передплата Українською | In English

№5, березень 2011

Чи приживуться британські пріоритети на українському ґрунті?Чи приживуться британські пріоритети на українському ґрунті?

Поділитися:

Далеко не кожен комітет Верховної Ради може похвалитися тим, що в організованому ним заході беруть участь парламентарії з Великої Британії. Обопільний інтерес депутатів двох держав викликав «круглий стіл», проведений Комітетом з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради спільно з Вестмінстерською фундацією за демократію. Повноваження представників народу в парламенті обговорювали народні депутати України, зокрема Василь Кисельов, Віталій Заблоцький, Сергій Сас, Юлія Ковалевська, Ольга Боднар, Юрій Ключковський, Валерій Камчатний, Еліна Шишкіна, й члени Палати громад – Джон Віттінгдейл і Томас Дочерті.

«Тема правового змісту повноважень народного депутата та проблеми забезпечення їх виконання є вкрай важливою як для діяльності українського парламенту, так і для суспільства в цілому», – наголосив Заступник голови Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради Василь Кисельов. На його думку, український парламентаризм новітньої доби проходить складний період становлення в умовах широкомасштабних економічних і соціальних перетворень. Характерною рисою цього періоду є пошук і напрацювання оптимальної системи виборів народних депутатів.

У доповіді Василь Кисельов зазначив, що згідно з календарним планом на восьму сесію (лютий–липень 2011 року) робота народних обранців розподіляється так: 11 тижнів для пленарних засідань, 8 – для роботи в комітетах і фракціях, 5 – для роботи з виборцями. (За словами члена Лейбористської партії Томаса Дочерті, британські парламентарії працюють у Палаті громад у Лондоні близько 30–37 тижнів на рік, а 20 тижнів – у своїх округах. – Ред.).

Після переходу до пропорційної виборчої системи зв’язок депутата з виборцями, безперечно, послабшав, продовжив Василь Кисельов. На його думку, голосування виключно за списки партій призводить до деперсоніфікації, адже закриті виборчі списки не дають змоги встановити чіткий зв’язок громадян із тими, кого вони, власне, обирають. Заступник голови Регламентного комітету підкреслив: хоча фракції самі закріплюють своїх депутатів за кожним регіоном країни, відсутні реальні санкції, якщо депутат жодного разу не з’явиться в місті, за яке він начебто відповідає.

Показовими в контексті обговорюваних проблем є результати опитувань народних депутатів другого–шостого скликань, проведені Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Програми сприяння парламенту, зазначив Василь Кисельов.

Так, значна частина народних депутатів, обраних за мажоритарною та змішаною виборчими системами (від 73 до 83 відсотків респондентів), вважали, що їхнє найважливіше завдання – забезпечення інтересів виборців у парламенті. Обрані за пропорційною системою законодавці двох останніх скликань (від 70 до 87,5 відсотка опитаних) найбільшим пріоритетом своєї діяльності визначили прийняття законів.

Переважна більшість парламентаріїв усіх скликань вважають комітети основним місцем для обговорення проектів законів. У останньому опитуванні лише 1,6 відсотка народних обранців назвали фракції як місце основного обговорення законодавчих пропозицій. Це може означати, що роль фракцій у законодавчому процесі сприймається радше в контексті визначення політичних пріоритетів, ніж законотворчої роботи, підкреслив Василь Кисельов.

При цьому більш як половина (50,4 відсотка) складу народних депутатів у Верховній Раді нинішнього скликання назвали рекомендацію своєї фракції найважливішим чинником під час прийняття рішення щодо голосування (це на 10 відсотків більше порівняно з п’ятим скликанням). 93,4 відсотка опитаних зазначили, що голосування відповідно до рекомендацій керівництва фракції є «дуже важливим» або «важливим». Рекомендації профільного комітету є вагомим чинником лише для 17 відсотків народних обранців.

Щодо роботи з виборцями, то для 71,3 відсотка складу парламенту найпоширенішим методом спілкування є зустрічі, організовані через партійний осередок політичної сили. Зустрічі з громадянами на їхнє прохання проводили близько 56 відсотків парламентаріїв другого скликання й лише 18 відсотків – шостого.

У цьому контексті видається досить цікавим і цінним досвід депутатської діяльності членів парламенту Великої Британії – країни, визнаної у світі колискою парламентаризму, де протягом століть відшліфовували методи й форми активної роботи народних представників, – підкреслив Василь Кисельов. – Англійські королівські зібрання стали називатися парламентом у 1258 році, а з 1295-го почали діяти як постійний представницький орган. Він також звернув увагу на поширений у британській політологічній культурі вираз «депутат няньчить округ», адже робота з виборцями традиційно забирає значну частину часу.

Член Регламентного комітету Юлія Ковалевська зауважила, що нині спостерігається небезпечна тенденція недовіри громадян до органів публічної влади внаслідок їх недобросовісного чи неефективного представництва. «Відчутно зростає потреба доступу громадян до інформації про особливості законотворчого процесу, виконання українським парламентом своїх конституційних повноважень», – наголосила вона. За словами парламентарія, особливою темою в листах і зверненнях є питання політичної культури й депутатської етики. Громадяни часто пропонують комітету внести певні зміни до законодавства, зокрема скасувати депутатські пільги, заборонити народним обранцям користуватися мобільними телефонами в залі пленарних засідань, читати газети й ходити залою під час обговорення питань і голосування. Багато пропозицій стосуються скорочення кількості народних обранців до 300 осіб.

Реагуючи на слова учасників «круглого столу» про те, що наші народні депутати часто не читають проектів законів перед голосуванням, британські колеги зауважили: цілком природно, що в таких сферах, як, наприклад, оборона чи фінанси, рядові парламентарії поступаються в професіоналізмі тому ж таки уряду, на який працює майже 17-тисячна армія держслужбовців. З другого боку, для ефективного контролю за діями Кабінету Міністрів опозиції щорічно виділяється близько 1,5 мільйона фунтів стерлінгів, які можна витрачати виключно на парламентську роботу, дослідження законопроектів, аналітику.

Під час обговорення очільник парламентської групи зі зв’язків з Україною, голова Комітету з питань культури, медіа та спорту Палати громад Джон Віттінгдейл розповів про наявні неформальні пріоритети для парламентарія. На першому місці найважливіший – відданість країні, робота в її інтересах. На другому – відданість своїм виборцям, конкретному округу. На третьому місці мають бути інтереси політичної партії. «Як вчинити в конкретній ситуації – це непростий вибір. Гадаю, парламентарій має діяти в спосіб, який вважає правильним. Якщо громадяни не згодні з цим рішенням, на наступних виборах за нас просто не проголосують. І хоча на нас з одного боку тисне партія, з другого – виборці, ЗМІ, та ще багато хто, ми повинні прислухатися до своєї совісті. Загалом перед цією дилемою опиняються парламентарії в більшості країн. Сподіваюся, ми зможемо повчитися один в одного», – зауважив він.

Британський гість наголосив, що перед Україною й Британією нині постали схожі виклики, адже через наслідки економічної кризи уряди змушені вживати непопулярних заходів, що є болючими для суспільства.

Джон Віттінгдейл (який, до речі, має багатий досвід парламентської (18 років) і урядової роботи (зокрема, був особистим секретарем прем’єр-міністра Маргарет Тетчер. – Ред.) також зауважив: хоча парламентській системі Великої Британії вже 800 років, її якість не потрібно перебільшувати й ідеалізувати.

Стосовно слів члена фракції «БЮТ – «Батьківщина» Еліни Шишкіної, що нині більшість і виконавча влада не прислухаються до думки опозиції, Джон Віттінгдейл зазначив: уряд має слухати не опозицію, а своїх прихильників, і якщо державний курс не задовольнятиме громадян, на чергових виборах вони зроблять відповідні висновки. Інша річ, що опозиція обов’язково повинна мати рівні права для висловлення своєї точки зору.

Британський парламентарій також пояснив, чому підтримує членство України в ЄС: «Я хотів би, щоб Європейський Союз розширювався й щоб було менше централізації. Що більшим стане ЄС, то складніше буде ним керувати з якогось центрального органу. Тому, наприклад, Прибалтійські країни, Польща підтримують цю ідею, а німці та французи проти подальшої інтеграції».  

Підготував Олексій СИЩУК.
Фото Ольги ПРОКОПЧУК.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Американські соціологи зафіксували стрімке падіння рейтингу Тимошенко Сьогодні, 16 червня

Нацбанк оскаржив рішення суду, який заборонив Рожковій працювати Вчора, 15 червня

Суд у справі Рожкової перевищив повноваження — експертиза 14 червня

Міжнародне слідство наступного тижня назве імена винних у збитті MH17 - ЗМІ 14 червня

Евгений Билоножко: Євген Білоножко. Подвійне дно Зеленського, або Чому новий президент – поганий актор 14 червня

Двох директорів підприємств підозрюють у привласненні 14 мільйонів доларів "Укртрансгазу" 14 червня

Болтон: обрання Зеленського створює нову можливість для миру й поліпшення відносин РФ-США 14 червня

Політолог про звільнення генпрокурора: Коломойський дав зрозуміти, що Луценко не такий вже й поганий 14 червня

Запуск ринку електроенергії: експерт розповів, що задумав Гройсман 14 червня

МВФ визначить перспективи співпраці з Україною після виборів 13 червня