Олександр Бандурка: «20 років ми творили власну державу з усіма її необхідними атрибутами. Завдання на майбутнє – виростити українця-патріота цієї держави»

Олександр Маркович Бандурка ще у 90-ті роки минулого століття виступив ініціатором створення першого у світі міліцейського вищого навчального закладу університетського типу. Нині він, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, заслужений юрист України, генерал-полковник міліції, очолює Харківський національний університет внутрішніх справ (ХНУВС), належить до кола вчених-юристів України, які активно й плідно працюють. За його безпосередньої участі розроблено та прийнято низку фундаментальних державотворчих документів сучасної України: Декларацію про державний суверенітет, Акт проголошення незалежності, Конституцію, а базових кодексів та законів за всі роки його діяльності й не перелічити.

– Олександре Марковичу, безперечно, підвалини нашої незалежності закладав саме перший український парламент, депутатом якого ви обиралися протягом чотирьох скликань поспіль. Що найбільше запам’яталося з тих часів?

– Пригадую один цікавий момент. Напередодні ухвалення Акта проголошення незалежності України серед депутатів виникла дискусія. Не про доцільність незалежності, яка вже не викликала жодних суперечок, – до цього вже дозріло суспільство, та й обставини так складалися. Думки розділилися щодо назви майбутньої держави, бо Українська Радянська Соціалістична Республіка як складова частина СРСР доживала останні дні. Одні пропонували назву «Українська радянська республіка», оскільки залишалися ради різних рівнів. Інші – повернутися до «Української Народної Республіки», як це було за часів Центральної ради. Треті бажали за прикладом новоутворених країн Східної Європи назвати «Республіка Україна». Перемогла проста, але історично виправдана точка зору: «Україна», проти якої ніхто не заперечував.

На мій погляд, тодішня Верховна Рада, обрана справді на демократичних засадах за мажоритарною виборчою системою, стала найбільш високоінтелектуальною і високоефективною у своїй діяльності. Там було чимало української інтелігенції, мислячих людей, патріотів – учених, письменників, керівників великих промислових підприємств, людей, які знали історію своєї країни, знали життя і представляли різні суспільні інтереси. Я тоді був членом так званої «групи 239», до якої увійшли люди, готові брати на себе відповідальність. У ті часи кожен народний депутат пам’ятав про своїх виборців, звітував перед ними, а щосуботи потрібно було ще й вести прийом у своєму окрузі. Крім того, механізм висловлення недовіри був реальним: якщо депутат не виконував своїх обов’язків, наступного разу його просто не обирали. Відтак народні обранці і поводилися відповідно: проявляли активність, вносили законопроекти, виступали, а найголовніше – робили конкретні речі для своїх виборців. Український парламент перших скликань виробив ту правову основу, якою ми й донині користуємося.

Моя особиста думка щодо нинішньої змішаної системи виборів – це посилення впливу різних політичних сил, бо мажоритарники залежать не від влади чи певної політичної партії, а від виборців. Необхідно запозичувати позитивний досвід у західних країнах: там ніхто не ховається за партійними списками. Ми повинні бути настільки юридично обачними й охайними, щоб не залишалося жодних шпаринок, які можуть бути використані на шкоду державі. Вважаю за необхідне піддавати кримінологічній експертизі кожен законопроект чи підзаконний нормативний акт президента й уряду на предмет віддалених негативних наслідків. Але, на жаль, закони в нас часто приймають радше з політичних мотивів, ніж за суспільно необхідних потреб.

– Як науково-громадська організація Кримінологічна асоціація виникла ще 1998 року, а 2005-го вона свою роботу фактично припинила. Нині назріла об’єктивна необхідність її відродження, адже один із пунктів проголошеної Президентом України державної Програми реформування передбачає заходи з профілактики запобігання злочинності в суспільстві. Саме тому кримінологія як наука, що вивчає злочинність та передумови її виникнення, а також розробляє заходи із запобігання злочинам, не може стояти осторонь актуальних для держави й суспільства проблем. У цьому контексті й формуються напрями діяльності асоціації, членами якої є не лише кримінологи – вчені і практики з різних регіонів України, а й соціологи, психологи, педагоги, журналісти, тобто фахівці, не байдужі до майбутнього країни.

Асоціація має доволі амбітні плани. Можливо, вони не всім сподобаються, тому що ми маємо намір говорити правду про злочинність. І латентну в тому числі, бо те, що фіксує офіційна статистика, лише вершина айсберга. Про новітні види злочинів. Наприклад, після зняття мораторію на продаж землі на ринку земельних відносин знову буйно розквітнуть нові види шахрайства.

Загалом, кожному періоду розвитку людської цивілізації притаманні різні форми злочинного впливу. За останні 30 років Україна пережила рекет, трастові й довірчі товариства, фінансові піраміди, скандальні житлові будівництва, кредитні спілки, рейдерство тощо. Новітня ера інформації дає можливість спрогнозувати використання сучасних інформаційних технологій зі злочинними намірами.

Крім того, суспільство поступово втрачає мотивації до здорового способу життя. Шкідливі звички й залежності стали модними атрибутами. З’явилися різноманітні молодіжні так звані субкультури, що часто руйнують особистість. Нівелюються сімейні цінності, повага до старших, до праці чи людини праці. Ще трохи і такі високі слова, як любов до батьківщини, вірність присязі, честь, почуття патріотизму, соромитимуться казати вголос. Хто про це говорить сьогодні? Держава нічого не протиставляє деградації суспільства, що породжує нові види злочинів. Боротися з ними, створювати умови для профілактики злочинності Кримінологічна асоціація буде разом з аналогічними інституціями у Росії, Молдові, Білорусі. Нас об’єднують спільна правова сім’я, традиції, а за умови відкритих кордонів і спільна мета – боротьба з транснаціональною злочинністю: контрабандою, нелегальною міграцією, торгівлею людьми, наркотиками, зброєю.