передплата Українською | In English

№15, серпень 2010

Анатолій ГЕВЛІЧ: «Молоді треба прищеплювати імунітет проти наркотиків, а не легалізувати їх»Анатолій ГЕВЛІЧ: «Молоді треба прищеплювати імунітет проти наркотиків, а не легалізувати їх»

Поділитися:

У ЗМІ з’явилась інформація, що незабаром у Берліні громадянам дозволять вільно мати при собі марихуану або гашиш. Про те, як сприйняли цю інформацію представники громадських організацій України, а також про сьогоднішні проблеми нелегального обігу наркотиків нам розповів голова Всеукраїнського батьківського комітету боротьби з наркотиками Анатолій ГЕВЛІЧ.

– Пане Анатолію, як ви оцінюєте кроки Німеччини щодо легалізації «легких» наркотиків?

– По-перше, одразу хочу зауважити, що «легких» наркотиків не буває, це ілюзія, ціна якої – сотні й тисячі життів хлопців і дівчат, котрі починали з «травки», а закінчували «ширкою» чи «гвинтом». По-друге, вважаю, що шлях, яким пішли в Німеччині, дозволивши ще 1994 року вільно мати при собі невеликі дози марихуани (а тепер їх збільшать до 15 грамів), геть хибний. Адже не йдеться вже про те, що наркотики взагалі вживати не можна – розпочався звичайний торг між владою й наркоманами: скільки грамів їм дозволять вживати офіційно. На мій погляд, наркозалежні люди в Німеччині вже диктують умови суспільству, щораз вимагаючи збільшити дозу для власного задоволення. І так триватиме надалі, бо така сутність наркоманів. Натомість уважаю, що наркомани мусять або проходити реабілітацію, або сидіти у в’язниці.

– Тобто наркоманам – тюрми?!

– Ні, я більше схиляюся до реабілітації, бо досвід дає мені право стверджувати, що це єдиний шлях до порятунку наркозалежної людини. Він важкий і тривалий, тому не всі мають мужність його подолати, не всі батьки здатні допомогти своїй дитині в цьому. Але наркоманів не повинно бути на наших вулицях, на робочих місцях і, врешті, у сім’ях. Їх треба перевиховувати, змінювати їхню сутність. Тюрма – це не панацея, але що робити? Тим паче, що правоохоронці давно відпрацювали схему, за якою, затримавши особу з п’ятьма грамами наркотику, порушують справу, вивертаючи кишені батьків. Виходить, замість того, щоб боротися із тими, хто виготовляє наркотики, міліціонери розправляються зі споживачами. Такі затримані мають нести адміністративну відповідальність і направлятись на реабілітацію – їм потрібно дати шанс повернутися до нормального життя.

– Якщо в Берліні таки легалізують наркотики у кількості 15 грамів, це матиме якийсь вплив на український соціум?

– Україна не Німеччина. Проте це поганий приклад, адже ми рівняємося на Європу. Звісно, сили, котрі лобіюють ліберальне ставлення до наркотиків в Україні, отримають іще один аргумент. При цьому посилатимуться на нібито позитивні результати, які одержала місцева поліція (вона припиняла розслідування, якщо у затриманої особи знаходили марихуани менше за 10 грамів).

Я не бачу тут жодного позитиву, бо вважаю, що справа не в грамах, а в ставленні до проблеми. Дозволяти чи не дозволяти вживати наркотики – це питання моралі дорослих, зокрема батьків. Адже для своїх дітей кожен із нас встановлює регламент: о котрій годині треба повернутися додому, чи можна пити пиво, курити цигарки та інше. І діти чекають відповіді від нас на кожне таке запитання. Тому мені цікаво, чи сенатор охорони здоров’я Берліна Катрін Ломпшер, яка збирається підписати цей дозвіл на наркотики, має власних дітей чи онуків? І чи згодна вона, аби це розпорядження поширювалося на них? Чи вона впевнена, що ця проблема в жодному разі не торкнеться її особисто та її сім’ї? Якщо так, то вона глибоко помиляється, як і багато інших батьків.

– Чи існує перспектива легалізації наркотиків в Україні?

– На жаль, легалізація наркотиків у нас відбулася 2007 року, але це ще не всі усвідомили.

– Що ви маєте на увазі?

– Ідеться про широке впровадження в Україні так званої метадонової програми, яка під виглядом лікування наркозалежних дозволяє абсолютно легально вживати наркотик у спеціальних установах. Цей бізнес-проект злочинно «протягнула» в Україну колишня влада, і їй у цьому старанно допомагали чиновники від охорони здоров’я, котрі не спромоглися розв’язати проблему наркоманії іншим чином. Вони навіть внесли метадон, яким уже зараз «лікують» 5 тисяч наркозалежних українців, у список медичних препаратів, хоча цей синтетичний наркотик уп’ятеро сильніший за героїн – про це знає весь світ. У планах МОЗ «підсадити» на метадон найближчим часом ще 60 тисяч наших співгромадян.

– Чому метадон все ж таки використовують в Україні, тоді як від нього відмовились у багатьох країнах, зокрема в сусідній Росії?

– Багато років поспіль Всеукраїнський батьківський комітет боротьби з наркотиками робив усе можливе, щоб цього лиха не сталося. До нашого руху приєдналися інші громадські організації, правоохоронні органи – МВС, СБУ, які зайняли тверду позицію з цього питання. Анатолій Науменко, наприклад, котрий тоді очолював ДБНОН (Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків), перший, хто пішов на відкритий контакт із нашою організацією і навіть став членом правління батьківського комітету. Він не допускав компромісів у питаннях ввезення метадону в Україну, за що, врешті-решт, і постраждав від міжнародних «соросів»-«альянсів», які, маючи колосальні ресурси, не гребують нічим задля досягнення своєї мети. Саме цій людині належить ідея налагодження взаємодії між правоохоронними органами й громадськими організаціями.

Суть співпраці в тому, щоб представники громадськості відстежували наркоситуацію на місцях і спільно з правоохоронцями вирішували ці питання. Адже батьки – це найкращі контролери міліції. Вони достеменно знають, хто з правоохоронців «не чистий на руку», а хто – людина чесна; в яких місцях виготовляються наркотики й де їх пропонують молодим людям.

На жаль, ми не встигли реалізувати цю ідею, але за такою співпрацею майбутнє. Лише з допомогою громадськості можна подолати корупцію в органах внутрішніх справ. Так ось: якби відповідальні рішення в країні приймали такі люди, як А. Науменко, метадон не потрапив би в Україну, і не було б скоєно інших злочинів проти нашої молоді.

– Яких саме?

– Візьміть хоч би закон, який «слуги народу» прийняли ще 1999 року, чим заклали міну уповільненої дії. Ним дозволяється вільно вирощувати мак сільськогосподарським підприємствам. У підсумку нині, через 10 років, найбільш масовим і доступним наркотиком в Україні стала макова солома й вироби з неї (так звана ширка). Сировинною базою для цього вітчизняного наркотику слугують ліцензійні поля маку олійного, під який в Україні відведено десятки тисяч гектарів. Водночас лише 15 відсотків українського маку використовуються вітчизняною промисловістю, все інше покривається за рахунок імпорту.

У всіх країнах світу основним показником ефективності роботи правоохоронних органів є роздрібна вартість наркотиків на «чорному» ринку. В Україні куб «ширки» коштує 40 гривень! (Для порівняння: у Білорусі – втричі дорожче.) Ось такий ефект має «маковий» закон. Я вже не кажу про недолуге рішення щодо трамадолу, яке не так давно ухвалили. Державницьким його аж ніяк не назвеш.

– Але ж трамадол заборонили на державному рівні.

– Однак це не зняло проблеми. По-перше, трамадол наказом МОЗ внесли до переліку наркотичних засобів, що саме по собі є нісенітницею, бо це – лікарський засіб. А, по-друге, на ринку з’явився інший препарат – нерафон, який за дією не поступається трамадолу. І він не єдиний – є десятки аналогічних трамадолу препаратів, котрі мають інші назви й вільно продаються в аптеках.

Для того, щоб справді навести лад у галузі, потрібно доопрацювати законодавство й за всіма сильнодіючими лікарськими препаратами встановити такий само контроль, як і за наркотичними засобами. Для цього, гадаю, багато розуму не потрібно. Достатньо мати лише бажання це зробити й сумління, вже давно втрачене тими, хто заробляє капітал на біді, зокрема й вітчизняна система наркології, що наскрізь прогнила.

– Судячи з усього, медиків ви не надто жалуєте.

– Щодня я отримую десятки дзвінків від стурбованих батьків, котрі роками шукають диво-пігулку, тягаючи своїх чад до психлікарень і наркодиспансерів. Медики здійснюють лише так званий детокс, після якого наркоман лише знижує на певний час свою дозу. Ця процедура закріплює впевненість у тому, що наркоманія – невиліковна хвороба. Що вже казати, якщо головний нарколог країни пан Вієвський дозволяє собі в інтерв’ю (газета «Новая» від 10.09.2009) такі висловлювання: «Не потрібно тільки впадати в істерику: щодо алкоголю й наркотиків – є варіанти безпечного вживання», – заспокоює фахівець. «Ти можеш один раз ужити – і нічого страшного не станеться. Небезпечне систематичне вживання», – впевнений він. А я не впевнений.

– Невже наркотик можна один раз спробувати, а потім кинути?

– Толерантне ставлення до наркотиків вигідне тільки наркомафії, а насправді навіть одноразове вживання наркотиків дуже небезпечне. Фахівцями, наприклад, доведено: після вживання однієї таблетки «екстазі» батькам не слід планувати народження дітей 2–3 роки, бо наслідки можуть бути жахливими. На моє глибоке переконання, треба зробити все, щоб у молоді виробився стійкий імунітет проти наркотиків, щоб жодна людина не захотіла навіть спробувати, що таке наркотик. Вважаю, ця теза має стати основою державної політики у сфері боротьби з наркоманією. А таких «фахівців», як Вієвський, давно слід замінити.

Ми в батьківському комітеті маємо людей, котрі свою професійну гідність не продадуть нізащо в світі й котрі хоч сьогодні можуть очолити й докорінно змінити відповідний напрям медицини. Це й Ігор Лінський – доктор медичних наук, і Семен Глузман – знаний лікар-психіатр і правозахисник.

Наркоманія як явище – не медична проблема, а психосоціальна, тому опікуватися нею мусять не лікарі, а педагоги, психологи. Переконаний, що лише ці фахівці допоможуть подолати це лихо в нашій країні.  

Інтерв’ю взяв Юрій ПОТАШНІЙ.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Оленка Перетятко
01.01.1970 03:00
фото
повністю погоджуюсь з п. Анатолієм Гевлічем !!! Щоб зберегти молодь від вживання наркотиків слід виховувати її у тверезості, а не дозляти їй легально самоотруюватись. Наркотизація сучасного українського суспільства - це дуже серйозна проблема, бо на кону стоїть здоров'я та майбутнє української нації. Той, хто це виробляє буде мати хороший бізнес, а народ страждатиме!!! Українській державі НЕ ВИГІДНО легалізовувати будь-які наркотики,адже постраджає суспільство, бо ніхто не зможе нормально виконувати власну роботу. Від такого рішення українська нація ДЕГРАДУЄ!!!

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата