передплата Українською | In English

№20, жовтень 2010

Глобальна проблема демілітаризації і конверсії як чинник посилення взаємозалежності світу

Поділитися:

Одним із наслідків глобалізації й одночасно її проявом стала глобалізація форм і засобів ведення війни. З кінця ХІХ століття разом із консолідацією глобального простору, який контролювала Європа, доля миру дедалі більше починає залежати від складної динаміки глобальних відносин.
Зростають темпи мілітаризації суспільства, вона поступово набуває глобального характеру. Історія ХХ століття значно розширила територіальні рамки ведення воєн. Виникає поняття «світова війна». Зростає й кількість держав-учасниць війн. Якщо в минулому у них зазвичай брали участь лише кілька країн, чиє населення становило невеличку частину жителів Землі, то в Першу світову війну було втягнуто 38 держав, а в Другу - 61, тобто понад 80 відсотків жителів планети.

Глобальність процесів мілітаризації призводить до того, що й проблема війни та миру набуває світового масштабу, а її розв'язання уможливлюється тільки в межах усього міжнародного співтовариства. Збереження миру перетворюється на одну з ключових глобальних проблем, від вирішення якої залежить доля людства, саме його існування.

Поняття «глобальні проблеми» в сучасному його розумінні почало активно використовуватись у 60-х роках ХХ століття, коли з'явилося усвідомлення того, що накопичення значних негараздів і суперечностей загрожує існуванню всього людства. Розпочинається дослідження змін, які відбуваються в глобальній системі. Формується новий науковий напрям – глобалістика. Предметом її дослідження стають, передусім, походження, вияви, шляхи, форми та засоби розв'язання глобальних проблем, від яких залежить соціальний прогрес людства, його життєві інтереси, усіх держав і народів, кожної людини. Ці проблеми внаслідок набуття надзвичайно гострого характеру загрожують існуванню людської цивілізації. Вони виступають як об'єктивний чинник розвитку сучасної міжнародної системи, тобто, незважаючи на специфічний вияв у межах окремих країн і регіонів, мають всесвітній характер, а для розв'язання потребують колективних зусиль усього світового співтовариства.

За джерелами виникнення глобальні проблеми характеризуються двоїстістю, яка свідчить про нерозривний зв'язок природних і соціальних процесів. Їх можна класифікувати так: «людина-природа»; «людина-людина». До другої групи належать проблеми: ліквідації відсталості (економічної, культурної) країн, що розвиваються; захисту й розвитку «духовного середовища», примноження духовної культури; вдосконалення освіти, інформатики; боротьби зі злочинністю, міжнародним тероризмом, наркоманією, іншими негативними соціальними явищами; боротьби з найнебезпечнішими захворюваннями; збереження миру.

Значна увага приділяється дослідженню та пошуку шляхів розв'язання проблем, які мають політичний характер, пов'язані зі сферою міжнародних відносин, зокрема проблема війни та миру.

Упродовж усієї історії людства, за приблизними підрахунками військових істориків, відбулося близько 15 тисяч воєн різного масштабу, тобто щороку людство вело не менш трьох, а кожне століття – близько трьохсот. Війни забрали понад 3,6 млрд. людських життів – більше, ніж налічувалося на Землі в 1970-х роках. Було зруйновано та знищено цінностей на астрономічну суму, якої могло б вистачити для забезпечення всім необхідним нинішнього населення земної кулі протягом п'яти тисяч років.

Звернення до нового усвідомлення глобальної історії знайшло відображення в одній із доповідей Римського клубу – системному аналізі його діяльності з моменту створення 1968 року, де узагальнюються результати попередніх доповідей і пропонується програма дій для розв'язання світових проблем. Редагували цю доповідь А. Кінг і Б. Шнайдер, а їхня книга «Перша глобальна революція» побачила світ 1990-го. Найважливішим був висновок про те, що спроби розв'язання глобальних проблем у межах окремих держав приречені. Водночас є три групи проблем, які потребують невідкладного розв'язання як на рівні глобальному, так і на рівні окремих країн. Це – конверсія військової економіки й переведення її на мирні рейки, проблеми енергетики та глобального потепління, проблеми світового розвитку, перш за все, зубожіння та нерівності країн.

Отже, істотні зміни в системі поглядів на проблеми війни та миру спричинені тенденцією до цілісності глобалізованого світу на тлі такого суперечливого явища, як зниження ролі національних держав у розробці, прийнятті та реалізації політичних, економічних і воєнно-політичних рішень у процесі їхнього включення до інтеграційних формувань й одночасного зростання національної самосвідомості. Констатовані теоретиками політології міжнародних відносин нероздільність понять і тісний взаємозв'язок цих явищ і процесів не тільки не спрощують їхнє розуміння, а й породжують низку додаткових складнощів, викликаних, з одного боку, мінімізацією традиційних загроз національній і регіональній безпеці, що брали витоки в експансіоністських війнах, а з іншого – появою раніше невідомих загроз національній і планетарній безпеці. Незавершеність безпрецедентно складного історичного етапу формування постбіполярної системи міжнародних відносин за паралельної появи позамілітарних загроз самому існуванню людства на тлі швидких і водночас велетенських зрушень у науково-технічному прогресі, особливо в найбільш високотехнологічних галузях і виробництвах, актуалізують цілісне дослідження миру як суспільного феномену.

Поворот до без'ядерного, ненасильницького світу неможливий без послідовної реалізації демілітаризації та конверсії. У зв'язку з цим конверсія досліджується, особливо останніми роками, передусім як механізм здійснення демілітаризації частини суспільства, пов'язаної з військово-промисловим комплексом. Перехід військової промисловості на цивільні рейки – це не лише військово-політичний процес, а й соціально-економічний імператив наших днів. Без нього неможливе розв'язання ані національних господарських проблем окремих країн, ані глобальних проблем людства.

Світове співтовариство розглядало конверсію та демілітаризацію як свідчення миролюбного зовнішньополітичного курсу держави. В цій якості вони починають постійно фігурувати в документах найвпливовіших міжнародних організацій, зокрема ООН, міжнародних конференцій, починаючи зі спеціальної Міжнародної конференції зі взаємозв'язку між роззброєнням і розвитком під егідою ООН (серпень-вересень 1987 року).

Розширене тлумачення поняття «конверсія» передбачає її розгляд як об'єктивного процесу економічного й соціально-політичного розвитку суспільства, з яким останнє зіштовхується протягом усієї своєї історії. Конверсія існує стільки, скільки пам'ятає себе цивілізація, і впливає на природний її прогрес. Конверсія стосується і держав, котрі ухиляються від участі в міжнародних домовленостях про скорочення і контроль над озброєннями, бо й вони вже стали на цей шлях. Тому вона потребує до себе постійної уваги й аналізу, і її не слід у жодному разі сприймати як чергову кампанію з ліквідації яких-небудь уже не існуючих соціально-економічних труднощів.

На тлі вказаних розбіжностей і розмаїття підходів цілком природним сприймається прагнення вчених і практиків, пов'язаних з розв'язанням проблеми конверсії, до налагодження міжнародного співробітництва з метою обміну  досвідом. Цілісний підхід до вивчення проблеми конверсії потребує врахування її міжнародно-політичних аспектів і міждержавної взаємозалежності. Саме таке розуміння терміна дозволяє від проблеми конверсії військово-промислового комплексу згодом перейти до конверсії як потреби глобальних змін у всіх сферах життя, а також у масовій свідомості в напрямі конструктивних перетворень.

Конверсія як явище сягає корінням давніх часів, бо є об'єктивним процесом розвитку суспільства, з яким воно зіштовхується протягом усієї своєї історії, сповненої численними війнами. У процесі існування тих або інших людських цивілізацій та еволюції міжнародних систем однією з головних завжди була проблема війни та миру. У нашому конкретному вимірі це – проблема мілітаризму, а згодом – і конверсії.

Можна умовно стверджувати, що про явища демілітаризації та конверсії в їх найпростішому розумінні вперше згадується в базових релігійних настановах, поданих у таких документах, як Тора, Біблія, Коран тощо. Слова в книзі Екклезіаста: «Час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати і час сміятися, час сумувати і час танцювати. Час кидати каміння і час його піднімати... час для війни і час для миру», – співзвучні словам пророка Мохаммеда про необхідність переходу після воєнного походу від «малого джихаду» до «великого джихаду». Під «малим джихадом» розуміли війну, передусім священну війну з невірними, метою якої була їхня добровільна конверсія на правовірних, оскільки, неодноразово сказано в Корані, мусульмани не повинні першими розпочинати війну й навертати до ісламу силою. Під «великим джихадом» розуміли, найперше, боротьбу з внутрішніми «духовними» ворогами за встановлення гармонійного та справедливого миру.

Іудаїзм, християнство й іслам, як і більшість інших релігій, мають багато в чому спільні моральні принципи. Головний моральний заповіт цих світових релігій, як і релігій національних – індуїзму, даосизму, конфуціанства тощо, -прагнення до збереження миру.

Мир є ідеалом Тори – священної Книги законів іудаїзму на івриті, якому в християнстві деякою мірою відповідає частина Старого Заповіту (П'ятикнижжя Мойсея). В індуїзмі та буддизмі християнському принципу «не вбивай» відповідає ахимса (ненасильство, незаподіяння лиха всім живим істотам ані в думках, ані на словах, ані діями). Даосизм закликає до неконфліктності, миролюбства й толерантності.

Тому маємо підстави казати про спільні релігійні моральні принципи, котрі закладають ідеологічне підґрунтя боротьби з різними формами неадекватного використання збройної сили, особливо з війнами, збройними конфліктами, терористичними актами як національного, так і регіонального та глобального масштабів, і сприяють здійсненню демілітаризації й конверсії.

Отже, демілітаризація та конверсія виникають з появою цивілізацій і держав, міждержавного протистояння та війн у сучасних уявленнях про їхні причини й характер. Посилання на епос дозволяють помітити ознаки мілітаризму та демілітаризації, переведення національної економіки на переважно воєнне виробництво та наступної конверсії ще за давніх часів.

Приблизно в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. частина людства зробила величезний прорив і перейшла від первісності до цивілізації. Однак говорити про війну як про регулярне політичне явище можна лише з появою держав, найважливішою функцією котрих була саме військова: вона виконувалася спеціалізованою групою людей – військовослужбовців, що стало одним зі ступенів розвитку суспільного поділу праці. Тоді ж (приблизно в III тисячолітті до н. е.) виникла військова економіка – групи ремісників, хліборобів, торговців, що спеціалізувалися на виробництві озброєнь і засобів захисту від них, будівництві оборонних споруд, постачанні армії зброєю, збруєю, продовольством тощо. Після завершення війни вони переорієнтовувалися на забезпечення мирних потреб стародавнього суспільства, тобто в сучасному вимірі відбувався процес конверсії та/або реконверсії (яскравий приклад останньої бачимо в роботі ковалів. Вони в давні часи, залежно від мирної чи воєнної ситуації, виробляли приладдя для аграріїв або військових). У рамках сучасних політологічних уявлень можемо казати про те, що історично всі названі види повернення національного життя до мирного характеру були звичними внаслідок традиційного й постійного сприйняття воєн як «неминучого» явища. Певною мірою можна стверджувати: війни давніх епох і часів після свого завершення давали своєрідний поштовх розробленню нових технологічних ідей та виробництв, що з'являлися внаслідок мобілізації умів і людського потенціалу під загрозою війни, в її ході. Таким чином, конверсія в її первісному розумінні (якщо ми умовно відійдемо від антигуманної суті війни) спонукала людство до економічного поступу, появи нових виробництв, навіть галузей.  

Прогрес у продукуванні зброї безпосередньо впливав на зміну виробничих відносин, відігравав вирішальну роль у переході від однієї фази людського розвитку до іншої, якщо зміни у військовій технології супроводжувалися зміною ціннісної орієнтації. Із цього погляду, розвиток військових технологій можна вважати чинником суспільного прогресу. Але діалектичний підхід змушує щоразу враховувати й негативну, руйнівну роль армій, гонки озброєнь і воєн у динаміці суспільства. Відволікається від виробництва матеріальних і духовних цінностей найактивніша та найкваліфікованіша частина суспільства, під час воєнних зіткнень гинуть десятки, сотні тисяч, а то й мільйони людей, руйнуються міста, безслідно втрачаються культурні цінності. Війни спричинили зникнення багатьох процвітаючих держав і цивілізацій. Кожна з них завершувалася і демілітаризацією, і конверсією, яка в давні часи не потребувала надмірних зусиль і фінансування в сучасному розумінні.

Слід зазначити, що історія Російської імперії цілком і нерозривно була пов'язана з веденням воєн, мілітаризацією та її зворотним боком – демілітаризацією й конверсією. Лише протягом з XIV-ХХ століть держава воювала загалом 329 років. Якраз під час підготовки до збройних конфліктів та їхнього ведення відбувався двоєдиний процес створення нових видів зброї та устаткування, які в певних модифікаціях застосовувалися потім у цивільному виробництві. 

Імперіалізм уносить певні зміни в розвиток мілітаризму. По-перше, змінилися масштаби й глибина його впливу на суспільство. По-друге, мілітаризм охоплює всі сфери суспільного життя будь-якої країни не тільки під час війни, а й у період мирного розвитку. Винайдення нових видів зброї – досконаліших і дорожчих – призвело до того, що виробництво зброї та мілітаризована наука стають невід'ємним чинником розвитку економіки.

Набуття глобальності процесами мілітаризації спричиняє і глобальний характер проблеми конверсії, а її розв'язання стає можливим лише в межах усього світового співтовариства.

Виникнення та розвиток атомної, а потім – ядерної зброї докорінно змінили умови існування людства. З появою нового виду зброї масового знищення історія людства поділилася на два періоди: доядерний та ядерний. Те, що було нормою й правилом для доядерної епохи, виявилося непридатним для ядерної. Велика війна стає тотальною катастрофою, а тому вважається неможливою. Проте усвідомлення того, що переможця в цій війні бути не може, приходить не одразу.

Руйнація ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин принципово відрізнялася від усіх історичних аналогів. Вона відбулася мирним шляхом. А нова система, яка ще перебуває на стадії формування, відмінна від усіх попередніх. У ній переплітаються та взаємодіють традиційні сили й нові чинники. Розширюється коло суб'єктів міжнародних відносин, змінюється мотивація їхньої поведінки. Процеси глобалізації та їхні наслідки змушують надати фундаментально нових орієнтирів політиці держав у галузі безпеки. Відбувається космополітизація світової політики, що впливає на характер і зміст конверсійних процесів.

Масштабні процеси скорочення та конверсії ВПК країн наприкінці ХХ століття виявилися недовготривалими, оскільки внаслідок розпаду біполярної структури світу виникла низка якісно нових загроз загальному миру й безпеці. Серед них слід назвати міжнародний тероризм, піднесення національних і сепаратистських рухів і, як результат, виникнення нових воєн, екологічні кризи тощо. Усі згадані загрози поставили нові завдання й цілі при здійсненні процесів демілітаризації та конверсії. Саме тлумачення цих термінів  у другій половині ХХ століття значно розширюється, виходить далеко за межі мислення та діяльності військових, набуває багато нових звучань і зв'язків зі сферою міжнародних відносин.

Глобалізаційний зсув основних загроз, перехід традиційної міжнародної конфліктності з глобального на регіональний і субрегіональний рівні за одночасної появи радикально нових викликів загальній безпеці, зокрема, у сфері екології, демографії та/чи міжнародного тероризму, диктують потребу переоцінки усталених поглядів на проблему демілітаризації та конверсії, наповнення цих понять новим змістом, який відповідав би реаліям сучасного світу. Сутнісна зміна характеру загроз у світі призводить до відповідних модифікацій самих цілей і змісту всіх форм і видів конверсії, що постають на порядку денному. Конкретні рішення постійно наштовхуються на несподівані повороти в розвитку військово-політичної ситуації у різних регіонах світу (колишня Югославія, Афганістан, Ірак, низка африканських країн та ін.). Тут якраз і простежуються залишкові прояви традиційних видів конверсії, тоді як США і особливо Західна Європа демонструють певний поступ на шляху економічної та комплексної конверсії. Із розширенням економічних і фінансових можливостей Китаю та Росії цілком можливе поступове зростання пропорції мирних галузей у загальних обсягах фінансування й інвестування. Такі процеси прискореними темпами демонструють держави-члени європейських і євроатлантичних інтеграційних формувань.

У сучасній Україні проблема конверсії військово-промислового комплексу опинилася в центрі уваги науковців і політиків. Можна без перебільшення зазначити: конверсія, її характер і кінцеві результати відразу стали своєрідним індикатором військово-політичної та соціально-економічної трансформації країни. Однак розпад колись єдиного радянського ВПК, а з іншого боку – відсутність реальних загроз воєнного втручання та брак належного концептуального забезпечення стали причинами надто низької ефективності конверсійних заходів.

Тут також треба враховувати, що діяльність будь-якої держави в галузі конверсії визначається її життєво важливими інтересами економічного та політичного характеру. Її ефективність залежить від того, наскільки при формуванні та реалізації національної політики, особливо це стосується позаблокових держав перехідного типу, враховуються і національні інтереси,  і загальна ситуація у світі, і стан справ у дво– та багатосторонніх відносинах. Тому при формуванні державної політики в галузі конверсії однаково враховують і міжнародно-політичний, і економічний чинники щодо цього виду діяльності. Коли йдеться про Україну, то такий підхід зумовлюється також проблемами цивілізаційного вибору між європейськими й євразійськими цінностями та актуалізацією проблеми виокремлення справді стратегічного партнера в широкому колі декларованих стратегічних пріоритетів. Інтеграційна стратегія держави потребує гнучкого поєднання євроінтеграційної політики та високого рівня співпраці на пострадянському просторі.

В умовах формування нової системи міжнародних відносин модель конверсії в Україні слід будувати з урахуванням міжнародно-політичних реалій. Це, передусім, зумовлює необхідність створення такої моделі, яка  забезпечила б виживання ВПК України в довгостроковій перспективі та зробила його конкурентоспроможним завдяки використанню новітніх технологій.

У наш час конверсія гальмується переважно нездатністю наявних на планеті цивілізацій знайти компромісні варіанти розв'язання проблеми взаємовідносин, гостротою політичної ситуації в окремих регіонах і державах, а також великодержавними претензіями ключових акторів міжнародних відносин, котрі прагнуть нав'язувати певні схеми національного, регіонального та глобального розвитку.

Конверсія невідворотно стикатиметься не лише з соціально-економічними та технічними складнощами, а й з політичним опором. Для того, аби перевести конверсію у практичну площину, необхідне її міжнародно-політичне обґрунтування та відповідні політичні рішення. Отже, висновок: незалежно від внутрішніх політико-ідеологічних пріоритетів, доцільно мобілізувати, консолідувати й поєднати зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на використання напрацювань кращих умів усіх часів і епох з проблеми конверсії. І припинити війни.

Автор: Олена ПАРХОМЧУК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №11/2016 №11
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Мінцифри: Україна піднялася в рейтингу індексу електронної участі ООН Сьогодні, 27 листопада

В Європі вперше судитимуть дипломата з Ірану за тероризм Сьогодні, 27 листопада

Заступник Шевченка став членом наглядової ради Нацдепозитарію Вчора, 26 листопада

Профспілка "Антонова" має намір судитися через створення наглядової ради Вчора, 26 листопада

США відтермінували блокування TikTok Вчора, 26 листопада

Громадська рада Нацкомісії з тарифів хоче, аби "Нафтогаз" продавав газ на біржі  25 листопада

У Криклія заперечили інформацію про можливе звільнення: "Міністр працює" 25 листопада

Криклій може втратити крісло міністра інфраструктури – джерело 25 листопада

Новини 24 листопада: ФОПам роздадуть по 8 тисяч, українцям анулюють борги, на новорічні свята хочуть локдаун 25 листопада

Допомогу бізнесу хочуть фінансувати з ковідного фонду 24 листопада