передплата Українською | In English

№23, грудень 2010

Стокгольм сказав: «Газ!» Україна знає, що робити?Стокгольм сказав: «Газ!» Україна знає, що робити?

Поділитися:

Аналізуючи рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма від 8 червня 2010 року у справі НАК «Нафтогаз України» – «РосУкрЕнерго», доводиться усувати прогалини у своїх теоретичних знаннях про роботу міжнародного комерційного арбітражу як такого.

Розібратися у самій процедурі її розгляду (як і розгляду схожих справ загалом) ми намагалися самотужки, поставивши низку запитань юристу першого відділу Секретаріату Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма (ТПС) Наталії ПЕТРИК.

Тимчасову слідчу комісію (ТСК) Верховної Ради України щодо рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма, розслідування фактів корупційної діяльності ЗАТ «РосУкрЕнерго» і причетності до цього посадових осіб органів державної влади та арешту екс-голови Державної митної служби України А. В. Макаренка створено згідно з Постановою Верховної Ради України № 2381-VI від 1 липня 2010 року.

Основними завданнями ТСК визначено:

1) розслідування діяльності ЗАТ «РосУкрЕнерго» та причетності посадових осіб органів державної влади до постачання природного газу в Україну, розподілу і продажу його кінцевим споживачам, дослідження стану розрахунків українських споживачів із ЗАТ «РосУкрЕнерго» за спожитий газ, обґрунтованості тарифів на зберігання газу ЗАТ «РосУкрЕнерго» у газосховищах України та можливих порушень монопольного законодавства України у сфері газопостачання;

2) розслідування правомірності порушення кримінальної справи проти екс-голови Державної митної служби України А. В. Макаренка та застосування до нього запобіжного заходу взяття під варту;

3) надання українському суспільству неупередженої інформації щодо рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма.

Опісля заслуховування звіту ТСК 24 вересня 2010 року Верховна Рада подовжила її повноваження строком на два місяці, вирішивши заслухати остаточний звіт про її роботу в листопаді 2010 року.

До складу комісії входять 11 народних депутатів України. Голова – Роман Зварич, заступник голови – Анатолій Кінах.

– Пані Наталю, нині тема комерційного арбітражу та міжнародного арбітражу зокрема дуже актуальна, вона часто фігурує в пресі. Згадується і Стокгольм (особливо в Україні), але правової інформації бракує. Тому затребуваною стає докладна інформація не тільки про сучасні тенденції у міжнародному арбітражі, а й правові аспекти, особливості його діяльності.

– Хотілося б одразу уточнити, що під арбітражем у всьому світі розуміють позасудову процедуру вирішення спорів на основі угоди сторін. Комерційний арбітраж має низку особливостей і багато в чому схожий на судовий розгляд. Найвідомішими відмінними рисами цієї процедури в багатьох країнах є виборність арбітрів, конфіденційність, розгляд в одній інстанції, причому рішення не може бути оскаржене по суті. Надається можливість вибору мови й місця арбітражу сторонами у міжнародних спорах. Звичайно, наявність спільних рис процедури, незалежно від місця проведення арбітражу, робить його дуже зручним і ефективним методом.

Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма на сьогодні є єдиним шведським інституційним арбітражним судом, що розглядає як національні, так і виключно міжнародні справи. Під час прийняття рішень ми є цілковито незалежним від Торгової палати органом.

Загалом я виокремила б три домінуючі нині на міжнародній арені тенденції.

Перша – значне поширення арбітражу в міжнародному торговельному обороті. 2006 року англійський університет Queen Mary провів опитування 103 міжнародних корпорацій. 73 відсотки з них вважають арбітраж найкращим методом вирішення спорів, а 9 із 10 корпорацій намагаються уникнути розв'язання міжнародних спорів у національних судах. Статистика Стокгольмського інституту підтверджує цю тенденцію. За останні 10 років кількість справ в інституті зросла приблизно на 70–75 відсотків.

Друга тенденція, яка виступає рушієм розвитку арбітражу, – це створення й удосконалення міжнародних стандартів процедури. Прикладом може бути Керівництво Міжнародної асоціації адвокатів щодо конфлікту інтересів у міжнародному арбітражі 2004 року. На міжнародному рівні тема конфлікту інтересів в арбітражі до появи цього документа не мала стандартних прикладів. Згаданий документ містить списки ситуацій, які є або можуть стати підставою для дискваліфікації арбітра, а також тих із них, які не дають таких підстав. Це так звані червоний, жовтогарячий і зелений переліки. Документ наразі досить широко використовується сторонами та арбітражними інститутами.

Не менш широко застосовують і правила Міжнародної асоціації адвокатів (IBA) із подання доказів до міжнародного комерційного арбітражу. Його положення можуть застосовуватися за угодою сторін і регулювати такі процедури, як витребування доказів, подання експертних висновків і опитування свідків, допустимість і оцінка доказів. Тут потрібно згадати і документи Комісії ООН із права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Зрозуміло, знадобиться час, перш ніж міжнародні принципи ввійдуть до національних правових систем. Однак сам факт існування уніфікованого підходу, виробленого й узгодженого експертами з різних країн під егідою авторитетних міжнародних організацій, винятково важливий для розвитку арбітражу.

Третя тенденція стосується підвищення ефективності самої процедури, появи в арбітражі процесуальних прийомів, яких не використовували в минулому. Зокрема, це і процес витребування доказів, запозичений із системи загального права, і можливість вимагати в деяких юрисдикціях забезпечувальних заходів щодо формування складу арбітражу, і використання технічних нововведень (наприклад, телефонних конференцій замість попередніх консультацій або опитування свідків за допомогою відеоконференцій).

– Чому під час вирішення комерційних суперечок між сторонами–нерезидентами Швеції вибір часто припадає на Стокгольм?

– Стокгольм традиційно вважався нейтральним та, крім того, географічно зручним місцем для розгляду справ. Поштовхом у визначенні Швеції як міжнародної арбітражної юрисдикції стала угода від 12 січня 1977 року між ТПП СРСР та Американською арбітражною асоціацією про факультативне арбітражне застереження для використання в договорах у радянсько-американській торгівлі. За цією угодою Стокгольм обирали місцем розгляду спорів, що виникали під час виконання контрактів між радянськими та американськими сторонами, а Торгова палата була органом, який призначав арбітрів.

У 1990-ті роки, після розпаду СРСР, до 65 відсотків справ, розглянутих у ТПС, припадали на частку сторін – представниць колишнього СРСР. Протягом останнього десятиліття в першій п'ятірці за кількістю спорів у ТПС місця традиційно «утримують» російські, китайські, німецькі та американські сторони. 2009 року було зареєстровано рекордну кількість справ за всю історію інституту, із яких близько п’яти відсотків припало на суперечки з українськими фігурантами. Найчастіше предметом розглядів стають спори, що виникають під час виконання договорів поставки, потім ідуть послуги, інвестиції і т. ін.

Сьогодні, обираючи той чи той комерційний арбітражний суд, сторони керуються комплексом чинників, але в основі всього, звичайно, лежить його репутація. Робота інституції ґрунтується на принципах прозорості, професіоналізмі, незалежності та неупередженості арбітрів, яких призначає арбітраж, а також збалансованості процедури стосовно всіх учасників арбітражного процесу.

– Часто через помилки, допущені під час складання арбітражних угод або нерозуміння їхнього сенсу сторони зазнають додаткових витрат. Як уникнути їх і скоротити неминучі?

– Помилки, наприклад, у застереженнях нерідко призводять до виникнення юрисдикційних проблем і затягування розгляду, якщо доводиться проводити слухання у юрисдикції.

Стандартне арбітражне застереження ТПС, окрім установлення волі сторін на передавання спору до арбітражу, містить ще кілька компонентів. По-перше, вказівку на інституційний регламент. Це означає, що сторони обрали інституційний арбітраж, тобто процес адмініструватиметься постійно діючим комерційним судом. У такому виді розгляду ще одним договірним джерелом норм буде регламент – документ, що встановлює правила ведення процесу. Не всі звертають увагу на те, що регламенти нерідко визначають основи роботи самої арбітражної інституції. Саме тому, вписуючи в арбітражне застереження, наприклад, розгляд спорів у ТПС, некоректно вимагати від нього, щоб застосовувався регламент Міжнародного арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті у Парижі. Це зовсім різні арбітражні центри.

Можливий і такий текст застереження: «Суперечки й розбіжності у зв'язку з даним договором розглядатимуться в м. Стокгольмі в порядку арбітражу». Воно вказує на те, що сторони погодилися проводити арбітраж без залучення арбітражного центру, тобто ad-hoс, або разовий арбітраж. У цій процедурі порушення розгляду, формування трибуналу, питання відводів та інші моменти безпосередньо регулюватимуться законом місця проведення арбітражу. З цим застереженням не слід звертатися до ТПС, втрачаючи час і реєстраційний внесок у розмірі 1500 євро.

Окрім того, в багатьох неінституційних арбітражах за угодою сторін застосовується Регламент Комісії ООН із права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Тому застереження на зразок «Суперечки з цього договору будуть остаточно вирішуватися в Арбітражному інституті Торгової палати м. Стокгольма за Регламентом ЮНСІТРАЛ...» некоректне, бо змішує різні види процедури – арбітраж, що адмініструється, і арбітраж аd-hoc. На жаль, наразі ми спостерігаємо цілу хвилю суперечок із такими застереженнями з країн СНД: мабуть, їхній текст внесли до якоїсь бази стандартних документів.

Аналізуючи такі неминучі витрати, як гонорари арбітрам та арбітражній інституції, слід підкреслити, що, маючи правильний стратегічний підхід, компанії можуть визначити економічний формат процесу.

Якщо для вирішення спору ви повинні обрати якийсь із закордонних центрів, потрібно мати на увазі, що деякі іноземні інститути застосовують поряд із стандартним арбітражним регламентом правила прискореної арбітражної процедури. За прискореною процедурою ТПС, на відміну від стандартного регламенту, справу завжди розглядає одноосібний арбітр: немає слухань, короткі терміни подачі заяв і лише три місяці на винесення рішення з моменту передачі справи трибуналу. І водночас нижчі гонорари. Правила підходять для договорів із невеликою вартістю, простими правовідносинами в основі.

Якщо таких правил у комерційному суді немає, то важливо визначити оптимальну кількість арбітрів. У позовах із невеликою сумою і простими правовідносинами в основі значно зменшуються витрати призначення одного арбітра, якщо сторони заздалегідь не домовилися про інше.

Нарешті, варто звернути увагу на принципи визначення видатків в арбітражної інституції. У лідируючих центрах витрати встановлюють або за принципом «відсоток від суми спору», або на основі погодинної ставки арбітра. Останній принцип незручний, оскільки не дає можливості заздалегідь оцінити розмір витрат.

– А чи впливають на витрати такі компоненти, як мова й місце арбітражу?

– Питання не таке просте, як може видатися. Тут треба розібратися насамперед у значенні цих процесуальних параметрів.

Мова арбітражу визначається для подання документів і проведення слухань. Арбітраж може проводитися будь-якою мовою, погодженою сторонами. Якщо питання не узгоджено, мову встановлює склад арбітражу. Сьогодні у провадженні ми маємо справи англійською, шведською, російською та німецькою мовами. А проведення процесу двома мовами передбачає для сторін великі витрати на переклад документів. Не кажучи вже про те, які наслідки можуть бути, якщо в арбітражному рішенні двома мовами будуть розбіжності. Тому такий формат процесу незручний і дорогий.

Місце арбітражу. Що це означає? Превалюючий у міжнародній практиці підхід полягає в тому, що місце є юридичною фікцією, яка прив'язує арбітраж до національного арбітражного закону. Місце арбітражу визначає право, що застосовується до арбітражного застереження. Юридичне місце не треба змішувати з географією слухань. Слухання чи інші консультації зі складом у багатьох країнах, а також за Типовим законом ЮНСІТРАЛ можуть проводитися на території, відмінній від місця арбітражу. На практиці у нас досить часто місцем арбітражу визначають Стокгольм, а зустрічі й слухання проводяться по всьому світу. Це питання в ТПС віднесено на розгляд арбітрів і сторін, які під час підготовчої зустрічі домовляються про місце слухань.

Скажімо, чи можна розгляд проводити за Регламентом Стокгольмського інституту, але юридичним місцем арбітражу визначити Київ? З точки зору шведського права можна. ТПС проводить розгляд справ, установивши місце арбітражу в Женеві, Лондоні, Парижі. Але варто пам'ятати, що, визначаючи юридичне місце арбітражу, ви також визначаєте суд або інший орган, що має право сприяти арбітражному розгляду, і суд, компетентний розглядати позови про скасування рішення. Крім того, не в кожній країні місцевим законом дозволено проводити арбітражі за «іноземним» регламентом. І не кожен «іноземний» регламент відповідатиме законодавству місця арбітражу, тобто можуть виникнути колізії між обумовленою процедурою і місцевим законом. Тому «рухати» місце арбітражу з юрисдикції, в якій перебуває арбітражний інститут, із метою економії або в інших цілях не завжди виявляється доцільним.

– Як нині можна підвищити ефективність процесу розгляду спорів?

– Сторони дедалі частіше вдаються до авансованих процесуальних прийомів, за допомогою яких можна підвищити ефективність арбітражного процесу.

По-перше, за наявності взаємозалежних спорів із декількох договорів між тими самими сторонами вони можуть домовитися про їхній розгляд у рамках одного процесу, що, до речі, дуже економічно вигідно. Ми знаємо, що кодекси судової процедури багатьох країн містять положення, які дозволяють об'єднувати однорідні справи між одними й тими само особами в єдине провадження (наприклад, ст. 116 КАС України. – Ред.). В арбітражі це є можливим за наявності згоди сторін.

Інше питання, чи можна об‘єднати позови, якщо такої згоди немає. Ні національні закони, ні міжнародні типові документи не містять жодних положень щодо такої процедури. На практиці ми стикалися з необхідністю об'єднання позовів ще до внесення до Регламенту ТПС статті про консолідацію справ. Наприклад, в одній зі справ сторони оформили свої відносини у двох договорах, один із яких, по суті, був продовженням іншого, містив численні посилання на попередній договір, та водночас нібито не був його частиною. Провадження розпочали на підставі першого договору, а зустрічний позов пред'явлено на підставі другого. Проти зустрічного позову було висунуто юрисдикційне заперечення. Розгляд вимоги в паралельних провадженнях підвищував ризик винесення суперечливих рішень і був би дуже дорогим.

З точки зору доцільності та логіки такі позови, звісно, мають розглядати в рамках одного процесу. На ці спори спрямована стаття про злиття позовів у Регламенті ТПС 2010 року. Умовами консолідації за статтею 11 Регламенту є наявність одних і тих само сторін, тісно взаємопов'язаних контрактів, однакових арбітражних застережень. За дотримання цих передумов ТПС може об'єднати позови з кількох договорів навіть у разі наявності заперечень однієї зі сторін після консультацій з усіма учасниками процесу. При злитті справ сторони значно виграють в арбітражних витратах, а також, як правило, термінах. Особливо важливо те, що усувається ризик винесення суперечливих рішень різними складами арбітражу. На мій погляд, статтю про консолідацію наразі використовують частіше: за час, що минув із літа 2008 року, об'єднали більш як десяток позовів.

– Пані Наталю, наскільки часто сторони вимагають вживання забезпечувальних заходів у міжнародному арбітражі?

– Ще 4–5 років тому вимоги щодо забезпечувальних заходів у розглядах за Регламентом ТПС з'являлися не частіше, ніж двічі на рік. Протягом 2008–2009 років їх заявили вже в десяти справах.

Можливість вимагати забезпечувальних заходів в арбітражі сама собою не є нововведенням. Міжнародний підхід було встановлено ст. 26 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 1976 року, що передбачає три основні принципи:

– арбітри мають право розглядати питання і вживати забезпечувальних заходів;

– висновки арбітрів можуть оформлятися як у вигляді постанов, так і у вигляді проміжних рішень;

– звернення сторони до судового органу з проханням про забезпечувальні заходи не повинне розглядатися як несумісне з угодою про арбітраж або як відмова від цієї угоди.

Аналогічні положення містилися також у статтях 9 і 17 Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж 1985 року.

Наведені принципи в певному обсязі прийнято десятками країн, зокрема Україною і Швецією. Однак примусове виконання арбітражних забезпечувальних заходів залишається проблематичним не тільки в країнах із молодими традиціями арбітражу, а й у таких розвинених юрисдикціях, як Швеція.

– Якими альтернативами сьогодні може скористатися сторона у Швеції?

– По-перше, сторона може подати позов про забезпечувальні заходи до державного суду за місцем розташування головного офісу або активів супротивної сторони (положення про забезпечувальні заходи містяться у главі 15 шведського Кодексу судової процедури). Такий позов є можливим як під час розгляду, так і до його початку, за умови, що арбітражний процес буде порушено протягом 30 днів із моменту винесення відповідної ухвали суду. Позов, безперечно, буде підпорядковано правилам шведської судової процедури. Серед її специфічних рис, наприклад, така: забезпечувальних заходів не можна вживати щодо декларативних вимог.

Згадана альтернатива, однак, не застосовується щодо міжнародних арбітражів, які розглядаються в ТПС і не мають прив'язки до Швеції за національністю сторін чи їхніх активів.

По-друге, сторона може подати позов про забезпечувальні заходи безпосередньо складу арбітражу. Тому недоліком цього механізму якраз і є неможливість його застосування до формування складу. Основна проблема, проте, полягає у відсутності схеми виконання наказів арбітрів. Заборона на відчуження активів або здійснення інших дій, як й інші постанови процесуального характеру, не підлягають примусовому виконанню у Швеції. Користь від постанови арбітрів про забезпечувальні заходи в такій ситуації обмежується переважно моральним тиском на сторону і можливими негативними висновками арбітрів під час вирішення спору по суті.

Зазначені проблеми є характерними для багатьох юрисдикцій. Як свідчить історія, їх розв’язання багато в чому залежить від наявності міжнародного стандарту, який з часом запозичують національні законодавства. Стандартом забезпечувальних заходів можна вважати прийняті в 2006 році поправки до Типового закону ЮНСІТРАЛ. До закону було внесено нову главу IV А, в якій докладно окреслено поняття забезпечувальних заходів та їхні види, умови застосування, порядок розгляду клопотань складами і, що дуже важливо, принцип визнання й примусового виконання державними судами приписів арбітражних трибуналів. Інакше кажучи, державам пропонується забезпечити виконання рішень арбітрів про забезпечувальні заходи в якості уніфікованого міжнародного підходу.

– І в який спосіб здійснюється процедура визнання і, в разі необхідності, примусового виконання сторонами рішень Стокгольмського арбітражу?

– Якщо сторони не мають причин домагатися скасування арбітражного рішення в суді або інших перешкод для добровільного виконання, то здебільшого вони все-таки виконують арбітражне рішення без примусу з боку держави. У цьому і полягають правовий бік (адже арбітражна угода має на увазі зобов'язання сторін підкоритися рішенню арбітрів) і моральний аспект: програш не звільняє сторону від зобов'язань поводитися сумлінно й гідно.

На жаль, ми не оперуємо точними даними про кількість відмов. Примусове виконання рішень ТПС переважно здійснюється в іноземних юрисдикціях, і сторони рідко ставлять нас до відома про те, що відбувається з рішенням на пост-арбітражній стадії.

Як конкретно здійснюється виконання іноземних арбітражних рішень в Україні і яка практика українських судів – це питання до українських фахівців. У будь-якому разі в усіх країнах–учасницях Нью-Йоркської конвенції мають бути правові механізми, що забезпечують визнання і примусове виконання іноземних арбітражних рішень. Такі механізми можуть відрізнятися в деталях, але підстави для відмови у визнанні й виконанні мають бути однакові й відповідати вимогам конвенції.

Автор: Юлія ЦИРФА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Володимир Литвин: Україна невдовзі може сама визнати Крим російським. ВІДЕО Сьогодні, 19 лютого

Стало відомо, коли потужності "Укрспирту" виставлять на продаж Сьогодні, 19 лютого

В Європарламенті критикують футбольні клуби за перельоти на короткі відстані Сьогодні, 19 лютого

"МАУ" планує в травні запустити рейси до Саудівської Аравії Сьогодні, 19 лютого

Милованов запропонував Кабміну обговорити конкурс на голову "Нафтогазу" — нардеп Сьогодні, 19 лютого

Заколот у ЄНП: Орбан накинувся зі звинуваченнями на Туска Сьогодні, 19 лютого

Люстрований «в законі» Юрій Атаманюк: новоявлений експерт з кримінальним шлейфом Сьогодні, 19 лютого

Реінтеграція Донбасу могла б принести 1,5% до зростання ВВП — Bank of America Вчора, 18 лютого

Що передбачає новий законопроєкт про бізнес-омбудсмена Вчора, 18 лютого

Гончарук вимагає від всіх ОДА інформацію про незаконний видобуток копалин  Вчора, 18 лютого