передплата Українською | In English

№1, січень 2006

Безпека дорожнього руху – це життя

Поділитися:

У період невизначеності з майбутнім Державтоінспекції в багатьох ЗМІ дедалі частіше наголошується про необхідність зміни адміністративного законодавства у сфері безпеки дорожнього руху.




Цей день увійшов в історію як день народження автомобіля. Саме цю дату вказано у патенті на "механічний візок із чотиритактним двигуном", виданому в Берліні німецькому механікові та підприємцю Карлу Бенцу. Екіпаж Бенца був відкритий, двомісний і триколісний. Мотор – чотиритактний двигун інженера Отто – знаходився між задніми колесами, значно вищими за передні. А вже влітку, 3 липня, перший автомобіль оцінювала публіка міста Мангейма. Звичайно, не обійшлося без освистувань і глузувань. У серпні 1888 року, скориставшись відсутністю Бенца, його дружина Берта з двома синами відправилася на саморушній колясці в гості до родичів за 150 кілометрів. Так була здобута чергова перемога.

Дивовижно, але також на півдні Німеччини, всього за сто кілометрів і практично одночасно, проте незалежно від Бенца, над ідеєю саморушного візка бився інший інженер – Готліб Даймлер. Він був у захваті від чотиритактного двигуна внутрішнього згоряння інженера Отто. Але доля звела його з іншим винахідником – Вільгельмом Майбахом. Даймлер і Майбах запатентували свій двигун внутрішнього згоряння, а в 1886 році склали власний автомобіль. Але Бенц устиг їх випередити, запатентувавши свій самохідний візок раніше.


Нещодавно мені довелося почути думку з цього приводу одного з народних депутатів. Він заявив приблизно таке: "Ми підтримаємо пропозиції стосовно зміни законодавства за умови скасування "вилки" розмірів штрафів і збереження положення, що інспектор ДАІ накладатиме штраф лише за згодою водія (про останнє йшлося й в одній із публікацій у "Вічі". – Прим. авт.), у противному разі складається протокол для передачі справи до суду". Головний аргумент депутата: всі мають бути рівні перед законом – від робітника до Президента (тобто кожний за певне порушення повинен сплачувати штраф одного розміру). Проти рівноправності перед законом особисто в мене немає жодних заперечень. Як і проти того, щоб народні обранці виявили ініціативу й подали своїм виборцям приклад суворого дотримання вимог дорожнього закону – Правил дорожнього руху й не тільки. А щодо решти висловлювань депутата заперечення є.

Почну з "вилки", але запитанням. Чи може бути однаковим штраф за перевищення швидкості в місті на 20 і на 49 км/год (це понад установлений максимум – 60 км/год), або на заміській дорозі – на 50 або 100 і більше км/год (плюс до дозволеної швидкості – 90 км/год)? Або за проїзд залізничного переїзду на заборонний сигнал світлофора перед потягом, що наближається, і проїзд в разі дозвільного сигналу, але в два ряди за відсутності розмітки. Для переконливості ще один приклад: водій зупинив автомобіль у зоні дії знака "Зупинка заборонена" на рівній, прямій ділянці дороги, що добре проглядається, або в зоні заокруглення з обмеженою видимістю або оглядовістю (реальна загроза безпеці)? Таких прикладів можна навести багато щодо кожного розділу Правил дорожнього руху. Тому вважаю, що диференціація розмірів штрафів ("вилка") в Адміністративному кодексі України, як це має місце й у багатьох країнах світу (і в Кримінальних кодексах міри відповідальності диференційовані), необхідна.

Друга думка депутата. Посадова особа ДАІ (або Державної служби безпеки дорожнього руху – ДС БДР) може винести постанову про накладення штрафу на місці лише в разі, коли водій не заперечує допущеного ним порушення й розміру стягнення. Тут убачаються дві проблеми. Перша – це слов'янський менталітет: наш громадянин завжди правий. Мені ще 1981 року довелося спостерігати у Швейцарії, як представник УРСР, що працював у Європейській економічній комісії ООН, зупинив автомобіль у зоні дії тимчасового дорожнього знака "Зупинка заборонена", а з появою поліцейських "переконливо", зокрема й з допомогою жестів, доводив їм, що він зупинився лише на хвилинку, бо в нього виникли проблеми і т. п. Поліцейські з доброзичливими усмішками, немов зустріли свого найкращого товариша, не вимовивши жодного слова, на ходу заповнювали бланк квитанції на "солідний" штраф, до того ж не запитуючи чомусь на це згоди у водія. Уявляю, як відбуватиметься розмова між нашим інспектором і водієм, що доводять один одному свою правоту. Знаючи наших громадян, упевнений, що переважна їх більшість не погодиться ані з фактом порушення, ані, тим більше, з розміром штрафу. Якось в українському автомобільному журналі "Сигнал" прочитав статтю про відвідування її автором Полтавської виправної колонії, де відбували покарання водії, що скоїли ДТП із тяжкими наслідками. Так-от, жоден із засуджених не визнав своєї вини у пригодах, що сталися. Тому малоймовірно, що таке "удосконалення" кодексу дасть позитивні результати. Тим паче тут є ще одна немаловажна обставина. Через незгоду водія інспектор повинен скласти адмінпротокол як для звіту перед командиром, так і для наступної передачі матеріалів до суду. Що це означає для інспекторів? Кілька протоколів – і командир може зробити висновок про службову невідповідність інспектора: не вміє переконливо довести водіям факт допущеного ними правопорушення. І ще: не зуміє довести водієві – отже, викличуть у суд і муситиме доводити судді. Будь-який "розсудливий" інспектор зрозуміє, що ні перше (з'ясування з командиром), ні друге (виклик до суду) йому ні до чого. Простіше розійтися з миром, а може, й із прибутком.

Стосовно недоліків у роботі судів (чим, власне, й спричинено пропоновані зміни законодавства), то усунути їх за допомогою згаданих нововведень також не вдасться. Кількість переданих судам адміністративних справ якщо й зменшиться, то не істотно. Їхня перевантаженість збережеться, адже Верховна Рада, поклавши на них розгляд адміністративних справ, не подбала про створення спеціалізованих адміністративних судів.
Що ж робити? Вигадувати нічого не потрібно. Якщо ми прагнемо в Європу, то й варто скористатися досвідом країн ЄС. Інспектор ДАІ повинен мати законне й беззастережне право винесення постанови про накладення на порушника штрафу на місці (оплата тільки в банківських установах), за винятком порушень, за які законом передбачено позбавлення права на керування транспортом. Постанова про штраф, як і протокол, що складається за найгрубіші правопорушення, має містити мінімум необхідної інформації. Для постанови не потрібні навіть прізвище та по батькові – досить зазначити номерний знак авто водія-порушника. Відповідати має власник транспортного засобу, а не особа, що ним керує. Ця міра дасть змогу виносити постанови за порушення правил паркування за відсутності водія, завдяки чому значно скоротиться втрата робочого часу інспектором. Стягнення штрафів, як і виконання судових рішень, треба покласти на державних виконавців. У разі незгоди водія (власника) із застосованими до нього заходами він має законне право оскаржити рішення інспектора в судових інстанціях. Така практика сприятиме різкому скороченню часу контакту інспектор – водій, а отже, й поборів (варто заборонити інспекторові сідати в зупинений ним автомобіль для складання протоколу, а тим паче постанови про штраф).

І останнє. Проектом змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено виключити відповідальність за "незначні" порушення Правил дорожнього руху. Що це за порушення? Наприклад, перевищення швидкості до 20 км/год. Але практика свідчить, що за певних умов (скупчення пішоходів, біля дитячих закладів, слизька дорога тощо) рух транспортного засобу навіть зі швидкістю 5 км/год призводить до ДТП, зокрема й зі смертельними наслідками. А в цьому разі в житловій і пішохідній зонах можна безкарно рухатися зі швидкістю близько 40 км/год, тоді як Правила дорожнього руху обмежують її до 20 км/год. Або взяти, приміром, таке "безневинне" порушення, як "підрізування", тобто порушення правил перестроювання, що в більшості випадків призводить до аварії, у тому числі із залученням декількох транспортних засобів, з тяжкими наслідками. Або незастосування ременів безпеки. Дослідження, проведені французькими вченими, показали, що через це порушення в ДТП гинуть люди навіть за швидкості менш як 20 км/год. Тому термін "незначне порушення" в дорожньому русі за участю джерел підвищеної небезпеки не має права на існування.

Мабуть, у розглянутому випадку має йтися не про скасування покарання, а про його міру. Раніше досить ефективною була така міра, як направлення матеріалів про порушення ПДД на розгляд громадськості. Трудові колективи сьогодні здебільшого втратили своє виховне значення. Але продовжують функціонувати громадські комісії Всеукраїнської спілки автомобілістів (ВСА). Ще недавно членам цього добровільного об'єднання громадян видавали талони громадського впливу, в яких інспектор робив запис про порушення, а регіональна громадська комісія ВСА на своєму засіданні приймала рішення про покарання порушника: від попередження до позбавлення місця на автостоянці та виключення зі складу організації, про що також робилася позначка в талоні (у разі її відсутності інспектор за повторне порушення вживав суворіші заходи). Така практика й нині успішно діє в Російській Федерації, і, як мені відомо, від неї не мають наміру відмовлятися. Сьогодні членами ВСА є близько 600 тисяч автомобілістів – широке поле для профілактичної роботи. У державі діють й інші громадські організації, що могли б долучитися до такої діяльності.

Для реалізації цих заходів потрібно, щоб і Президент, і уряд, і народні депутати думали про захист життя й здоров'я кожного громадянина України, що беруть участь у дорожньому русі (а це все населення – "від малого до старого"), а не про те, щоб якомога більше повноважень відібрати в Державтоінспекції.

Автор: Олександр ФОМЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата