передплата Українською | In English

№14, липень 2010

Сутність та особливості історико-порівняльного методу правових досліджень М. Ковалевського

Поділитися:

У другій половині XIX ст. історико-порівняльний метод, який є різновидом історичного методу, стає загальновизнаним і застосовується у багатьох науках.

За його допомогою шляхом зіставлення виявляється загальне й особливе в історичних явищах, досягається пізнання різних історичних ступенів розвитку одного й того самого явища чи різних явищ. ХІХ ст. стало «віком домінування історичного підходу» у здійсненні порівняльно-правових досліджень. Суть його полягала у виявленні основних принципів права за допомогою глибинного і всебічного аналізу права минулого[7, с. 5, 81; 8, с. 6–7].

Історико-порівняльний метод став відмінною рисою досліджень Максима Ковалевського. Треба відзначити, що Ковалевський, не будучи безпосереднім творцем історико-порівняльного методу, а ставши лиш у цьому продовжувачем традицій, закладених у працях Монтеск'є, Конта, Мена й інших дослідників, надав методу авторського обґрунтування.

«Складно знайти в усій сучасній літературі більш стислий і тому більш сильний виклад тих думок, в силу яких більшість сучасних юристів не вважають за можливе наукову постановку свого предмета інакше, як за умови використання порівняльно-історичного методу», – зауважував М. М. Ковалевський, маючи на увазі слова відомого німецького філософа Ніцше, який зазначав: «Поки правознавство не обіпреться на новий грунт, грунт порівняльно-історичного вивчення, з безплідними зіткненнями між абстрактними системами, що видають себе за філософію права, покінчено не буде» [3, с. 60].

У праці «О методологических приемах при изучении раннего периода в истории учреждений» Ковалевський стверджував, що історико-порівняльний метод – це єдиний шлях, що надається дослідникам у вивченні правового розвитку народів, історичні пам'ятки яких недостатні чи важко пояснюються. А в праці «Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права» присвятив питанню прийомів вивчення давніх пам'яток законодавства та юридичної практики окрему главу.

У подальшому, обґрунтовуючи значення історико-порівняльного методу, вчений наголошував: «Одне тільки використання його відкриває шлях до наукового пояснення причин виникнення того чи іншого інститутів в історії права. Шляхом порівняння одного законодавства з якомога більшою кількістю інших, однак не випадково взятих, а таких, що належать народам, близьким за своїм суспільним розвитком, історик-юрист набуває можливості поступового сходження до загальних світових причин розвитку тих чи інших юридичних відносин... Його використання уможливлює наукове обґрунтування вже встановлених фактів» [4, с. 25].

За визначенням М. М. Ковалевського, призначення історико-порівняльного методу полягає не в збагаченні історії права новими матеріалами, а у розкритті сутності наявного, висвітлення їх з науково обґрунтованої позиції, пояснення походження та причинного зв'язку фактів з довколишніми явищами .

Високо цінуючи праці Монтеск'є, який вважається одним із засновників методу порівняльного аналізу, і констатуючи, що до нього ніхто не вважав за можливе шляхом зіставлення дійти певних висновків про закономірності проявів політичних і соціальних інститутів, Ковалевський, однак, зазначав, що такий метод не дає повноти дослідження, потрібно застосувати інший метод – історико-порівняльний, який є здобутком нового часу і якому ми зобов'язані створенням сучасної порівняльної історії права.

Коли йдеться про особливості зазначеного методу в державно-правових дослідженнях Ковалевського, слід сказати, що він не вважав за можливе використовувати під час аналізу схожості й відмінності окремих суспільств, народів чи держав їх просте зіставлення чи випадковість вибору, тобто застосування поширеного на той час порівняльного методу, який вчений вважав рівним методу зіставлення.

На відміну від Ш. Монтеск'є, який підходив до порівняння народів, суспільств і держав у довільній формі, не підкорюючись при цьому якимсь законам чи принципам, Ковалевський підкреслював: за одночасного вивчення різних держав необхідно враховувати, що рівень розвитку народів (держав) має неодмінно збігатися, при цьому знаходження цих держав на значних часових відстанях одне від іншого не обов'язкове, тобто насамперед потрібно визначити рівень розвитку суспільства (держави), характерний для періоду, що розглядається.

Цю особливість помітив і А. Х. Саїдов, вказуючи, що Ковалевський наполягав на двох умовах правильного використання порівняльного методу: по-перше, зіставлення не повинно обмежуватись однотипними народами (спільні раса, мова, релігія); по-друге порівнювати можна тільки те право (законодавство, правові системи), що перебуває на одному рівні суспільного розвитку [9, с. 67].

Загалом погоджуючись з керівними положеннями концепції О. Конта, Ковалевський водночас висловлював певні застороги: «Засновник соціології зробив, на мій погляд, велику помилку... Він поставив величну будівлю на фактах, які зовсім не є загальнопоширеними, як він гадав, позаяк об'єктом його позитивістських досліджень мав честь бути лише римсько-католицький світ. Кожна нова спроба встановити будь-яке соціологічне положення може мати значення тільки за умови, що вона введе у поле нашого вивчення життя Сходу, особливо ж слов'янського світу» [3, с. 165].

Важливим для М. Ковалевського стало знайомство з англійським юристом та істориком права Г. С. Меном та його науковою теорією, яка, ґрунтуючись на порівняльному дослідженні джерел права та адміністративної практики Індії, зводів рішень давніх ірландських посередників і ґрунтовною розробкою іншого матеріалу, дала змогу, на думку Ковалевського, «єдиним поглядом охопити розвиток родового побуту, сільської общини та феодального маєтку однаково на сході й заході, від берегів Гангу до берегів Атлантичного океану.., сприяла становленню історико-порівняльної юриспруденції як самостійної науки» [3, с. 19].

Ознайомлення з працями Спенсера, Льюїса, Мена, що були прибічниками порівняльно-історичного вивчення державних порядків і закладів, слугувало розвиткові центрального методу наукових досліджень права Ковалевського – історико-порівняльному. Вчений наголошував: «Коли від органічної теорії держави не залишиться й сліду, «Основа соціології» Г. Спенсера, як і раніше, слугуватимуть взірцем для всіх, хто за допомогою порівняльно-історичного методу шукатиме відповіді на запитання про походження та розвиток людського суспільства» [3, с. 235].

Для історико-порівняльних досліджень права М. Ковалевського характерні розроблені ним особливі методологічні прийоми, яким учений надавав великого значення, наголошуючи, що «користування ними веде вже до відкриття цілого ряду фактів, вказівки на які чи взагалі не збереглись, чи містять не завжди достовірні уривки інформації». Це прийоми: «вивчення фактів переживання», вивчення усіх юридичних відносин у певний період, філологічний прийом (вивчення результатів історії мови народу, результатів порівняльного мовознавства, міфології, народної літератури), а також методологічний прийом (вивчення матеріалів археологічних розкопок) [4, с. 26–27, 70].

Перший метод – «вивчення фактів переживання», який дістав свою назву завдяки праці англійця Е. Б. Тайлора. Учений запроваджує термін «пережиток» і пояснює, що «він має слугувати простим позначенням історичного факту, яким уже тепер не може слугувати слово «марновірство» [10, с. 67].

Ковалевський вважав, що сутність цього методу під час вивчення права полягає у зверненні дослідника до аналізу пізніших за часом пам'яток законодавства і юридичної практики для можливого знаходження у них звичаїв і норм, що слугуватимуть свідченням більш ранньої їх появи.

Цей прийом, на думку вченого, досить актуальний в дослідженні історії вітчизняного права й історії інститутів, бо для Росії характерне збереження пам'яток, зокрема правових, у народній творчості (пісні, приказки, обряди, звичаї, оповіді), однак користуватися ними потрібно обережно задля уникнення поспішних висновків [4, с. 27–33].

Другий метод – вивчення усіх юридичних відносин у певний період. «Такий прийом, – відзначав Ковалевський, – знаходить своє обґрунтування у тому, що всі відносини народного юридичного побуту тісно пов'язані між собою, жоден інститут приватного чи публічного права не перебуває окремо, а визначений всією сумою правових норм народу» [4, с. 33]. Такий підхід давав змогу Ковалевському виявляти всі аспекти правової системи суспільства та слугував забезпеченню всебічності дослідження.

Третій метод, філологічний, – прийом використання результатів історії мови народу, а також вивчення результатів порівняльного мовознавства, якому Ковалевський надавав великого значення, навіть вважав, що «порівняльному мовознавству випало на долю відкривати нову еру в історико-порівняльному дослідженні суспільних і політичних інститутів» [4, с. 38]. Застосування Ковалевським у правових дослідженнях у рамках позитивізму результатів порівняльного мовознавства не є випадковим і пояснюється, на нашу думку, тим, що у другій половині ХІХ ст. інтерес до лінгвістичних досліджень у рамках позитивізму та порівняльно-історичного методу був на доволі високому рівні. Провідним лінгвістичним напрямом тих років стала німецька «школа младограматиків», вчені якої, досконало використовуючи порівняльно-історичний метод, звернулись до фундаментальних описів історії мов на основі пам'яток різних епох. У Росії видатними лінгвістами, що дотримувалися цієї традиції, були Ф. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов та інші [1, с. 94–97, 105, 107].

У цьому контексті не можна не згадати дослідження вченого-лінгвіста Д. М. Овсянико-Куликовського, котрий, будучи учнем і продовжувачем наукових традицій видатного українського мовознавця, засновника «харківської лінгвістичної школи» О. А. Потебні, підходив до вивчення мови з позицій психологізму, які вважав важливими й М. М. Ковалевський для дослідження держави і права. Праці вченого у сфері порівняльного мовознавства уможливили зробити об'єктивний аналіз історичної динаміки різних типів суспільств, відобразити картину духовного світу людей різних епох [5, с. 13–14].

Ковалевський приділяв увагу й вивченню міфології, народної літератури, а також матеріалам археологічних розкопок, зазначаючи, що вони можуть дати досить цікаві свідоцтва про ранні форми суспільного життя у поєднанні з результатами, отриманими за використання інших методологічних прийомів.

Не применшуючи важливість кожного з виділених ним методів, Ковалевський, все-таки наголошував, що найбільша достовірність і беззаперечність добутих дослідником за допомогою використання зазначених методологічних прийомів висновків можлива лише за умови використання всієї суми цих прийомів [4, с. 51, 70].

За допомогою історико-порівняльного методу Ковалевський зробив висновки про самобутність права окремого народу, зокрема російського. Вчений доводив, що подібність правових інститутів визначається подібністю умов історичного розвитку. На його думку, запозичення певних правових інститутів одним народом в іншого за наявності економічних і культурних зв'язків між ними – це реальний шлях розвитку права, тим паче що запозичення правових інститутів у чистому вигляді не буває, кожний народ додає до них свої особливості. Так народжується якісно нове право. Вчений зазначає, що таке запозичення можливе лише тоді, коли воно відбувається на умовах подібності соціально-економічних умов [3, с. 51–52].

Пояснюючи важливість історико-порівняльного дослідження права і наводячи приклади запозичення одним народом правових норм іншого, Ковалевський звертається також і до права українського народу, запрошуючи ознайомитись зі збірником «Права, за якими судиться малоросійський народ» [3, с. 63].

У дослідженнях звичаєвого права Ковалевський використовував величезний матеріал, зібраний у етнографічних поїздках по Кавказу. Праця «Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении» взагалі може слугувати взірцем використання історико-порівняльного методу у правових дослідженнях. Російський дослідник етнографічної діяльності М. М. Ковалевського Б. Калоєв зазначає, що до появи його праць звичаєве право і суспільний побут народів Росії залишалися найменш вивченими етнографією [2, с. 18]. На думку В. Ю. Левитського, зібрані й систематизовані вченим свідоцтва про формування «громадянськості» у горців, постановка ним на цьому матеріалі загальнотеоретичних проблем історичного пізнання сприяли перетворенню кавказознавства на комплексну соціально-історичну дисципліну та висуванню вітчизняних досліджень з історії Кавказу на світовий рівень [6, с. 59].


Джерела

1. Алпатов В. М. История лингвистических учений: Уч. пособие. – 2-е изд., испр. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 368 с.

2. Калоев Б. А. М. М. Ковалевский и его исследования горских народов Кавказа – М., 1979. – 202 с.

3. Ковалевский М. М. Социология. Сочинения в двух томах. – СПб: Изд-во АЛЕТЕЙЯ, 1997. – Т. I. – 288 с.

4. Ковалевский М. М. Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права. – М., 1880. – 73 с.

5. Ладига О. І. Суспільно-політична думка в Російській імперії другої половини ХІХ – на початку ХХ століття; Д. М. Овсянико-Куликовський: Автореф. дис …  канд. іст. наук: 07.00.02 «Всесвітня історія» – Луганськ, 2003. – 20 с.

6. Левитский В. Ю. «Социологизм» М. М. Ковалевского: истоки и специфика // Вестник Нижегородского ун-та им. Н.И. Лобачевского. Серия Социальные науки. – 2007. – № 3(8). – С. 59–63.

7. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение: Учебн. для юрид. вузов – М.: Зерцало, 2001. – 560 с.

8. Порівняльне правознавство: Підручн. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук`янов; За ред. В.Д. Ткаченка. – Х.: Право, 2003. – 274 с.

9. Саидов А. Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебн. / Под ред. В. А. Туманова. – М.: Юристъ, 2003. – 448 с.

10. Тайлор Э. Б. Первобытная культура / Пер. с англ. Д. А. Коропчевского; Предисл. и примеч. А. И. Першица. – М.: Политиздат, 1989. – 256 с.

Автор: Наталія НІКОЛАЄНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад