№7, квітень 2011
Коли спостерігаю, як Василь Іванович Гурін з’являється на галасливому вернісажі або на локальній персональній виставці когось із численних учнів, чи просто входить у свої невеликі володіння кафедри живопису та композиції, яку він незмінно очолює в художній академії багато років, сповнююся радісно-святковим передчуттям… Зараз розпочнеться шиковий бенкет дотепів – гострих, вибухово розумних, несподівано точних і правдивих. Вальяжний, розкутий, його дивовижні очі, здається, увібрали й увесь сум землі, й усю її радість. І ось під цим фантастичним поглядом усі почнуть посміхатися. Обличчя засвітяться приязню й очікуванням чогось справжнього, що не виміряєш жодним еквівалентом. Неодмінно стане тепло та людяно якійсь стражденній душі. У когось з’явиться відчуття крилатості. А хтось і не помітить, як льодяна кулька розтане в руці. І всі слухатимуть його слова.
Автор: Людмила БАРАНЕВИЧ
Архів журналу Віче
|
№10 |
| Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Ігор Стаковиченко: додана вартість та нова географія – головні вектори українського експорту.
Опитування: 75% фінів схвалюють дзвінок їхнього президента Путіну
ЗМІ: у НАТО побоюються, що Трамп відкладе передачу перехоплювачів Україні до виборів у США
У Навроцького відповіли на заклики не запрошувати антиукраїнську партію на Радбез
Мадяр про ідею з Орбаном на чолі ООН: це стало б початком кінця цієї організації
У Литві домовились про запровадження загального призову для молодих чоловіків з 2032 року
Прем’єр Норвегії попросив Financial Times виправити статтю про розмову з Путіним
Де скуштувати суші в Борисполі: 5 місць для смачної вечері
Топографічна зйомка в Києві: чому від неї залежить увесь будівельний проєкт
Прем’єр Нідерландів оголосив про пакет військової допомоги Україні на 500 млн євро