передплата Українською | In English

№12, червень 2006

Маю велику надію на те, що рівень наших бізнесменів доросте до рівня меценатів...Маю велику надію на те, що рівень наших бізнесменів доросте до рівня меценатів...

Поділитися:

Система, яка була за часів Радянського Союзу, передбачала утримання дітей з обмеженими можливостями за рахунок держави. Існувало багато спеціалізованих закладів: будинки дитини, школи, допоміжні інтернати. Усі вони були закритими. Але та система не передбачала адаптації дітей до життя. За роки незалежності склалася ситуація, коли держава не змогла утримувати всі ці структури. Виникла колізія: цих дітей не можна назвати інвалідами, але можливості їхні обмежені.

Україні пощастило: до нас звернулася Німеччина, яка саме в цей період обговорювала питання остарбайтерів, і п'ятьом країнам, де було найбільше військовополонених, що працювали на фашистську Німеччину, – Росії, Україні, Білорусі, Польщі та Словаччині, запропонували допомогу в розробці проектів для молоді. Що саме в інших країнах, не можу сказати. А проект, який прийшов у 1991 – 1992 роках, потрапив до Кабінету Міністрів у розумні руки. Завдяки цьому протягом 3–4 років було підписано угоди, і на гроші, виділені німецькою стороною, ми підготували в Мюнхені групу фахівців, які сертифіковані і можуть працювати в будь-якій країні світу. Склали ядро тут, у Києві, і відкрили 61 центр в усіх регіонах України. Тобто було створено сучасну систему допомоги дітям з обмеженими можливостями здоров'я, насамперед тим, які мають порушення нервової системи. На це пішло 10 років – достатньо, щоб переконатися, що це був не марний крок, що він спрацював. Ця система не може зупинятися, вона повинна розвиватися. У нас багато планів, і ми потребуємо допомоги в багатьох речах. Найбільше в тому, щоб центр мав змогу добудови. Сьогодні ми здебільшого приймаємо маленьких дітей, віком до 5 років. Старшим не маємо можливості надати повноцінну допомогу. Для цього потрібні переважно соціальні речі: комп'ютерні класи, механотерапія – все те, що допоможе дітям адаптуватися до життя, знайти своє місце в ньому й почуватися впевненіше. Звісно, є багато суто практичних питань, якими ми теж переймаємося. Німецька сторона виділила кошти на переобладнання приміщення під пансіонат. Діти живуть безкоштовно. Але одночасно він може прийняти 14–15 дітей, а приїжджають 60. Тому ми просимо лікарню, щоб виділяли палати для наших дітей, і вони йдуть нам назустріч. Якщо батьки роблять благодійний внесок лікарні – добре, якщо ні – всі ми люди й розуміємо: хтось має змогу, хтось – ні.

За радянських часів система передбачала певний напрям – медичну реабілітацію ліками. А за кордоном розвивалася технологія, яка засвідчила: ліки – це далеко не все, розуму вони не додають, спастику не знімають і ходити не навчають. Нині ми працюємо за сучасними технологіями, які передали нам науковці з Мюнхена.

В Україні формується національний план дій виконання міжнародної конвенції із захисту прав дітей. Це хороший документ. Та можна написати тисячі планів, а от реалізація їх – це вже інша річ.

Сьогодні в нас є проект концепції, як організувати систему дієвої допомоги дітям з обмеженими можливостями. Кожній дитині необхідно надавати допомогу відповідно до її реабілітаційного прогнозу – різні прогнози, різні можливості, різні програми. Отже, йдеться про реабілітаційний кошик, яким визначається, чого потребує маленький пацієнт. Важливо, щоб держава приділила увагу реабілітаційним послугам. Наприклад, ми підтягнули дитину, в неї достатні інтелектуальні здібності, й потрібно розпочинати якусь ранню профорієнтацію, приміром, навчити працювати на комп'ютері. А для цього слід створити комп'ютерний клас. У нас країна демократична, але молодої демократії. Немає жодної відповіді з відмовою. Але чи вистачить фізичного життя наших співробітників, щоб дочекатися виконання обіцяного?

Треба сказати, що все-таки відбувся великий прорив, ще десять років тому такого підходу в Україні не було. За цей період центр відвідали понад 450 тисяч дітей. Багатьом ми допомогли. Вдалося за допомогою Мінохорони здоров'я відкрити при Національній медичній академії кафедру (третю в світі) медико-соціальної реабілітації. Подібні кафедри є лише в Лондоні та Мюнхені.

Маю велику надію, що скоро рівень наших бізнесменів доросте до рівня меценатів і не тільки держава опікуватиметься долею дітей, які протягом усього життя потребуватимуть спеціальної допомоги.

Автор: Володимир МАРТИНЮК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 29 жовтня: "євробляхи" штрафуватимуть на місці зупинки, з COVID-фонду фінансуватимуть виробництво серіалів Вчора, 29 жовтня

Білорусь закрила в'їзд для більшості мандрівників з України і ще 3 країн Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу перша місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

Стефанішина запевняє, що уряд врятує безвіз та євроінтеграцію, попри рішення КС Вчора, 29 жовтня

Уряд дозволив штрафувати "євроблях" на місці зупинки – нардеп Вчора, 29 жовтня

Кулеба: рішення КСУ - серйозний удар, але ще не руйнує взаємодію із Заходом Вчора, 29 жовтня

У Мінфіні очікують результатів від нового керівника Митниці у найкоротші терміни Вчора, 29 жовтня

Рада може розглянути бюджет-2021 у першому читанні 5 листопада – нардеп Вчора, 29 жовтня

Шмигаль заявив про "швидке зближення позицій" з МВФ 28 жовтня