передплата Українською | In English

№5, березень 2011

Батраки на власній землі

Поділитися:

Заводи й фабрики роздали робітникам, однак дивіденди отримує зовсім інша соціальна група. Приватизація землі не збагатила селян, бо із сапами й косами вони виявилися неефективними власниками. Порівняно чесний спосіб позбавити їх земельних паїв – купівля. Проте досі ніхто не наважувався вибити в селян ґрунт із-під ніг. Нарешті підготовка до земельної реформи розпочалася.

«Наш останній бастіон»

Президент України Віктор Янукович у грудні минулого року поставив перед Кабміном завдання терміново завершити аграрну реформу, створивши повноцінний ринок землі. Чиновники негайно заходилися писати нові закони для народу й уже в лютому оприлюднили 5 доленосних документів. Найголовніші з них – «Про державний земельний кадастр» і «Про ринок земель». Останній законопроект (називався він «Про обіг земель сільськогосподарського призначення») розробляли в Міністерстві аграрної політики та продовольства, однак ініціативу раптом перехопило Державне агентство земельних ресурсів (колишній Держкомзем).

– Ухвалено Земельний кодекс, де чітко сказано, що реформа повинна закінчитися ринком землі, – каже міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк.

Проте Україна досі не виконала елементарних вимог Світової організації торгівлі щодо сільськогосподарського виробництва, які брала на себе. Належно не реалізовано жодної програми підтримки аграріїв. Повсюдні проблеми з лізингом, агрострахуванням, кредитами. Створено систему, за якою найбільші прибутки отримують посередники й трейдери, а не виробники. Унаслідок усіх цих реформ Україні доводиться купувати за кордоном не лише банани й фініки, а й гречку, часник, масло, молоко, сало, м’ясо. А продати, окрім землі, насправді нічого.

Розгляд земельного питання парламентом має відбуватися лише за умови дотримання національних інтересів нашої держави. Про це під час урочистого відкриття восьмої сесії сказав Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Він вважає, що на першому етапі реформи ріллю взагалі не можна вільно продавати. «Земля – це, якщо хочете, наш останній бастіон», – додав В. Литвин в інтерв’ю журналістам.

Згідно з проектом документа землі можуть купувати лише громадяни України, юридичні особи, державна спеціалізована установа й територіальні органи місцевого самоврядування. Такого права позбавлені іноземні громадяни, особи без громадянства, підприємства, засновані за участі іноземних фізичних і юридичних осіб, іноземні юридичні особи й інші держави. На прес-конференції оголосили: «Із проекту закону ми виключили положення про можливість купівлі земель сільськогосподарського призначення юридичними особами. Лише громадяни України зможуть набувати право власності».

Не гадатимемо, що з документа ще випаде й що з’явиться. Наразі передбачено: якщо земля потрапить в іноземні руки, власник муситиме її продати протягом року. Не зробить цього добровільно, торги проведуть примусово.

Міністр аграрної політики та продовольства М. Присяжнюк хвалиться майбутнім Аграрним банком, що «видаватиме дешеві кредити сільгоспвиробникам». Ця ідея не нова: 1882 року уряд Російської імперії заснував Селянський поземельний банк, заклавши в його статутний фонд мільйони рублів. До речі, землі він купував удвічі дорожче за ринкові ціни, а кредити надавав під 2,9–4 відсотки терміном від 13 до 55,5 року. У Дворянському поземельному банку можна було взяти позику на 66,5 року під 5 відсотків річних. Цікаво, на Селянський чи на Дворянський рівнятиметься новостворений Аграрний банк? І хто відповідатиме за успішність реформи?

Про передумови перетворень на селі журналістам розповів начальник відділу врегулювання земельних і майнових відносин Мінагропродовольства Олександр Ковалів: «Земельна реформа не супроводжувалася комплексом робіт державного землеустрою, не здійснювалися заходи з формування мінімально неподільних полів, а також не створювалися механізми раціонального використання й охорони ґрунтів».

А ще – «Україна – єдина держава в світі, яка буцімто подарувала землю мільйонам громадян, насильно видавши їм держакти». Ще
за реформою 1861 року поміщики були змушені половину своїх угідь віддати в користування колишнім кріпакам. Розміри душових наділів залежали від площі поміщицьких володінь. Так, у Херсонській губернії розмір наділу становив від 3 до 12, в Полтавській – від 2,75 до 4,50 десятини (десятина дорівнювала 1,09 га), а це дещо більше, ніж при розпаюванні колгоспних земель. О. Ковалів, очевидно, натякає на те, що тоді селянинові треба було викупити свій пай у поміщика. Згадаймо: царю вдалося створити реальний механізм купівлі-продажу землі селянами, внаслідок чого виник широкий прошарок міцних господарів. Хто зможе купити землю в нинішніх умовах? Невже селянин?

Або пан, або пропав

Чи не запанує стихійний ринок землі, адже державна спеціалізована установа регулюватиме обіг лише державних земель сільськогосподарського призначення, яких насправді небагато? До того ж повноваження установи законодавчо не виписано – їх визначатиме Кабмін на свій розсуд.

Майбутні латифундисти потирають руки: максимальний розмір угідь на одну особу фактично не обумовлений. Такі норми має встановити уряд, урахувавши «особливості відповідного регіону». Водночас не дається визначення терміна «регіон». Цікаво, а якщо багатій захоче придбати ґрунти в кількох регіонах? Законопроект не дає відповіді на це запитання.

Політика багатьох інших країн у земельній сфері спрямована передусім на те, щоб не допустити ані надмірного подрібнення, ані значної концентрації ділянок в одних руках. Наприклад, у Польщі заборонено мати господарство, площа якого перевищує 300 гектарів. Подекуди хоча й немає законодавчих обмежень, проте ліцензійні умови стримують зростання землеволодінь. У США визначено максимальний обсяг дотацій для фермера, а без державної підтримки розширення господарства втрачає економічний сенс. Найбільші фермерські володіння в США зазвичай не перевищують 800 гектарів.

Делегація Міністерства аграрної політики вивчила досвід роботи французького агентства з регулювання ринку землі «Safer». Його завдання – сприяти фермерам-початківцям, які хочуть придбати землю. До речі, у Франції аграрії можуть узяти кредит під 2 відсотки річних. В Україні, як відомо, умови кредитування надто обтяжливі і для селян, і для фермерів. Доведено двадцятирічною практикою: без фінансової підтримки фермерські господарства не множитимуться. Тож головними покупцями чорноземів стануть товстосуми, що живуть у містах, а то й за кордоном. Така політика ще більше збезлюднить села.

Механізм ціноутворення повинен убезпечити ринок і від демпінгу, й від спекуляцій. У законопроекті записано: «Мінімальна ціна для земель державної власності має відповідати експертній оцінці». Чи випадково тут не згадано про землі приватної власності? Якщо прогалину не заповнити, селяни залишаться голими й босими, бо не отримають за гектар і 11 тисяч гривень – середню нормативну вартість.

Перш ніж розпочати реформу, чиновників слід було б привчити дотримуватися чинних законів. Торік найбільше зловживань правоохоронці зафіксували якраз у сфері земельних відносин.

Влада не спромоглася навести лад із орендою, а вже береться продавати ріллю. Так, орендна плата має дорівнювати 3 відсоткам від вартості земельної ділянки. Проте орендарі нехтують цю норму та ще й розплачуються переважно натурою. Згідно з офіційною статистикою торік на Волині орендна плата за гектар ріллі становила 272 гривні. Ось такий зиск мали українські землевласники.

Скажімо, в США закон визначає 8 варіантів орендної плати. Фермер може обрати один із них – плата в кожному разі становитиме від 5 до 10 відсотків вартості землі. У Франції цей показник дорівнює близько 6 відсоткам.

Запровадження купівлі-продажу землі найчастіше мотивується тим, що, мовляв, уже давно на чорному ринку в селян за безцінь скуповують паї. Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Анатолій Гриценко прогнозує, що і за цих умов землю селянам можуть згодом повернути одним голосуванням у Верховній Раді.

За словами народного депутата, іноземний капітал не проґавить можливості бодай опосередковано скупити українські чорноземи. Кажуть, деякі заможні країни вже накопичили велетенські фонди, котрі використають для купівлі сільськогосподарських земель. Через зміну клімату у світі стрімко скорочуються площі посівів: наступають піски, вигорає ґрунт. Тож продовольча проблема дедалі загострюватиметься.

Арабський емірат Катар висловив намір купити в Україні сільгоспугіддя. З часом кількість таких пропозицій зростатиме. У лютому в Україні перебував міністр туризму Ізраїлю Стас Місежніков, він також цікавився у Прем’єр-міністра Миколи Азарова земельною реформою. Як відомо, на землі Обітованій мешкає чимало вихідців із України, котрі «забули» здати паспорт із синьо-жовтим прапором, тож матимуть право придбати угіддя. Іноземці з далеких і близьких країн охоче купують наші сільгосппідприємства, що мають угоди довгострокової оренди земельних паїв. В орендарі почали записуватися сумнівні ділки, котрих раніше сільгоспвиробництво не цікавило: вони матимуть пріоритетне право в обхід аукціону купувати землю.

Тим часом селяни змушені платити шалені гроші за «безкоштовну» приватизацію присадибних ділянок. Скеровуючи людей у приватні фірми для оформлення документів, держава посилається на брак фахівців, транспорту тощо. Звісно, бідняк пристане на першу ж пропозицію продати свій пай, який йому не обробити без дешевого кредиту. А продавши землю, піде за копійки найматися на роботу до вчорашнього покупця.

Араби за нафтові долари перекуповують по всьому світові стратегічні підприємства, нерухомість, угіддя, а самі на своїй землі нічого не продають. Скажімо, в Дубаї нерухомість можуть придбати тільки громадяни Об’єднаних Арабських Еміратів і братніх країн Перської затоки. Решті дозволяється купувати лише право оренди житла терміном на 99 років. Відчуваєте різницю?

Отримати кругленьку суму готівкою – добре. Колись так вважав і еміратський уряд, роздаючи громадянам ОАЕ долари, зароблені з продажу нафти. Та дармові гроші пішли прахом. Тоді кошти стали переказувати на персональні рахунки еміратців, а коли накопичувалася чимала сума, будували віллу. Якщо господар не хотів переселятися в нове помешкання, держава здавала віллу в оренду, знову поповнюючи його рахунок.

Можливо, Українській державі варто запозичити досвід ОАЕ? На відміну від нафти чорноземи завжди будуть у ціні.

Автор: Юрій ГІРНИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Данилюк очолив Національний центр кібербезпеки Вчора, 19 червня

Росія має намір повернутися до ПАРЄ Вчора, 19 червня

Стало відомо, хто замінить Мінгареллі на посаді посла ЄС в Україні Вчора, 19 червня

«Брендовий» скандал: Корчинський дещо порадив українським жінкам Вчора, 19 червня

Письменник про скандал з «брендами»: Рівень висловлювань президента - це рівень «95 кварталу» на сцені Вчора, 19 червня

Політолог про європейський вояж Зеленського: Казуси і ляпи були, але зради не відбулося Вчора, 19 червня

Державіаслужба вирішила поновити сертифікат авіакомпанії YanAir Вчора, 19 червня

Європейський центробанк може знизити ставку "до мінуса" — ЗМІ 18 червня

ЄС відклав початок переговорів про вступ з Албанією та Північною Македонією 18 червня

Зеленський про газові домовленості з РФ: ніхто не буде Україні викручувати руки 18 червня