвідчив Т. Г. Шевченко: «...а какое неизъяснимое блаженство увидеть волшебное искусство во всем его блеске, во всем его магическом очаровании! Рай, заповеданный только святым!» (Листи. 95. До Бр. Залеського; 8, 10, 13, 20.V 1857, Новопетровське укріплення).

Це видання, що висвітлює творчість нинішніх художників, видане за сприяння Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв. Так у спільних проектах, у взаємодії виконують свій громадянський обов’язок і митці, й урядовці, покликані підтримувати культурне народне життя в Україні на гідному рівні. Як я міг переконатися за багато років свого творчого життя, якщо художники отримують державні замовлення або так само надійні, фінансово забезпечені значущі пропозиції від солідних приватних організацій чи меценатів, то митці дістають можливість не відволікатися хоч якийсь час на повсякденні турботи про хліб насущний, а повноцінно проявити свої таланти. В результаті з’являються і малярські, і скульптурні, і декоративно-прикладні високохудожні твори на рівні робіт Іллі Рєпіна, Миколи Пимоненка, Михайла Врубеля, які здобувають славу і в Україні, і світі. Отже, розвиток сучасного українського мистецтва, як підтверджується і світовою практикою, залежить не тільки від демократизації влади і так званої свободи творчості, а й значною мірою від того, наскільки образотворче мистецтво буде затребуване українським суспільством.

Справді, у цьому альбомі нема і не може бути закінчення! І природно було б через кілька років, можливо, й періодично, – у нових вимірах тривання української незалежності – знову збирати від ювілейної нагоди до нагоди когорту активних митців Києва на сторінках третьої... четвертої... енної книги із циклу «...Художники Києва». Так у кольорах вони виведуть оновлену «пісню Роду» українців, щоб усвідомити пройдене нами всіма, і прозирнути наше майбутнє, і утвердити наше теперішнє – невигадану всетворящу українську ідею-Любов як природну основу творчої української душі, основу незалежної України.

Автор: Леонід АНДРІЄВСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Уряд перепризначив голову Держаудитслужби на новий 5-річний термін Вчора, 19 квітня

Глава МЗС Латвії за те, щоб знову заявити про перспективу членства в НАТО для України Вчора, 19 квітня

Від завтра, 19 квітня, розпочнеться прийом заявок на отримання "карантинних" 8 тисяч 18 квітня

Посол закликав Німеччину допомогти Україні якнайшвидше вступити в НАТО 18 квітня

"Укрнафта" за минулий рік отримала чистий прибуток у 4,3 мільярда 17 квітня

Росія пригрозила депортувати 150 тисяч нелегальних мігрантів з України 16 квітня

Новини 16 квітня: продаж Приватбанку, акції Tesla та Facebook на українській біржі 16 квітня

Зеленський розповів про підсумки переговорів із Макроном та Меркель 16 квітня

ЄС аналізує ситуацію з обмеженням Росією свободи судноплавства біля Криму 16 квітня

Прокуратура і фіскали проводять 85 обшуків в учасників конвертцентрів 16 квітня