На дорозі, всіяній тернями

Побачив світ двотомник – «Поезія життєтворчості», «Мистецтво життєтворчості» – Лідії Сохань, відомого українського філософа і соціального психолога, члена-кореспондента НАНУ, заслуженого діяча науки України, академіка Балтійської педагогічної академії, доктора філософських наук.

Позаду – професійна траєкторія довжиною у півстоліття, десятки наукових праць. І це – лише половина фундаменту для написання книги життя. Лідія Сохань спирається ще й на досвід довгого, насиченого земного шляху. Із цих складових до ювілею автора народжується вельми оригінальний твір у гарному поліграфічному виконанні.

Гармонійна жанрова поліфонія – одна з переваг двотомника. Лідія Василівна, наділена загостреним чуттям композиції та ритму, вибудовує перший том із мемуарних нотаток, епістолярних одкровень, віршів, афоризмів, максим, психологічних есе, фотоматеріалів. Прошиває його безцінними думками своїх духовних гуру: без цитування було б сумно й науці, й добі постмодернізму. Том другий – нариси, есе, інтерв’ю, глосарій. Усе разом – розгорнутий портрет екстраординарної людини, якій чужі пасивність, бездіяльність.

Ось уривок із листа Лідії Сохань сину Ігорю: «Щойно я виключаюся з водоверті своїх справ, починаю відчувати свій вік. А коли захоплена чимось, відчуваю себе молодою, енергійною і… привабливою».

Колись Лідія Василівна разом із колегами створила концепцію життєтворчості, яка виходила з уявлення про людське життя як про творчий процес. Тож поняття життєтворчості тлумачиться як духовно-практична діяльність особистості, спрямована на творче проектування та здійснення її життєвого проекту. Стає зрозумілим, чому творець власного життя Лідія Сохань закомпонувала у двотомнику не лише плоди наукових досліджень. У даному разі вона сама є ілюстрацією до власних багаторічних шукань, міркувань, висновків. Це і є обґрунтуванням доцільності включення у твір таких різних текстів. І навіть непрофесійні, нерідко наївні вірші посідають тут зовсім не випадкове місце.

Зачастую жизнь
идет кувырком,
Это осознаешь
лишь потом,
Когда жизнь твоя
идет к концу,
А не к венцу.　

А фотографії з домашнього архіву автора – супровід до зворушливих біографічних сюжетів, вилучених правдивим академіком життєзнавства з глибин минулого.

Листи продовжують те, чим переймається Лідія Сохань у своїх наукових опусах. Узяти хоча б оцей фрагмент її послання: «Життя як творчість, як пошук неходжених шляхів завжди певною мірою пов’язане з ризиком: вибір, зроблений особистістю у професійній сфері або в особистому житті, може виявитися помилковим». Але ж куди без ризику? Без нього ж – «застій, небезпечна консервація життя», що їх так ненавидить автор.

З висоти, на яку Лідія Василівна піднялася стежиною випробувань, успіхів, помилок, перемог, вона нагадує читачеві: життя – «це не асфальтована дорога, а шлях, усіяний тернями». І далі: «Саме нерідко болісне долання тернів найяскравіше відбивається в пам’яті та є еліксиром для збереження життєвої рівноваги й здатності йти в обраному напрямку». З тієї висоти, що зветься «досвідом», автор виголошує принцип, який сповідує: «Кожна людина персонально відповідальна за те, як вона облаштовує своє життя». Лідії Сохань не варто непокоїтися через таку відповідальність – судячи з двотомного творіння, яке тримаємо в руках.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА