№7, квітень 2011
Коли спостерігаю, як Василь Іванович Гурін з’являється на галасливому вернісажі або на локальній персональній виставці когось із численних учнів, чи просто входить у свої невеликі володіння кафедри живопису та композиції, яку він незмінно очолює в художній академії багато років, сповнююся радісно-святковим передчуттям… Зараз розпочнеться шиковий бенкет дотепів – гострих, вибухово розумних, несподівано точних і правдивих. Вальяжний, розкутий, його дивовижні очі, здається, увібрали й увесь сум землі, й усю її радість. І ось під цим фантастичним поглядом усі почнуть посміхатися. Обличчя засвітяться приязню й очікуванням чогось справжнього, що не виміряєш жодним еквівалентом. Неодмінно стане тепло та людяно якійсь стражденній душі. У когось з’явиться відчуття крилатості. А хтось і не помітить, як льодяна кулька розтане в руці. І всі слухатимуть його слова.
Автор: Людмила БАРАНЕВИЧ
Архів журналу Віче
|
№5 |
| Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Зеленський після розмови з Фіцо каже, що Словаччина підтримує членство України в ЄС
Фіцо: жодна мирна угода у війні з РФ не можлива без згоди української сторони
FT: темп реформ і різне бачення швидкості вступу посилили напругу між Україною і ЄС
Качка: Україна може закрити більшість переговорних розділів з ЄС за 12-18 місяців
ЗМІ: в НАТО не обговорювали погрози Трампа щодо виведення військ
У США заявили, що Росія допомагає Ірану у війні
Журі Венеційської бієнале йде у відставку на тлі суперечок щодо участі Росії
Європарламент закликав ЄС доєднатися до трибуналу проти Путіна і ввести його в дію
Верховна Рада ратифікувала конвенцію про комісію щодо репарацій для України
У Косові оголосили дату дострокових виборів до парламенту