передплата Українською | In English

№13, липень 2010

Декларація і Конституція

Поділитися:

Ці речі змінюють людське життя і змушують думку чіплятися за них

Двадцять років тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Може, і знайдеться язик, який скаже: це – погано. Але не знайдеться той, що скаже: це – неважливо.

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію, котра є основною нормою нашого теперішнього життя. І, звісно, не всім ця Конституція до вподоби. І поготів, більшості – не до вподоби. Бо Конституція, як і світ – річ, котрій притаманне «моральне застарівання». (Особливо в країні, де з мораллю, вочевидь, не все гаразд.) Але, знову ж таки, ніхто не скаже, що Конституція – це зайвиця.

Речі – неоднозначні. Та є серед них – речі важливі. Такі собі визначники, кажучи по-простому, віхи, кажучи патетично, засадничі принципи, кажучи офіціозословно. Ці речі змінюють людське життя і змушують думку чіплятися за них. Попри багатоманітність думок, їхній «плюралізм», даруйте на слові, і Декларація двадцятилітньої давнини, і Конституція (здравиця їй!) – саме з цього шерегу.

Є судження, а є – балаканина, як пихато завважив Людвіг Вітґенштайн. Але попри іронічне ставлення до його неосхоластики, варто визнати: у заввазі цій є рація. Право на судження Вітґенштайн визнавав лише за науковцями. Бо їхня вишколена думка, хоч не спроможна осягнути абсолютної істини, та, на відміну од балаканини, приємніша для слуху й прийнятніша для розуму. А коли щось прийнятне для розуму, то питання істини втрачає сенс. І в какофонії гадок-балачок варто дослухатися до першої скрипки – голосу науки та барабанного гулу – досвіду.

21 червня у великому конференц-залі НАН України відбулася науково-практична конференція «Концепція правової держави у світлі Декларації про державний суверенітет і Конституції України». Організатори заходу: Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, редакція журналу Верховної Ради «Віче».

ЗМІ зіпсували читачів. Лінивий журналіст годує його замовним сухпайком, до якого входять: ритуальні гімни, виголошені першими особами; офіційні повідомлення з канцелярій перших осіб; і «ляпи» перших осіб (на десерт). Шкода, що розмова академічних учених не долинула до слуху громадськості. Адже, попри формально-виважену назву, розмова на конференції видалася аж ніяк не формальною й вельми істотною за «вагою». Згадаю учасників: перший Президент України Леонід Кравчук, академік Юрій Шемшученко, академік Валерій Гейць, доктор політичних наук Володимир Горбатенко, кандидат економічних наук, Голова Рахункової палати Валентин Симоненко, доктор історичних наук Андрій Кудряченко, доктор юридичних наук Олексій Ющик, доктор юридичних наук Василь Сіренко, суддя Конституційного Суду Володимир Кампо, доктор юридичних наук Валерій Семчик та ін.

Юрій Шемшученко, зіставляючи дві правові норми – Декларацію та Конституцію, вказав на причинно-наслідковий зв'язок. Без Декларації подальший правовий поступ, подальша суверенізація України були б неможливими. І саме поняття «верховенства права» (хоч і є воно запозиченим із англосаксонської правової системи і на перший погляд здається стороннім у системі романо-германській, що є чинною в Україні) спонукає дослухатися до «духу» Декларації. Юрій Шемшученко наголосив: верховенство права – це передусім і виключно – верховенство закону. І тому велика відповідальність лягає на творців законів. Україну нині важко назвати «правовою державою», мусив визнати Юрій Шемшученко. У Декларації йшлося про намір України збудувати таку державу. Автори ж Конституції, вочевидь, виявили поквапливість, визначивши «правовий» характер держави як факт доконаний.

Ми вже й забули, як це слухати Леоніда Кравчука. Здрібнів нині політик, геть не той пішов. Гнучкість думки і слова заступив гнучкий етос і жорсткий, хоч і гнучко витлумачений, прагматизм. А був час… Звертаючись до минувшини, Леонід Кравчук завважив: Декларацію не варто відривати од історичного контексту. Нині вона не є нормою прямої юридичної дії. Тож «виловлювати» в ній певні формулювання й намагатися на їх основі вибудовувати новітні правові норми – це оманливий і некоректний підхід. А звертаючись до сьогодення… (уникну відсебенькок, процитую одного з учасників зустрічі) Леонід Кравчук «закликав на барикади». Але голос пана Кравчука був утомлений, суголосний настрою громадськості.

Валерій Гейць одразу змістив, як то кажуть, «когнітивні стрілки». Він вимовив слово «глобалізація». Світ звужується, це ми чули. Але у «вузькому» світі з’явилися інституції та їхні очільники, котрі претендують на «розширену» владу у «вузькому» світі. Про ці претензії на владу міжнародних інституцій та про їхні претензії контролювати всі (!) природні ресурси світу – й мовив пан Гейць. Погодьтеся, не часто про таке можна почути. Промовець завважив: політичні міркування – це добре, юридичний формалізм – теж, але не варто забувати й про економіку, вдаючись до політичних міркувань і юридичних формул.

Василь Сіренко привернув увагу учасників до судової реформи. На адресу чинної судової системи нині висловлюється чимало справедливих нарікань. Але проект судової реформи, як наголосив Василь Сіренко, вартий не «нарікань», а крику-застереження. За проектом: повноваження Верховного Суду врізаються, його склад скорочується, Суд перестає бути останньою касаційною інституцією, а останнє слово залишається за галузевими судами. Тож конституційне право на справедливий судовий вердикт стає – глузуванням з громадянина.

До питання суддівства та нормотворення в Україні звернувся й Володимир Кампо. Він висловив докір на адресу науковців: рішення Конституційного Суду недостатньо осмислюються вченими-правниками. (І, звісно, не всі учасники конференції погодилися зі справедливістю цього зауваження.) Щодо нормотворення, то ця сфера правової діяльності, як наголосив пан Кампо, має ґрунтуватися передусім на засадах «реалізму».

Промова Валерія Семчика була доволі песимістичною. І не дивно, він говорив про поширену практику використання земельних ресурсів. Звісно, важко бути оптимістом, спостерігаючи, як хазяї життя поводяться з правовими нормами, що регулюють земельні відносини.

В Україні ювілей Декларації. І конференція, за характером, мала бути ювілейною. А вийшла і практичною, і науковою. Учасники сформулювали низку рекомендацій законодавцям і владним інститутам, як казали древні – світу і місту… Сподіваймося на краще – в глобальному світі й рідному місті.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Володимир Литвин: Україна невдовзі може сама визнати Крим російським. ВІДЕО Сьогодні, 19 лютого

Стало відомо, коли потужності "Укрспирту" виставлять на продаж Сьогодні, 19 лютого

В Європарламенті критикують футбольні клуби за перельоти на короткі відстані Сьогодні, 19 лютого

"МАУ" планує в травні запустити рейси до Саудівської Аравії Сьогодні, 19 лютого

Милованов запропонував Кабміну обговорити конкурс на голову "Нафтогазу" — нардеп Сьогодні, 19 лютого

Заколот у ЄНП: Орбан накинувся зі звинуваченнями на Туска Сьогодні, 19 лютого

Люстрований «в законі» Юрій Атаманюк: новоявлений експерт з кримінальним шлейфом Сьогодні, 19 лютого

Реінтеграція Донбасу могла б принести 1,5% до зростання ВВП — Bank of America Вчора, 18 лютого

Що передбачає новий законопроєкт про бізнес-омбудсмена Вчора, 18 лютого

Гончарук вимагає від всіх ОДА інформацію про незаконний видобуток копалин  Вчора, 18 лютого