передплата Українською | In English

№12, червень 2006

Війна щасливими не робитьВійна щасливими не робить

Поділитися:

Валерій Миколайович Голенко після закінчення Київського інституту інженерів цивільної авіації трудову біографію розпочав (1981 рік) у Ворошиловградському об'єднаному авіазагоні на комсомольській роботі. А вже через шість років його обрали першим секретарем Ворошиловградського обкому комсомолу. На цій посаді перебував з 1987-го по 1991 рік. Працював директором науково-виробничого підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю. З 1996-го був помічником першого заступника голови Луганської облдержадміністрації, а з 1998-го й до останнього часу обіймав посаду заступника голови Луганської обласної ради. Йому 48 років, член Партії регіонів. Одружений, виховує двох синів.

Юридичний висновок

Міністерства юстиції щодо рішень деяких органів місцевого самоврядування (Харківської міської ради, Севастопольської міської ради і Луганської обласної ради) стосовно статусу та порядку застосування російської мови в межах міста Харкова, міста Севастополя і Луганської області (витяг, повний текст див. http://www.minjust.gov.ua)

Харківська міська рада, Севастопольська міська рада і Луганська обласна рада, ухваливши рішення (відповідно: Харківська – 6 березня 2006 року, № 43/06; Севастопольська – 26 квітня 2006 року, № 11; Луганська – 25 квітня 2006 року, № 2/13), порушили принцип законності, встановлений статтею 19 Конституції України, бо вони:

визнаючи російську мову як регіональну (відповідно – у місті Харкові, у місті Севастополі та в Луганській області), внесли до нормативних актів свого рівня питання, яке згідно з приписами Конституції України (статті 10 і 92) є предметом регулювання виключно законом України;

ухвалюючи рішення з цього питання, вийшли за межі повноважень, наданих органам місцевого самоврядування Конституцією та законами України (чим порушили також і положення частини першої статті 144 Конституції).

Посилання в рішеннях місцевих рад на Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин є безпідставним, оскільки існуючий офіційний переклад хартії українською мовою та закон України про її ратифікацію від 15 травня 2003 року не відповідають об'єкту та цілям автентичної хартії. Об'єктом хартії є захист мов, котрим загрожує зникнення, а не мовні права національних меншин, які проживають у певних регіонах держави. Натомість закон України про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин передбачає надання захисту саме мовам національних меншин, що прямо суперечить об'єкту та цілям самої хартії.

Обов'язок забезпечувати законність в Україні Конституцією України покладено на прокуратуру.
– Як довго й наполегливо ви збираєтеся воювати з центральною владою? Таке запитання поставили мені під час однієї з прес-конференцій.
Журналістські очі при цьому дивилися чесно й відкрито, в них – надія на те, що просто зараз розтлумачать, що ще сенсаційного буде найближчим часом, окрім публічної вимоги відставки голови обласної держадміністрації і такого ж публічного визнання російської мови регіональною та рівноправною. І жодного сумніву в правильності постановки самого запитання. Що поробиш, звикли ми останнім часом до військової тематики. Тут тобі і «польові командири», і «вуличне протистояння», і «захоплення будинків органів влади». Ну а коли вже йдеться про діяльність партій із різними поглядами, то й зовсім боротьба на знищення.
Як міг, пояснив, що воювати аж ніяк не збираємося. Ми – люди мирні. Хтось вважає конфронтаційністю стиль роботи Луганської обласної ради, бо вона часто приймає рішення, що йдуть врозріз із бажаннями центру. А як бути, якщо не відступати від принциповості й послідовності в обстоюванні конституційних прав і жителів регіону, і виборців усієї України? «Мирні настрої» не означають, що ми готові відмовитися від переконань. Та й узагалі: чужого не хочемо, але й свого не віддамо!
Чи це неправильно?



Справа принципу...

І все-таки заради справедливості розберімося, звідки в луганчан така «войовнича» слава й що насправді відбувається в регіоні, який періодично таки стає постачальником гарячих політичних новин. З'явився навіть термін «східний вітер», яким деякі політичні оглядачі охрестили явища вільнодумства та згуртованості, що їх демонструє найсхідніша область України, яка перестала раптом бути глухою провінцією й почала об'єднувати (нехай навіть не навколо себе, а навколо певних ідей) усіх, кому не дуже подобається те, що відбувається в державі.

Для тих, хто гадав, що півтора року тому він дорвався до безмежної і безконтрольної влади, отримав Президента з повноваженнями самодержця і приблизно таким самим ставленням до законів загалом та Конституції зокрема, наш регіон справді серйозна перешкода. Тричі поспіль позаминулою осінню під улюлюкання та відверте цькування з розповідями про схильність до масового бандитизму, зомбованість і загальну обмеженість ми проголосували за Януковича. При цьому продемонструвавши таку однозначність вибору, що жодні перевірки не змогли пред'явити бодай щось переконливе проти.

Цькування не припинилося, регіон цілком перевели до розряду державних пасинків, відбираючи навіть належні за всіма законами і правилами фінансові крихти. А на парламентських виборах – іще одне чітке підтвердження симпатій і антипатій. Те, що нині депутатами в обласній раді є 100 членів Партії регіонів і жодного від «Нашої України», – це і висловлення сподівань, і оцінка дій центральної влади, а також тих, кого прислали до нас «на зміцнення». Що ж, дозміцнювалися...

До речі, що дивного в тому, що питання російської мови стало одним із перших, які вирішено в нашій області? Партія регіонів на вибори йшла з гаслами дотримання права громадян користуватися рідною мовою. Адже переважна частина населення в нас і говорить, і думає російською. Супротивники біло-блакитних стільки сил витратили на шельмування: мовляв, здобудуть увагу виборців – й одразу забудуть! А ми не забули... Тож невідомо ще, через що зараз «громи і блискавки»: тому що зробили ми все в рамках закону і з цілковитим дотриманням Україною своїх міжнародних зобов'язань чи тому, що наочно показали: передвиборні обіцянки не набір пустих звуків, а реальна програма, яка просто зобов'язана виконуватися. У протилежної сторони з цим кепсько: скільки кричали, що підвищення цін у житлово-комунальному господарстві не буде й усі розмови про це – лише компрометація чесних і порядних, але не встигла країна ще й бюлетені порахувати, а ціни підскочили і на світло, і на газ. На черзі – зв'язок і транспорт, а за ними – знову світло та газ.

Вибори закінчилися. І треба доводити людям, що написане на прапорах і в програмі – не порожні обіцянки, а реальні плани, які можуть і повинні бути втілені в життя. Що серйозна політична сила від своїх принципів не відступає. Вона пам'ятає і про майбутні вибори, на яких теж треба буде складати іспит. А скільки коштує збрехати, сьогодні добре знають ті, хто програв. Коли підтримка народу неабияк падає, то це не тимчасові негаразди, а політичний розгром.

І за нього треба відповідати.


...И принцип справи

То що ж нам усім робити, щоб обіцянка не відрізнялася від кінцевого результату, а той, хто може давати результат, не сумнівався в підтримці та захисті? Відповідь дає загальноєвропейська практика: будувати міцне громадянське суспільство. І так налагодити роботу його структур, щоб спалахи активності траплялися не раз на кілька років, збігаючись у часі з походом на виборчі дільниці, а зовсім не припинялися. Простіше кажучи, щоб робота була постійною. Як і контроль за діяльністю тих, кого громада наділила владою.

На жаль, ми дуже багато пропустили, й будівництво громадянського суспільства змушені будемо вести, по-перше, на марші, а по-друге, найударнішими темпами. Якщо, звісно, хочемо досягти серйозних результатів у найближчому майбутньому.

Щиро кажучи, я радий, що таку думку поділяють більшість моїх колег по обласній раді. Коли згідно з новим виборчим законодавством на практиці вперше застосували партійний принцип формування депутатського корпусу, були побоювання, що облрада перетвориться на своєрідний дискусійний клуб, де сесії плавно перетікатимуть одна в іншу, без особливої, утім, користі. Але вже перші тижні нашої роботи засвідчили: новий склад депутатів здатний працювати чітко, ставлячи в основу основ саме принцип справи, а не можливість покрасуватися на трибуні.

Зрозуміло, не випадковість, що почали з голови облдержадміністрації.

Луганщина не забула, як лише два роки тому гордо йшла серед лідерів зі зростання промислового виробництва. Приріст обсягів у нас був 12 – 15 відсотків щорічно. А цього року? За прогнозу зростання на 2,8 відсотка (що саме по собі мало не в рамках статистичної погрішності) вже допущено спад на 0,8 відсотка. Ситуація в області гірша, ніж загалом по Україні! Відбувся обвал у раніше стабільних галузях. Скорочено виробництво продукції рубіжанськими казенним заводом «Зоря» і «Барвником», сєверодонецьким «Склопластиком», Стахановським заводом техвуглецю.

У машинобудуванні – системна криза, спад випуску продукції за всіма видами діяльності. Зупинився через відсутність замовлень завод «Красный луч», держпідприємство ВО «Луганський верстатобудівний завод» зменшило випуск продукції у 2,6 разу , Луганський завод колінчастих валів – у 4,8 разу, Краснолучський і Свердловський машзаводи – майже на третину. Зауважте, це все підприємства не з благополучних. Із тих, хто тільки почав ставати на ноги, даючи надію людям. І їх знову «під дих»?!

Майже вдвічі скоротив обсяги виробництва Стахановський вагонобудівний завод, змушений перейти на триденний режим роботи «Луганськтепловоз». Через втрату конкурентоспроможності у зв'язку зі зростанням цін на природний газ скоротило обсяги бюджетоутворювальне для Кіровська підприємство – завод «Центрокуз». Допустили серйозні збої в роботі Алчевський меткомбінат, ЗАТ «ЛиНІК», що формують економіку не лише регіону, а й країни.

Що й казати! Сьогодні буквально на пальцях можна перелічити підприємства, де ситуація нормальна, не те що поліпшується. Так само й у сільському господарстві і у вугільній промисловості. Якщо і є зростання, то лише цін на споживчому ринку. А як же тоді створення нових робочих місць, за які успішно відзвітували? А зростаючий рівень життя, про який трубили до й після виборів? Що, у столиці централізовано планується й очікується соціальний вибух?

Саме нерозуміння головою облдержадміністрації позиції облради й спричинило звинувачення представницького органу у войовничості.


Порада, що не підходить

Анекдот про три конверти знають усі: вали все на попередника, обіцяй, пиши три конверти... Тобто відпрацьована бюрократична система, що виручала багатьох. А от мені, хоч як прикро, не підходить! Тому що посаду й кермо влади прийняв від людини, котру дуже поважаю і з гордістю називаю своїм учителем, – Віктора Тихонова.

Чого Віктор Миколайович навчив мене особисто за ті одинадцять років, що ми пропрацювали разом? Це окрема розмова. Але такого регіонального лідера можна побажати будь-якій області України. Хоч би як злобували його політичні недруги, які нісенітниці розповідали б, кожен (почни він порівнювати Луганщину до Тихонова й тепер) змушений буде визнати різницю. Озлоблений, роз'єднаний край із голодними шахтарями й бюджетниками, із падінням виробництва та відсутністю перспектив разюче відрізняється від того, який ми всі сьогодні захищаємо. У нас з'явилася надія, що не тільки встанемо з колін і виберемося з економічної ями початку дев'яностих, а й упевнено підемо вперед. А стосовно домислів... Будь-який політик, пройшовши таке чистилище найупередженіших перевірок, може до-о-овго не хвилюватися. Упевнений: якби знайшли не те що темну, а темненьку плямочку – «головному сепаратистові» України відміряли б щедрою рукою.

Приймати кермо влади в такій ситуації – і честь, і відповідальність. Багато і вчителеві, і виборцям я не обіцятиму – лише намагатимуся виправдати довіру. Як у мене це вийде, скажуть люди, від думки яких я не відгороджуватимуся.

До речі, одним із пріоритетних завдань на найближчий час, вважаю, має стати відродження Ради регіону – це суто луганський винахід! До неї входили не тільки голови райрад і міські голови, а й керівники райдержадміністрацій області. Її ніхто офіційно не розпускав – її просто стали ігнорувати. З політичних мотивів! Сьогодні Рада регіонів стає актуальною, як ніколи. І, що показово, глава держави теж заклопотаний тим самим: вживає заходів для пожвавлення роботи Ради регіонів при Президенті.

Але потрібно шукати й нові форми, роблячи більш активною роботу депутатських комісій і, можливо, закріплюючи за кожним із 14 міст і 17 районів Луганщини своєрідних кураторів з-поміж народних обранців. Звісно, партійні розбіжності тут тільки заважатимуть. Тому говорити треба не про протистояння, а про співпрацю, про залучення якомога більшої кількості людей до реального керування справами і громади, і держави.

Демократія – це ж влада народу?


Право на право

До речі, про сепаратизм, федералізм, войовничість і роль регіонів.

Хоч би як намагалася очорнити нормальні ідеї офіційна пропаганда, хоч би як «шилися» слідчі в пошуках криміналу й переверталися закони, а визнавати Києву все-таки доведеться: якщо за півтора року цілковитої безконтрольності не вдалося ані знайти, ані тим паче довести щось злочинне в подіях, які відбувалися в Сєверодонецьку, країні час забути всю цю нісенітницю про сепаратистські наміри й переходити до аргументованого обговорення ідей федералізму та регіоналізму.

А щодо несвоєчасності... Нині багато говорять про роз'єднаність України. Про те, що різні регіони (різні й історично, й етнічно, й економічно) ніяк не можуть знайти спільної мови... Мова є, а ось теми для спільної розмови немає!

Мабуть, це звучить трохи парадоксально, але нею може стати саме федералізм. Здобуття не окремими особистостями, а цілими регіонами реальної влади та можливостей для поліпшення свого життя. Кланятися київським чиновникам, випрошуючи своє ж, однаково набридло заходові і сходові, центру й півдню з північчю. Про те, про що в нас говорять на повний голос, на Львівщині більше шепочуть, аби такою крамолою не підставити «своїх» і не зіграти на руку «чужим». Хіба цей поділ не культивує розбрат, не розриває єдине тіло єдиної країни? Ми ніколи не вийдемо з глухого кута, якщо пріоритет віддаватимемо не правді, а лише кольору партійного прапора.

У єдиної нації і прапор один. Як і правда!

Автори: Валерій ГОЛЕНКО, голова Луганської обласної ради

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 29 жовтня: "євробляхи" штрафуватимуть на місці зупинки, з COVID-фонду фінансуватимуть виробництво серіалів Вчора, 29 жовтня

Білорусь закрила в'їзд для більшості мандрівників з України і ще 3 країн Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу перша місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

Стефанішина запевняє, що уряд врятує безвіз та євроінтеграцію, попри рішення КС Вчора, 29 жовтня

Уряд дозволив штрафувати "євроблях" на місці зупинки – нардеп Вчора, 29 жовтня

Кулеба: рішення КСУ - серйозний удар, але ще не руйнує взаємодію із Заходом Вчора, 29 жовтня

У Мінфіні очікують результатів від нового керівника Митниці у найкоротші терміни Вчора, 29 жовтня

Рада може розглянути бюджет-2021 у першому читанні 5 листопада – нардеп Вчора, 29 жовтня

Шмигаль заявив про "швидке зближення позицій" з МВФ 28 жовтня