передплата Українською | In English

№17, вересень 2010

Становлення та розвиток судового красномовства як складової юридичної риторики в Античну епоху

Поділитися:

Історично юридична і, власне, класична риторика беруть свої витоки із надр судової риторики Античної Греції.
Одним із засновників риторики є Горгій Леонтинський
(485–380 до Р. Х.). Саме він заклав фундамент вчення
про аргументацію й основи теорії аргументації, виділив риторичні фігури та створив школу риторів.
У свою чергу, автором вчення про риторику як мистецтво полеміки, мета якої – перемога у спорі, вважається Протагор з Абдери (480–410).

Розвиткові судового красномовства в давнiй Греції значною мірою сприяли закони афiнського правителя Солона (594 р. до н.е.), на пiдставi яких запроваджувався змагальний судовий процес. Згiдно iз законами кожний афiнянин мусив особисто захищати свої iнтереси в судi в рівному «двобої», бо участь представникiв дозволялася лише у виняткових випадках, наприклад, у справах, пов’язаних із захистом прав неповнолітнiх.

Із плином тисячоліть принцип змагальності в судовому процесі, що забезпечував рівність сторін, було відроджено під час формування й демократичних держав.

У суді за часів Солона обвинувачуваний, виступаючи перед суддями, прагнув не так переконати їх у своїй невинуватостi, як розчулити, привернути до себе їхні симпатії та приязнь, для чого залучав численні прийоми психологічного впливу на суддівську аудиторію, яка налічувала тоді більш як 500 осiб. Складність судової процедури і необхідність здійснення судового самозахисту в Стародавніх Афінах слугували заохочувальним чинником для оволодіння кожним громадянином майстерністю судового красномовства, а також змушувала шукати фахівців, які могли б на високому професійному рівні скласти для учасника судового процесу промову в письмовій формі. Авторів таких письмових судових промов називали логографами. Іноді один і той же логограф писав промови для опонентів: тобто те, що він міг стверджувати в одній промові, в іншій, складеній для протилежної сторони процесу, він же все і спростовував. Потреба у формуванні письмових виступів і необхідність в їх же усній інтерпретації в суді спричинили потребу у професійному оволодінні мистецтвом судової риторики, сприяла формуванню риторичних шкіл.

Першими почали дослiджувати цi проблеми софісти. Софiстичній риториці був притаманний демократичний дух, у ній простежувалося прагнення допомогти кожному, хто бажав навчитися мистецтву красномовства, вмiнню переконливо й аргументовано сперечатися зi своїми опонентами. Софiсти також приділяли значну увагу вихованню у своїх учнiв хисту до свободи висловлювання власних думок та вмiння їх відстоювати і захищати, не зважаючи на будь-якi авторитети. Чимало уваги приділяли вони і спеціальним питанням, наприклад, методиці проголошення та правилам побудови судових промов. Серед відомих софістів у скрижалі історії занесено імена таких учених, як Протагор, Продiк, Антiфонт, Ксенiад, Мелiс та ін.

На жаль, із плином часу софістика трансформувалась у словесне фехтування, за якого нерідко навмисно порушували закони та правила логiки, застосовували некоректні з позиції моралі та юриспруденції методи ведення полеміки.

Свідченням того, що риторами не народжуються, а хист цей можна набути шляхом ретельного і наполегливого самовиховання, може слугувати особистий приклад Демосфена, одного з найвидатніших риторів Античної епохи. Життєві обставини стали поштовхом для відстоювання ним у суді своїх прав на викрадену його опікунами батьківську спадщину. До захисту своїх прав у суді Демосфен готувався протягом чотирьох років, навчаючись майстерності судового красномовства у кращого афінського адвоката того часу. Судовий процес у справі Демосфена тривав ще п’ять років. За дев’ять років Демосфен набув великої майстерності не тільки в усному риторичному виступі, а й у написанні судових промов. Готуючись ретельно до усних промов у суді, він позбувся складних природних дефектів мовлення, максимально виправив дикцію, подолав невпевненість у собі. Письмові праці Демосфена, що дійшли до наших часів, свідчать також про набуття ним уміння використовувати доказову базу, долучаючи до справи численні факти та яскраві влучні приклади.

Значний слід в історії юридичної риторики залишив по собі афінський оратор та логограф Лісій (близько 445–380 рр. до н. е.). Навчаючись риторики у софістів, Лісій став автором майже 400 судових промов, які він готував у письмовому вигляді як логограф для інших осіб, а також для власних ораторських виступів. Як казали сучасники Лісія, його судові промови відзначалися простотою викладення, логічністю та виразністю. Позитивні риси промов Лісія: усі його висловлювання були стислими, симетричними та надзвичайно виразними. Вважається, що саме Лісій започаткував основи жанру судової мови. Йому належить також авторство еталона стилю, композиції та аргументації у судовому дискурсі. Саме Лісій став взірцем для судових ораторів майбутніх поколінь.

Риторичне вчення Сократа випливає з його філософії. Фiлософiя в розумiннi Сократа – це «вчення про те, як варто жити». Метод Сократа сформувався в ходi дискусій, особистим учасником яких вiн був. У диспуті або мовному спорі його цікавив насамперед змiст порушеної теми спору. Сократ умiв переконати будь-кого зi своїх співрозмовникiв. При цьому вiн усіляко уникав зовнішніх ефектiв i водночас прагнув пiдкорити супротивника суб’єктивною дiалектикою своїх мiркувань. Великим даром Сократа вважається його вміння збирати доказову базу.

Вмiло поставленими запитаннями Сократ демонстрував спiврозмовникові відсутність у нього знання і чіткості розуміння предмета спору через надмiрну зарозумілість. Одночасно Сократ прагнув не принижувати опонента, а допомогти йому самостійно відшукати істину. Основним прагненням Сократа у спорі було довести риторичному супротивникові, що тільки «глибокі знання породжують розуміння проблеми». Застосовуючи індуктивний метод, він примушував співрозмовника через поступове ознайомлення з фактами формувати загальне поняття проблеми.

Вагомий внесок у розвиток теоретичних засад риторики як науки належить Платону (близько 427–347 рр. до н.е.). Саме він заклав системні основи теорії ораторського мистецтва. Платон виокремлював у юридичній промові складові, виділяв її загальні та спеціальні принципи побудови. Вчений вважав, що оратор не повинен механічно запозичувати чужi думки, а має самостійно відшукати й усвідомити зміст своєї майбутньої промови. Платон був переконаний, що в судах «абсолютно нiкому немає дiла до iстини, а є потреба лише в переконливості красномовства ритора».

На думку Платона, оратор мав нехтувати істиною і свою промову будувати так, щоб вона здавалася слухачам правдоподiбною. Тобто красномовство Платона спрямовувалося передусім на те, щоб впливати й переконувати. На відміну від Сократа, Платон закликав ігнорувати доказовість питання, агітував лише за емоційну промову оратора, який впливає на аудиторію тільки за допомогою певних прийомів та засобів красномовства.

Платон виводить головний принцип красномовства – переконати аудиторію в тому, що є справедливо, а що погано. Слухач має прийняти на вiру те, що виголосить йому в емоцiйнiй промовi оратор. Отже, на думку вченого, не доказування є основою ораторського мистецтва, а емоцiйний вплив, емоцiйне переконання, і в цьому вбачається негативна сторона теорії Платона. Адже прагнення емоцiйного впливу та зовнішнього ефекту призводило до вiльного тлумачення факту як такого, надання йому лише емоцiйної оцiнки, що залежала вiд сприйняття цього факту оратором та аудиторiєю.

Перша теорiя ораторського мистецтва, яка залишається актуальною і для сьогодення, сформувалась у 335 р. до н.е. і пов’язана з iменем давньогрецького фiлософа, логiка i ритора Арістотеля (348–322 рр. до н. е.).

Арістотель розглядав ораторське мистецтво у фiлософському аспектi, акцентуючи увагу на його етичних й естетичних функцiях. Саме йому вдалося «реабiлітувати риторику», очистивши її від негативних елементів «пізньої софiстики», зокрема, як засобу манiпуляцiй з людською свiдомiстю. Він обґрунтував положення про те, що риторика має ґрунтуватися на припустимих засобах переконання.

Арістотеля вважають автором «теорії суперечки або дискусії». Вiн розрiзняв:

1) дiалектику як «мистецтво сперечатися для встановлення істини»;

2) еристику як «мистецтво стверджувати і доводити свою правоту в суперечцi;

3) софiстику як «прагнення добитися перемоги в суді – шляхом навмисного використання недостовiрної iнформацiї (доказiв).

Аналiзуючи сутнiсть ораторського мистецтва, Арістотель говорить про єднiсть трьох елементiв такого мистецтва: оратор – предмет виступу – слухач. Крім того, Арістотель розробив теорію класичного стилю в риториці.

В його настановах ораторам він проголошує: «Той стиль i тi судження будуть витонченими, якi відразу знайомлять нас із суттю проблеми, а поверхові судження ніколи не будуть у шанi, як і судження, що є незрозумiлими. А найбiльше треба поважати ті судження, якi супроводжуються появою нового знання, якого ранiше не існувало».

Крім того, Арістотелю належить авторство ідеї риторичного доказування та риторичних доказів. На його переконання, оратор має опиратися тільки на логiку, не забуваючи при цьому про цiнностi та психологiчну сторону предмета переконання. З огляду на важливiсть останнього не випадковим є те, що значна за обсягом частина «Риторики» Арістотеля присвячена аналізові рiзноманітних типiв аудиторії. Він наголошував, що ритор має обов’язково орієнтуватися на аудиторію, враховуючи її віковий, соціальний, статевий, фаховий склад.

Арістотель здійснив класифікацію риторичних промов за видами, розрізняючи серед них дорадчi, судовi та епiдектичнi. Метою дорадчих промов є схиляти чи вiдмовляти, судових – обвинувачувати чи виправдовувати, епiдектичних – схвалювати чи критикувати.

Антична судова риторика стародавньої Греції віднайшла подальше втілення в культурі стародавнього Риму. Саме в цю епоху бурхливо розвивається юриспруденція, тому навіть під час занепаду античної культури наприкінці епохи саме юридична, зокрема судова, риторика інтенсивно розвивається і прогресує.

За часiв розквіту Римської республiки започатковується новий етап iсторії ораторського мистецтва, з яким нерозривно пов’язане iм’я Марка Тулiя Цицерона (106–43 рр. до н. е.).

Римська школа красномовства була представлена двома стилями риторики, такими, як азiанiзм та аттицизм.

Азiанiзм панував у Римi до 50-х рокiв І ст. до н. е. Представниками цього стилю вважаються Гермоген та Феодор Годарський. Ці ритори перетворювали свої публічні промови на яскраве i темпераментне театральне видовище, за допомогою якого дуже ефектно підносили натовпу свої ідеї. Вони всiляко пiдтримували пафос та екзальтацію юрби. Зокрема, саме в цьому стилi виголошував свої промови видатний оратор Цицерон.

Цицерон називав риторику «матiр’ю усього, що добре зроблено i сказано». Вiн був прибічником простого, блискучого, пристрасного, патетичного ораторського стилю, а складовими успiху оратора вважав освіту та природний дар красномовства. За своє життя вiн виголосив понад сто промов, які стали класичним надбанням наступних поколінь усього світу. Вiн провiв на форумі у Римі майже 40 рокiв i був справжнiм iдейним «спікером» римського Сенату.

Цицерон прославився як судовий оратор, особливо своїми знаменитими виступами проти сицилiйсъкого намiсника Верраса, казнокрада, що чинив беззаконня.

Обов’язком оратора, вважав Цицерон, є «вмiння знайти предмет мiркування, надати йому словесної форми, розмiстити у правильному порядку матерiал i викласти його. При цьому ораторовi належить привернути до себе увагу слухачiв, викласти сутнiсть справи та висвітлити її основнi положения, посилити їх аргументами; вiдхилити думку опонентів, занизити вагомість їхніх доказів і наприкiнцi – надати блискучості своїм висновкам».

На основi принципiв Цицерона Квiнтилiан створив оригiнальну систему навчання риторики у виглядi письмових «риторичних правил та настанов».

Аттицизм своїм запровадженням як стиль завдячує Юлію Цезарю. Тобто переважання аттицизму в суспільстві історично пов’язане з падiнням республiканського ладу в Римі i знищенням у зв’язку з цим демократичної традиції «свободи виступу». Аттицизм, на противагу азiанському стилю, вiдрiзнявся монотоннiстю, суворо обмеженим набором жестiв оратора, декларативнiстю i примітивiзмом аргументації. Його представники проповiдували витончену образнiсть та iнтелектуальнiсть промови. Оратор спокiйно i пишномовно викладав свою точку зору аудиторії, не звертаючи жодної уваги на останню.

Підсумовуючи надбання Античної епохи в частині розвитку юридичної риторики, слід зазначити, що саме в цей період історії відбувалося формування риторики як науки. В цю епоху було закладено основи класичної та судової риторики, сформовано фундамент тісно пов’язаних із риторикою інститутів доказування, обґрунтування та переконання, теорії аргументації та теорії комунікації. Саме на цьому етапі історії відбулося зближення риторики з логiкою та психологiєю, а також з етикою. Античній епосі сучасне демократичне суспільство має завдячувати формуванням і запровадженням принципу змагальності в судовому процесі, який забезпечує рівність сторін у спорі за будь-яких обставин.


Джерела

1. Борухович В. Ораторское искусство Древней Греции // Ораторы Греции. – М., 1989. – С. 7–8.

2. Гаспаров М. Л. Цицерон и античная риторика. – В кн.: Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. – М., 1994.

3. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. / С. Д. Абрамович, В. В. Молдован, М. Ю. Чикарькова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

4. Сагач Г. М. Риторика: Навч. посіб. для студентів серед. і вищ. навч. закладів. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – С. 28.

5. Сагач Г. М. Риторика: Навч. посiб. для студентiв серед. i вищ. навч. закладiв. – Вид. 2-ге, перероб. i доп. – Там само. – С. 29.

6. Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. – М., 1972; Античноте риторики. – М.: МГУ, 1979.

Автор: Ольга ОЛІЙНИК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Микитасю оголосили ще одну підозру – за угоду з "Енергоатомом" Сьогодні, 29 вересня

У Авакова не підтримують ідею направити кошти від штрафів на нові вагони для УЗ Вчора, 28 вересня

Після дзвінка Зеленського у Міноборони: Держзавод отримав замовлення на причали Вчора, 28 вересня

Мінінфраструкутри планує залучити 3,8 мільйона за рахунок передачі в концесію 7 вокзалів Вчора, 28 вересня

Новини вихідних: банкрутство "Київенерго" та ОВДП для погашення "зелених" боргів 27 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Зеленський сподівається, що Рада найближчим часом ухвалить законопроєкт про "інвестиційних нянь" 26 вересня

Зеленський запропонував розробити стратегію розвитку автомобільної галузі 26 вересня

Новини 25 вересня: авіаперельоти Зеленського, РНБО і "Вконтакте", безробіття 25 вересня